Де́нь свято́го Микола́я (також Свя́то свято́го Микола́я, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — день святкування та вшанування пам'яті християнського святого Миколая Мирлікійського (Чудотворця). День святого Миколая відзначається християнськими церквами 6 грудня (за григоріанським та новоюліанським календарями). За юліанським календарем у XX—XXI століттях свято припадає на 19 грудня.
| День святого Миколая | |
|---|---|
| | |
| Інші назви | Миколая, День Миколи, Зимовий Миколай |
| Ким святкується | усіма християнами |
| Засновано | після 343 року |
| Тип | народно-християнський |
| Дата |
|
| День Святого Миколая у Вікісховищі |
За традицією, цієї ночі Святий Миколай залишає чемним дітям подарунки під подушками. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями та вкидають їх у поштову скриньку, або кладуть на вікно. Чемні діти знаходять під подушкою подарунок, а неслухняні — прутик. Ця різка слугує своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою та виправитися.
Традиція дарувати подарунки Редагувати
Миколай Мирлікійський був багатою людиною та дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традиція дарувати подарунки пішла від відомого випадку, коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якби їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно в кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото. Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи в панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняним дітям клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих, хто гідний чи не гідний подарунка, записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні Розп'яття.
У деяких країнах Святий Миколай має також інших супутників. У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. У Чехії вірять, що святого супроводжують чорт і янгол: кожен із них має книгу, де занотовуються добрі й погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. У Голландії діти вірили, що святий щороку приїжджає до Роттердаму на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні в супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному убиранні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.
Із часом діти почали писати листи святому, у яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані й писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Із Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.
У Західній Європі, у часи Реформації, коли засуджувалося шанування святих, у протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва.
Із приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. На заході України натомість традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь[en], чого недостатньо для переривання традиції.
Інші звичаї Редагувати
За давньою українською традицією, старші господарі села на свято збиралися, щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села. Дітям цього дня дарувалося особливе печиво — миколайчики.
На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Також, через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами:
| Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною! |
На Київщині ґазда, прийшовши цього дня з церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи:
| Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха! |
До дня Миколая заведено віддавати борги. Українська приказка говорить: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Також заведено миритися та прощати, існує приказка: «На Миколу клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі».
Серед прикмет, що пов'язані з цим днем: великий іній — на врожай хліба. Якщо ж 19 грудня йде дощ — гарно вродить озимина. Мороз цього дня означав великий врожай хліба й городини. Якщо ж у цей день дороги засипле снігом, зима буде холодною і затяжною. Також за погодою в цей день визначають, яким буде літній Миколай: скільки випало снігу на 19 грудня, стільки ж трави буде 22 травня.
У сучасній Україні Редагувати
У незалежній Україні образ Святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються. Також дедалі більше шанується традиція прояву турботи про нужденних: як у вигляді доброчинних заходів у церковних громадах, так і у світських благодійних проєктах.
У школах напередодні свята проводяться уроки, на яких дітей вчать писати листа святому Миколаю.
6 червня 2006 року Президент Віктор Ющенко підписав указ № 481/2006 «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні», що передбачає, зокрема, опрацювання питання створення комплексу «Садиба Святого Миколая» в Івано-Франківській області з Будинком творчості народних майстрів Національної спілки майстрів народного мистецтва України. 2010 року президент Віктор Янукович доручив уряду передбачити в держбюджеті на 2011 рік кошти на будівництво Маєтку святого Миколая в національному природному парку «Гуцульщина».
Цього дня деякі громадські організації проводять традиційні благодійні акції для сиріт. Так, у Львові щороку проходить акція «Миколай про тебе не забуде!»: у місті організовується «Фабрика святого Миколая», куди жителі приносять подарунки та пожертви для сиріт; активісти акції ввечері 18 грудня та 19 грудня розносять їх дітям. Пласт щороку збирає кожен курінь та готує велику програму для дітей-сиріт та інвалідів.
До свята присвячуються й інші події. Так, у Києві та Львові, традиційно саме 18-19 грудня, на Миколая, відкривають різдвяну ялинку.
У 2018 році кінокомпанія «Big Hand Films» за фінансової підтримки Держкіно випустила фільм режисера Семена Горова «Пригоди S Миколая». Фільм розповідає про віру сучасних дітей у доброго чарівника, що приходить із подарунками вночі перед Днем Святого Миколая.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . otokar.com.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.
- Rbc.ua. . РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 5 березня 2018.
- . 24 Канал. Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 3 грудня 2018.
- Огляд семи благодійних ініціатив 2015 року [ 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] в статті Ольги Перехрест «Стати Святим Миколаєм» на ресурсі Захід.net
- Янукович просить у Азарова гроші на маєток Святого Миколая. [ 20 грудня 2010 у Wayback Machine.] Українська правда
- Миколай про тебе не забуде. [ 27 лютого 2022 у Wayback Machine.] Офіційний сайт
- У Львові урочисто відкрили різдвяну ялинку. [ 21 грудня 2010 у Wayback Machine.] zaxid.net
- http://dergkino.gov.ua/ua/news/show/1798/zaversheno_virobnitstvo_simeynoyi_novorichnoyi_komediyi_prigodi_s_mikolaya.html [ 21 березня 2019 у Wayback Machine.] Завершено виробництво сімейної новорічної комедії «Пригоди S Миколая»
Література Редагувати
- Бурій В. М. Народно-православний календар — Черкаси: Вертикаль, 2009.
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: День Святого Миколая |
- Зоя Жук, із післямови до книги «Святий Миколай: сценарії до свята» (видавництво «Свічадо»). . Архів оригіналу за 19.12.2009. Процитовано 19.12.2010.
- День Св. Миколая: традиції, які не всі знають [ 10 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Свято Миколая, традиції та сучасність [ 18 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- Святий Миколай: допомагає вижити в скруті [ 7 листопада 2016 у Wayback Machine.] — з книги Олександра Токаря
- Церковний календар — Грудень [ 18 грудня 2021 у Wayback Machine.]
Додаткова література Редагувати
- Кирієнко Т., Жиденко Н. Добро і милосердя Святого Миколая, 2 клас. Ой радуйся, земле!(3 клас) //Початкова школа. — 2014. — №. 12. — С. 57-60.
- Коломийчук О. Синкретизм збірного образу великого християнського святого: до проблеми народного культу святого Миколая на Бойківщині //Народна творчість та етнологія. — 2016. — №. 4. — С. 72-79.
- Смоляк П. О. Поєднання народних та християнських традицій у святі Миколая на Тернопільщині //Інтелігенція і влада. Серія: Історія. — 2016. — №. 34. — С. 22-31.