www.wikidata.uk-ua.nina.az

Лютичі велети вільці 1 в інших мовах Lucice Lutycy нім Wilzen Welataben Lutizen 2 в Адама Бременського лат Leuticii Leut

Лютичі

Лютичі, велети, вільці (в інших мовах — Lucice, Lutycy; нім. Wilzen, Welataben, Lutizen; в Адама Бременського лат. Leuticii, Leuticos) — група племен полабських слов'ян, що від VI століття проживають на землях між нижньою Одрою і Лабою.

Лютичі у 983–1057 роках
Мапа розселення лехітських племен

У 738 р. під час походу Карла Мартела франкам стало відомим плем'я «вільці», король племінного союзу вільців Драговіт у городищі Форверк біля міста Деммін на річці Пені.

Етнонім Редагувати

У писемних джерелах часів Карла Великого називались: Wiltzi, Vultzi, Welatabowie (лат. wilti, wilci, wilzi, нім. Wieleten; пол. Wieleci), ще як «венеди» чи «венди»; але себе називали вони (згідно франкського історика Ейнхарда лат. Einhardus aut Eginhardus) «велатабіанами» (вєлотаби, welatabi).

Перша назва у них була вільці (Wieleci), а лютичами їх стали називати після X ст. н. е..

Етимологія Редагувати

Етимологія обох назв племені, тобто Велети i Лютичі до кінця не відома. Назва Велети (Wieleci) може походити від слов'янського слова влці (vlci), тобто «вовки», також розглядається версія, що назва може походити від діалектної форми слова «Велетень» (укр. «Велет», дав. укр. «Волот»). Назва «Лютичі» походить від слов'янського слова «Лютий» — дикий. Існує також можливість походження цієї назви і від імені головного бога в Радогощі — Лютий бог (Дикий бог), чи від прикметника lut (грузький, багнистий). Цікаво, що в писемних згадках до кінця X століття для означення цього племені вживалось виключно слово Велети, а назва Лютичі з'явилась в останніх десятиліттях цього ж століття. Хоча друге ім'я має вигляд неологізму, не можна виключати, що це розмежування робилось свідомо, і одна назва замінила іншу з огляду на невідомі нам обставини.

Племінний союз вільців Редагувати

Згідно з «Баварським географом» (середина IX ст.), племінний союз вільців (лютичів) складався з «корінних» (етнічних) племен вільців-лютичів: кесини, жиржипани (їхнє місто Тетерів), толленси (від назви озера Толлен) та ратарі.

Вірування Редагувати

Керувалися своїми вождями, мали своє вірування у богів й городища. Головним святилищем племінного союзу вільців-лютичів було храмове місто Ретра, розташоване на кордоні між толленсами та ратарями.

Поселення Редагувати

Баварський географ пише, що у землях велетів знаходиться 95 міст.

У 850 р. у вільців нараховувалося 100 городищ.

У лютичів у першій половині IX ст. згадуються великі князі та другорядні.

Втрата незалежності Редагувати

У 1157 р. лютичі у наслідку військової агресії данців та німців втратили свою державну незалежність. На думку Лєбедєва І.: "(Слов'яни) поралися над цією країною, обробляли її землю, відкрили багатства, розвинули торгівлю, поклали початок цілком упорядкованого суспільного життя, але прийшли насильники (німці), скористалися плодами їхньої праці і більше того, що знищили слов'ян, вони (німці) кажуть, що принесли високу культуру в ці землі та всі заслуги (слов'ян) попередників (німців) привласнюють собі.

Заснування Великого князівства Литовського Редагувати

Полабські слов'яни Полаб'я та Помор'я племінного союзу лютичів є засновниками Великого князівства Литовського, після міграції з королем прусів Міндовгом на землі ятвягів (згідно тверджень Яна Длугоша в «Великій Хроніці Польській»): венеди-велети-вільці-литвини (нім. Welten-Wilzen-Litwen) (див. «укри»).

Археологія Редагувати

Зі слов'янським племінним союзом лютичів VII–IX століття н. е. археологами ототожнюється фельдберґська культура, суковсько-дзедзицька культура.

Велетські племена та їх розселення Редагувати

Вважається, що розселення велетських племен відбулось в II ст. н.e., це вперше засвідчено на мапі александрійського географа Птолемея. Вірогідно Велети фігурують на ній під назвою Oueltai (Ουελται) i займають помор'я в околицях верхньої Вісли. Можливо вже в VI столітті, початку VII ті племена мігрували в західному напрямку, аби в останні роки VIII осісти в землях на захід від нижньої Одри.

В загальних рисах життєвий простір велетських племен, яких сміливо можна ототожнити з Лютичами, на заході впирався в володіння ободритів, на сході обмежувався Одрою. На півночі їх землі доходили до узбережжя Балтики, на півдні межували з землями сербів. До створеного ними союзу входили: Черезпеняни, Хижани, Доленчани, Дошани, Нелетичі, Плоні, Ратари, Речани, Спревяни, Стодоряни, Украни, Замчичі, Земчичі, Стодоряни.

Велети і Стодорани Редагувати

Найбільше суперечок щодо статусу велетських племен існує навколо племені Стодорян. Вважається, що плем'я було пов'язане із Велетами етнічними вузами і певний час політичними. Ця теорія ґрунтується на хроніці Тітмара з Мерзебурга. Проте в тій же хроніці йдеться про те, що Лютичі політично залежні від чехів (очевидно, що мова йде про стодоран).

