Гагарка велика

? † Гагарка велика
Охоронний статус
Вимерлий  (1852) (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes) Родина: Алькові (Alcidae) Рід: Безкрила гагарка (Pinguinus) Bonnaterre, 1791 Вид: † Гагарка велика
Біноміальна назва
† Pinguinus impennis (Linnaeus, 1758)
Ареал існування в 18 ст. Жовтими цятками відмічені місця, де спостерігалось гніздування птахів.
Синоніми
Alca impennis
Посилання
Вікісховище: Pinguinus impennis Віківиди: Pinguinus impennis ITIS: 177037 МСОП: 22694856 NCBI: 94623 Fossilworks: 208987

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пінгвін (значення).

Гагарка велика, або гагарка безкрила (лат. Pinguinus impennis; за іншими даними, Alca impennis) — великий нелітаючий птах родини алькових, вимерлий у середині XIX століття. Вид був єдиним сучасним представником роду Pinguinus, до якого включали й інший раніше вимерлий вид — гагарку західноатлантичну (Pinguinus alfrednewtoni).

Поширення

Стак ан Армін, Сент-Кілда Шотландія, місцевість, де колись розмножувалася гагарка велика

Гагарка велика виводила потомство на скелястих островах з положистим узбережжям і зручними підходами до навколишніх акваторій океану, де було багато необхідного корму. Поєднання таких умов трапляється рідко, тож місць, придатних для гніздування цих птахів, було мало. У пошуках корму більшу частину часу ці гагарки проводили в північних водах Атлантичного океану, біля узбережжя Нової Англії, північного узбережжя Іспанії, східної частини Канади, Гренландії, Ісландії, Фарерські острови, Норвегії, Ірландії та Великої Британії.

Опис

Гагарка велика в недалекому минулому була найбільшим представником родини алькових: досягала 75-85 см (30-33 дюймів) завдовжки і важила приблизно 5 кг (11 фунтів). Масивний гачкуватий дзьоб із западинами по боках, голова, шия, спина, верх крил і хвоста у птаха були чорними, а інші частини тіла — білими. Примітною особливістю оперення була наявність білих плям і смуг на голові в різні сезони року: влітку у птаха на голові білі плями були тільки між очима і дзьобом, а взимку — білими ставали також горло і щоки (з темними смугами за очима). Незважаючи на відносно короткі крила завдовжки 15 см (5,9 дюйма), нелітаюча гагарка завдяки їм добре плавала під водою й успішно полювала (тож використання означення «безкрила», запозичене з іншої мови, навряд чи є виправданим, бо не відповідає дійсності). Гагарка велика живилася різними видами риб, зокрема американським оселедцем і мойвою, а також ракоподібними. Вирізняючись вправним плаванням, на суші вона була доволі незграбною. Небезпечними для неї були людина, косатка, орлан-білохвіст і білий ведмідь.

Вимирання

Малий льодовиковий період, можливо, зменшив популяцію гагарки великої, піддавши більшу частину їх гніздових островів хижацтву білими ведмедями, але масова експлуатація людьми для їх пуху різко зменшила популяцію , причому останні свідчення свідчать лише про те, що останнє ймовірно, є основним рушієм її вимирання. До середини XVI століття гніздові колонії вздовж європейської сторони Атлантики майже всі були ліквідовані вбивством людиною цієї птиці задля пуху, який використовувався для виготовлення подушок. У 1553 р. гагарка велика отримала свій перший офіційний захист, а в 1794 р. Велика Британія заборонила вбивати цей вид задля його пір'я. У Сент-Джонсі ті, хто порушує закон 1775 р. про заборону полювання на велику гагарку задля її пір’я чи яйця були публічно битими, хоча полювання на рибальську приманку все ще дозволялося. На північноамериканській стороні спочатку віддавали перевагу ґаґському пуху, але як тільки в 1770-х роках ґаґи були майже доведені до вимирання, колектори пуху перейшли на гагарку велику в той же час, коли полювання на їжу, рибальські приманки та нафту зменшилося.

