Палеоботаніка

Палеобота́ніка (палеофітоло́гія, рос. палеоботаника, англ. palaeobotany, fossil botany, paleophytology; нім. Paläobotanik f, Paläophytologie f) — розділ палеонтології, що вивчає морфологію, анатомію, філогенію, палеогеографію викопних рослин та розробляє їхню систематику за відбитками, які збереглися в гірських породах. Назва від грец. παλαιός — стародавній і «ботаніка». Інша назва — палеофітологія.

Зразки викопних рослин

Як наукова дисципліна палеоботаніка з'явилася на початку 19-го століття, особливо в роботах німецького палеонтолога Ернста Фредеріка вон Шлотхейма^[en], чеського дворянина і вченого Каспара Марія фон Штернберга, і французького ботаніка Адольфа Теодора Броньяра.

Значення

Має велике значення для розробки стратиграфії континентальних, особливо вугленосних, відкладів. Залежно від об'єктів дослідження розрізняють такі галузі палеоботаніки — палеоксилологія (досліджує залишки деревини), палеокарпологія (плоди), палінологія (спори, пилок).

Огляд палеоботанічних записів

Перші макроскопічні скам'янілості^[en] справжніх судинних рослин знайдені скам'янілих записах, що відповідають Силурійський періоду Палеозойської ери. Деякі розсіяні, фрагментарні скам'янілості спірної спорідненості, переважно спори та кутикули, були знайдені в Омані у твердих породах, що утворилися у Ордовицький період, і як вважають, походять від викопних рослин типу печіночників або моху ((Wellman, Osterloff та Mohiuddin, 2003)).

Невідшліфований зразок скам'янілостей часів Нижнього Девону, Райнієві кремені в Шотландії

Важливою місцевістю де були знайдені скам'янілості наземних рослин є Райнієві кремені, що знайдені на околиці села Райні^[en] в Шотландії. Райнієві кремені це відкладення туфу (Термальні води) часів раннього Девону, що складаються в основному із діоксиду кремнію. Він є винятковим завдяки тому, що там збереглися декілька різних кладів рослин, від мхів та плауноподібних до більш не звичніших, невизначених форм. Багато скам'янілих залишків тварин, включаючи членистоногих та павукопобідних, також були знайдені у Райнієвих кременях, що проливає світло на історію раннього наземного життя.

Рослинні макро-скам’янілості з'являються масово у пізньому Девоні, серед яких: гілки дерев, вайі, і корені. Найдавнішим деревом вважають був Археоптерис, яке мало прості, папороте-подібне листя, що впорядковувалося по спіралі на гілках, на вершині стовбуру, що подібний до стовбуру хвойних дерев ((Meyer-Berthaud, Scheckler та Wendt, 1999)), хоча як стало відомо віднедавна, він є представником роду Wattieza^[en].

Добре поширені вугільні болотисті відкладення у Європі та Північній Америці Кам'яновугільного періоду багаті на вміст скам'янілостей деревоподібних лікоподів, що були до 30 метрів заввишки, рясних голонасінних рослин, таких як хвойні та папороті, та незліченну кількість менших, трав'янистих рослин.

Покритонасінні (квітучі рослини) еволюціювали в Мезозойську еру, а пилок квітучих рослин і листя вперше з’являються під час раннього крейдового періоду, приблизно 130 мільйонів років тому.

Групи викопних рослин

Лікопод (гілка) із середнього Девону, Вісконсин.

Зовнішній відтиск Лепідодендрона з періоду Пенсильваній, знайдений в штаті Огайо, США.

Протягом геологічної шкали часу землі деякі рослини залишилися майже незмінними. Хвощі еволюціонували десь у пізньому Девоні, ранні види папороті розвинулися у Міссісіпії, хвойні десь у Пенсильваному періоді. Деякі доісторичні рослини сьогодні є такими ж як і таким чином є живими викопними представниками, наприклад, дерево Гінко та Sciadopitys verticillata. Інші рослини або докорінно змінилися, або вимерли.

