Антон Веберн, також Антон фон Веберн (нім. Anton Webern або Anton von Webern, 3 грудня, 1883, Відень — 15 вересня 1945 Міттерзілль, поблизу Зальцбурга Австрія) — австрійський композитор, диригент представник «Нової віденської школи».
| Антон Веберн | |
|---|---|
| нім. Anton Webern | |
|
| |
| Антон Веберн, Щецін, жовтень 1912 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 3 грудня 1883[…] |
| Місце народження | Відень, Австро-Угорщина |
| Дата смерті | 15 вересня 1945[…] (61 рік) |
| Місце смерті | Міттерзілль, Целль-ам-Зее (округ), Зальцбург, Австрія |
| Поховання | |
| Роки активності | з 1908 |
| Громадянство | Австрія |
| Професії | композитор класичної музики, диригент, музикант, композитор |
| Освіта | Віденський університет |
| Вчителі | Арнольд Шенберґ |
| Відомі учні | Humphrey Searled і Hans Swarowskyd |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | Імпресіонізм у музиці |
| antonwebern.com | |
| Файли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Антон Веберн був сином гірського інженера Карла фон Веберна, що служив чиновником в міністерстві сільського господарства. Мати Веберна Амалія (вроджена Гер), дочка м'ясника цікавилася мистецтвом і була піаністкою-любителькою. У юності Антон жив у Відні та Граці, відвідував гімназію в Клагенфурте (Каринтія). З 1895 став серйозно займатися музикою. Д-р Едвін Комауер навчав його грі на фортепіано і віолончелі.
Закінчивши гімназію у 1902 році, Веберн поступив у Віденський університет, де вивчав філософію, а також музикологію у класі Гвідо Адлера . У 1906 році завершує університетські студії, отримавши науковий ступінь доктора філософії за дослідження збірника духовних творів Генріха Ізаака «Choralis Constantinus» (1550—1555). Ще під час навчання в університеті (1904), Веберн знайомиться з Арнольдом Шенберґом, і входить у гурток його учнів із композиції. Незабаром, завдяки Веберну, до цих занять долучається Альбан Берг. Їх тріумвірат увійшов до історії музики під назвою «Нової віденської школи», і сам Веберн вважав, що Шенберґ — голова, а він і Берг — крила Шенберґа.
З 1906 року Веберн працював оперним і симфонічним диригентом у містах Австрії і Німеччини, а також у Празі. У роки Першої світової війни (1915) був мобілізований до армії, проте через поганий зір був звільнений наступного року. Після війни активно працював диригентом в організованому Шенбергом Товаристві закритих концертів (1918—1922), також керував багатьма аматорськими робітничими оркестрами та хорами, з якими провадив величезну роботу (про це свідчить, зокрема виконання таких творів, як Дев’ята симфонія Бетховена, Восьма симфонія Малера). З 1927 року був диригентом оркестру Віденського радіо, з яким Веберн на запрошення лондонського оркестру BBC гастролював у Великій Британії.
Життя Веберна обірвалося трагічно незабаром після закінчення війни в Міттерзіллі, зайнятому тоді американськими військами. 15 вересня 1945 близько 10 години вечора, вийшовши з будинку свого зятя Маттеля, щоб викурити дорогу американську сигару, отриману в подарунок від зятя, Веберн був застрелений із пістолета трьома пострілами в упор солдатом (кухарем) американської армії, що помилково прийняв спалах сірника, запаленого Веберном, за щось інше. Кухар виправдався тим, що стріляв з метою самооборони, будучи у збудженому (а точніше, нетверезому) стані. Вдові Веберна Вільгельміне довелося доводити американським властям у письмовій формі, що її чоловік за станом здоров'я і за своїми принципами «не міг нападати на кого-небудь, особливо на солдата».
Веберн виховав безліч учнів. Один із них, Пилип Гершковіч, в перебігу багатьох років (1941—1999) жив у Радянському Союзі, ведучи активну педагогічну діяльність.
Творчість Редагувати
Учень і послідовник творця т. з. «атональної» школи Арнольда Шенберґа, Веберн довів її принципи до крайніх форм виразу. Він використовував у своїх творах додекафонічну і серійну техніку. Для його музики характерні гранична афористичність, стислість, лаконізм, економія і концентрація музичних виразних засобів, а також строгість, піднесеність та ірреальність музичних образів. Гранична звукова рафінованість поєднується в музиці Веберна з жорсткою конструктивною схемою і абстрактністю мислення.
Він автор симфонічних, камерно-інструментальних, вокальних і хорових творів, з яких тільки 31 помічені номерами opus’ів. Він також автор літературних праць, поезії, драми «Мертвий» (1913) музичних досліджень і статей, аналізів власної музики, циклу бесід «Шлях до нової музики», виданого посмертно в 1960, і т. д.
Творчість Веберна справила величезний вплив на розвиток післявоєнного музичного авангарду на Заході, включаючи таких композиторів як Стравінський, Булез, Штокгаузен, Ноно, Мадерна, Лігеті та ін. В 1960-х роках з епохою «відлиги» творчість Веберна стає відомою в СРСР і справляє значний вплив на композиторів «шістдесятників» — Денисова, Шнітке, Губайдуліну, Канчелі а також українських композиторів — В. Сильвестрова, В. Годзяцького та Л. Грабовського.
