www.wikidata.uk-ua.nina.az

Басейн Південний полюс Ейткен англ South Pole Aitken basin найбільший відомий кратер Місяця 1 5 6 Розташований на півдні

Басейн Південний полюс — Ейткен


Басейн Південний полюс — Ейткен (англ. South Pole–Aitken basin) — найбільший відомий кратер Місяця. Розташований на півдні зворотного боку. Має форму еліпса з осями 2400 та 2050 км; координати центру — 53° пд. ш. 169° зх. д. / 53° пд. ш. 169° зх. д. / -53; -169 Названий за об'єктами, розташованими на його протилежних краях, — південним полюсом Місяця та кратером Ейткен. Це робоче позначення; офіційної (затвердженої Міжнародним астрономічним союзом) назви він не має.

Басейн Південний полюс — Ейткен
англ. South Pole–Aitken basin
Карта висот Місяця (синє — низовини, червоне — височини). Басейн Південний полюс — Ейткен — простора западина в центрі.

Карта висот Місяця (синє — низовини, червоне — височини). Басейн Південний полюс — Ейткен — простора западина в центрі.

53° пд. ш. 169° зх. д. / 53° пд. ш. 169° зх. д. / -53; -169Координати: 53° пд. ш. 169° зх. д. / 53° пд. ш. 169° зх. д. / -53; -169
Небесне тілоМісяць
Типметеоритний
Діаметр2400×2050 км
Площа3,8 млн км²
Найбільша глибина6000–8000 м
ЕпонімПівденний полюс Місяця та кратер Ейткен
 Басейн Південний полюс — Ейткен у Вікісховищі
Зворотний бік Місяця. Басейн Південний полюс — Ейткен вирізняється темним кольором.
Карта висот Місяця. Ліворуч — видимий бік, праворуч — зворотний. Басейн — унизу на правому зображенні.
Карта концентрації торію в ґрунті. Видно її збільшення в басейні.
Карта гравітаційного прискорення на рівні місячної поверхні. Видно сильну позитивну аномалію в області басейна.
Карта гравітаційного прискорення з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Видно слабку негативну аномалію в області басейна.
Карта величини індукції магнітного поля Місяця. Видно скупчення ділянок із посиленим магнітним полем на півночі басейна.

Басейн Південний полюс — Ейткен, ймовірно, є найстаршим місячним кратером, що зберігся до нашого часу. Його вік оцінюють у 4,2–4,3 млрд років. Він сильно зруйнований і виглядає як простора низовина дещо темнішого, ніж навколо, забарвлення. За час його існування на ньому накопичилися численні менші кратери, найбільші з яких — Аполлон (520 км), Пуанкаре (350 км), Планк (320 км), Шредінгер (320 км) та басейн Моря Мрії (320 км).

Назва Редагувати

Цей об'єкт належить до гігантських кратерів, які називають імпактними басейнами. Він отримав робоче позначення «басейн Південний полюс — Ейткен» (англ. South Pole–Aitken basin) згідно зі звичною практикою називати великі кратери, що поки не мають офіційної назви, за іменами об'єктів, розташованих на їх протилежних краях. Робоча група МАС із планетної номенклатури розглядала пропозицію назвати цей басейн на честь американського планетолога Юджина Шумейкера, але не ухвалила її.

Опис Редагувати

Басейн Південний полюс — Ейткен є найбільшою на Місяці структурою, щодо імпактного походження якої нема сумнівів, і одним із найбільших кратерів Сонячної системи.

Цей басейн помітно витягнутий з півночі на південь (точніше, по азимуту 19°W). Він простягається від 16° пд.ш. до полюса і заходить ще на 5° на видимий бік, а його центр лежить на 53° пд. ш. 169° зх. д. / 53° пд. ш. 169° зх. д. / -53; -169 Це приблизно еліптична западина з розмитими межами, в якій розрізняють дещо меншу подібну западину. Зовнішня має розміри 2400×2050 км, а внутрішня — 1940×1440 км; їх центри та напрямки витягнутості добре збігаються. Їм непогано відповідають за формою й області підвищеної концентрації заліза та торію. Втім, сильна зруйнованість басейна заважає точно визначити його межі, і є інші оцінки розмірів, положення центру й навіть кількості його кілець.

Край зовнішньої западини найкраще зберігся на північному сході (де утворює «сходинку») та на протилежному краю (де відмічений гірським хребтом під неофіційною нині назвою «гори Лейбніца»). В інших місцях він прослідковується погано — особливо на заході, де басейн межує з більш низькою місцевістю, ніж на сході, і утворює менший перепад висот. У північно-східній частині басейна між зовнішнім (виразним) та внутрішнім (невиразним) кільцем (біля 23° пд. ш. 154° зх. д. / 23° пд. ш. 154° зх. д. / -23; -154 (хребет біля краю басейна)) тягнеться виразний гірський хребет, якого в інших місцях нема. Найімовірніше, він теж пов'язаний походженням із басейном.

Цей басейн є найглибшим кратером Місяця. Його глибина відносно країв здебільшого сягає 5–8 км, а відносно північного краю — біля 11 км. З врахуванням дрібномасштабних деталей рельєфу — окремих кратерів та гір — різниця висот найглибшої точки його дна та найвищої точки краю перевищує 16 км. Найглибше місце басейна та всього Місяця знаходиться в маленькому кратері на дні кратера Антоніаді (70°22′ пд. ш. 172°30′ зх. д. / 70.36° пд. ш. 172.50° зх. д. / -70.36; -172.50 (найглибша точка Місяця); 8,88 км під середнім рівнем поверхні Місяця). Середній рівень поверхні басейна лежить на 2,3 км нижче за середній рівень поверхні Місяця.

Хоча багато імпактних структур Місяця залиті базальтовою лавою, в басейні Південний полюс — Ейткен її небагато. Вона вкриває лише невеликі (однак численні) ділянки, переважно в великих кратерах (особливо в північній та центральній частині басейна). Там є кілька десятків (за іншими підрахунками, більше сотні) темних лавових «озер» загальною площею 205 000 км2 — близько 5 % його площі. Від усіх морських ділянок Місяця вони складають <5 % за площею та 1,5 % за об'ємом. Вони утворилися значно пізніше самого басейна: в основному в імбрійському, а деякі — в ератосфенівському періоді (від 3,8 до 2,6, зрідка до 1,6 млрд років тому). Дві з них мають власні назви: Море Мрії та Озеро Забуття. Окрім темних лавових рівнин, у басейні є і світлі — замасковані яскравими викидами з кратерів («криптоморя»). В окремих кратерах трапляються й пірокластичні породи — результат вивержень іншого типу. Деякі породи басейна інтерпретуються як застиглий ударний розплав.

Басейн Південний полюс — Ейткен має дещо темнішу поверхню, ніж навколо. Темний колір є наслідком відмінностей у хімічному складі: там виявлено підвищення вмісту заліза, а також титана та торію. Їх наявність свідчить про те, що удар, який створив басейн, викинув поверхневі породи геть, і теперішня поверхня басейна утворена породами з глибини. Найбільша глибина спостерігається дещо південніше центру басейна, а найвищий вміст згаданих елементів — дещо північніше.

Сила тяжіння над басейном (перерахована на сталий рівень висоти) трохи зменшена (в окремих його ділянках, зокрема в кратері Аполлон, її зниження значно сильніше). Висота місячного геоїда в області басейна зменшена приблизно на 300 м. Але гравітаційна аномалія з поправкою на тяжіння деталей рельєфу (аномалія Буге) в цій області позитивна й дуже сильна (400–600 мГал). Ці особливості вказують на потоншення місячної кори в області басейна та його ізостатичну врівноваженість. Товщину кори в його центральній області оцінюють у 30 км, тоді як у його околицях — у 60–80 км, а в середньому для Місяця — близько 50 км.