Прикладами доісторичних рослин є:

• Araucaria mirabilis
• Археоптерис
• Каламіти^[en]
• Dillhoffia
• Glossopteris
• Hymenaea protera
• Nelumbo aureavallis
• Pachypteris
• Palaeoraphe
• Peltandra primaeva
• Protosalvinia
• Trochodendron nastae

Див. також

• Ботаніка
• Біологія
• Палеонтологія

Література

• Brigitte Meyer-Berthaud, S.E. Scheckler, J. Wendt, «Archaeopteris is the Earliest Modern Tree.» Nature, 398, 700–701 (22 April 1999) | doi:10.1038/19516
• J. Briquet, 1906. Règles internationales de la nomenclature botanique adoptées par le Congrès International de Botanique de Vienne 1905. Fischer, Jena.
• A. Brongniart, 1822. Sur la classification et la distribution des végétaux fossiles en général, et sur ceux des terrains de sediment supérieur en particulier. Mém. Mus. Natl. Hist. Nat. 8: 203–240, 297–348.
• C. J. Cleal & B. A. Thomas, 2010. Botanical nomenclature and plant fossils. Taxon, 59, 261–268.
• W. Greuter, J. McNeill, F. R. Barrie, H. M. Burdet, V. Demoulin, T. S. Filgueiras, D. H. Nicolson, P. C. Silva, J. E. Skog, P. Trehane, N. J. Turland & D. L. Hawksworth, 2000. International Code of Botanical Nomenclature (Saint Louis Code). Koeltz Scientific Books, Königstein.
• W. J. Jongmans, T. G. Halle & W. Gothan, 1935. Proposed editions to the International Rules of Botanical Nomenclature adopted by the fifth International Botanical Congress Cambridge 1930. Heerlen.
• J. Lanjouw, C. Baehni, E. D. Merrill, H. W. Rickett, W. Robyns, T. A. Sprague & F. A. Stafleu, 1952. International Code of Botanical Nomenclature: Adopted by the Seventh International Botanical Congress; Stockholm, July 1950. Regnum Vegetabile 3. International Bureau for Plant Taxonomy of the International Association for Plant Taxonomy, Utrecht.
• J. McNeill, F. R. Barrie, H. M. Burdet, V. Demoulin, D. L. Hawksworth, J. Marhold, D. H. Nicolson, J. Prado, P. C. Silva, J. E. Skog, J. H. Wiersema & N. J. Turland, 2006. International Code of Botanical Nomenclature (Vienna Code): Adopted by the Seventeenth International Botanical Congress; Vienna, Austria, July 2005. Regnum Vegetabile 146. Gantner, Ruggell.
• H. H. Thomas, 1935. Proposed additions to the International Rules of Botanical Nomenclature suggested by British palæobotanists. Journal of Botany, 73, 111.
• Charles H. Wellman, Peter L. Osterloff and Uzma Mohiuddin, «Fragments of the Earliest Land Plants.» Nature, 425, 282–285 (18 September 2003) | doi: 10.1038/nature01884
• Jurassic Park plants Plants that lived when dinosaurs roamed the earth.
• Рудая Н. А. ПАЛИНОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ (учебно-методическое пособие для археологов)

• (рос.) Мейен С. В. Основы палеоботаники. Справочное пособие. — М. : Недра, 1986. — 403 с.

Примітки

1. Brongniart, Adolphe-Théodore. www.encyclopedia.com (англ.). Encyclopedia.com: FREE online dictionary. Процитовано 22 лютого 2017. 
2. Cleal, Christopher J.; Lazarus, Maureen; Townsend, Annette (2005). Illustrations and illustrators during the 'Golden Age' of palaeobotany: 1800–1840. У Bowden, A. J.; Burek, C. V.; Wilding, R. History of palaeobotany : selected essays. London: Geological Society of London. с. 41. ISBN 9781862391741. 
3. Speer, Brian R. (10 червня 1995). The Devonian Period. Процитовано 12 травня 2012. 
4. Elgorriaga, A.; Escapa, I.H.; Rothwell, G.W.; Tomescu, A.M.F.; Cúneo, N.R. (2018). Origin of Equisetum: Evolution of horsetails (Equisetales) within the major euphyllophyte clade Sphenopsida. American Journal of Botany 105 (8): 1286–1303. PMID 30025163. doi:10.1002/ajb2.1125.