Політична діяльність Редагувати

За німецькими джерелами «Венедська держава», велети на карті 481–814 років («Славія» — припинила існування в 1160 р.)

Хроніка подій Редагувати

карта періоду Хрестового походу проти слов'ян 1147 р.

Вільці-Лютичі мігрували у Київську Русь.

Велетські племена наприкінці ІХ століття Редагувати

За часів Карла Великого (злам VIII i IX століття) язичники Велети створили ворожий франкам союз чотирьох слов'янських племен. Напад Карла Великого на велетські землі в 789 році відбувався в два етапи. Облога Бранібора, який можна ототожнити із головним осередком Драговитa, і його здобуття за допомогою фризької флотилії було першим етапом франксько-велетських змагань. А другим етапом був марш піших військ вглиб велетських земель. Після перемоги Карл не прикладав зусиль, щоб охрестити велетів, а просто підпорядкував їх, використовуючи при цьому допомогу сусідніх бодричів, політично державі Каролінгів, і відповідно поставив умову про те, що найважливіші політичні діячі, що обрані вічем, мусили затверджуватись Карлом чи його наступниками. Потім велетам вдалось скинути імператорський гніт, проте в половині IX (можливо з зростаючою франкською загрозою) чи в X столітті в середині союзу почались дезінтегруючі процеси і він розпався. Зрідка в десятому столітті (в 929, 955 i 995 роках) з'являються згадки про Велетів, це може вказувати, що в імперії робились спроби створити таку федерацію. З іншого боку в той час проти імперії воювали племена, що колись входили до того союзу, але тепер були нарізно. Північновелетські племена після розпаду союзу повернулись до вічевого устрою.

Північна марка бл. 965 року (рожевий колір)

Велетські (лютицькі) племена і їхні сусіди в 80-90-х роках Х ст. Редагувати

Повстання полабських слов'ян Редагувати

Союз із Чехами Редагувати

Ситуація в Браніборі за правління Болілута Редагувати

Велетсько-ободрицькі стосунки Редагувати

Попри те, що бодричі розпочали військові дії проти імперії ще 990 року, лише в 994 році було досягнуто згоди між ними і лютичами. Першим спільним походом був напад на землі сакського племені остфалів 995 року. Попри каральний наїзд Оттона ІІІ та Болеслава І Хороброго у відповідь на лютицькі та бодрицькі землі, цей союз значно посилив оборонні можливості слов'ян, оскільки одразу після відходу німецького війська в 995 (можливо втечі), було організовано ще кілька походів на Саксонію.

Мир з імперією в 996 i військові події наступного року Редагувати

Німецько-велетський союз, невдала спроба самоідентифікації велетів і розпад Велецького союзу Редагувати

Завоювання і хрещення велетських земель в XII столітті Редагувати

Десь з 1119 розпочинається завоювання велетських земель разом із містами Димінне (Demmin) та Вологост (Wolgast) військами поморського князя Варціслава І та його союзника Болеслава ІІІ. На землях підлеглих епископату в Бранденбурзі в 1128 році активно провадив хрещення Оттон з Бамбергу. Зачепила вона і Вологощ-Вологощь (нім. Wolgast; Вольгаст), а з ним і Гоцекове (Gützkow) та землі укран.

Устрій Велетського і Лютицького союзів Редагувати

Виборні князі лютичів у 700–1157 роках від моричан, спреван, гаволян (стодорян), брежан, ратарів, укрів, доленчан, хижан, черезпенян

  • Драгувіт (Дражко) (близько 780–810 рр.);
  • Любий, син Дражка (близько 810–830 рр.);
  • Мєлігаст (Милогост)), син Любого (коло 830–860 рр.);
  • Чєладраг (Челодрог), брат (коло 860–870 рр.);
  • Гнеус (Гнєвой, Гнівой) (коло 980–995 рр.);
  • близько 1070–1157 рр. у складі Вендського князівства;
  • З 1157 р. — маркграфство Бранденбург.
  • Богуслав I — князь лютичів.

Устрій Велетського союзу в VIII i IX столітті Редагувати

Libertas more Liuticio — Устрій Лютицького союзу Редагувати

Етнічна самоідентифікація Лютичів Редагувати

На противагу іншим країнам Центральної та Східної Європи (Великоморавія, Чехія, Польща, Угорщина чи Київська Русь), де було створено владну структуру, що опиралась на християнських князів i родинні династії, на Полабських землях була спроба створити державність на засадах етнічної самоідентифікації, яка мала слугувати зв'язуючим елементом. Згідно з типологією Ентоні Сміта лютичі належали до так званого «вертикально-демотичного» підтипу, де демотичні структури створили закриті окремі спільноти. Часто створювали племінні конфедерації, що опирались на старійшин і дружину, з метою проведення військових кампаній.

Лютичі формували свою державу не лише за допомогою кревної і територіальної спорідненості, але й за допомогою релігії. Головним релігійним центром був Радогощ.