На північному краю басейна лежить найбільше на Місяці скупчення ділянок із посиленим магнітним полем. Їх походження залишається невідомим. Можливо, там багато залізовмісних порід, що були викинуті при ударі й намагнічені тодішнім магнітним полем Місяця. Джерелом заліза міг бути астероїд, що впав. Можливо також, що ці магнітні аномалії дає базальтова лава, що піднімалася розломами у дні басейна та застигла під поверхнею.

Мафічний пагорб у центрі басейна (карта висот: чим світліше, тим вище). Ширина зображення — 170 км.

Біля центру басейна розташований примітний об'єкт, відомий як «мафічний пагорб» (англ. Mafic Mound; раніше — «олівіновий пагорб», Olivine Hill). Його висота — близько 1 км, а ширина — кількадесят кілометрів; чітких меж він не має і на знімках вирізняється погано. Його найвища частина діаметром 32 км схожа на кратер-привид: вона має круглу форму й дещо припіднятий край. Спектральні дослідження показали наявність у його складі піроксену з високим вмістом кальцію та заліза (в околицях, окрім морських ділянок, він низький). Такий склад порід може вказувати на їх глибинне походження. Є дві основні версії утворення цього пагорбу. Згідно з першою, він сформований розплавленими при появі басейну породами: при застиганні вони стискалися, завдяки чому ще рідкі їх залишки вичавилися на поверхню. Згідно з другою, утворення басейну спричинило швидкий підйом порід мантії, які при цьому частково розплавилися й виверглися, сформувавши пагорб.

Геологічна історія Редагувати

За підрахунком кратерів, що накопичилися в басейні за час його існування, його вік оцінюють у 4,2–4,3 млрд років. Це відповідає донектарському періоду геологічної історії Місяця.

Енергію удару, що створив басейн, оцінюють у 4×1026 Дж. Така енергія може виділитися, наприклад, при падінні 170-кілометрового астероїда густиною 3,3 г/см3 зі швидкістю 10 км/с. Версії щодо розміру та складу цього тіла сильно різняться. За однією гіпотезою (заснованою на магнітних аномаліях) це був багатий на залізо астероїд діаметром 160–200 км, а за іншою (заснованою на морфологічних ознаках басейна, зокрема малій відносній глибині) — об'єкт значно більшого розміру (500–800 км) та меншої густини.

Витягнута форма басейна вказує на те, що удар був далеко не вертикальним. Можливо навіть, що цей астероїд лише зачепив Місяць, і половина його маси полетіла далі. Втім, для дуже великих кратерів видовженість не є рідкістю: за деякими моделями, вони стають помітно витягнутими навіть при великому куті між напрямком удару та горизонтом. Напрямок видовження басейна вказує на те, що це тіло прилетіло з півночі або півдня (деякі ознаки вказують на більшу ймовірність прильоту з півдня). Отже, орбіта цього тіла була приблизно перпендикулярна до екліптики. Це (разом із підозрою щодо низької густини) стало основою для припущення, що воно було ядром комети.

За даними деяких моделей, сейсмічні хвилі від утворення басейна могли сконцентруватися на протилежному боці Місяця, вплинувши на хід вивержень лави і, як наслідок, на розподіл місячних морів. Товщина шару розплавлених порід у новоутвореному басейні могла сягати 50 км.

Розрахунки параметрів астероїдного удару, що створив басейн, та спектральні дослідження поверхневих порід вказують на те, що цей удар викинув назовні породи нижньої кори або навіть мантії Місяця (щодо походження спостережуваних порід є різні версії). Тому басейн становить інтерес для майбутніх місій з доставки зразків.

Після появи басейну на ньому накопичилося багато менших кратерів. Крім того, приблизно до 2 млрд років тому у ньому тривали невеликі виливи морської лави.

Відкриття та дослідження Редагувати

Басейн Південний полюс — Ейткен був сфотографований (хоча й лише частково і з низькою якістю) вже першим космічним апаратом, що зробив знімки зворотного боку Місяця, — «Луною-3» (1959). На 4 її знімках басейн видно як темну пляму, східна частина якої схована за лімбом. 1960 року за цими знімками склали карту, де ця темна область отримала назву «Море Мрії» (рос. Море Мечты) на честь апарата «Луна-1» («Мрія»). Того ж року Комісія АН СРСР з найменування місячних утворень ухвалила для цієї назви латинський відповідник Mare Desiderii. Іншим можливим відповідником було б Mare Somniorum, але це створювало би плутанину з Озером Сновидінь (Lacus Somniorum). Врешті-решт 1961 року Міжнародний астрономічний союз за пропозицією Марсела Міннарта затвердив назву Mare Ingenii, що означає «Море Розуму».

Гірський хребет на північному краї басейна. Знімок «Аполлона-8», 1968.

1962 року Вільям Гартманн[en] та Джерард Койпер припустили, що гірська система на південному краю видимого боку Місяця, відома як гори Лейбніца (пізніше цю назву було скасовано), — це частина кільцевого валу, що оточує це «море» (так само, як усі великі гірські хребти Місяця оточують якісь моря). Отже, воно, як і більшість місячних морів, лежить у величезному імпактному кратері. Хоча уявлення про море виявилося хибним, здогадка про кратер підтвердилася, і гори Лейбніца дійсно тягнуться вздовж його південного краю.

1968 року астронавти «Аполлона-8» сфотографували хребти на північному краю басейна, але їх приналежність до нього була виявлена лише згодом.

У другій половині 1960-х років апарати серії Lunar Orbiter відзняли практично всю поверхню Місяця зі значно кращою якістю, ніж була до того, але при інтерпретації їх знімків цей басейн не виділили як варту уваги деталь — він надто зруйнований і не має чітких меж та суцільного лавового покриву. Тому 1971 року назву Mare Ingenii («Море Мрії») перенесли на значно менший об'єкт у межах басейна.

Перші дані про рельєф басейна були отримані космічними апаратами «Зонд-6» (1968) та «Зонд-8» (1970). Дослідження місячного лімбу на зроблених ними знімках виявили в цьому районі западину діаметром >2000 км та глибиною до 5–7 км, якій дали робочу назву «Море Південно-Західне», або «Південно-західна низовина» («Море Юго-Западное», «Юго-западная низменность»). 1971 року подібні глибини були виміряні (для північної частини басейна) й лазерним альтиметром «Аполлона-15». 1990 року східну частину басейна відзняв «Галілео», отримавши для неї деякі спектральні дані. 1994 року вимірювання апарату «Клементина» дозволили скласти для всього басейна, крім південного краю, карту висот. Згодом інші космічні апарати дослідили його ще детальніше.

3 січня 2019 року в басейні здійснив посадку апарат «Чан'е-4» з місяцеходом на борту, що стало першою посадкою на зворотному боці Місяця.

Примітки Редагувати

  1. ↑ Garrick-Bethell, I.; Zuber, M. T. (2009). . Icarus 204 (2): 399–408. Bibcode:2009Icar..204..399G. doi:10.1016/j.icarus.2009.05.032. Архів оригіналу за 1 квітня 2013. Процитовано 1 січня 2015. 
  2. ↑ Литвин П. В., Родионова Ж. Ф., Шевченко В. В., Суетова И. А. . Труды международной конференции «ИНТЕРКАРТО 8» (Санкт-Петербург, 2002): 411–414. Архів оригіналу за 29 вересня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  3. ↑ Sasaki, S.; Ishihara, Y.; Araki, H.; Noda, H.; Hanada, H.; Matsumoto, K.; Goossens, S.; Namiki, N.; Iwata, T.; Ohtake, M. (2010). . 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.1691. Bibcode:2010LPI....41.1691S. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 січня 2015. 
  4. ↑ Pieters, C. M.; Gaddis, L.; Jolliff, B.; Duke, M. (2001). . Journal of Geophysical Research 106 (E11): 28001–28022. Bibcode:2001JGR...10628001P. doi:10.1029/2000JE001414. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 1 січня 2015.  (міні-версія [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Bibcode: 2001LPI....32.1821P)
  5. ↑ Andrews-Hanna, J. C., Zuber M. T. (2010). . The Geological Society of America Special Paper 465: 1–13. doi:10.1130/2010.2465(01). Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 5 листопада 2015. 
  6. ↑ Potter, R. W. K.; Collins, G. S.; Kiefer, W. S.; McGovern, P. J.; Kring, D. A. (2012). . Icarus 220 (2): 730–743. Bibcode:2012Icar..220..730P. doi:10.1016/j.icarus.2012.05.032. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  7. ↑ Hiesinger, H.; van der Bogert, C. H.; Pasckert, J. H.; Schmedemann, N.; Robinson, M. S.; Jolliff, B.; Petro, N. (2012). . European Planetary Science Congress 2012, held 23-28 September, 2012 in Madrid, Spain. id. EPSC2012-832. Bibcode:2012espc.conf..832H. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  8. . Архів оригіналу за 19 квітня 2022. Процитовано 19 квітня 2022. 
  9. Sasaki, S.; Goossens, S.; Ishihara, Y.; Araki, H.; Hanada, H.; Matsumoto, K.; Noda, H.; Kikuchi, F.; Iwata, T. (2012). . 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1838. Bibcode:2012LPI....43.1838S. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  10. Potter R., Hargitai H., Öhman T. Impact Basin // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–11. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_15-2.
  11. Wagner R. Impact Basin // Encyclopedia of Astrobiology / M. Gargaud, R. Amils, J. C. Quintanilla et al. — Springer Berlin Heidelberg, 2011. — P. 807. — ISBN 978-3-642-11274-4. — DOI:10.1007/978-3-642-11274-4_778.
  12. Шкуратов Ю. Г. Луна далёкая и близкая. — Харьков : ХНУ, 2006. — С. 22–23. з джерела 23 грудня 2014
  13. ↑ За альтиметричними даними зонда Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Shevchenko, V. V.; Chikmachev, V. I.; Pugacheva, S. G. (2007). . Solar System Research 41 (6): 447–462. Bibcode:2007SoSyR..41..447S. doi:10.1134/S0038094607060019. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  15. ↑ Hiesinger, H.; Head, J. W., III (2004). . 35th Lunar and Planetary Science Conference, March 15-19, 2004, League City, Texas, abstract no.1164. Bibcode:2004LPI....35.1164H. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 1 січня 2015. 
  16. ↑ Wieczorek M. A., Jolliff B. L., Khan A. et al. (2006). . Reviews in Mineralogy and Geochemistry 60: 275, 284, 333, 338. doi:10.2138/rmg.2006.60.3. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  17. ↑ Yingst, R. A.; Head, J. W. (1997). . Journal of Geophysical Research 102 (E5): 10909–10932. Bibcode:1997JGR...10210909Y. doi:10.1029/97JE00717. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 1 січня 2015. 
  18. Antonenko, I.; Osinski, G. R. (2011). . 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.2649. Bibcode:2011LPI....42.2649A. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  19. ↑ Pasckert, J. H.; Hiesinger, H.; van der Bogert, C. H. (2018). Lunar farside volcanism in and around the South Pole-Aitken basin. Icarus 299: 538–562. Bibcode:2018Icar..299..538P. doi:10.1016/j.icarus.2017.07.023. 
  20. ↑ Sruthi, U.; Senthil Kumar, P. (2014). . Icarus 242: 249–268. Bibcode:2014Icar..242..249S. doi:10.1016/j.icarus.2014.07.030. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  21. Kramer, G. Y.; Kring, D. A.; Nahm, A. L.; Pieters, C. M. (March 2013). . Icarus 233 (1): 131–148. Bibcode:2013Icar..223..131K. doi:10.1016/j.icarus.2012.11.008. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  22. ↑ Ohtake, M.; Uemoto, K.; Yokota, Y.; Morota, T.; Yamamoto, S.; Nakamura, R.; Haruyama, J.; Iwata, T.; Matsunaga, T.; Ishihara, Y. (2014). Geologic structure generated by large-impact basin formation observed at the South Pole-Aitken basin on the Moon. Geophysical Research Letters 41 (8): 2738–2745. Bibcode:2014GeoRL..41.2738O. doi:10.1002/2014GL059478. 
  23. ↑ Matsumoto, K.; Goossens, S.; Ishihara, Y.; Liu, Q.; Kikuchi, F.; Iwata, T.; Namiki, N.; Noda, H.; Hanada, H.; Kawano, N.; Lemoine, F. G.; Rowlands, D. D. (2010). . Journal of Geophysical Research 115 (E6). Bibcode:2010JGRE..115.6007M. doi:10.1029/2009JE003499. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  24. ↑ Wieczorek, M. A.; Weiss, B. P.; Stewart, S. T. (2012). . Science 335 (6073): 1212–1215. Bibcode:2012Sci...335.1212W. doi:10.1126/science.1214773. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 1 січня 2015. 