Гагарка велика зникла з острова Фанк до 1800 року.У повідомленні Аарона Томаса з HMS Бостон за 1794 рік описано, як до того часу систематично забивали птахів:

Якщо ви приїжджаєте за їх пір’ям, ви не завдаєте собі клопоту вбити їх, а тримаєтеся за одного і зриваєте пір’я. Потім ви повертаєте бідного пінгвіна з напівголою та відірваною шкірою, щоб вбити його за його бажанням. Це не дуже гуманний метод, але це загальна практика. Поки ви перебуваєте на цьому острові, ви постійно практикуєте жахливі жорстокості, бо не тільки шкуруєте їх живими, але й спалюєте живими, щоб готувати їхні тіла. Ви берете з собою чайник, в який кладете пінгвіна або двох, розпалюєте під ним вогонь, і цей вогонь абсолютно зроблений з самих нещасних пінгвінів. Їх тіла, змащені жиром, незабаром виробляють полум’я; на острові немає деревини.

Елдей, останнє сховище гагарок великих

Зі зростаючою рідкістю зразки гагарки великої та її яєць стали колекційними та високо цінувалися багатими європейцями, а втрата великої кількості його яєць для збору сприяла загибелі виду. Особини, які відвідували місця гніздування гагарки великої, щоб зібрати яйця, швидко зрозуміли, що птахи не всі відкладають яйця в один день, тому вони можуть здійснювати повторні візити до тієї ж колонії розмноження. Лише збирали яйця без ембріонів і, як правило, викидали яйця з ембріонами, що ростуть усередині них.

На острові Стак-Армін, Сент-Кілда, Шотландія, в липні 1840 р. Була упіймана і вбита остання гагарка велика, побачена у Великій Британії . Троє чоловіків із Сент-Кілди зловили одного птаха, помітивши його маленькі крильця і ​​велику білу пляму на голові. Вони зв’язали його і тримали в живих протягом трьох днів, поки не піднялася велика буря. Вважаючи, що птах був відьмою і спричиняв шторм, тоді вони вбили його, побивши палицею .

Зразок № 3 у Брюсселі, один з двох останніх птахів, убитих на Елдеї в 1844 році

Остання колонія гагарок великих жила на Гейрфугласкер ("Велика скеля гагарок") біля Ісландії. Цей острівець був вулканічною скелею, оточеною скелями, що зробило його недоступним для людей, але в 1830 році острівець занурився після виверження вулкана, і птахи переїхали на сусідній острів Елдей, до якого можна було дістатись з однієї сторони. Коли колонія була спочатку відкрита в 1835 році, там було майже п'ятдесят птахів. Музеї, бажаючи шкіру гагарки великої для збереження і виставлення, швидко почали збирати птахів з колонії.

Остання пара, знайдена в інкубаційному яйці, була вбита там 3 червня 1844 р. На прохання купця який хотів зразки, при цьому Йон Брандссон і Сігурдур Шлейфссон задушували дорослих, а Кетіль Кетільссон розбив яйце своїм черевиком.

Великий фахівець з гагарок Джон Вуллі взяв інтерв’ю у двох чоловіків, які вбили останніх птахів , а Сігурдур так описав цей вчинок:

Скелі були вкриті чорними дроздами, а там були гагарки... Вони йшли повільно. Джон Брандссон підкрався, розкривши руки. Птах, якого отримав Йон, зайшов у кут, але [мій] прямував до краю скелі. Він ходив, як людина... але швидко рухав ногами. [Я] схопив його близько до краю - глибоке урвище. Його крила лежали близько до боків - не звисаючи. Я взяв його за шию, і він заплескав крилами. Він не плакав. Я його задушив.

Пізніша інформація про живу особу, побачену в 1852 р. на Великій банці Ньюфаундленду, була прийнята Міжнародним союзом охорони природи та природних ресурсів (IUCN) .

В Інтернеті триває дискусія про можливості відтворення Гагарки великої за допомогою її ДНК із зібраних зразків. Ця можливість суперечлива.

