Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ СРСР (ВВ МВС СРСР) (рос. Внутренние войска Министерства внутренних дел СССР, ВВ МВД СССР) — військове формування, які були передбачені для забезпечення внутрішньої безпеки СРСР, охорони державних об'єктів, захисту прав та свобод людини і громадянина від злочинних та інших протиправних посягань, забезпечення громадської безпеки.
| Внутрішні війська МВС СРСР | |
|---|---|
| Внутренние войска МВД СССР | |
| Нарукавний знак Внутрішніх військ МВС СРСР, з 1970 року | |
| На службі | 1918 — 1991 |
| Країна | СРСР |
| Належність | МВС СРСР |
| Тип | внутрішні війська |
| У складі | МВС СРСР, ЗС СРСР |
| Кольори | краповий (з 1970 року) |
| Участь у | Боротьба з басмацтвом, Німецько-радянська війна, Боротьба з УПА, Боротьба з Лісовими братами, Боротьба з БВА, Нагірно-карабаський конфлікт й інші міжнаціональні конфлікти |
| | |
| Медіафайли на Вікісховищі |
У період з 1 вересня 1939 року до 21 березня 1989 року Внутрішні війська входили в структуру Збройних сил СРСР, а підпорядковувались Міністерству внутрішніх справ СРСР.
Історія Внутрішніх військ Редагувати
У період Громадянської війни Редагувати
Після Жовтневого перевороту перед Радянською державою гостро постало питання організації внутрішньої безпеки. Виникла потреба у створенні державних органів, які могли попередити як контрреволюційний рух, так і проводити боротьбу зі злочинністю на підконтрольних їй територіях.
З цією метою у період із січня до березня 1918 року створюються перші озброєні підрозділи при ВНК і надзвичайних комісіях на місцях.
Пізніше у березні 1918 року відбувається об'єднання місцевих підрозділів Народних комісаріатів у Бойові підрозділи ВНК.
Також Радянська держава вирішує питання реорганізації конвойної служби. З цією метою наказом Народного комісаріату військових справ[ru] від 20 квітня 1918 року, реорганізовано конвойну сторожу, що існувала раніше. Для контролю над нею створено Головна інспекція конвойної сторожі при Наркоматі юстиції РСФСР[ru]
13 червня 1918 року наказом Військового Народного Комісаріату[ru] всі озброєні підрозділи у столиці та губерніях були об'єднані у Корпус військ ВНК зі штабом у Москві.
У травні 1919 року постановою «Про війська допоміжного призначення» створені Війська внутрішньої охорони Республіки (ВОХР), до складу яких увійшли всі війська допоміжного призначення, що перебували у розпорядженні господарських відомств — Наркомпрод[ru] та ін. Цим же рішенням Штаб військ ВНК перейменовано в Штаб військ ВОХР, а у липні — в Головне управління військ ВОХР. Створені сектори ВОХР за територіальною відповідальністю: Московський, Курський, Петроградський, Східний, Київський.
1 вересня 1920 року Рада праці та оборони прийняла постанову про створення Військ внутрішньої служби (ВНУС). До їх складу було включено війська ВОХР, караульні війська, війська залізничної оборони, залізничної міліції і водної міліції.
17 вересня 1920 року Рада праці та оборони своєю постановою прирівняла всіх співробітників ВНК до військовослужбовців РСЧА.
19 січня 1921 року всі частини і підрозділи ВНК перетворені в особливий рід військ — війська ВНК
6 лютого 1922 року розпущено ВНК і створено Державне політичне управління (ДПУ) при НКВС РСФРР.
Довоєнний період Редагувати
15 листопада 1923 року приймається постанова про реорганізацію ДПУ у Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ). У цей період, після Громадянської війни, молода Радянська держава вирішує проблеми придушення залишків спротиву завойованих національних держав, що постали на уламках Російської імперії, боротьби зі злочинністю та охорони державних кордонів.
У липні 1924 року Конвойна сторожа перепідпорядковується від ОДПУ під контроль НКВС союзних республік.
