| У Вікісловнику є сторінка алітерація. |
Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку:
Мов водопаду pев, мов битви гук кpивавий, так наші молоти гpиміли pаз у pаз.— I. Франко
На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло...— Т. Шевченко, У Бога за дверима
Приклади Редагувати
Приклади алітерацій, де кілька слів починаються в вірші з однієї фонеми:
Тінь там тоне, тінь там десь...— П. Тичина, Я стою на кручі...
Правда, панове, полягла...— укр. народна дума
Алітерація підкреслює звучання окремих слів, виділяючи їх та надаючи їм особливе виразне значення; в народній поезії є рівнозвучність у початкових складах (початковий рим) римованих слів. Ця звукова фігура тут виступає поруч і в сполуці з повтореннями й паралелізмами:
Воротарю, воротаречку,
Утвори ж нам вороточка...
або:
Там риболови рибу ловили
Три риболовці — всі три молодці...
Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні алітерації з асонансами (Тарас Шевченко:
Гармидер, гамір, гам у гаї
або:
Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?— Т. Шевченко
Подеколи поети, звертаючись до алітерації, досягають віртуозності у версифікаційному аспекті. Наприклад, Володимир Кобилянський — автор вірша із суцільною вертикальною тавтограмою та лінійною алітерацією на «с», елегантно перемежованою з асонансами:
Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток — срібний сніг, —
Смутно стогне сонний струмінь,
Серце слуха смертний сміх.
Серед саду смерть сміється,
Сад осінній смуток снить, —
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, —
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.
Алітерація в українській поезії Редагувати
Алітерацію зустрічаємо в українській поезії від найдавніших часів. У Слові о полку Ігоревім є багато таких зразків:
В пятк потопташа поганьія полки половецкия...
Труби трублять в Новіграді...
Стоять стязи...
Сонце світиться...
Українські поети алітераціями користуються залюбки:
Туман, туман та пустота...— Т. Шевченко, Сон
І в термах оргія. Горять
Чертоги пурпуром і златом,
І курять амфори...— Т. Шевченко, Неофіти
або:
Хмари хмарять хвилі —
Сумно сам я, світлий сон...
Ситом сіє сиві струї
Хтось химерний. Хмар хітон...
Алітераційний вірш Редагувати
Також існує поняття як алітераційний вірш — це старогерманський вірш, в якому приголосний звук, що стояв на початку піввірша, повторювався в другому піввірші.
Примітки Редагувати
- ↑ Богацький П. Мала Літературна Енциклопедія (2002) Сідней ISBN 0-908168-12-8
Література Редагувати
- Алітерація [ 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 28
- http://www.ukrlib.com.ua/encycl/slovnyk/printout.php?number=4 [ 30 листопада 2010 у Wayback Machine.]