  25. Wieczorek, M. A.; Weiss, B. P.; Stewart, S. T. (2011). . 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1696. Bibcode:2011LPI....42.1696W. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  26. Purucker, Michael E.; Head, James W., III; Wilson, Lionel (2012). . Journal of Geophysical Research 117 (E5). Bibcode:2012JGRE..117.5001P. doi:10.1029/2011JE003922. Архів оригіналу за 2 грудня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  27. Moriarty, Daniel P.; Pieters, Carle M. (2015). The nature and origin of Mafic Mound in the South Pole-Aitken Basin. Geophysical Research Letters 42 (19): 7907–7915. Bibcode:2015GeoRL..42.7907M. doi:10.1002/2015GL065718.  (Доповідь на LPSC [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], Bibcode: 2015LPI....46.2105M)
  28. ↑ Mound near lunar south pole formed by unique volcanic process. American Geophysical Union. 15 жовтня 2015. Архів оригіналу за 5 листопада 2015. Процитовано 5 листопада 2015. 
  29. Pieters, C. M.; Ohtake, M.; Haruyama, J.; Jolliff, B. L.; Gaddis, L. R.; Petro, N. E.; Klima, R. L.; Head, J. W. (December 2010). Implications of the Distinctive Mafic Mound in Central SPA (Invited). American Geophysical Union, Fall Meeting 2010, abstract #P43A-04. Bibcode:2010AGUFM.P43A..04P. 
  30. ↑ Schultz, P. H.; Crawford, D. A. (2008). . 39th Lunar and Planetary Science Conference, (Lunar and Planetary Science XXXIX), held March 10-14, 2008 in League City, Texas. LPI Contribution No. 1391., p.2451. Bibcode:2008LPI....39.2451S. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 1 січня 2015. 
  31. ↑ Schultz, P. H. (1997). . Conference Paper, 28th Annual Lunar and Planetary Science Conference, p. 259. Bibcode:1997LPI....28.1259S. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 1 січня 2015. 
  32. Fassett C. I., Head J. W., Blewett D. T., Chapman C. R., Dickson J. L., Murchie S. L., Solomon S. C., Watters T. R. (August 2009). . Earth and Planetary Science Letters 285 (3–4): 297–308. Bibcode:2009E&PSL.285..297F. doi:10.1016/j.epsl.2009.05.022. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 1 січня 2015.  (міні-версія [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], Bibcode: 2009LPI....40.1899F)
  33. ↑ Чикмачев В. И., Шевченко В. В. (1999). . Материалы Международного юбилейного симпозиума "Научные результаты космических исследований Луны". Архів оригіналу за 9 травня 2009. Процитовано 1 січня 2015. 
  34. Luna 3: NSSDC Image Catalog. NASA. 29 квітня 2003. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014. 
  35. Whitaker E. A. (1962). . Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1: 67–71. Bibcode:1962CoLPL...1...67W. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  36. Карта обратной стороны Луны (составлена по снимкам аппарата «Луна-3»). ЦНИИГАиК и ГАИШ. 1960. оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  37. Shingareva K., Burba G. The lunar nomenclature: The reverse side of the moon (1961-1973). Transl. of "Lunnaya Nomenklatura: Obratnaya Storona Luny 1961-1973", Acad. of Sci. of the USSR, Moscow, "Nauka" press, 1977, pp. 1-56. — NASA (technical memorandum TM-75035), 1977. — P. 18. — Bibcode:1977STIN...7811960S. з джерела 17 лютого 2015
  38. Карта Луны / И. И. Катяев, В. А. Шишаков, В. А. Бронштэн (Всесоюзное астрономо-геодезическое общество). — М. : Наука, 1967. — С. 55, 59.
  39. ↑ Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D.H. Sadler. — Berkeley, USA, 1961. — P. 234. (резолюції [ 16 лютого 2021 у Wayback Machine.], ).
  40. ↑ Hartmann W. K., Kuiper G. P. (1962). . Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1: 51–66. Bibcode:1962CoLPL...1...51H. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 1 січня 2015. 
  41. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 232, 233. — ISBN 9780521544146.
  42. ↑ Menzel, D. H.; Minnaert, M.; Levin, B.; Dollfus, A.; Bell, B. (1971). . Space Science Reviews 12 (2): 137, 179. Bibcode:1971SSRv...12..136M. doi:10.1007/BF00171763. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 1 січня 2015. 
  43. ↑ Wilhelms D. E. Chapter 13: The Best-Laid Plans 1970 // To a Rocky Moon. — The University of Arizona Press, 1993. — P. 244. — ISBN 0-8165-1065-2.
  44. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 145. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  45. Родионов Б. Н., Исавнина И. В., Авдеев Ю. Ф. и др. (1971). . Космические исследования IX (3): 450–458. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 4 січня 2019. 
  46. Чикмачев В. И. 3.10. Гигантский кратер на обратной стороне Луны // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 150–154. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
  47. Бережной А. А., Сурдин В. Г. 3.5.2. "Клементина" и "Лунар Проспектор" исследуют Луну // Солнечная система / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : ФИЗМАТЛИТ, 2008. — С. 88–93. — ISBN 978-5-9221-0989-5. з джерела 4 січня 2019
  48. Belton, M. J. S.; Head, J. W., III; Pieters, C. M.; Greeley, R.; McEwen, A. S.; Neukum, G.; Klaasen, K. P.; Anger, C. D.; Carr, M. H.; Chapman, C. R. (1992). . Science 255 (5044): 570–576. Bibcode:1992Sci...255..570B. PMID 17792379. doi:10.1126/science.255.5044.570. Архів оригіналу за 24 червня 2010. Процитовано 1 січня 2015. 
  49. Spudis, P. D.; Reisse, R. A.; Gillis, J. J. (1994). . Science 266 (5192): 1848–1851. Bibcode:1994Sci...266.1848S. PMID 17737079. doi:10.1126/science.266.5192.1848. Архів оригіналу за 29 листопада 2010. Процитовано 1 січня 2015. 
  50. Stuart-Alexander D. E. Geologic map of the central far side of the Moon (I-1047). — U.S. Geological Survey, 1978.
  51. Far side of the moon: China's Chang'e 4 probe makes historic touchdown. The Guardian. 3 січня 2019. оригіналу за 3 січня 2019. 