У серпні 1924 року Рада праці та оборони видала постанову «Про формування конвойної сторожі СРСР і про організацію Центрального управління конвойної сторожі у Москві». Згідно постанови Конвойна сторожа отримувала статус самостійного виду військ.
На території Середньої Азії і Казахстану війська конвойної сторожі (також часто зустрічалось формулювання — війська ОДПУ) разом із прикордонними військами і частинами РСЧА, довгий час брали участь у боротьбі з басматством.
30 жовтня 1925 року ЦВК і РНК СРСР до постанови «Про конвойну сторожу Союзу РСР», створюють Центральне управління конвойної сторожі СРСР, яке підпорядковується безпосередньо Раді народних комісарів СРСР. Питання комплектування Конвойної сторожі, а також матеріально-технічного забезпечення було покладено на органи Народного комісаріату військових та морських справ[ru]. Організаційно-штатна структура конвойних команд була зведена до армійської у РСЧА (взвод, рота, батальйон, полк). У такому порядку війська Конвойної сторожі були зведені у 2 дивізії і 6 окремих бригад із загальною кількістю особового складу у 14 802 людини.
10 липня 1934 року ЦВК СРСР постановив створити загальносоюзний Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). Цією ж постановою Війська ОДПУ розділені на прикордонну й внутрішню охорону НКВС СРСР.
З початком процесу Розкуркулення і Колективізації на всій території СРСР почали виникати осередки соціального напруження, які доходили від бунтів і масових заворушень аж до збройного опору державним органам. У зв'язку з цим збільшилось навантаження на формування, що здійснювало конвоювання країною великої кількості людей. У зв'язку з цим у серпні 1934 року кількість особового складу конвойних військ було збільшено на 20 тисяч людей. Протягом цього періоду управління конвойних дивізій дислокувалось у Москві, Харкові, Самарі і Новосибірську. Крім того управління окремих бригад конвойних військ дислокувалось у Ростові, Ленінграді і в Ташкенті.
16 жовтня 1935 року ЦВК і РНК СРСР прийняли положення про проходження служби командним і начальницьким складом прикордонної і внутрішньої охорони НКВС СРСР. За цим положенням всі військовослужбовці внутрішньої охорони і прикордонної охорони були розділені на командний і начальницький склад, для яких була встановлена система військових звань.
У 1937 році Головне управління прикордонної і внутрішньої охорони (ГУПВО НКВС) перейменовано у Головне управління прикордонних і внутрішніх військ НКВС СРСР (ГУПВВ).
20 квітня 1938 року встановлено чисельність військ НКВС, включаючи військові частини конвойних військ — 28 800 чоловік.
2 лютого 1939 року у Головному управлінні прикордонних і внутрішніх військ створюється 6 окремих відомств у складі НКВС СРСР:
- Головне управління прикордонних військ
- Головне управління з охорони залізничних споруд
- Головне управління з охорони особливо важливих промислових об'єктів
- Головне управління конвойних військ
- Головне управління військового забезпечення
- Головне військово-будівельне управління
1 вересня 1939 року прийнято закон «Про загальний військовий обов'язок». У законі вперше було виписано, що Внутрішні війська є складовою частиною Збройних сил СРСР
20 листопада 1939 року наказом НКВС СРСР прийнято «Положення про конвойні війська НКВС СРСР». У ньому визначались завдання з конвоювання осіб під вартою та порядок здійснення зовнішньої охорони окремих в'язниць. У цьому ж положенні ставились завдання Внутрішніх військ у воєнний час з конвоювання і охорони військовополонених.
4 березня 1941 року створюється Управління оперативних військ НКВС СРСР.
У передвоєнні роки Внутрішні війська охороняли 135 державних об'єктів. Також вони здійснювали конвоювання у 156 судових установ і несли службу на 176 залізничних маршрутах.
Чисельність особового складу Конвойних військ на 1 січня 1940 року досягла 34 295 чоловік (1 дивізія, 9 бригад, 2 окремих полки і 2 школи молодшого командного складу).
У 1941 році Управління конвойних військ НКВС розформовано і об'єднано з Управлінням внутрішніх військ НКВС. Головними завданнями цього управління були: участь у бойових діях, охорона приймальних пунктів військовополонених, охорона ешелонів, конвоювання ув'язнених.
