Бард (через фр. barde від кельт. *bardos, що сходить до пра-і.є. *gwerh — «проголошувати, співати») — мандрівний поет і співак у кельтів, що жили головним чином на території нинішньої Ірландії, Вельсу, Шотландії і Бретані. Другий ступінь посвячення у жерців-друїдів. Друїди — носії культової традиції, пророки та філософи. Барди — носії пісенної традиції. Одягалися у все небесно-блакитне — колір символізував істину і гармонію.
Середньовічні барди були професійними поетами-співаками, мандрівними або придворними. Вони об'єднувалися в цехи, виконували героїчні пісні-балади, бойові, релігійні і сатиричні пісні, елегії та інше.
Найвідомішим бардом був легендарний ірландець Оссіан (III століття). Останнім ірландським бардом вважають сліпого музику на ймення Трейлех О'Карулань (ірл. Toirdhealbhach Ó Cearbhalláin) (1670–1738).
У XV столітті слово «бард» перейшло з шотландської в англійську мову і стало означати «блукаючий музикант». У європейській літературі слово бард стало синонімом поета.
Етимологія Редагувати
Слово «бард» має кельтське походження: шотл. bàrd, ірл. bard, вал. bardd. Вважається, що воно походить від праіндоєвропейського кореня *gwerh — «декламувати», «співати».
Ірландські барди Редагувати
У давній і середньовічній Ірландії існували дві групи професійних поетів — філіди та барди. Філіди — професіональні поети, носії традиції легенд та міфів. Барди мали нижчий ранг та статус — спеціалізувались на піснях, що прославляли подвиги героїв. Барди не мали права творити певні тексти (міфи, легенди, історичні перекази та пророцтва).
Ірландські барди становили окрему замкнену спадкову касту професійних поетів, співаків та музикантів. Вони були знайомі з історією кланів та Ірландії загалом, володіли різними прийомами поетичного мистецтва, були знайомі з метафорами, алегоріями, гіперболами, римою, параримою, верлібром, алітерацією, асонансом. Часто жили при дворі ірландських королів та вождів кланів, виконуючи при цьому певну офіційну функцію. Вони були свого роду літописцями і сатириками, які прославляли своїх повелителів і критикуючи їхніх ворогів.
Валійські (камбрійські) барди Редагувати
Камбрійські барди згадуються у валійській (камбрійській) літературі, наприклад в «Червоній книзі з Хергеста» та «Книзі Талієсіна». Барди Анейрін та Талієсін цілком могли бути історичними особами, що жили в VI–VII століттях. Барди згадуються в епосі про короля Артура — «Мабіногіон», який був остаточно сформований у ХІІІ столітті. Бардівська традиція у Валії (Камбрії) зберігалась протягом усього Середньовіччя, незважаючи на репресії з боку англійської влади. Найвідомішим валійським бардом був Давид ап Гвілім.
Епоха романтизму і сучасне значення Редагувати
Поняття «бард» особливо стало популярним в епоху романтизму. Давніх бардів оспівували різні поети і письменники, в тому числі Вальтер Скотт. Бардами у свій час називали поетів Шекспіра та Бернза. В Україні «бардами» у ХХ столітті стали називати самодіяльних поетів та виконавців авторської пісні.
Сучасність Редагувати
У СРСР бардами стали називати виконавців авторської пісні (більш сучасний термін, що його використовують в українській мові — співана поезія) — жанру, що виник у 1950-х роках.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Українська літературна енциклопедія. Т. 1. — К., 1988. — С. 130.
- Барды // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
- Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 77.
Посилання Редагувати
- Бард // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 61. — 634 с.
| Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |