? ЩурЧас існування: ранній плейстоцен — сучасність | ||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Щур водяний Arvicola amphibius | ||||||||||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
див. текст | ||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||
|
Щур (Arvicola) — рід гризунів з родини Cricetidae (у вужчому розумінні — родини Arvicolidae), надродини Muroidea, типовий рід триби Arvicolini.
Про назву Редагувати
Номен «щур» здавна й широко застосовують для позначення будь-яких норових тварин, і окрім «щур» у розумінні роду Arvicola назву застосовують і до берегових ластівок (щурики), і для бджолоїдок (щурки), які риють нори і влаштовують в тих норах свої гнізда. Зі значенням «в землі» пов'язано і формування номену «пращур».
Щурами часто називають дуже різні групи гризунів — зазвичай тих, що помітно більші за мишей, але мають «мишоподібний» вигляд, тобто фактично у значенні «великі миші» (така традиція особливо виразна в британській зооніміці).
В обсязі фауни України «щурами», окрім щурів водяних (Arvicola) і птахів, інколи називають також і пацюків, подібних за розмірами гризунів з родини Muridae, особливо в медичній літературі, проте у стосунку до роду Arvicola знаходимо застосування у зведеннях В. Храневича, О. Мигуліна, К. Татаринова, І. Сокура, А. Волоха, І. Загороднюка, А. Булахова та ін. Номен «щур» є дуже давнім і сформувався в українців задовго (фактично за тисячі років)[коли?] до появи пацюків на теренах України: назва «щур» відома з найдавніших джерел[яких?], а перші пацюки Rattus norvegicus вселилися в Україну, зокрема в Криму, Буковині, Галичині, в середині XIX ст., а в Києві — в 1849 році. Нині рідкісний чорний пацюк (Rattus rattus), якого витіснив пацюк сірий, також потрапив торговельними шляхами та був звичайним видом за часів середньовіччя.
Використання назви «водяний пацюк» або «водяна криса», що поширені в окремих джерелах, не є доцільним, оскільки назви «пацюк» і «криса» (напр.) стосуються іншого роду гризунів — роду Rattus з родини мишевих (Muridae). Так само недоцільно заміщати назву «щур» значно більш новими назвами, що сформовані для позначення інших родів родини Arvicolidae — полівка (рід Microtus) та нориця (рід Myodes).
Систематичне положення Редагувати
Нерідко рід Arvicola (і всю трибу Arvicolini) розглядають у складі родини хом'якових (Cricetidae). У класифікаціях ссавців світу ранг групи, що включає щурів, знижують до підродини або триби у складі родини мишеві (Muridae). У класифікаціях радянської доби і пострадянського простору (відповідно до оглядів І. Громова як провідного фахівця у систематиці цієї групи) — навпаки піднімають до самостійної від хом'яків і мишей родини Arvicolidae.
Видовий склад Редагувати
Традиційно у фауні світу рід представлений трьома близькими видами:
- Щур піренейський — Arvicola sapidus
- Щур водяний, або нориця водяна — Arvicola amphibius
- Щур гірський, або нориця гірська, або повх — Arvicola scherman.
За новими даними рід містить 4 види:
- Arvicola amphibius (у т. ч. A. scherman) — Євразія від Великої Британії до східного Сибіру
- Arvicola italicus — Італія, Швейцарія
- Arvicola persicus — Іран
- Arvicola sapidus — Португалія, Іспанія, Франція
Описано приблизно 10 викопних форм, які жили упродовж пліоцену та плейстоцену, у тому числі:
- щур мосбахський,
- щур хазарський,
- щур кантіанський та ін.
Найвідомішим видом цього роду є щур водяний [1] — вид з найширшим серед родини ареалом, величезним епідеміологічним значенням, складною і детально описаною історією еволюції, надзвичайною широкою екоморфологічною і географічною мінливістю (проявляється в розмірах, забарвленні, рівні гідробіонтності тощо).
Щура гірського, відомого також в Карпатах під місцевою назвою «повх», а в літературі як «нориця земляна» або «щур водяний малий», довгий час розглядали у числі рідкісних і зникаючих видів (Червона книга України 1994 року). Тепер цей вид відносять до видів-шкідників на сільськогосподарських угіддях гірських районів Карпат.
Використання назви для інших груп Редагувати
Інколи «щурами» називають пацюків (рід Rattus) та багатьох інших середньорозмірних гризунів найрізніших родин майже всіх підрядів.
В українській теріологічній літературі назва «щур» давно і однозначно закріпилася за родом Arvicola. Поширення назви на інші групи пов'язано з формуванням асоціативних назв для маловідомих в Україні тварин, які не мають в українській мові власних родових назв (наприклад, Африканський скельний щур, Деревний шиншиловий щур Ашанінки тощо).
Наукову назву роду — Arvicola — довгий час використовували для позначення багатьох видів нориць, полівок, щурів тощо (родина Arvicolidae = Microtidae). Особливо довгий час назву Arvicola використовували для групи «сірих нориць» (Microtus s. lato), тобто триби Arvicolini.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Загороднюк І. В. & Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Вип. 10. — С. 5–30.
- . Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.
- Приклади вживання назви «щур» в медичній літературі — за гугл-академією.
- Загороднюк І. Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань [ 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 18–47. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
- Володимирович З. І. Номен «щур» як українська назва ссавців роду Arvicola : історичні й етимологічні дослідження // Вісник Львівського університету. Серія біологічна — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2021. — вип. 84. — С. 21. — ISSN 0206-5657; 2075-5236 — doi:10.30970/VLUBS.2021.84.02
- Загороднюк, І. Природна історія пацюка чорного (Rattus rattus) в Україні : [ 22 квітня 2022] / За ред. В. Костюшина // Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров'я людини. — Київ, 1996. — С. 228.
- Зубаровський М. Водяна криса і промисел її в УСРР. Збірник праць зоологічного музею. 1935. № 14. С. 91–119.
- Ставлення тубільців до цього виду завжди було негативним, особливо у зв'язку з культивуванням на присадибних ділянках різноманітних коренеплодів.
Посилання Редагувати
- Загороднюк И. В. Номенклатура и система рода Arvicola // Водяная полевка. Образ вида / Под ред. П. А. Пантелеева. — Москва: Наука, 2001. — С. 174—192. [ 8 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- рід Arvicola // Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed), Johns Hopkins University Press, 2,142 pp. [ 6 червня 2010 у Wayback Machine.]
- Загороднюк I., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника. — Київ: Інститут зоології НАН України, 1997. — 60 c. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Мигулін О. О. Звірі УРСР (матеріали до фауни). — Київ: Вид-во АН УРСР, 1938. — 426 с.
- Полушина Н. А., Кушнірук В. А. До систематичного положення і екології малого водяного щура Arvicola terrestris scherman // Вісник Львів. держ. ун-ту. Сер. біол. — 1962. — вип. 1. — с. 83-91.
- Хоєцький П. Б. До аналізу списку мисливських звірів України // Науковий вісник НЛТУ України / Національний лісотехнічний університет України. — 2010. ? Вип. 20.9. — С. 30-39.