Німецько-радянська війна Редагувати
Чисельність внутрішніх військ на початок війни Редагувати
До літа 1941 року у складі внутрішніх військ було 173 900 чоловік з яких:
- оперативні формування — 27 300 чоловік
- війська з охорони залізних доріг — 63 700
- війська з охорони особливо важливих державних підприємств — 29 300
- конвойні війська — 38 200
- у військових училищах й інших закладах внутрішніх військ — 15 400
З початком війни було проведено мобілізацію і кількість особового складу внутрішніх військ досягла 274 тисяч чоловік.
22 червня 1941 року одним із перших формувань НКВС, що прийняли бій із супротивником був 132-й окремий конвойний батальйон з гарнізону Берестейської фортеці.
Мобілізація Військ НКВС на фронт Редагувати
Постановою уряду від 29 червня 1941 року з військ НКВС планувалось формування 10 стрілецьких і 5 гірськострілецьких[ru] дивізій для передачі їх у діючу армію. Згодом завдання змінилося: слід було сформувати 15 стрілецьких дивізій у скороченому складі. Всього з внутрішніх військ на їх комплектування було виділено 23 000, з прикордонних військ 15 000 чоловік. Після короткого навчання всі дивізії були спрямовані в армії Резервного, Північного і Західного фронтів.
У серпні 1941 року за рішенням ДКО з військ НКВС на фронт було відправлено 110 000 військовослужбовців. У середині 1942 року додатково 75 000 чоловік. У кінці 1942 року з військовослужбовців прикордонних і внутрішніх військ була сформована Армія військ НКВС (АВНКВС) у складі з 6 дивізій, перейменована 1 лютого 1943 року у 70-ту Армію.
Дивізії формувались за територіальною ознакою:
- з прикордонних військ — Далекосхідна[ru], Забайкальська[ru] і Середньоазійська дивізія[ru]
- з оперативних військ — Уральська[ru] і Сталінградська дивізії[ru]
- з військ з охорони залізних доріг — Сибірськая дивізія[ru]
За весь воєнний період НКВС передав зі свого складу до діючої армії 29 дивізій.
Всього ж у бойових діях брало участь 53 дивізії і 20 бригад НКВС.
З'єднання Внутрішніх військ, що особливо відзначилися у Німецько-радянській війні:
- 1-ша мотострілецька дивізія особливого призначення внутрішніх військ НКВС — Битва за Москву
- 2-га мотострілецька дивізія особливого призначення внутрішніх військ НКВС[ru] — Битва за Москву
- 21-ша мотострілецька дивізія внутрішніх військ НКВС СРСР[ru] — Оборона Ленінграда
- 10-та стрілецька дивізія внутрішніх військ НКВС СРСР[ru] — Сталінградськя битва
- 12-та стрілецька дивізія внутрішніх військ НКВС СРСР[ru] — Битва за Кавказ
- 290-й окремий стрілецький полк внутрішніх військ НКВС — Новоросійськая операция
- 287-й стрілецький полк внутрішніх військ НКВС — Оборона Воронежа
Внесок Внутрішніх військ у перемогу над нацизмом Редагувати
Внутрішні війська у ході бойових дій у Німецько-радянській війні знищили і взяли у полон 217 974 ворожих солдат і офіцерів.
Захопили або знищили: 377 танків, 40 літаків, 45 бронемашин, 241 автомобіль, 656 гармат, 525 мінометів, 554 кулемета і багато іншої техніки та озброєнь.
267 військовослужбовців Внутрішніх військ були нагороджені званнями Героя Радянського Союзу.
Також на Внутрішні війська було покладено завдання з радіопротидії противнику.
У листопаді 1942 року у склад Внутрішніх військ були перепідпорядковані зі складу ГРУ Генштабу РСЧА польові управління спеціальної служби і радіостанції «Осназ». Були сформовані окремі спецдивізіони, центральні і окремі радіостанції НКВС із завданням розвідки ефіру, радіоперехоплення, шифрованого листування і попередньої його обробки з радіомереж і радіоточок супротивника. Також у грудні 1942 року за рішенням ДКО у складі Внутрішніх військ були сформовані радіодивізіони, по постановці перешкод радіостанціям супротивника.