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Basejn Pivdennij polyus Ejtken angl South Pole Aitken basin najbilshij vidomij krater Misyacya 1 5 6 Roztashovanij na pivdni zvorotnogo boku Maye formu elipsa z osyami 2400 ta 2050 km koordinati centru 53 pd sh 169 zh d 53 pd sh 169 zh d 53 169 1 Nazvanij za ob yektami roztashovanimi na jogo protilezhnih krayah pivdennim polyusom Misyacya ta kraterom Ejtken Ce roboche poznachennya oficijnoyi zatverdzhenoyi Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom nazvi vin ne maye 2 Basejn Pivdennij polyus Ejtken angl South Pole Aitken basinKarta visot Misyacya sinye nizovini chervone visochini Basejn Pivdennij polyus Ejtken prostora zapadina v centri Karta visot Misyacya sinye nizovini chervone visochini Basejn Pivdennij polyus Ejtken prostora zapadina v centri 53 pd sh 169 zh d 53 pd sh 169 zh d 53 169 Koordinati 53 pd sh 169 zh d 53 pd sh 169 zh d 53 169Nebesne tiloMisyacTipmeteoritnijDiametr2400 2050 1 kmPlosha3 8 mln 2 km Najbilsha glibina6000 8000 3 4 mEponimPivdennij polyus Misyacya ta krater Ejtken Basejn Pivdennij polyus Ejtken u VikishovishiZvorotnij bik Misyacya Basejn Pivdennij polyus Ejtken viriznyayetsya temnim kolorom Karta visot Misyacya Livoruch vidimij bik pravoruch zvorotnij Basejn unizu na pravomu zobrazhenni Karta koncentraciyi toriyu v grunti Vidno yiyi zbilshennya v basejni Karta gravitacijnogo priskorennya na rivni misyachnoyi poverhni Vidno silnu pozitivnu anomaliyu v oblasti basejna Karta gravitacijnogo priskorennya z popravkoyu na visotu pererahovano na riven umovnoyi sferi Vidno slabku negativnu anomaliyu v oblasti basejna Karta velichini indukciyi magnitnogo polya Misyacya Vidno skupchennya dilyanok iz posilenim magnitnim polem na pivnochi basejna Basejn Pivdennij polyus Ejtken jmovirno ye najstarshim misyachnim kraterom sho zberigsya do nashogo chasu 1 7 6 8 Jogo vik ocinyuyut u 4 2 4 3 mlrd rokiv 7 Vin silno zrujnovanij i viglyadaye yak prostora nizovina desho temnishogo nizh navkolo zabarvlennya Za chas jogo isnuvannya na nomu nakopichilisya chislenni menshi krateri najbilshi z yakih Apollon 520 km Puankare 350 km Plank 320 km Shredinger 320 km ta basejn Morya Mriyi 320 km 9 2 Zmist 1 Nazva 2 Opis 3 Geologichna istoriya 4 Vidkrittya ta doslidzhennya 5 Primitki 6 PosilannyaNazva RedaguvatiCej ob yekt nalezhit do gigantskih krateriv yaki nazivayut impaktnimi basejnami 10 11 Vin otrimav roboche poznachennya basejn Pivdennij polyus Ejtken angl South Pole Aitken basin zgidno zi zvichnoyu praktikoyu nazivati veliki krateri sho poki ne mayut oficijnoyi nazvi za imenami ob yektiv roztashovanih na yih protilezhnih krayah Robocha grupa MAS iz planetnoyi nomenklaturi rozglyadala propoziciyu nazvati cej basejn na chest amerikanskogo planetologa Yudzhina Shumejkera ale ne uhvalila yiyi 12 Opis RedaguvatiBasejn Pivdennij polyus Ejtken ye najbilshoyu na Misyaci strukturoyu shodo impaktnogo pohodzhennya yakoyi nema sumniviv i odnim iz najbilshih krateriv Sonyachnoyi sistemi 1 6 3 Cej basejn pomitno vityagnutij z pivnochi na pivden tochnishe po azimutu 19 W 1 Vin prostyagayetsya vid 16 pd sh do polyusa i zahodit she na 5 na vidimij bik 13 a jogo centr lezhit na 53 pd sh 169 zh d 53 pd sh 169 zh d 53 169 Ce priblizno eliptichna zapadina z rozmitimi mezhami v yakij rozriznyayut desho menshu podibnu zapadinu Zovnishnya maye rozmiri 2400 2050 km a vnutrishnya 1940 1440 km yih centri ta napryamki vityagnutosti dobre zbigayutsya Yim nepogano vidpovidayut za formoyu j oblasti pidvishenoyi koncentraciyi zaliza ta toriyu 1 Vtim silna zrujnovanist basejna zavazhaye tochno viznachiti jogo mezhi i ye inshi ocinki rozmiriv polozhennya centru j navit kilkosti jogo kilec 14 15 5 Kraj zovnishnoyi zapadini najkrashe zberigsya na pivnichnomu shodi de utvoryuye shodinku ta na protilezhnomu krayu de vidmichenij girskim hrebtom pid neoficijnoyu nini nazvoyu gori Lejbnica V inshih miscyah vin proslidkovuyetsya pogano osoblivo na zahodi de basejn mezhuye z bilsh nizkoyu miscevistyu nizh na shodi i utvoryuye menshij perepad visot 1 15 U pivnichno shidnij chastini basejna mizh zovnishnim viraznim ta vnutrishnim neviraznim kilcem bilya 23 pd sh 154 zh d 23 pd sh 154 zh d 23 154 hrebet bilya krayu basejna tyagnetsya viraznij girskij hrebet yakogo v inshih miscyah nema Najimovirnishe vin tezh pov yazanij pohodzhennyam iz basejnom 1 Cej basejn ye najglibshim kraterom Misyacya Jogo glibina vidnosno krayiv zdebilshogo syagaye 5 8 km a vidnosno pivnichnogo krayu bilya 11 km 13 3 4 Z vrahuvannyam dribnomasshtabnih detalej relyefu okremih krateriv ta gir riznicya visot najglibshoyi tochki jogo dna ta najvishoyi tochki krayu perevishuye 16 km 14 Najglibshe misce basejna ta vsogo Misyacya znahoditsya v malenkomu krateri na dni kratera Antoniadi 70 22 pd sh 172 30 zh d 70 36 pd sh 172 50 zh d 70 36 172 50 najglibsha tochka Misyacya 8 88 km pid serednim rivnem poverhni Misyacya 13 Serednij riven poverhni basejna lezhit na 2 3 km nizhche za serednij riven poverhni Misyacya 2 Hocha bagato impaktnih struktur Misyacya zaliti bazaltovoyu lavoyu v basejni Pivdennij polyus Ejtken yiyi nebagato 16 4 Vona vkrivaye lishe neveliki odnak chislenni dilyanki perevazhno v velikih kraterah osoblivo v pivnichnij ta centralnij chastini basejna 17 18 1 Tam ye kilka desyatkiv za inshimi pidrahunkami bilshe sotni 19 temnih lavovih ozer zagalnoyu plosheyu 205 000 km2 blizko 5 jogo ploshi Vid usih morskih dilyanok Misyacya voni skladayut lt 5 za plosheyu ta 1 5 za ob yemom 17 Voni utvorilisya znachno piznishe samogo basejna v osnovnomu v imbrijskomu a deyaki v eratosfenivskomu periodi vid 3 8 do 2 6 zridka do 1 6 mlrd rokiv tomu 20 17 4 Dvi z nih mayut vlasni nazvi More Mriyi ta Ozero Zabuttya Okrim temnih lavovih rivnin u basejni ye i svitli zamaskovani yaskravimi vikidami z krateriv kriptomorya 4 V okremih kraterah traplyayutsya j piroklastichni porodi rezultat viverzhen inshogo tipu 21 Deyaki porodi basejna interpretuyutsya yak zastiglij udarnij rozplav 20 Basejn Pivdennij polyus Ejtken maye desho temnishu poverhnyu nizh navkolo Temnij kolir ye naslidkom vidminnostej u himichnomu skladi tam viyavleno pidvishennya vmistu zaliza a takozh titana ta toriyu Yih nayavnist svidchit pro te sho udar yakij stvoriv basejn vikinuv poverhnevi porodi get i teperishnya poverhnya basejna utvorena porodami z glibini Najbilsha glibina sposterigayetsya desho pivdennishe centru basejna a najvishij vmist zgadanih elementiv desho pivnichnishe 1 22 15 Sila tyazhinnya nad basejnom pererahovana na stalij riven visoti trohi zmenshena v okremih jogo dilyankah zokrema v krateri Apollon yiyi znizhennya znachno silnishe 15 23 Visota misyachnogo geoyida v oblasti basejna zmenshena priblizno na 300 m Ale gravitacijna anomaliya z popravkoyu na tyazhinnya detalej relyefu anomaliya Buge v cij oblasti pozitivna j duzhe silna 400 600 mGal 23 Ci osoblivosti vkazuyut na potonshennya misyachnoyi kori v oblasti