Таксономія

Гагарка велика була одним із 4400 видів тварин, вперше описаних Карлом Ліннеєм у праці «Система природи». У ній вид отримав латинську назву Alca impennis, яка не зазнавала змін аж до 1791 р. У цій назві перша частина, яка є назвою роду, походить від давньоскандинавського слова alca, що є відповідником означення «гагарка». Друга частина назви виду — це латинське слово impennis, яке означає «відсутність махових пер». Тож у повній латинській назві птаха відображено найхарактернішу його особливість — наявність коротких крил, через що птах не міг літати Деякі орнітологи вважають, що таксономічно обгрунтованішим є включення цього виду до роду Alca. Крім того, класифікаційна назва роду Pinguinus більше пов'язується з пінгвінами, ніж з гагаркою.

Кладограма родини Алькових згідно генетичних досліджень

	Alle alle         Uria aalge     Uria lomvia         Alca torda     Pinguinus impennis               Brachyramphus marmoratus     Brachyramphus brevirostris         Cepphus grylle       Cepphus columba     Cepphus carbo

Відношення до людей

Ескіз чотирьох кісток гагарки великої, усіх довгих.

Гагарка велика була джерелом їжі для неандертальців понад 100 000 років тому, про що свідчать добре очищені кістки, знайдені біля багаття. Зображення, які, як вважають, зображують гагарку велику, також були висічені на стінах печери Ель-Пендо в Камарго, Іспанія, та Пагліччі, Італія, більше 35 000 років тому, а також печерні картини віком 20 000 років знайдено у французькому Коске.

Корінні американці цінували гагарку велику як джерело їжі взимку та як важливий культурний символ. Зображення гагарки великої були знайдені в кісткових намистах. Людина, похована на місці морської архаїки в Порт-о-Шуа, провінція Ньюфаундленд, приблизно в 2000 р. до н. Е. була знайдена оточена 200 дзьобами гагарки великої які, як вважають, були частиною костюму, виготовленого з їхніх шкір, із закріпленими головами як прикрасою . Майже половина пташиних кісток, знайдених у могилах на цьому місці, належала гагарці великій, що свідчить про те, що вона мала велике культурне значення для морських архаїчних людей . Вимерлі беотуки з Ньюфаундленду робили пудинг з яєць гагарки великої. Дорсетські ескімоси також полювали на нього. Саккак в Гренландії переслідував цей вид, спричиняючи місцеве зменшення ареалу.

Єдина відома ілюстрація гагарки великої, змальованої з життя, домашнього улюбленця Оле Ворма, отриманого з Фарерських островів, 1655

Пізніше європейські моряки використовували гагарок великих як навігаційний маяк, оскільки присутність цих птахів означало, що Велика банка Ньюфаундленду поруч.