На базі частин Внутрішніх військ проводилась підготовка диверсійних загонів й інструкторів з військової справи для проникнення у тил ворога до партизанських загонів. Для комплектування партизанських загонів було виділено 1000 прикордонників і бійців Внутрішніх військ, у тому числі 95 командирів. На початку жовтня 1941 року було сформовано Окрему мотострілецьку бригаду особливого призначення НКВС (ОМСБОП)[ru], яка у 1943 році стала Окремим загоном особливого призначення НКВС—НКДБ СРСР (ОЗОП). В ході фронтових боїв і операцій у тилу супротивника за роки війни, на рахунку військовослужбовців з її/його складу більше ніж 1400 пущених під укіс ворожих ешелонів з живою силою, технікою, боєприпасами, пальним тощо, більше 300 знищених залізничних і шосейних мостів, приблизно 700 км виведених з ладу кабельних і телеграфних ліній зв'язку, приблизно 350 підірваних промислових підприємств і складів, приблизно 150 знищених танків, бронемашин і більше 50 літаків, більше 130 000 знищених солдатів і офіцерів супротивника, серед них близько 90 ліквідованих видних представників гітлерівських окупантів і більш за 2000 фашистських агентів і посібників ворога. Крім того як трофеї було захоплено близько 50 гармат, мінометів і кулеметів, понад 850 гвинтівок і автоматів, понад 20 танків, самохідних гармат і тягачів, понад 100 мотоциклів і велосипедів. Більше 20 бійців ОМСБОП/ОЗОП були нагороджені званням Героя Радянського Союзу.
Постановою РНК СРСР від 24 червня 1941 року на Внутрішні війська було покладено функцію охорони тилу фронтів і армій[ru]. Тільки за другу половину 1941 року Внутрішніми військами було затримано 685 629 чоловік. З них:
- 28 064 дезертира
- 1001 шпигунів і диверсантів
- 1019 ставлеників і пособників супротивника
Завданнями покладеними на ВВ НКВС були:
- несення гарнізонної служби у звільнених містах
- надання органам НКВС допомоги у вилученні фашистської агентури, зрадників і їх пособників
- ліквідація ворожих парашутистів, розвідувально-диверсійних груп, бандитських формувань і дрібних груп противника
- підтримання громадського порядку та режиму воєнного часу.
Участь Внутрішніх військ у масових депортаціях Редагувати
На початковому та завершальному етапі війни Внутрішні війська були застосовані для масового переселення народів (Депортація Народів), які за рішенням керівництва СРСР були залічені до посібників супротивника. З цією метою у стислі терміни величезна кількість людей за етнічною ознакою вивозилась із західних і центральних районів СРСР у східні райони (Сибір, Казахську РСР і Середню Азію). Усі переміщення, конвоювання і охорона депортованого цивільного населення покладалась на Внутрішні війська НКВС.
Прикладами подібних масових депортацій слугують:
- Депортація німців в СРСР у 1941 році — 446 480 осіб
- Депортація понтійських греків у період з 1942 до 1949 року — 15 000 осіб
- Депортація чеченців та інгушів у 1944 році — 496 000 осіб
- Депортація турків-месхетинців у 1944 році — 115 000 осіб
- Депортація кримських татар у 1944 році — 183 155 осіб
Для депортації була необхідною участь значних сил Внутрішніх військ НКВС. Для прикладу для Депортації чеченців та інгушів знадобилось угруповання Внутрішніх військ загальною чисельністю у 100 000 військовослужбовців.
Післявоєнний період Редагувати
Зміна підпорядкованості Внутрішніх військ Редагувати
15 березня 1946 року НКВС СРСР перетворений у МВС СРСР.
21 січня 1947 року конвойні частини і війська МВС перепідпорядковані у МДБ СРСР.
10 липня 1949 року на конвойні частини покладено конвоювання ув'язнених у судові установи, на обмінні пункти планових залізничних маршрутів в республіканських, крайових і обласних центрах.