Релігія Редагувати

Див. також: Релігійні центри слов'ян, Радогощ та Аркона

Так само як нова назва Лютичі вказує на новий етап розвитку спільноти, культ описаний Тітмаром свідчить про «нову якість» язичництва у лютичів. Підтвердженням цьому є будівництво культових споруд замість домінуючого до кінця X століття культу природи і домових божеств. Язичницьке сакральне будівництво Полаб'я не має аналогів на всіх землях розселення слов'ян — про його розквіт написано багато праць сучасними німецькими і данськими археологами. Одна з двох найшанованіших святинь була в Радогощі, яка виконувала функції головної святині для усіх лютичів. У цьому давньому святилищі, що було розташоване на землях ратарів, знаходились найповажніші волхви, стояли статуї богів, відбувались різні священні дійства (поклоніння святому коневі, чи вирішення спірних питань шляхом жеребкування). Додатковим свідченням винятковості місця є той факт, що звідси відправлялось військо у походи і сюди ж поверталось після. Окрім святині в Радогощі на велетських землях існувала велика кількість локальних культів із своїми капищами, де також верховодили волхви, які представляли собою окрему верству населення. Персоніфіковані боги поганського Полаб'я були охоронцями-покровителями над певними територіями, а їх імена були вибиті на їхніх статуях в Радагощі, що було досить незвичним зважаючи на те, що велетська спільнота була неписемною. Під час військових походів лютичі брали із собою знамено чи цілого ідола. Така система була досить схожою із християнством як структурою так і символікою, проте категорично не мирилась із ним. Про це свідчать Бруно Кверфуртський, Адам Бременський, та Хермольд.

Ставлення Лютичів до християн Редагувати

Вороже ставлення до християнства спричинене його ототожненням із імперією, до того ж воно становило один із компонентів велетської самоідентифікації. Інколи діло доходило до вбивств християнських проповідників. Це з одного боку можна трактувати як релігійний обряд — жертвопринесення, з іншого — як прояв, демонстрація сили. Такі вчинки можна обґрунтувати спробою збереження самобутної культури, яка активно витіснялася у всіх сферах життя, спротивом експансії імперії і князівській владі, що сповідували іншу релігію. Так само ставились лютичі й до бодрицьких та стодоранських князів, що постійно контактували із імперією та християнством. Проте бували випадки, коли лютичі проводили набіги на сусідні землі під керівництвом християнських вождів. Наприклад Кізо, сакський перебіжчик, християнин, правив у Браніборі в 983, чи Віхман Молодший водив лютичів у походи в 50-60-ті роки X століття.

Замки Редагувати

Відомо історії фортифікаційні споруди нім. Großraumburgen племінного союзу лютичів: нім. Neubrandenburg, Rothemühl, Dargun, Tutow, Wildberg am Kastorfer See, Wittenborn і т. д..

Епос Редагувати

У Сазі про Тідрека Бернського (норв. Didrikssagaen) згадано про підкорення вільців (лютичів) після смерті грізного короля вільців, котрий був підкорив всі слов'янські країни.

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. ↑ Йоахим Херрман: ОБОДРИТЫ, ЛЮТИЧИ, РУЯНЕ [ 8 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Wilzen [ 27 серпня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
  3. Вильцы и лютичи (рос.)
  4. Medieval Sourcebook: Einhard: The Life of Charlemagne (Complete)
  5. Вильцы [ 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. Christiansen Erik «The Northern Crusades». — London: Penguin Books, 1997. — P. 287. — ISBN 0-14-026653-4 (англ.)
  7. Herrmann Joachim «Die Slawen in Deutschland». — Berlin: Akademie-Verlag GmbH, 1970. (нім.)
  8. Веселовский: «Русские и вильтины в саге о Тидреке Бернском» (рос.)
  9. ↑ В. В. Фомин, КОММЕНТАРИИ к книге С. А. Гедеонова «Варяги и Русь» (Комментарии к Предисловию) [ 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. Вадим ДЕРУЖИНСКИЙ: «Тайны беларуской истории», 2012 г. (№ 79—81 «Народная Воля») [ 31 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. Розселення лютичів [ 30 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. Pierre-Claude-François Daunou, «Exposé des travaux de la Classe d'histoire et de littérature ancienne», Paris, 1815 [ 31 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (фр.)
  13. Энциклопедическій лексикон, Том 9 [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Лютичи — Вильцы — Велеты [ 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. «Оборона летописи русской», г. СПб, 1840 р. [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  16. «Русь Полабская», 2012 г. [ 4 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. Правители Мира. В. Эрлихман. 2009.(рос.)
  18. IV.1.5.3. Лютичи (велеты, вильцы) (ок. 700–1157) [ 24 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  19. Сергей Алексеев, «Славянская Европа V–VIII веков», Племена славянского севера, 2011 г. [ 8 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела Редагувати