basejna ta jogo izostatichnu vrivnovazhenist 23 Tovshinu kori v jogo centralnij oblasti ocinyuyut u 30 km todi yak u jogo okolicyah u 60 80 km a v serednomu dlya Misyacya blizko 50 km 6 3 Na pivnichnomu krayu basejna lezhit najbilshe na Misyaci skupchennya dilyanok iz posilenim magnitnim polem Yih pohodzhennya zalishayetsya nevidomim Mozhlivo tam bagato zalizovmisnih porid sho buli vikinuti pri udari j namagnicheni todishnim magnitnim polem Misyacya Dzherelom zaliza mig buti asteroyid sho vpav 24 25 Mozhlivo takozh sho ci magnitni anomaliyi daye bazaltova lava sho pidnimalasya rozlomami u dni basejna ta zastigla pid poverhneyu 26 nbsp Mafichnij pagorb u centri basejna karta visot chim svitlishe tim vishe Shirina zobrazhennya 170 km Bilya centru basejna roztashovanij primitnij ob yekt vidomij yak mafichnij pagorb angl Mafic Mound ranishe olivinovij pagorb Olivine Hill Jogo visota blizko 1 km a shirina kilkadesyat kilometriv chitkih mezh vin ne maye i na znimkah viriznyayetsya pogano Jogo najvisha chastina diametrom 32 km shozha na krater privid vona maye kruglu formu j desho pripidnyatij kraj Spektralni doslidzhennya pokazali nayavnist u jogo skladi piroksenu z visokim vmistom kalciyu ta zaliza v okolicyah okrim morskih dilyanok vin nizkij Takij sklad porid mozhe vkazuvati na yih glibinne pohodzhennya Ye dvi osnovni versiyi utvorennya cogo pagorbu Zgidno z pershoyu vin sformovanij rozplavlenimi pri poyavi basejnu porodami pri zastiganni voni stiskalisya zavdyaki chomu she ridki yih zalishki vichavilisya na poverhnyu Zgidno z drugoyu utvorennya basejnu sprichinilo shvidkij pidjom porid mantiyi yaki pri comu chastkovo rozplavilisya j viverglisya sformuvavshi pagorb 27 28 29 Geologichna istoriya RedaguvatiZa pidrahunkom krateriv sho nakopichilisya v basejni za chas jogo isnuvannya jogo vik ocinyuyut u 4 2 4 3 mlrd rokiv Ce vidpovidaye donektarskomu periodu geologichnoyi istoriyi Misyacya 7 20 Energiyu udaru sho stvoriv basejn ocinyuyut u 4 1026 Dzh Taka energiya mozhe vidilitisya napriklad pri padinni 170 kilometrovogo asteroyida gustinoyu 3 3 g sm3 zi shvidkistyu 10 km s 6 Versiyi shodo rozmiru ta skladu cogo tila silno riznyatsya Za odniyeyu gipotezoyu zasnovanoyu na magnitnih anomaliyah ce buv bagatij na zalizo asteroyid diametrom 160 200 km 20 a za inshoyu zasnovanoyu na morfologichnih oznakah basejna zokrema malij vidnosnij glibini ob yekt znachno bilshogo rozmiru 500 800 km ta menshoyi gustini 30 31 14 Vityagnuta forma basejna vkazuye na te sho udar buv daleko ne vertikalnim 1 5 Mozhlivo navit sho cej asteroyid lishe zachepiv Misyac i polovina jogo masi poletila dali 31 30 Vtim dlya duzhe velikih krateriv vidovzhenist ne ye ridkistyu za deyakimi modelyami voni stayut pomitno vityagnutimi navit pri velikomu kuti mizh napryamkom udaru ta gorizontom 32 Napryamok vidovzhennya basejna vkazuye na te sho ce tilo priletilo z pivnochi abo pivdnya deyaki oznaki vkazuyut na bilshu jmovirnist prilotu z pivdnya 24 Otzhe orbita cogo tila bula priblizno perpendikulyarna do ekliptiki Ce razom iz pidozroyu shodo nizkoyi gustini stalo osnovoyu dlya pripushennya sho vono bulo yadrom kometi 14 Za danimi deyakih modelej sejsmichni hvili vid utvorennya basejna mogli skoncentruvatisya na protilezhnomu boci Misyacya vplinuvshi na hid viverzhen lavi i yak naslidok na rozpodil misyachnih moriv 30 Tovshina sharu rozplavlenih porid u novoutvorenomu basejni mogla syagati 50 km 28 Rozrahunki parametriv asteroyidnogo udaru sho stvoriv basejn ta spektralni doslidzhennya poverhnevih porid vkazuyut na te sho cej udar vikinuv nazovni porodi nizhnoyi kori 16 abo navit mantiyi 22 20 Misyacya shodo pohodzhennya sposterezhuvanih porid ye rizni versiyi Tomu basejn stanovit interes dlya majbutnih misij z dostavki zrazkiv 6 28 Pislya poyavi basejnu na nomu nakopichilosya bagato menshih krateriv Krim togo priblizno do 2 mlrd rokiv tomu u nomu trivali neveliki vilivi morskoyi lavi 19 20 Vidkrittya ta doslidzhennya RedaguvatiBasejn Pivdennij polyus Ejtken buv sfotografovanij hocha j lishe chastkovo i z nizkoyu yakistyu vzhe pershim kosmichnim aparatom sho zrobiv znimki zvorotnogo boku Misyacya Lunoyu 3 1959 Na 4 yiyi znimkah basejn vidno yak temnu plyamu shidna chastina yakoyi shovana za limbom 33 34 35 1960 roku za cimi znimkami sklali kartu 36 de cya temna oblast otrimala nazvu More Mriyi ros More Mechty na chest aparata Luna 1 Mriya 37 Togo zh roku Komisiya AN SRSR z najmenuvannya misyachnih utvoren uhvalila dlya ciyeyi nazvi latinskij vidpovidnik Mare Desiderii 38 Inshim mozhlivim vidpovidnikom bulo b Mare Somniorum ale ce stvoryuvalo bi plutaninu z Ozerom Snovidin Lacus Somniorum 39 Vreshti resht 1961 roku Mizhnarodnij astronomichnij soyuz za propoziciyeyu Marsela Minnarta zatverdiv nazvu Mare Ingenii 39 40 41 sho oznachaye More Rozumu nbsp Girskij hrebet na pivnichnomu krayi basejna Znimok Apollona 8 1968 1962 roku Vilyam Gartmann en ta Dzherard Kojper pripustili sho girska sistema na pivdennomu krayu vidimogo boku Misyacya vidoma yak gori Lejbnica piznishe cyu nazvu bulo skasovano 42 ce chastina kilcevogo valu sho otochuye ce more tak samo yak usi veliki girski hrebti Misyacya otochuyut yakis morya Otzhe vono yak i bilshist misyachnih moriv lezhit u velicheznomu impaktnomu krateri 40 43 Hocha uyavlennya pro more viyavilosya hibnim zdogadka pro krater pidtverdilasya i gori Lejbnica dijsno tyagnutsya vzdovzh jogo pivdennogo krayu 1 1968 roku astronavti Apollona 8 sfotografuvali hrebti na pivnichnomu krayu basejna ale yih prinalezhnist do nogo bula viyavlena lishe zgodom 44 1 U drugij polovini 1960 h rokiv aparati seriyi Lunar Orbiter vidznyali praktichno vsyu poverhnyu Misyacya zi znachno krashoyu yakistyu nizh bula do togo ale pri interpretaciyi yih znimkiv cej basejn ne vidilili yak vartu uvagi detal vin nadto zrujnovanij i ne maye chitkih mezh ta sucilnogo lavovogo pokrivu Tomu 1971 roku nazvu Mare Ingenii More Mriyi perenesli na znachno menshij ob yekt u mezhah basejna 42 33 Pershi dani pro relyef basejna buli otrimani kosmichnimi aparatami Zond 6 1968 ta Zond 8 1970 Doslidzhennya misyachnogo limbu na zroblenih nimi znimkah viyavili v comu rajoni zapadinu diametrom gt 2000 km ta glibinoyu do 5 7 km yakij dali robochu nazvu More Pivdenno Zahidne abo Pivdenno zahidna nizovina More Yugo Zapadnoe Yugo zapadnaya nizmennost 45 46 47 1971 roku podibni glibini buli vimiryani dlya pivnichnoyi chastini basejna j lazernim altimetrom Apollona 15 1990 roku shidnu chastinu basejna vidznyav Galileo otrimavshi dlya neyi deyaki spektralni dani 48 1994 roku vimiryuvannya aparatu Klementina dozvolili sklasti dlya vsogo basejna krim pivdennogo krayu kartu visot Zgodom inshi kosmichni aparati doslidili jogo she detalnishe 49 33 50 4 43 3 sichnya 2019 roku v basejni zdijsniv posadku aparat Chan e 4 z misyacehodom na bortu sho stalo pershoyu posadkoyu na zvorotnomu boci Misyacya 51 Primitki Redaguvati a b v g d e zh i k l m n p r Garrick