6 травня 1951 року постановою РМ СРСР на конвойну охорону покладено етапування ув'язнених і підслідних плановими (особливими) конвоями залізничними і водними шляхами, а також переміщення їх з в'язниць в табори і колонії; також за вимогами прокуратури та правоохоронних органів покладено конвоювання їх на судові засідання Верховних, крайових, обласних судів, військових трибуналів, лінійних судів — залізничним і водним транспортом; конвоювання до вагонів на обмінні пункти.
До 1957 року чисельність Внутрішньої охорони склала 55715 чоловік, Конвойної охорони — 33307 чоловік, а сформованої Конвойної охорони місць ув'язнення — 100000 чоловік, що давало загальну чисельність Внутрішніх військ у 189 000 чоловік.
13 січня 1960 року Рада Міністрів СРСР скасовує Міністерство внутрішніх справ СРСР, передавши його функції міністерствам внутрішніх справ союзних республік. Відповідно, Внутрішні війська розподіляються союзними республіками і переходять в підпорядкування республіканських МВС за регіональним принципом.
30 серпня 1962 року Президіум Верховної Ради РРФСР[ru] переформував Міністерство внутрішніх справ у Міністерство охорони громадського порядку РСФСР (МОГП РСФСР). Так само вчинили й в усіх союзних та автономних республіках СРСР. Внутрішні війська були перепідпорядковані союзним МОГП.
26 липня 1966 року Указом Президіуму Верховної Ради СРСР було відновлено центральний орган управління правопорядком у вигляді Міністерства охорони громадського порядку СРСР (МОГП СССР). Внутрішні війська включені до складу МОГП СРСР.
25 листопада 1968 року МОГП СРСР перейменовано у Міністерство внутрішніх справ СРСР. Внутрішні війська знов опиняються у структурі МВС СРСР.
21 березня 1989 року указом Президіума Верховної Ради СРСР Внутрішні війська МВС СРСР (поряд із Прикордонними військами КДБ СРСР і Залізничними військами[ru]) були виведені зі складу Збройних сил СРСР.
25 грудня 1991 року у результаті Разпаду СРСР Внутрішні війська МВС СРСР припиняють своє існування. Частини і з'єднання Внутрішніх військ увійшли у склад збройних сил новоутворених держав-членів СНД.
Завдання ВВ МВС СРСР Редагувати
До 1976 року ВВ МВС охороняли:
- 300 особливо важливих об'єктів
- 1087 виправно-трудових колоній
- 142 лікувально-трудових профілакторію
- здійснювали конвоювання засуджених на 4522 виробничих об'єкта
- обслуговували 468 планових маршрутів конвоювання засуджених і підслідних, 292 суда і 603 обмінні пункти
- здійснювали патрульно-постову службу у 50 великих містах країни
ВВ МВС СРСР у різних подіях у післявоєнний період Редагувати
Безпосередньо після закінчення війни в СРСР виникла складна криміногенна обстановка. Пов'язано це було з важким економічним становищем у державі, з величезною кількістю вогнепальної зброї, що скупчилася у населення за роки війни.
Боротьба із національними рухами Редагувати
Також особливо важка ситуація виникла в тих частинах СРСР, які були ним анексовані безпосередньо перед війною — Прибалтика і Західна Україна. У цих регіонах підпільні національні рухи вели збройну боротьбу за визволення, в зв'язку з чим була необхідна присутність посиленого угруповання Внутрішніх військ у даних регіонах. Внутрішнім військам доводилося вести з ними боротьбу з моменту захоплення цих територій.
Прикладами подібних національних рухів служать:
- Лісові брати у Латвійській, Естонській і Литовській РСР — у період з 1940 до 1957 року
- Українська повстанська армія — з 1944 до 1954 року
- Білоруська визвольна армія — з 1944 до 1955 року
Зусиллями Внутрішніх військ до кінця 50-х років усі національні рухи на колишніх окупованих територіях були знищені.