  • Kronika Thietmara, tłum. Marian Zygmunt Jedlicki, Kraków 2002, ISBN 83-7052-568-7.
  • Magistri Adami Bremensis gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum,[in:] Monumenta Germaniae Historica, Scriptores in usum scholarum 2, B. Schmeidler (ed.), Hannover 1917.
  • Stanisław Zakrzewski, Opis grodów i terytoriów z północnej strony Dunaju czyli tzw. Geograf bawarski, Lwów 1917 (wersja elektroniczna: [1] [ 29 березня 2014 у Wayback Machine.]).
  • Christian Lübke, Powstanie i istota Związku Luciców. Jedna z konsekwencji chrystianizacji Europy wschodniej w X stuleciu, [w:] Chrześcijańskie korzenie. Misjonarze, święci, rycerze zakonni, red. Sergiusz Sterna-Wachowiak, Poznań 1997, s. 51-64, ISBN 83-903353-4-4.
  • Christian Lübke, The Polabian alternative: paganism between Christian Kingdoms, [w:] Europe around the year 1000, ed. Przemysław Urbańczyk, Warszawa 2001, s. 379–389, ISBN 83-7181-211-6.
  • Jarosław Sochacki, Związek Lucicki — między Polską a cesarstwem do 1002 r., «Slavia Antiqua», t. 47 (2006), s. 17-48, ISSN 0080-9993.
  • Gerard Labuda, O zakresie rzekomych uprawnień Królestwa Niemieckiego i Marchii Brandenburskiej nad całym Pomorzem we wczesnym średniowieczu, «Roczniki Historyczne», t. 73 (2007), s. 17-34, ISSN 0324-8585
  • Jerzy Strzelczyk, Połabszczyzna zapomniana. Część V: Nakon, czyli Obodrzyci ponownie na drodze do własnego bytu, «Przegląd Zachodniopomorski», t. 21 (50) (2006), z. 3, s. 7-20, ISSN 0552-4245
  • Вельтман А. Ф. // «Древности Россійскаго государства [ 23 грудня 2014 у Wayback Machine.], изданныя по Высочайшему повелѣнію», изд. «типография Александра Семена», , г. Москва, 1849–1865 гг. (рос.)

