Географія Італії

Італія — південноєвропейська країна, що займає на півдні континенту Апеннінський півострів з прилеглими островами . Загальна площа країни 301 340 км² (72-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 294 140 км², а на поверхню внутрішніх вод — 7 200 км². Площа країни вдвічі менша за площу території України.

Географія Італії
Географічне положення Італії
Географічне положення
Континент	Європа
Регіон	Південна Європа
Координати	42°50′ пн. ш. 12°50′ сх. д. / 42.833° пн. ш. 12.833° сх. д. / 42.833; 12.833
Територія
Площа	301 340 км² ^(72-ге)
• суходіл	97,6 %
• води	2,4 %
Морське узбережжя	7600 км
Державний кордон	1836 км
Рельєф
Тип	переважно гористий
Найвища точка	гора Монблан (4748 м)
Найнижча точка	Йоланда-ді-Савоя (-3 м)
Клімат
Тип	субтропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	По (652 км)
Найбільше озеро	Гарда (370 км²)
Інше
Природні ресурси	кам'яне вугілля, ртуть, руди кольорових металів, поташ, мармур, барит, азбест, пемза, плавиковий шпат, польовий шпат, сірка, вуглеводні, риба, родючі ґрунти
Стихійні лиха	зсуви ґрунту, селі, лавини, землетруси, активний вулканізм, повіді, підтоплення
Екологічні проблеми	забруднення повітря, забруднення вод, кислотні дощі

Назва

Офіційна назва — Італійська Республіка, Італія (італ. Repubblica Italiana, Italia). Назва країни походить від етноніму давнього народу італіків (лат. Italici), що мешкали в південній Італії. Згідно з найпоширенішим поясненням, цей термін був запозичений з грецької, де «італос» (дав.-гр. ιταλός) означає бика, через оскську «вітеліу» (víteliú), і умбрську «вітло» (vitlo) — теля. Бик був символом південних італійських племен і топонім Італія спочатку використовувався тільки для південної частини Апеннінського півострова (сучасна Калабрія). З часів римського панування з V-III століть до н. е. цей термін був поширений на весь півострів.

Історія дослідження території

Географічне положення

Італія — південноєвропейська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — зі Швейцарією (спільний кордон — 698 км) і Австрією (404 км), на заході — з Францією (476 км), на північному сході — з Словенією (218 км), з країнами, що являють собою анклави, з усіх сторін обмежені територією Італії — Ватиканом (3,4 км) і Сан-Марино (37 км). Загальна довжина державного кордону — 1836,4 км. Італія з усіх сторін, окрім півночі, омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному заході Лігурійським, на заході Тирренським, на південному сході — Іонічним, на сході — Адріатичним морями. Загальна довжина морського узбережжя 7600 км. Морські кордони в 4 рази довші за сухопутні. Навіть глибинні райони країни віддалені від узбережжя не більше ніж на 200—300 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Виключна економічна зона встановлена на відстань 30 морських миль (55,6 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м.

Крайні пункти

Час

Час в Італії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом). Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія

Див. також: Гідрогеологія Італії

Корисні копалини

Надра Італії багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, ртуть, цинк, калійні солі, мармур, барит, азбест, пемзу, флюорит, польовий шпат, пірит, природний газ, нафту.

Сейсмічність

Територія Італії належить до сейсмічно активних регіонів, тут часті землетруси, особливо в центральній частині.

Вулканізм

Головні активні вулкани Італії: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя і Етна (3323 м) в східній Сицилії.

• Вулкани Італії

Вулкани Етна і Везувій були включені у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих.

Див. також: Вулкани Італії

Рельєф

Переважно гірська країна. На півночі — Західні Альпи з найвищою точкою країни та Західної Європи — горою Монблан (4748 м), південніше — Паданська рівнина, далі гори Апенніни (найвища точка — гора Корно, 2914 м). Середні висоти — 538 м. Найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м). В районі акумулятивних наносів дельти річки По деякі колишні ділянки Адріатичного моря стали суходолом, але залишились нижче рівня моря, наприклад, Йоланда-ді-Савоя (-3 м).

Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії і Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи і Апенніни так тісно пов'язані між собою, що важко встановити, де кінчається одна система і починається інша. Альпи і Апенніни — відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 млн до 2 млн років тому). Тут відбувалися також численні тектонічні розломи, складкоутворення й вулканічні виверження. Останні особливо виражені в областях Лаціо і Кампанія на заході Апеннінського півострова і на Сицилії.

