Ната́лія Сергі́ївна Гончаро́ва (*16 червня 1881, Ладижино, Тульська губернія, Російська імперія — †17 жовтня 1962, Париж, Франція) — російська художниця-авангардистка. Внесла значний внесок до розвитку авангардного мистецтва у Росії.
| Наталія Сергіївна Гончарова | |
|---|---|
| | |
| При народженні | рос. Наталья Сергеевна Гончарова |
| Народження | 16 червня 1881 Ладижино, Тульська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 17 жовтня 1962 (81 рік) |
| Париж, Франція | |
| Поховання | Кладовище в Іврі-сюр-Сенd |
| Країна | Російська імперія Франція |
| Жанр | малярство |
| Навчання | Московське училище живопису, скульптури та зодчества |
| Діяльність | художниця, сценографка, художниця по костюмах, ілюстраторка, рисувальниця, модельєрка, письменниця, мисткиня |
| Напрямок | авангардизм |
| Роки творчості | 1901 — 1962–1962 |
| Вплив | Поль Гоген |
| Член | Синій вершник і Бубновий валет |
| Батько | Гончаров Сергій Михайловичd |
| У шлюбі з | Ларіонов Михайло Федорович |
| | |
| Гончарова Наталія Сергіївна у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народилася в селі Ладижино (Тульська губернія) 21 червня (4 липня) 1881 в сім'ї архітектора. Пов'язана з родом пушкінських Гончарових (двоюрідна правнучка дружини поета).
У 1900 познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Ларіоновим.
У 1901—09 Гончарова вчилася в Московському училищі малярства, скульптури і зодчества, де спочатку займалася скульптурою, а потім захопилася малярством, який вивчала під керівництвом К. О. Коровіна. У 1906 її роботи вперше демонструвалися на виставках за кордоном.
З 1914 року Гончарова почала працювати художником театру — виконала оформлення постановки опери «Золотий півник» М. А. Римського-Корсакова за замовленням С. П. Дягілєва.
У 1915 році, прийнявши запрошення Дягілєва працювати художником для Російських сезонів, Гончарова разом з чоловіком приїхали до Франції, де вже і залишилися до кінця життя.
Наталія Гончарова була онучатою племінницею дружини Пушкіна, Наталії Миколаївни Пушкіної-Ланської, в дівоцтві Гончарової.
Померла Гончарова у Парижі 17 жовтня 1962. Істотна частина творчої спадщини Гончарової і Ларіонова була передана в 1988 в дар Третьяковській галереї.
Творчість Редагувати
Малярство і графіка Гончарової — спочатку імпресіоністська, потім вирішена у дусі фовізму — стоїть біля витоків російського футуризму. У 1907—11 їй вдалося — можливо, органічніше, ніж кому-небудь з сучасників, — з'єднати традиції «примітиву» (лубка, розписної вивіски і інших видів ізо-фольклору), так само як і традиції ікони, з новими авангардними віяннями. Особливе місце в її мистецтві займають жанрово-побутові теми («Косовиця», «Миття полотна»; обидві роботи 1910, Третьяковська галерея), а також релігійні мотиви (цикл із чотирьох частин «Євангелісти», 1911, Російський музей, Петербург). Грізно-апокаліптичною експресією вражають «Містичні образи війни» (літографії, випущені в 1915 у вигляді альбому). Розкладаючи форми видимого світу, художниця звернулася до кубофутуризму («Велосипедист», 1913, там само), примикала до винайденого її чоловіком безпредметному «лучизму», зберігаючи предметно-фігуративний початок. До найкращих зразків авангардного мистецтва належать оформлені Гончарової, часто в співавторстві з чоловіком, видання А. Є. Кручоних, В. В. Хлєбникова і інших поетів-футуристів («Світзкінця», «Гра в пеклі», «Взорваль», 1912—1913; і ін.).
Перетворюючи авангард на «мистецтво життя», Гончарова і Ларіонов займалися театром (проект артистичного кабаре «Рожевий ліхтар») і кіно (участь в зйомках першого російського футуристичного фільму «Драма в кабаре 13»; обидва — 1913—1914). Тому такий органічний був їх перехід до сценографії (на запрошення С. П. Дягілєва). Малярська пластика оформленої Гончаровою постановки опери М. О. Римського-Корсакова «Золотий півник» (1914) мала бучний успіх в Парижі. Працюючи в «Російських сезонах», Гончарова разом з чоловіком покинула Москву, в 1919 остаточно влаштувавшись в столиці Франції.
Театр був серцевиною її французького періоду (дизайн «Жар-птиці» І. Ф. Стравинського, 1926, і інших постановок дягильовської антрепризи); до «карнавального» світу театральної декорації і костюма нерідко примикають і станкові речі цих десятиліть, деколи експериментально-нефігуративні, деколи близькі вишуканому видовищу «ар деко» (поліптих «Іспанки», 1923—1924, Центр Ж. Помпіду, Париж, та інші зібрання).
Була членом «Бубнового валета», однією з творців іншого, радикальнішого художнього об'єднання, «Ослячого хвоста» (1911); входила також в «Союз молоді». Зазнала великого впливу П. Гогена.
Книжкові ілюстрації Редагувати
Наталія Гончарова відома як художник книги. Серед її робіт:
- Ілюстрації і оформлення «Слово о полку Ігоревім» (1923)
- Ілюстрації і оформлення «Казки про царя Салтана»(1921).
Частина книг з ілюстраціями Н. Гончарової перевидані в серії «Повернення книги».
Цікаві факти Редагувати
- 18 червня 2007 року на вечірніх торгах аукціону «Christie's» у Лондоні картина Наталії Гончарової «Збір яблук» (1909) була продана за 4,948 млн фунтів стерлінгів (майже 10 млн доларів США), встановивши таким чином історичний рекорд вартості робіт художників-жінок.
Сім'я Редагувати
У 1900 познайомилася з М. Ф. Ларіоновим, що став її супутником життя і соратником у мистецтві (втім, як художниця, вона завжди зберігала творчу незалежність).
Примітки Редагувати
- Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
- ↑ RKDartists
- Pionnières, Artistes dans le Paris des années folles — 2022. — С. 208.
- . Архів оригіналу за 19 травня 2008. Процитовано 6 березня 2008.
- . Архів оригіналу за 25 вересня 2008. Процитовано 6 березня 2008.
- Culture. The Daily Telegraph. 8 березня 2017. Процитовано 30 травня 2021. (англ.)
Статті Редагувати
- Д.Е. Расовская. Эскизы Н.С. Гончаровой «Святой Борис» и «Святой Феодор» в собрании Одесского художественного музея // «Вестник Одесского художественного музея» №1.