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Lyutichi veleti vilci 1 v inshih movah Lucice Lutycy nim Wilzen Welataben Lutizen 2 v Adama Bremenskogo lat Leuticii Leuticos grupa plemen polabskih slov yan sho vid VI stolittya prozhivayut na zemlyah mizh nizhnoyu Odroyu i Laboyu Lyutichi u 983 1057 rokahMapa rozselennya lehitskih plemenU 738 r pid chas pohodu Karla Martela frankam stalo vidomim plem ya vilci korol pleminnogo soyuzu vilciv Dragovit u gorodishi Forverk bilya mista Demmin na richci Peni 1 Zmist 1 Etnonim 1 1 Etimologiya 2 Pleminnij soyuz vilciv 3 Viruvannya 4 Poselennya 5 Vtrata nezalezhnosti 6 Zasnuvannya Velikogo knyazivstva Litovskogo 7 Arheologiya 8 Veletski plemena ta yih rozselennya 8 1 Veleti i Stodorani 9 Politichna diyalnist 9 1 Hronika podij 9 2 Veletski plemena naprikinci IH stolittya 9 3 Veletski lyuticki plemena i yihni susidi v 80 90 h rokah H st 9 3 1 Povstannya polabskih slov yan 9 3 2 Soyuz iz Chehami 9 3 3 Situaciya v Branibori za pravlinnya Boliluta 9 3 4 Veletsko obodricki stosunki 9 3 5 Mir z imperiyeyu v 996 i vijskovi podiyi nastupnogo roku 9 4 Nimecko veletskij soyuz nevdala sproba samoidentifikaciyi veletiv i rozpad Veleckogo soyuzu 9 5 Zavoyuvannya i hreshennya veletskih zemel v XII stolitti 10 Ustrij Veletskogo i Lyutickogo soyuziv 10 1 Ustrij Veletskogo soyuzu v VIII i IX stolitti 10 2 Libertas more Liuticio Ustrij Lyutickogo soyuzu 11 Etnichna samoidentifikaciya Lyutichiv 12 Religiya 13 Stavlennya Lyutichiv do hristiyan 14 Zamki 15 Epos 16 Div takozh 17 Primitki 18 Dzherela 19 PosilannyaEtnonim RedaguvatiU pisemnih dzherelah chasiv Karla Velikogo nazivalis Wiltzi Vultzi Welatabowie lat wilti wilci wilzi nim Wieleten pol Wieleci she yak venedi chi vendi ale sebe nazivali voni zgidno frankskogo istorika Ejnharda lat Einhardus aut Eginhardus velatabianami vyelotabi welatabi 3 4 5 6 7 8 Persha nazva u nih bula vilci Wieleci a lyutichami yih stali nazivati pislya X st n e 1 Etimologiya Redaguvati Etimologiya oboh nazv plemeni tobto Veleti i Lyutichi do kincya ne vidoma Nazva Veleti Wieleci mozhe pohoditi vid slov yanskogo slova vlci vlci tobto vovki takozh rozglyadayetsya versiya sho nazva mozhe pohoditi vid dialektnoyi formi slova Veleten ukr Velet dav ukr Volot Nazva Lyutichi pohodit vid slov yanskogo slova Lyutij dikij Isnuye takozh mozhlivist pohodzhennya ciyeyi nazvi i vid imeni golovnogo boga v Radogoshi Lyutij bog Dikij bog chi vid prikmetnika lut gruzkij bagnistij Cikavo sho v pisemnih zgadkah do kincya X stolittya dlya oznachennya cogo plemeni vzhivalos viklyuchno slovo Veleti a nazva Lyutichi z yavilas v ostannih desyatilittyah cogo zh stolittya Hocha druge im ya maye viglyad neologizmu ne mozhna viklyuchati sho ce rozmezhuvannya robilos svidomo i odna nazva zaminila inshu z oglyadu na nevidomi nam obstavini Pleminnij soyuz vilciv RedaguvatiZgidno z Bavarskim geografom seredina IX st pleminnij soyuz vilciv lyutichiv skladavsya z korinnih etnichnih plemen vilciv lyutichiv kesini zhirzhipani yihnye misto Teteriv tollensi vid nazvi ozera Tollen ta ratari 1 Viruvannya RedaguvatiKeruvalisya svoyimi vozhdyami mali svoye viruvannya u bogiv j gorodisha Golovnim svyatilishem pleminnogo soyuzu vilciv lyutichiv bulo hramove misto Retra roztashovane na kordoni mizh tollensami ta rataryami 1 Poselennya RedaguvatiBavarskij geograf pishe sho u zemlyah veletiv znahoditsya 95 mist U 850 r u vilciv narahovuvalosya 100 gorodish 1 U lyutichiv u pershij polovini IX st zgaduyutsya veliki knyazi ta drugoryadni 9 Vtrata nezalezhnosti RedaguvatiU 1157 r lyutichi u naslidku vijskovoyi agresiyi danciv ta nimciv vtratili svoyu derzhavnu nezalezhnist 9 Na dumku Lyebedyeva I Slov yani poralisya nad ciyeyu krayinoyu obroblyali yiyi zemlyu vidkrili bagatstva rozvinuli torgivlyu poklali pochatok cilkom uporyadkovanogo suspilnogo zhittya ale prijshli nasilniki nimci skoristalisya plodami yihnoyi praci i bilshe togo sho znishili slov yan voni nimci kazhut sho prinesli visoku kulturu v ci zemli ta vsi zaslugi slov yan poperednikiv nimciv privlasnyuyut sobi 9 Zasnuvannya Velikogo knyazivstva Litovskogo RedaguvatiPolabski slov yani Polab ya ta Pomor ya pleminnogo soyuzu lyutichiv ye zasnovnikami Velikogo knyazivstva Litovskogo pislya migraciyi z korolem prusiv Mindovgom na zemli yatvyagiv zgidno tverdzhen Yana Dlugosha v Velikij Hronici Polskij 10 venedi veleti vilci litvini nim Welten Wilzen Litwen 11 12 div ukri Arheologiya RedaguvatiZi slov yanskim pleminnim soyuzom lyutichiv VII IX stolittya n e arheologami ototozhnyuyetsya feldbergska kultura sukovsko dzedzicka kultura Veletski plemena ta yih rozselennya RedaguvatiVvazhayetsya sho rozselennya veletskih plemen vidbulos v II st n e ce vpershe zasvidcheno na mapi aleksandrijskogo geografa Ptolemeya Virogidno Veleti figuruyut na nij pid nazvoyu Oueltai Oyeltai i zajmayut pomor ya v okolicyah verhnoyi Visli Mozhlivo vzhe v VI stolitti