Придушення масових виступів Редагувати
У післявоєнний період на території СРСР неодноразово спалахували масові заворушення, причиною яких слугували соціальна напруженість, міжетнічні протиріччя, неправомірні дії влади і багато іншого. До ліквідації масових заворушень в усіх випадках залучались Внутрішні війська (у окремих випадках — підрозділи Радянської армії).
Прикладами масових заворушень з важкими наслідками в ліквідації яких брали участь Внутрішні війська МВС СРСР слугують:
- Масові заворушення у Новоросійську 1956 року[ru]
- Масові заворушення у Грозному 1958 року[ru]
- Повстання в Темиртау 1959 року
- Масові заворушення у Краснодарі 1961 року
- Масові заворушення у Беслані 1961 року[ru]
- Масові заворушення у Муромі 1961 року[ru]
- Масові заворушення у Новочеркаську у 1962 році
- Масові заворушення у Нальчику 1968 року[ru]
- Масові заворушення у Орджонікідзе 1981 року[ru]
- Грудневі події у Алмати 1986 року
- Сухумські хвилювання 1989 року[ru]
- Тбіліські події 1989 року
Також Внутрішнім військам доводилось придушувати численні бунти, що виникали у виправних закладах в середовищі ув'язнених. Наприклад:
- Масові заворушення у колоніях під Тольятті 1970 року[ru]
Участь Внутрішніх військ у міжнаціональних конфліктах Редагувати
Особливою графою в історії Внутрішніх військ МВС СРСР варто відзначити їх участь у міжнаціональних конфліктах, що почали спалахувати у різних куточках СРСР у кінці 80-х років. Прикладами подібних міжнаціональних конфліктів з важкими наслідками слугують:
- Нагірно-карабаський конфлікт, що почався у 1988 році
- Події у Новому Узині у 1989 році[ru]
- Ферганські погроми 1989 року
- Вірменський погром у Баку 1990 року[ru]
- Ошські події 1990 року
- Масові заворушення в Душанбе 1990 року
- Події у Вільнюсі 1991 року
- Події у Ризі 1991 року
У багатьох випадках внутрішнім військам доводилось як розділяти протиборчі сили і роззброювати незаконні збройні формування, так і придушувати спротив місцевого населення, що виступало проти центральної влади в сепаратистських цілях.
Офіційний колір Внутрішніх військ МВС СРСР Редагувати
20 жовтня 1970 року наказом № 351 Міністр внутрішніх справ СРСР[ru] генерал армії Щолоков встановив для військовослужбовців Внутрішніх військ форму одягу, в якій головною відмінною ознакою відомчої приналежності слугував краповий колір в деталях одягу.
Вказаний колір був присутнім на погонах, петлицях, нарукавних емблемах, кантах кителя і лампасах штанів, облямівці і канті кашкета.
Згодом цей темно-бордовий колір у Внутрішніх військах символічно вкорінився. І при появі у 1978 році підрозділів спеціального призначення у системі ВВ МВС СРСР, як відмітний головний убор для бійців спецпідрозділів були обрані крапові берети[ru]. При цьому берет, як головний убір (для військовослужбовців чоловічої статі), та й до того ж даного кольору — ніяк не входили в правила носіння військової форми, введених у Внутрішніх військах на той період.
Структура ВВ МВС СРСР у післявоєнний період Редагувати
Протягом 1966—1969 рр до Внутрішні військ відносилась лише ОМСДОП імені Дзержинського.
Внутрішня і Конвойна охорона поділялась на відділи, які в свою чергу складались із загонів, дивізіонів, команд і груп.
У грудні 1968 року при переформуванні МОГП у МВС розподіл на війська і охорону було усунене. Внутрішня і Конвойна охорона МВС СРСР також були включені у склад Внутрішніх військ. Формування Внутрішньої і Конвойної охорони знов отримали військову структуру.
28 листопада 1968 року наказом Голови МВС СРСР відділи Конвойної охорони були перетворені в конвойні дивізії, а відділи Внутрішньої охорони — у дивізії УСЧ ГУВВ (Управління Спеціальних Частин Головного Управління Внутрішніх Військ. Загони переформовані у полки, дивізіони — у батальйони, команди — у роти і групи — у взводи.