Bethell I Zuber M T 2009 Elliptical structure of the lunar South Pole Aitken basin Icarus 204 2 399 408 Bibcode 2009Icar 204 399G doi 10 1016 j icarus 2009 05 032 Arhiv originalu za 1 kvitnya 2013 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v g Litvin P V Rodionova Zh F Shevchenko V V Suetova I A Gipsometricheskie osobennosti bassejna Yuzhnyj polyus Ejtken na Lune Trudy mezhdunarodnoj konferencii INTERKARTO 8 Sankt Peterburg 2002 411 414 Arhiv originalu za 29 veresnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v g Sasaki S Ishihara Y Araki H Noda H Hanada H Matsumoto K Goossens S Namiki N Iwata T Ohtake M 2010 Structure of the Lunar South Pole Aitken Basin from Kaguya SELENE Gravity Topography 41st Lunar and Planetary Science Conference held March 1 5 2010 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1533 p 1691 Bibcode 2010LPI 41 1691S Arhiv originalu za 4 bereznya 2016 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v g d e Pieters C M Gaddis L Jolliff B Duke M 2001 Rock types of South Pole Aitken basin and extent of basaltic volcanism Journal of Geophysical Research 106 E11 28001 28022 Bibcode 2001JGR 10628001P doi 10 1029 2000JE001414 Arhiv originalu za 29 sichnya 2013 Procitovano 1 sichnya 2015 mini versiya Arhivovano 4 bereznya 2016 u Wayback Machine Bibcode 2001LPI 32 1821P a b v Andrews Hanna J C Zuber M T 2010 Elliptical craters and basins on the terrestrial planets The Geological Society of America Special Paper 465 1 13 doi 10 1130 2010 2465 01 Arhiv originalu za 25 lyutogo 2015 Procitovano 5 listopada 2015 a b v g d e Potter R W K Collins G S Kiefer W S McGovern P J Kring D A 2012 Constraining the size of the South Pole Aitken basin impact Icarus 220 2 730 743 Bibcode 2012Icar 220 730P doi 10 1016 j icarus 2012 05 032 Arhiv originalu za 21 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v Hiesinger H van der Bogert C H Pasckert J H Schmedemann N Robinson M S Jolliff B Petro N 2012 South Pole Aitken Basin Crater Size Frequency Distribution Measurements European Planetary Science Congress 2012 held 23 28 September 2012 in Madrid Spain id EPSC2012 832 Bibcode 2012espc conf 832H Arhiv originalu za 15 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 Kolosalnij udar asteroyida nazavzhdi zminiv balans Misyacya Arhiv originalu za 19 kvitnya 2022 Procitovano 19 kvitnya 2022 Sasaki S Goossens S Ishihara Y Araki H Hanada H Matsumoto K Noda H Kikuchi F Iwata T 2012 Kaguya Selenodesy and the South Pole Aitken Basin 43rd Lunar and Planetary Science Conference held March 19 23 2012 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1659 id 1838 Bibcode 2012LPI 43 1838S Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 Potter R Hargitai H Ohman T Impact Basin Encyclopedia of Planetary Landforms H Hargitai A Kereszturi Springer New York 2014 P 1 11 ISBN 978 1 4614 9213 9 DOI 10 1007 978 1 4614 9213 9 15 2 Wagner R Impact Basin Encyclopedia of Astrobiology M Gargaud R Amils J C Quintanilla et al Springer Berlin Heidelberg 2011 P 807 ISBN 978 3 642 11274 4 DOI 10 1007 978 3 642 11274 4 778 Shkuratov Yu G Luna dalyokaya i blizkaya Harkov HNU 2006 S 22 23 Arhivovano z dzherela 23 grudnya 2014 a b v Za altimetrichnimi danimi zonda Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS Arhivovano 22 sichnya 2019 u Wayback Machine a b v g Shevchenko V V Chikmachev V I Pugacheva S G 2007 Structure of the South Pole Aitken lunar basin Solar System Research 41 6 447 462 Bibcode 2007SoSyR 41 447S doi 10 1134 S0038094607060019 Arhiv originalu za 22 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v g Hiesinger H Head J W III 2004 Lunar South Pole Aitken Impact Basin Topography and Mineralogy 35th Lunar and Planetary Science Conference March 15 19 2004 League City Texas abstract no 1164 Bibcode 2004LPI 35 1164H Arhiv originalu za 12 serpnya 2017 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Wieczorek M A Jolliff B L Khan A et al 2006 The constitution and structure of the lunar interior Reviews in Mineralogy and Geochemistry 60 275 284 333 338 doi 10 2138 rmg 2006 60 3 Arhiv originalu za 21 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 a b v Yingst R A Head J W 1997 Volumes of lunar lava ponds in South Pole Aitken and Orientale Basins Implications for eruption conditions transport mechanisms and magma source regions Journal of Geophysical Research 102 E5 10909 10932 Bibcode 1997JGR 10210909Y doi 10 1029 97JE00717 Arhiv originalu za 9 grudnya 2017 Procitovano 1 sichnya 2015 Antonenko I Osinski G R 2011 Unravelling the Volcanic History of South Pole Aitken Basin 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 2649 Bibcode 2011LPI 42 2649A Arhiv originalu za 2 zhovtnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Pasckert J H Hiesinger H van der Bogert C H 2018 Lunar farside volcanism in and around the South Pole Aitken basin Icarus 299 538 562 Bibcode 2018Icar 299 538P doi 10 1016 j icarus 2017 07 023 a b v g d e Sruthi U Senthil Kumar P 2014 Volcanism on farside of the Moon New evidence from Antoniadi in South Pole Aitken basin Icarus 242 249 268 Bibcode 2014Icar 242 249S doi 10 1016 j icarus 2014 07 030 Arhiv originalu za 2 kvitnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 Kramer G Y Kring D A Nahm A L Pieters C M March 2013 Spectral and photogeologic mapping of Schrodinger Basin and implications for post South Pole Aitken impact deep subsurface stratigraphy Icarus 233 1 131 148 Bibcode 2013Icar 223 131K doi 10 1016 j icarus 2012 11 008 Arhiv originalu za 15 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Ohtake M Uemoto K Yokota Y Morota T Yamamoto S Nakamura R Haruyama J Iwata T Matsunaga T Ishihara Y 2014 Geologic structure generated by large impact basin formation observed at the South Pole Aitken basin on the Moon Geophysical Research Letters 41 8 2738 2745 Bibcode 2014GeoRL 41 2738O doi 10 1002 2014GL059478 a b v Matsumoto K Goossens S Ishihara Y Liu Q Kikuchi F Iwata T Namiki N Noda H Hanada H Kawano N Lemoine F G Rowlands D D 2010 An improved lunar gravity field model from SELENE and historical tracking data Revealing the farside gravity features Journal of Geophysical Research 115 E6 Bibcode 2010JGRE 115 6007M doi 10 1029 2009JE003499 Arhiv originalu za 27 listopada 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Wieczorek M A Weiss B P Stewart S T 2012 An Impactor Origin for Lunar Magnetic Anomalies Science 335 6073 1212 1215 Bibcode 2012Sci 335 1212W doi 10 1126 science 1214773 Arhiv originalu za 19 lipnya 2013 Procitovano 1 sichnya 2015 Wieczorek M A Weiss B P Stewart S T 2011 The Fate of the South Pole Aitken Impactor and the Origin of Lunar Magnetic Anomalies 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 1696 Bibcode 2011LPI 42 1696W Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 Purucker Michael E Head James W III Wilson Lionel 2012 Magnetic signature of the lunar South Pole Aitken