pochatku VII ti plemena migruvali v zahidnomu napryamku abi v ostanni roki VIII osisti v zemlyah na zahid vid nizhnoyi Odri V zagalnih risah zhittyevij prostir veletskih plemen yakih smilivo mozhna ototozhniti z Lyutichami na zahodi vpiravsya v volodinnya obodritiv na shodi obmezhuvavsya Odroyu Na pivnochi yih zemli dohodili do uzberezhzhya Baltiki na pivdni mezhuvali z zemlyami serbiv Do stvorenogo nimi soyuzu vhodili Cherezpenyani Hizhani Dolenchani Doshani Neletichi Ploni Ratari Rechani Sprevyani Stodoryani Ukrani Zamchichi Zemchichi Stodoryani Veleti i Stodorani Redaguvati Najbilshe superechok shodo statusu veletskih plemen isnuye navkolo plemeni Stodoryan Vvazhayetsya sho plem ya bulo pov yazane iz Veletami etnichnimi vuzami i pevnij chas politichnimi Cya teoriya gruntuyetsya na hronici Titmara z Merzeburga Prote v tij zhe hronici jdetsya pro te sho Lyutichi politichno zalezhni vid chehiv ochevidno sho mova jde pro stodoran Politichna diyalnist Redaguvati nbsp Za nimeckimi dzherelami Venedska derzhava veleti na karti 481 814 rokiv Slaviya pripinila isnuvannya v 1160 r Hronika podij Redaguvati 782 Obodriti bodrichi pidkorili vilciv lyutichiv 13 789 U vidpovid za nabigi veletiv Karl I Velikij vchiniv nayizd na yihni zemli pislya chogo ide do Saksoniyi tak pishe u svoyemu litopisi Ejngard 963 967 Vijna z polyanami zamirivshis iz volinyanami veleti vchinyayut nabig na zemli p yastiv Dva pershih boyi zakinchilis peremogoyu natomist tretij cilkovitim rozgromom 954 967 Imperator Otton I Velikij rozpochav vijnu proti veletiv i obodritiv V bitvi bilya Reknika peremig imperator 983 Lyutichi na choli z Gnyevoyem ocholyuvali slov yanske povstannya proti germanskoyi kolonizaciyi zemel shidnishe Elbi u naslidku chogo kolonizaciya spinilasya majzhe na 200 rokiv 14 986 U pohodi imperatora Ottona III na veletiv brav uchast Meshko I 995 roku spilnij pohid proti veletiv organizuvali imperator Otton III ta Boleslav I Horobrij U nomu takozh brali uchast pidrozdili cheskogo rodu Slavnikovichiv 1025 Centralne svyatilishe bulo zrujnovano saksonskim gercogom Lotarem soyuz lyutichiv ostatochno pochav rozspadatisya 14 1029 Myeshko II V yalij zamiryuyetsya iz veletami dlya togo shob vidbiti natisk imperatora Konrada II 1033 Peremoga veletiv nad saksami pid Vezhbnem Wierzbnem 1045 Veleti vchinyali nabigi na zemli nimciv lishe imperator Genrih III zumiv rozbiti yih i obklasti daninoyu 1055 Pochatok mizhusobic sered lyutichiv 14 1055 Zbrojne povstannya veletiv proti saksiv Voni perejshli Labu nishili misceve naselennya i mista pustoshili kraj i brali polonenih 10 veresnya 1056 Pid kerivnictvom markgrafa pivnichnoyi marki Vilgelma dobre ozbroyena armiya nimciv perejshla Labu V mezhirichchi Haveli i Labi poblizu Preslava na nih chekali ob yednani sili Veletskogo soyuzu Saksi opinilisya v otochenni pripertimi do richki miscyami zrujnuvavshi strij U bitvi zaginuv markgraf Vilgelm ta vsi jogo licari Cya bitva kardinalno zminila roztanovku sil v regioni Yiyi navit porivnyuyut iz Gryunvaldom Nevdovzi pislya porazki pid Preslavom pomiraye imperator Genrih III sho tilki posililo veletiv 1057 Vibuhnula bratovbivcha vijna mizh veletskimi plemenami cherez neyi rozpodayetsya Veletskij soyuz 1068 Na zemli lyutichiv zrobili nayizd saksi pid chas cogo nayizdu bulo zrujnovano Svaroga v Radogoshi 1147 Hrestovij pohid proti slov yan nbsp karta periodu Hrestovogo pohodu proti slov yan 1147 r 1160 1163 Genrih Lev zamirivsya iz danami i ostatochno rozbiv veletiv Vilci Lyutichi migruvali u Kiyivsku Rus 15 Veletski plemena naprikinci IH stolittya Redaguvati Za chasiv Karla Velikogo zlam VIII i IX stolittya yazichniki Veleti stvorili vorozhij frankam soyuz chotiroh slov yanskih plemen Napad Karla Velikogo na veletski zemli v 789 roci vidbuvavsya v dva etapi Obloga Branibora yakij mozhna ototozhniti iz golovnim oseredkom Dragovita i jogo zdobuttya za dopomogoyu frizkoyi flotiliyi bulo pershim etapom franksko veletskih zmagan A drugim etapom buv marsh pishih vijsk vglib veletskih zemel Pislya peremogi Karl ne prikladav zusil shob ohrestiti veletiv a prosto pidporyadkuvav yih vikoristovuyuchi pri comu dopomogu susidnih bodrichiv politichno derzhavi Karolingiv i vidpovidno postaviv umovu pro te sho najvazhlivishi politichni diyachi sho obrani vichem musili zatverdzhuvatis Karlom chi jogo nastupnikami Potim veletam vdalos skinuti imperatorskij gnit prote v polovini IX mozhlivo z zrostayuchoyu frankskoyu zagrozoyu chi v X stolitti v seredini soyuzu pochalis dezintegruyuchi procesi i vin rozpavsya Zridka v desyatomu stolitti v 929 955 i 995 rokah z yavlyayutsya zgadki pro Veletiv ce mozhe vkazuvati sho v imperiyi robilis sprobi stvoriti taku federaciyu Z inshogo boku v toj chas proti imperiyi voyuvali plemena sho kolis vhodili do togo soyuzu ale teper buli narizno Pivnichnoveletski plemena pislya rozpadu soyuzu povernulis do vichevogo ustroyu nbsp Pivnichna