У 1966 році для сприяння міліції в екстрених випадках в багатьох великих містах СРСР створюються Спеціальні моторизовані частини міліції (3 спеціальних моторизованих полки міліції і 40 окремих батальйонів).
З кінця 70-х років створюються регіональні управління Внутрішніх військ (Управління Внутрішніх Військ). На початок 90-х років були наступні управління:
- УВВ по Північному Заходу
- УВВ по Північному Кавказу і Закавказзю
- УВВ по Українській РСР і Молдовській РСР
- УВВ по Середній Азії й Казахстану
- УВВ по Далекому Сходу і Східному Сибіру
- УВВ по Північно-Західній зоні
- УВВ по Західному Сибіру
- УВВ по Уралу
- УВВ по Приволжжю
- УВВ по Центральній зоні
- Управління Спеціальних частин (УСЧ)
Управління Спеціальних частин (УСЧ) мало у підпорядкуванні усі формування Внутрішніх військ, які виконували завдання з охорони особливо важливих стратегічних об'єктів транспортної системи СРСР і промисловості, таких як:
- створення режимної зони навколо ЗАТО
- охорона АЭС
- охорона Байкало-Амурської магістралі
- охорона нафтогазових родовищ
На момент Розпаду СРСР до складу Внутрішніх військ (окрім окремих бригад, полків і батальйонів) входила 31 дивізія з яких:
- 20 конвойних дивізій
- 2 оперативні дивізії
- 9 дивізій Управління Спеціальних частин
Крім того у структурі Внутрішніх військ МВС СРСР були власні морські (річкові) частини охорони створені для забезпечення режимної зони навколо важливих державних об'єктів.
- 1-й окремий загін сторожових катерів — був сформований у 1988 році у Хабаровську, для охорони громадського порядку в акваторії річок Амурського басейну
- 2-й окремий загін сторожових катерів — був сформований у 1989 році у Мурманську, для охорони ремонтно-технологічного підприємства атомного флоту і суден, що знаходились на акваторії цього підприємства.
Командування Редагувати
Головнокомандувачі (до 1990 року — начальники військ) внутрішніми військами НКВС СРСР (1941—1946), МВС СРСР (1946—1947, 1953—1960, 1968—1991), МДБ СРСР (1947—1953), МООП СРСР (1966—1968), МВС СРСР (1966—1991):
- генерал-майор Гульєв Олександр Іванович[ru] (1941—1942)
- генерал-лейтенант Шередега Іван Самсонович (1942—1944)
- генерал-полковник Аполлонов Аркадій Миколайович (1944—1946)
- генерал-лейтенант Бурмак Петро Васильович (1946—1953)
- генерал-лейтенант Філіппов Тарас Філіппович[ru] (1953—1954)
- генерал-лейтенант Сіроткін Олександр Савельйович[ru] (1954—1956)
- генерал-лейтенант Строкач Тимофій Амвросійович (1956—1957) (прикордонні і внутрішні війська)
- генерал-лейтенант Донсков Семен Іванович[ru] (1957—1960)
- генерал-лейтенант Алейніков Генадій Іонович (1960—1961)
- генерал-лейтенант Пильщук Миколай Іванович (1961—1968)
- генерал-полковник, з 1980 генерал армії Яковлєв Іван Кирилович[ru] (1968—1986)
- генерал-полковник Шаталін Юрій Васильович[ru] (1986—1991)
- генерал-полковник Саввін Василь Нестерович[ru] (1991—1992)
Навчальні заклади ВВ МВС СРСР Редагувати
Перелік навчальних закладів, що готували офіцерський склад для Внутрішніх військ МВС СРСР:
- Вище військво-політичне училище МВС імені 60-річчя ВЛКСМ[ru] (Ленінград)
- Орджонікідзівське вище військове ордена Червоного прапора командне училище МВС імені С. М. Кірова
- Саратівське вище військове командне Червонопрапорне училище МВС імені Ф. Э. Дзержинського
- Пермське вище військове командне училище МВС
- Новосибірське вище військове командне училище МВС[ru]
- Харківське вище військове училище тилу МВС
Примітки Редагувати
- ↑ . Архів оригіналу за 29 серпня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- ↑ Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- ↑ {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-5-93004-254-2.
- Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 15 червня 2016.
- Фомин Ю. В.. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-5-9533-5026-6.
- Внутренние войска Советской республики. Документы и материалы. М., 1982.
- Войска НКВД в битве за Москву. М., 2004.
- Войска НКВД в битве за Кавказ. М., 2006.
- Алексеенков А. Е. Внутренние войска в годы Великой Отечественной войны. СПб, 2005.
- Павлов С. К. История строительства внутренних войск. М., 2007.
- Иосиф Сталин — Лаврентию Берии: «Их надо депортировать…»: док-ты, факты, коммент. / Вступ. ст., сост., послесл. д-ра ист. наук, проф. Н. Ф. Бугая. — М.,1992. С. 37
- . Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- ↑ . Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- Телеграмма № 1476 от 8 июня 1944 13 час. 00 мин Л. Берия из Ташкента от Бабаджанова. ГАРФ: ф.9479, оп.1с, д.179, л.241
- Павел Полян. (рос.). memo.ru. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 15 червня 2016.
- Архів оригіналу за 14 червня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
- Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
Див. також Редагувати
- Внутрішні війська МВС України
- Болгарська осінь 1949 року
Посилання Редагувати
- История Внутренних Войск. В. Т. Власенко [ 11 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Н. А. Асташин. Массовые беспорядки в Тбилиси в 1956 г.: роль в/ч 3219
- Н. А. Асташин. Темиртау-1959: опыт создания оперативно-войсковой группировки [ 2 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Т. Макоев. "…По плану «Метель» // На боевом посту, № 11/2006, с. 42-45 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Журавель В. П. Так все начиналось (к 15-летию декабрьских событий в г. Алма-Ата) // Право и безопасность, № 1/2001 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
- Рыбников В. В., Алексушин Г. В. «История правоохранительных органов отечества». Учебное пособие. — Москва: «Щит-М», 2008. — P. 134-258. — 296 p. — 1000 экз. — ISBN 978-5-93004-254-2.
- Г. С. Белобородов. История Внутренних войск. Хроника событий (1811—1991 гг.). ГУВВ МВД России. Москва 1995 г.
- Алексеенков А. Е. Внутренние войска в годы Великой Отечественной войны. СПб, 2005.
- Войска НКВД в битве за Москву. М., 2004.
- Войска НКВД в битве за Кавказ. М., 2006.
- Павлов С. К. История строительства внутренних войск. М., 2007.
- Внутренние войска Советской республики. Документы и материалы. М., 1982.
- Глызин С. В. Войска называются внутренними. М., 2007.
- С. Г. Лысенков, В. П. Сидоренко. Внутренние войска. Страницы истории. СПб, 2007.
- Органы и войска МВД России: краткий исторический очерк. М.: Объединенная редакция МВД России, 1996.
- Внутренние войска: История и современность. Популярный очерк. М., 2001.
- НКВД-МВД СССР в борьбе с бандитизмом и вооруженным националистическим подпольем на Западной Украине, в Западной Белоруссии и Прибалтике (1939—1956) / Сборник документов. Составители: Владимирцев Н. И.,Кокурин А. И. М.: Объединенная редакция МВД России, 2008.
- Венгерские события 1956 года глазами КГБ И МВД СССР / Сборник документов. Составители: Зданович А. А., Былинин В. К., Гасанов В. К., Коротаев В. И., Лашкул В. Ф. М.: Объединенная редакция МВД России, Общество изучения истории отечественных спецслужб, 2009, с. 329—350, 390—424.
- Чехословацкие события 1968 года глазами КГБ И МВД СССР / Сборник документов. Составители: Зданович А. А., Лашкул В. Ф., Моруков Ю. Н., Тотров Ю. Х. М.: Объединенная редакция МВД России, 2010, с. 357—480.
- Арибжанов Р. М., Артюхов Е. А., Штутман С. М. Дивизия имени Джержинского. М.: Яуза, Эксмо, 2007.
- Орденоносная Дзержинского. М.: Антитеррор, 2004.