Узбережжя

Берегова лінія, що має загальну довжину близько 7600 км, порізана слабо. Північно-західний берег Апеннінського півострова омивається Лігурійським морем з Генуезькою затокою. Узбережжя італійської Рив'єри має переважно абразійний характер і рясніє дрібними бухтами. Тірренське море, в північній частині якого знаходиться Тосканський архіпелаг, омиває материкову частину Італії із заходу, острова Сардинія і Корсика (територія Франції) зі сходу і Сицилію — з півночі. На західному узбережжі акумулятивні рівнини чергуються з піднесеними ділянками, є кілька неглибоких заток дугоподібної форми: Гаета, Неаполітанська і Салернська затока, Полікастро, Санта-Еуфемія та Джоя.

Вузька Мессінська протока між Калабрією і Сицилією з'єднує Тірренське море з Іонічним, а Сицилійська протока (Туніська) шириною 135 км відокремлює Сицилію від Північної Африки. Південне узбережжя Апеннінського півострова розчленоване найбільш сильно, в південно-східній частині переважають круті береги. На південному заході знаходиться затока Скуїллаче, а між півостровами Калабрія і Салентина в сушу вдається велика Тарентська затока.

• Узбережжя Італії

Протока Отранто між італійським регіоном Апулія і Албанією з'єднує Іонічне море з Адріатичним, яке омиває східні райони країни. Східний берег в основному плоский, в його південній частині невеликий півострів Гаргано відгороджує затока Манфредонія. Північно-східне узбережжя омивається водами Венеціанської затоки, що включає однойменну лагуну і Трієстську затоку.

Острови

• Острови Італії

Клімат

Більша частина території Італії лежить у субтропічному кліматичному поясі, північ — у помірному, перехідного від морського до континентального типу. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадання снігу. На півночі опадів значно більше, але їхній розподіл нестійкий.

Італія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.

Внутрішні води

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 191,3 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 39,5 тис. км² зрошуваних земель.

Річки

Річки країни належать басейнам Адріатичного (північ і схід), Іонічного (південь), Тирренського (захід) і Лігурійського (північний захід) Атлантичного океану.

Озера

• Озера Італії

Болота

Льодовики

Ґрунтові води

Ґрунти

Рослинність

Земельні ресурси Італії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 47,1 %,
  • орні землі — 22,8 %,
  • багаторічні насадження — 8,6 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 15,7 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 31,4 %;
• інше — 21,5 %.

Див. також: Ліси Італії

Тваринний світ

Зоогеографічно територія країни належить до Середземноморської провінції Середземноморської підобласті, а Альпійські гори — до Європейської лісової провінції Циркумбореальної підобласті Голарктичної області.

Див. також: Ссавці Італії, Птахи Італії та Риби Італії

Охорона природи

Італія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:

• Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
• Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливуна природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь,
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу.

Стихійні лиха та екологічні проблеми

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• регіональні зсуви ґрунту, грязьові потоки в горах; сходження снігових лавин;
• руйнівні землетруси;
• вулканічна активність на півдні країни, найбільш активний вулкан Європи, Етна (3300 м), що знаходиться на острові Сицилія, востаннє вивергався 2010 року, що виверження загрожують навколишнім поселенням як лавою, так і вулканічним попелом, Везувій несе потенційну загрозу місту-мільйоннику Неаполю, останнє значне виверження відбувалось після закінчення Другої світової війни;
• повіді, особливо на Паданській низовині;
• підтоплення у Венеції.

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення повітря викидами промислових підприємств, особливо діоксидом сірки;
• забруднення вод річок і навколо узбережжя промисловими стоками і агрохімікатами;
• кислотні дощі знищують місцеві озера;
• невідповідне очищення промислових відходів, менеджмент твердих побутових.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Італії можна розділити на 5 великих регіонів, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

• Південні схили Альп.
• Паданська рівнина.
• Апеннінський хребет.
• Острів Сардинія.
• Острів Сицилія.

Див. також: Екорегіони Італії

Див. також

• Південна Європа

Примітки

1. Italy, Geography. Factbook.
2. Котляков В. М., 2006.
3. Поспелов Е. М., 2005.
4. Атлас світу, 2005.
5. Part II : [ ][англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
6. Part VI : [ ][англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
7. Time zone converter : [ ][англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 27 September. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
8. Італія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
9. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
10. ФГАМ, 1964.
11. Members : [ ][англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
12. Ramsar Sites Information Service : [ ][англ.] : [ 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Італія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — Т. 2. : Європа. — 464 с. — ISBN 978-966-439-273-7.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейн. — Л. : Гидрометеоиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Добрынин Б. Ф. Физическая география Западной Европы. — М. : Учпедгиз, 1948. — 415 с.
• (рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Карри-Линдал К. Европа. — М. : Прогресс, 1981. — 334 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Италия // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

• Вікісховище : Атлас Італії.
• Карти Італії : [ ][англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Italy : [ ][англ.] : [арх. 22 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 27 September. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Італію : [ ][рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [ ][англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Італії.