marka bl 965 roku rozhevij kolir Veletski lyuticki plemena i yihni susidi v 80 90 h rokah H st Redaguvati Povstannya polabskih slov yan Redaguvati Soyuz iz Chehami Redaguvati Situaciya v Branibori za pravlinnya Boliluta Redaguvati Veletsko obodricki stosunki Redaguvati Popri te sho bodrichi rozpochali vijskovi diyi proti imperiyi she 990 roku lishe v 994 roci bulo dosyagnuto zgodi mizh nimi i lyutichami Pershim spilnim pohodom buv napad na zemli sakskogo plemeni ostfaliv 995 roku Popri karalnij nayizd Ottona III ta Boleslava I Horobrogo u vidpovid na lyuticki ta bodricki zemli cej soyuz znachno posiliv oboronni mozhlivosti slov yan oskilki odrazu pislya vidhodu nimeckogo vijska v 995 mozhlivo vtechi bulo organizovano she kilka pohodiv na Saksoniyu Mir z imperiyeyu v 996 i vijskovi podiyi nastupnogo roku Redaguvati Nimecko veletskij soyuz nevdala sproba samoidentifikaciyi veletiv i rozpad Veleckogo soyuzu Redaguvati Zavoyuvannya i hreshennya veletskih zemel v XII stolitti Redaguvati Des z 1119 rozpochinayetsya zavoyuvannya veletskih zemel razom iz mistami Diminne Demmin ta Vologost Wolgast vijskami pomorskogo knyazya Varcislava I ta jogo soyuznika Boleslava III Na zemlyah pidleglih episkopatu v Brandenburzi v 1128 roci aktivno provadiv hreshennya Otton z Bambergu Zachepila vona i Vologosh Vologosh nim Wolgast Volgast 16 a z nim i Gocekove Gutzkow ta zemli ukran Ustrij Veletskogo i Lyutickogo soyuziv RedaguvatiViborni knyazi lyutichiv u 700 1157 rokah vid morichan sprevan gavolyan stodoryan brezhan ratariv ukriv dolenchan hizhan cherezpenyan Draguvit Drazhko blizko 780 810 rr Lyubij sin Drazhka blizko 810 830 rr Myeligast Milogost sin Lyubogo kolo 830 860 rr Chyeladrag Chelodrog brat kolo 860 870 rr Gneus Gnyevoj Gnivoj kolo 980 995 rr blizko 1070 1157 rr u skladi Vendskogo knyazivstva Z 1157 r markgrafstvo Brandenburg 17 18 Boguslav I knyaz lyutichiv Ustrij Veletskogo soyuzu v VIII i IX stolitti Redaguvati Libertas more Liuticio Ustrij Lyutickogo soyuzu RedaguvatiEtnichna samoidentifikaciya Lyutichiv RedaguvatiNa protivagu inshim krayinam Centralnoyi ta Shidnoyi Yevropi Velikomoraviya Chehiya Polsha Ugorshina chi Kiyivska Rus de bulo stvoreno vladnu strukturu sho opiralas na hristiyanskih knyaziv i rodinni dinastiyi na Polabskih zemlyah bula sproba stvoriti derzhavnist na zasadah etnichnoyi samoidentifikaciyi yaka mala sluguvati zv yazuyuchim elementom Zgidno z tipologiyeyu Entoni Smita lyutichi nalezhali do tak zvanogo vertikalno demotichnogo pidtipu de demotichni strukturi stvorili zakriti okremi spilnoti Chasto stvoryuvali pleminni konfederaciyi sho opiralis na starijshin i druzhinu z metoyu provedennya vijskovih kampanij Lyutichi formuvali svoyu derzhavu ne lishe za dopomogoyu krevnoyi i teritorialnoyi sporidnenosti ale j za dopomogoyu religiyi Golovnim religijnim centrom buv Radogosh Religiya RedaguvatiDiv takozh Religijni centri slov yan Radogosh ta Arkona Tak samo yak nova nazva Lyutichi vkazuye na novij etap rozvitku spilnoti kult opisanij Titmarom svidchit pro novu yakist yazichnictva u lyutichiv Pidtverdzhennyam comu ye budivnictvo kultovih sporud zamist dominuyuchogo do kincya X stolittya kultu prirodi i domovih bozhestv Yazichnicke sakralne budivnictvo Polab ya ne maye analogiv na vsih zemlyah rozselennya slov yan pro jogo rozkvit napisano bagato prac suchasnimi nimeckimi i danskimi arheologami Odna z dvoh najshanovanishih svyatin bula v Radogoshi yaka vikonuvala funkciyi golovnoyi svyatini dlya usih lyutichiv U comu davnomu svyatilishi sho bulo roztashovane na zemlyah ratariv znahodilis najpovazhnishi volhvi stoyali statuyi bogiv vidbuvalis rizni svyashenni dijstva pokloninnya svyatomu konevi chi virishennya spirnih pitan shlyahom zherebkuvannya Dodatkovim svidchennyam vinyatkovosti miscya ye toj fakt sho zvidsi vidpravlyalos vijsko u pohodi i syudi zh povertalos pislya Okrim svyatini v Radogoshi na veletskih zemlyah isnuvala velika kilkist lokalnih kultiv iz svoyimi kapishami de takozh verhovodili volhvi yaki predstavlyali soboyu okremu verstvu naselennya Personifikovani bogi poganskogo Polab ya buli ohoroncyami pokrovitelyami nad pevnimi teritoriyami a yih imena buli vibiti na yihnih statuyah v Radagoshi sho bulo dosit nezvichnim zvazhayuchi na te sho veletska spilnota bula nepisemnoyu Pid chas vijskovih pohodiv lyutichi brali iz soboyu znameno chi cilogo idola Taka sistema bula dosit shozhoyu iz hristiyanstvom yak strukturoyu tak i simvolikoyu prote kategorichno ne mirilas iz nim Pro ce svidchat Bruno Kverfurtskij Adam Bremenskij ta Hermold Stavlennya Lyutichiv do hristiyan RedaguvatiVorozhe stavlennya do hristiyanstva sprichinene jogo ototozhnennyam iz imperiyeyu do togo zh vono stanovilo odin iz komponentiv veletskoyi samoidentifikaciyi Inkoli dilo dohodilo do vbivstv hristiyanskih propovidnikiv Ce z odnogo boku mozhna traktuvati yak religijnij obryad zhertvoprinesennya z inshogo