basin Character origin and age Journal of Geophysical Research 117 E5 Bibcode 2012JGRE 117 5001P doi 10 1029 2011JE003922 Arhiv originalu za 2 grudnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 Moriarty Daniel P Pieters Carle M 2015 The nature and origin of Mafic Mound in the South Pole Aitken Basin Geophysical Research Letters 42 19 7907 7915 Bibcode 2015GeoRL 42 7907M doi 10 1002 2015GL065718 Dopovid na LPSC Arhivovano 5 bereznya 2016 u Wayback Machine Bibcode 2015LPI 46 2105M a b v Mound near lunar south pole formed by unique volcanic process American Geophysical Union 15 zhovtnya 2015 Arhiv originalu za 5 listopada 2015 Procitovano 5 listopada 2015 Pieters C M Ohtake M Haruyama J Jolliff B L Gaddis L R Petro N E Klima R L Head J W December 2010 Implications of the Distinctive Mafic Mound in Central SPA Invited American Geophysical Union Fall Meeting 2010 abstract P43A 04 Bibcode 2010AGUFM P43A 04P a b v Schultz P H Crawford D A 2008 Consequences of Forming the South Pole Aitken Basin 39th Lunar and Planetary Science Conference Lunar and Planetary Science XXXIX held March 10 14 2008 in League City Texas LPI Contribution No 1391 p 2451 Bibcode 2008LPI 39 2451S Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Schultz P H 1997 Forming the South Pole Aitken basin The extreme games Conference Paper 28th Annual Lunar and Planetary Science Conference p 259 Bibcode 1997LPI 28 1259S Arhiv originalu za 3 bereznya 2016 Procitovano 1 sichnya 2015 Fassett C I Head J W Blewett D T Chapman C R Dickson J L Murchie S L Solomon S C Watters T R August 2009 Caloris impact basin Exterior geomorphology stratigraphy morphometry radial sculpture and smooth plains deposits Earth and Planetary Science Letters 285 3 4 297 308 Bibcode 2009E amp PSL 285 297F doi 10 1016 j epsl 2009 05 022 Arhiv originalu za 18 grudnya 2013 Procitovano 1 sichnya 2015 mini versiya Arhivovano 27 listopada 2020 u Wayback Machine Bibcode 2009LPI 40 1899F a b v Chikmachev V I Shevchenko V V 1999 Bassejn Yuzhnyj polyus Ejtken na pervyh snimkah obratnoj storony Luny Materialy Mezhdunarodnogo yubilejnogo simpoziuma Nauchnye rezultaty kosmicheskih issledovanij Luny Arhiv originalu za 9 travnya 2009 Procitovano 1 sichnya 2015 Luna 3 NSSDC Image Catalog NASA 29 kvitnya 2003 Arhiv originalu za 20 grudnya 2014 Procitovano 20 grudnya 2014 Whitaker E A 1962 Evaluation Of the Russian Photographs of the Moon s Far Side Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1 67 71 Bibcode 1962CoLPL 1 67W Arhiv originalu za 20 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 Karta obratnoj storony Luny sostavlena po snimkam apparata Luna 3 CNIIGAiK i GAISh 1960 Arhiv originalu za 6 sichnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 Shingareva K Burba G The lunar nomenclature The reverse side of the moon 1961 1973 Transl of Lunnaya Nomenklatura Obratnaya Storona Luny 1961 1973 Acad of Sci of the USSR Moscow Nauka press 1977 pp 1 56 NASA technical memorandum TM 75035 1977 P 18 Bibcode 1977STIN 7811960S Arhivovano z dzherela 17 lyutogo 2015 Karta Luny I I Katyaev V A Shishakov V A Bronshten Vsesoyuznoe astronomo geodezicheskoe obshestvo M Nauka 1967 S 55 59 a b Transactions of the IAU Vol XI B Proceedings of the 11th General Assembly Berkeley 1961 Ed D H Sadler Berkeley USA 1961 P 234 rezolyuciyi Arhivovano 16 lyutogo 2021 u Wayback Machine vipiski a b Hartmann W K Kuiper G P 1962 Concentric Structures Surrounding Lunar Basins Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1 51 66 Bibcode 1962CoLPL 1 51H Arhiv originalu za 20 grudnya 2014 Procitovano 1 sichnya 2015 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 232 233 ISBN 9780521544146 a b Menzel D H Minnaert M Levin B Dollfus A Bell B 1971 Report on Lunar Nomenclature by The Working Group of Commission 17 of the IAU Space Science Reviews 12 2 137 179 Bibcode 1971SSRv 12 136M doi 10 1007 BF00171763 Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2017 Procitovano 1 sichnya 2015 a b Wilhelms D E Chapter 13 The Best Laid Plans 1970 To a Rocky Moon The University of Arizona Press 1993 P 244 ISBN 0 8165 1065 2 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System Geologic History of the Moon 1987 P 145 United States Geological Survey Professional Paper 1348 Arhivovano z dzherela 14 travnya 2013 Rodionov B N Isavnina I V Avdeev Yu F i dr 1971 Novye dannye o figure i relefe Luny po rezultatam obrabotki fotografij dostavlennyh Zondom 6 Kosmicheskie issledovaniya IX 3 450 458 Arhiv originalu za 4 sichnya 2019 Procitovano 4 sichnya 2019 Chikmachev V I 3 10 Gigantskij krater na obratnoj storone Luny Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 150 154 ISBN 978 5 9221 1105 8 Berezhnoj A A Surdin V G 3 5 2 Klementina i Lunar Prospektor issleduyut Lunu Solnechnaya sistema Red sost V G Surdin Moskva FIZMATLIT 2008 S 88 93 ISBN 978 5 9221 0989 5 Arhivovano z dzherela 4 sichnya 2019 Belton M J S Head J W III Pieters C M Greeley R McEwen A S Neukum G Klaasen K P Anger C D Carr M H Chapman C R 1992 Lunar impact basins and crustal heterogeneity New western limb and far side data from Galileo Science 255 5044 570 576 Bibcode 1992Sci 255 570B PMID 17792379 doi 10 1126 science 255 5044 570 Arhiv originalu za 24 chervnya 2010 Procitovano 1 sichnya 2015 Spudis P D Reisse R A Gillis J J 1994 Ancient Multiring Basins on the Moon Revealed by Clementine Laser Altimetry Science 266 5192 1848 1851 Bibcode 1994Sci 266 1848S PMID 17737079 doi 10 1126 science 266 5192 1848 Arhiv originalu za 29 listopada 2010 Procitovano 1 sichnya 2015 Stuart Alexander D E Geologic map of the central far side of the Moon I 1047 U S Geological Survey 1978 Far side of the moon China s Chang e 4 probe makes historic touchdown The Guardian 3 sichnya 2019 Arhiv originalu za 3 sichnya 2019 Posilannya RedaguvatiDeyaka literatura v Astrophysics Data System David A Kring and Daniel D Durda 2012 Feasibility Assessment of All Science Concepts within South Pole Aitken Basin A Global Lunar Landing Site Study to Provide the Scientific Context for Exploration of the Moon LPI Contribution No 1694 Lunar and Planetary Institute Arhiv originalu za 1 sichnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2015 Chikmachev V I Gigantskij krater na obratnoj storone Luny GAISh Arhiv originalu za 20 grudnya 2014 Procitovano 20 grudnya 2014 G Jeffrey Taylor 17 lipnya 1998 The Biggest Hole in the Solar System Planetary Science Research Discoveries Arhiv originalu za 20 serpnya 2007 Procitovano 20 grudnya 2014 South Pole Aitken basin The Moon Wiki Arhiv originalu za 4 sichnya 2019 Interaktivna karta Misyacya centrovana na basejn Pivdennij polyus Ejtken Arhivovano 5 sichnya 2015 u Wayback Machine South Pole Aitken Basin Landing Site Database Arhivovano 8 bereznya 2015 u Wayback Machine Lunar and Planetary Institute Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Basejn Pivdennij polyus Ejtken amp oldid 37454949