За оцінками, популяція цього виду мала мільйони осіб. На гагарку велику полювали у значних масштабах задля їжі, яєць та її пухових пер щонайменше з восьмого століття. Ці полювання можуть бути задокументовані в Скандинавії пізнього кам'яного віку та на сході Північної Америки , а також в Лабрадорі початку V століття, де птахи, здається, траплялися лише як відлякувачі. Ранні дослідники, включаючи Жака Картьє, та численні кораблі, що намагалися знайти золото на острові Баффін, не мали їжі для дороги додому, а тому використовували гагарок великих як зручне джерело їжі та приманку для риболовлі. Як повідомляється, деякі пізніші судна стояли на якорі поруч із колонією та протягали дошки на землю. Потім моряки висаджували сотні гагарок великих на кораблі, де їх зарізали . Деякі автори ставлять під сумнів повідомлення про цей спосіб полювання та його успіх [46]. Яйця гагарок великих також були цінним джерелом їжі, оскільки яйця були втричі більшими за кайрине і мали великий жовток . Ці моряки також завезли щурів на острови , які полювали на гнізда.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Pinguinus impennis: інформація на сайті МСОП (версія 2016.3) (англ.) 01 жовтня 2016
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Montevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). "Demography-Great Auk (Pinguinus impennis)". The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010.
4. Taken together, our data do not provide any evidence that great auks were at risk of extinction prior to the onset of intensive human hunting in the early 16th century. In addition, our population viability analyses reveal that even if the great auk had not been under threat by environmental change, human hunting alone could have been sufficient to cause its extinction. — J.E. Thomas, et al. (2019)[49]
5. Crofford, Emily (1989). Gone Forever: The Great Auk. New York: Crestwood House. ISBN 0-89686-459-6.
6. Cokinos, Christopher (2000). Hope is the Thing with Feathers: A personal chronicle of vanished birds. New York: Warner Books. ISBN 0-446-67749-3.
7. Montevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). "Conservation-Great Auk (Pinguinus impennis)". The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010.
8. Montevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). "Conservation-Great Auk (Pinguinus impennis)". The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010.
9. Rackwitz, Martin (2007). Travels to Terra Incognita: The Scottish Highlands and Hebrides in Early Modern Travellers' Accounts C. 1600 to 1800. Waxmann Verlag. p. 347. ISBN 978-3-8309-1699-4.
10. Fuller, Errol (2003) [1999]. The Great Auk: The Extinction of the Original Penguin. Bunker Hill Publishing. p. 34. ISBN 978-1-59373-003-1. see also Fuller (1999).
11. Gaskell, Jeremy (2000). Who Killed the Great Auk?. Oxford UP. p. 142. ISBN 978-0-19-856478-2.
12. Newton, Alfred (1861). "Abstract of Mr. J. Wolley's Researches in Iceland respecting the Gare-fowl or Great Auk (Alea impennis, Linn.)". Ibis. 3 (4): 374–399. doi:10.1111/j.1474-919X.1861.tb08857.x.
13. A date of 3 July 1844 is given by various online sources,[53][54] but does not accord with the original publication and print sources.
14. Newton, Alfred (1861). "Abstract of Mr. J. Wolley's Researches in Iceland respecting the Gare-fowl or Great Auk (Alea impennis, Linn.)". Ibis. 3 (4): 374–399. doi:10.1111/j.1474-919X.1861.tb08857.x.
15. BirdLife International (2016). "Pinguinus impennis". IUCN Red List of Threatened Species. 2016: e.T22694856A93472944. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22694856A93472944.en. Retrieved 20 December 2020.
16. "Why Efforts to Bring Extinct Species Back from the Dead Miss the Point – Scientific American".
17. (лат.) Linnaeus, C (1758). Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata. Holmiae: Laurentii Salvii. с. 130. 
18. (англ.) Johnsgard, Paul A. (1987). Diving Birds of North America. Lincoln: University of Nebraska Press. с. 265–266. ISBN 0-8032-2566-0. Процитовано 11 травня 2010. 
19. (англ.) Fuller, Errol (1999). The Great Auk (вид. illustrated). Southborough, Kent, UK: Privately Published. с. 401. ISBN 0-9533553-0-6. 
20. (англ.) Thomas, G. H.; Wills, M. A.; Székely, T. S. (2004). A supertree approach to shorebird phylogeny. BMC Evolutionary Biology 4: 28. PMC 515296. PMID 15329156. doi:10.1186/1471-2148-4-28. 
21. Crofford, Emily (1989). Gone Forever: The Great Auk. New York: Crestwood House. ISBN 0-89686-459-6.
22. Lozoya, Arturo Valledor De; García, David González; Parish, Jolyon (1 April 2016). "A great auk for the Sun King". Archives of Natural History. 43 (1): 41–56. doi:10.3366/anh.2016.0345.
23. Tuck, James A. (1976). "Ancient peoples of Port au Choix: The excavation of an Archaic Indian cemetery in Newfoundland". Newfoundland Social and Economic Studies. St. John's: Institute of Social and Economic Research, Memorial U of Newfoundland. 17: 261.
24. Greenway, James C. (1967). Extinct and Vanishing Birds of the World (2nd ed.). New York: Dover Publications. pp. 271–291. ISBN 978-0-486-21869-4.
25. "Great Auk egg". Norfolk Museums & Archaeology Service. Archived from the original on 9 February 2009. Retrieved 8 May 2009.