yak proyav demonstraciya sili Taki vchinki mozhna obgruntuvati sproboyu zberezhennya samobutnoyi kulturi yaka aktivno vitisnyalasya u vsih sferah zhittya sprotivom ekspansiyi imperiyi i knyazivskij vladi sho spoviduvali inshu religiyu Tak samo stavilis lyutichi j do bodrickih ta stodoranskih knyaziv sho postijno kontaktuvali iz imperiyeyu ta hristiyanstvom Prote buvali vipadki koli lyutichi provodili nabigi na susidni zemli pid kerivnictvom hristiyanskih vozhdiv Napriklad Kizo sakskij perebizhchik hristiyanin praviv u Branibori v 983 chi Vihman Molodshij vodiv lyutichiv u pohodi v 50 60 ti roki X stolittya Zamki RedaguvatiVidomo istoriyi fortifikacijni sporudi nim Grossraumburgen pleminnogo soyuzu lyutichiv nim Neubrandenburg Rothemuhl Dargun Tutow Wildberg am Kastorfer See Wittenborn i t d 2 Epos RedaguvatiU Sazi pro Tidreka Bernskogo norv Didrikssagaen zgadano pro pidkorennya vilciv lyutichiv pislya smerti griznogo korolya vilciv kotrij buv pidkoriv vsi slov yanski krayini 19 Div takozh RedaguvatiVenediPrimitki Redaguvati a b v g d e Joahim Herrman OBODRITY LYuTIChI RUYaNE Arhivovano 8 zhovtnya 2018 u Wayback Machine ros a b Wilzen Arhivovano 27 serpnya 2017 u Wayback Machine nim Vilcy i lyutichi ros Medieval Sourcebook Einhard The Life of Charlemagne Complete Vilcy Arhivovano 26 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Christiansen Erik The Northern Crusades London Penguin Books 1997 P 287 ISBN 0 14 026653 4 angl Herrmann Joachim Die Slawen in Deutschland Berlin Akademie Verlag GmbH 1970 nim Veselovskij Russkie i viltiny v sage o Tidreke Bernskom ros a b v V V Fomin KOMMENTARII k knige S A Gedeonova Varyagi i Rus Kommentarii k Predisloviyu Arhivovano 25 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Vadim DERUZhINSKIJ Tajny belaruskoj istorii 2012 g 79 81 Narodnaya Volya Arhivovano 31 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Rozselennya lyutichiv Arhivovano 30 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Pierre Claude Francois Daunou Expose des travaux de la Classe d histoire et de litterature ancienne Paris 1815 Arhivovano 31 zhovtnya 2014 u Wayback Machine fr Enciklopedicheskij leksikon Tom 9 Arhivovano 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros a b v Lyutichi Vilcy Velety Arhivovano 5 listopada 2014 u Wayback Machine ros Oborona letopisi russkoj g SPb 1840 r Arhivovano 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Rus Polabskaya 2012 g Arhivovano 4 listopada 2014 u Wayback Machine ros Praviteli Mira V Erlihman 2009 ros IV 1 5 3 Lyutichi velety vilcy ok 700 1157 Arhivovano 24 grudnya 2014 u Wayback Machine ros Sergej Alekseev Slavyanskaya Evropa V VIII vekov Plemena slavyanskogo severa 2011 g Arhivovano 8 listopada 2014 u Wayback Machine ros Dzherela RedaguvatiKronika Thietmara tlum Marian Zygmunt Jedlicki Krakow 2002 ISBN 83 7052 568 7 Magistri Adami Bremensis gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum in Monumenta Germaniae Historica Scriptores in usum scholarum 2 B Schmeidler ed Hannover 1917 Stanislaw Zakrzewski Opis grodow i terytoriow z polnocnej strony Dunaju czyli tzw Geograf bawarski Lwow 1917 wersja elektroniczna 1 Arhivovano 29 bereznya 2014 u Wayback Machine Christian Lubke Powstanie i istota Zwiazku Lucicow Jedna z konsekwencji chrystianizacji Europy wschodniej w X stuleciu w Chrzescijanskie korzenie Misjonarze swieci rycerze zakonni red Sergiusz Sterna Wachowiak Poznan 1997 s 51 64 ISBN 83 903353 4 4 Christian Lubke The Polabian alternative paganism between Christian Kingdoms w Europe around the year 1000 ed Przemyslaw Urbanczyk Warszawa 2001 s 379 389 ISBN 83 7181 211 6 Jaroslaw Sochacki Zwiazek Lucicki miedzy Polska a cesarstwem do 1002 r Slavia Antiqua t 47 2006 s 17 48 ISSN 0080 9993 Gerard Labuda O zakresie rzekomych uprawnien Krolestwa Niemieckiego i Marchii Brandenburskiej nad calym Pomorzem we wczesnym sredniowieczu Roczniki Historyczne t 73 2007 s 17 34 ISSN 0324 8585 Jerzy Strzelczyk Polabszczyzna zapomniana Czesc V Nakon czyli Obodrzyci ponownie na drodze do wlasnego bytu Przeglad Zachodniopomorski t 21 50 2006 z 3 s 7 20 ISSN 0552 4245 Veltman A F Drevnosti Rossijskago gosudarstva Arhivovano 23 grudnya 2014 u Wayback Machine izdannyya po Vysochajshemu povelѣniyu izd tipografiya Aleksandra Semena tom 1 13 g Moskva 1849 1865 gg ros Posilannya RedaguvatiT L Vilkul Veleti Arhivovano 1 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V S 455 688 s il ISBN 966 00 0734 5 LYuTIChI LITVINY Ob istokah belorusskogo etnosa Arhivovano 31 zhovtnya 2014 u Wayback Machine ros Ischeznuvshie narody Arhivovano 5 bereznya 2016 u Wayback Machine ros Joahim Herrman OBODRITY LYuTIChI RUYaNE Arhivovano 8 zhovtnya 2018 u Wayback Machine ros ISTORIYa VILCEV LYuTIChEJ ros ISTORIYa VILCEV LYuTIChEJ Arhivovano 4 sichnya 2017 u Wayback Machine ros Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Lyutichi amp oldid 38914170