Твори, позначені опусом Редагувати
- Op. 1 — Пасакалія для оркестру (1908);
- Op. 2 — Entflieht auf Leichten Kähne для змішаного хору
- Op. 3 — П'ять пісень для голосу і фортепіано
- Op. 4 — П'ять пісень для голосу і фортепіано
- Op. 5 — П'ять п'єс для струнного квартету (1909);
- Op. 6 — Шість п'єс для великого оркестру (1909, друга ред. 1928);
- Op. 7 — Чотири п'єси для скрипки і фортепіано (1910, остаточна ред. 1914);
- Op. 8 — Дві пісні для голосу і ансамблю
- Op. 9 — Шість багателей для струнного квартету (1911);
- Op. 10 — П'ять п'єс для оркестру (1911);
- Op. 11 — Три маленькі п'єси для віолончелі і фортепіано (1914);
- Op. 12 — Чотири пісні для голосу і фортепіано (1915—1917);
- Op. 13 — Чотири пісні для голосу і оркестру (1914—1918);
- Op. 14 — Шість пісень на вірші Георга Тракля (1917—1921);
- Op. 15 — П'ять духовних пісень для голосу, флейти, кларнета
- Op. 16 — П'ять канонів для високого сопрано, кларнета і бас-кларнета
- Op. 17 — Три народні тексти
- Op. 18 — Три пісні для голосу, кларнета in Es і гітари (1925);
- Op. 19 — Дві пісні для мішаного хору з інструментальним супроводом
- Op. 20 — Струнне тріо в двох частинах (1926—1927);
- Op. 21 — Симфонія в двох частинах
- Op. 22 — Квартет в двох частинах
- Op. 23 — Три пісні для голосу і фортепіано
- Op. 24 — Концерт для 9 інструментів
- Op. 25 — Три пісні на вірші Г. Йоне для голосу і фортепіано (1934);
- Op. 26 — Світло очей (Das Augenlicht) для змішаного хору і оркестру
- Op. 27 — Варіації для фортепіано в трьох частинах (1935—1936);
- Op. 28 — Струнний квартет в трьох частинах (1936—1938);
- Op. 29 — Перша кантата для сопрано, змішаного хору і оркестру
- Op. 30 — Варіації для оркестру (1940);
- Op. 31 — Друга кантата для сопрано, баса, змішаного хору і оркестру
Твори без опусу Редагувати
- Дві п'єси для віолончелі і фортепіано (1899)
- В літньому вітрі (Im Sommerwind) Ідилія для великого оркестру по поемі Б. Вілле (1904)
- Повільна п'єса (Langsamer Satz) для струнного квартету (1905)
- Струнний квартет (1905)
- П'єса (Satz) для фортепіано (1906)
- Сонатна п'єса (рондо) (Sonatensatz — Rondo) для фортепіано (1906)
- Рондо для струнного квартету (1906)
- Квінтет для фортепіано і струнного квартету (1907)
- П'єси для оркестру (1913)
- Соната для віолончелі і фортепіано (1914)
- Дитяча п'єса (Kinderstück) для фортепіано (1925)
- П'єса (Klavierstück) для фортепіано (1925)
- П'єса (Satz) для струнного тріо (1925)
- Пісні (1899—1914)
Транскрипції Редагувати
- Камерна симфонія Арнольда Шенберга op. 9 — для флейти (або 2-ї скрипки), кларнета (або альта), скрипки, віолончелі і фортепіано (1922-3)
- Німецькі танці Франца Шуберта — для оркестру (1931);
- Фуга (річерката) І. С. Баха — для оркестру (1934-5);
Бібліографія Редагувати
- Холопов Ю. Н. Антон Веберн. Жизнь и творчество [Т. 1] [1973] — М.: Советский композитор, 1984; Berlin, 1989 (на нем. яз.); Milano,1990 (на итал. яз.). Соавтор — Валентина Холопова.
- Холопов Ю. Н. Музыка Веберна [Т. 2] [1975] М.: Композитор, 1999. Соавтор Валентина Холопова.
- Антон Веберн: Лекции о музыке, письма, Пер. В. Г. Шнитке. — Москва, «Музыка», 1975.
- Денисов Едісон Васильович: Додекафония и проблемы современной композиторской техники. // Музыка и современность. Вып. 6 — М., 1969. с. 478—525.
- Кудряшов О. Характерные особенности техники и формы ранних произведений Веберна. // Проблемы музыкальной науки. Вып. 2. — М., 1973.
- Moldenhauer, Hans (1961). The Death of Anton Webern. — New York: Philosophical Library.
- Tsang, Lee (2002). The Atonal Music of Anton Webern (1998) by Allen Forte. // Журнал Music Analysis, 21/III (October), 417-27.
- Reich W., A. Webern. Weg und Gestalt, Z., 1961.
- Kolneder W., A. Webern. Einführung in Werk und Stil. — Rodenkirchen, 1961.
Музичні приклади Редагувати
- А.Веберн, Кантата ор.21файл
- А. Веберн, варіації ор.27 [ 26 січня 2007 у Wayback Machine.]
Див. також Редагувати
- 4529 Веберн — астероїд, названий на честь композитора.
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Anton Webern
- Moldenhauer H. Encyclopædia Britannica
- ↑ Веберн Антон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- LIBRIS — 2012.
Посилання Редагувати
- Веберн // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Теодор Адорно про Веберна (1959)(рос.) [ 12 березня 2007 у Wayback Machine.]
- «WebernUhrWerk» муз.генератор на основі останньої серії Веберна [ 12 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Das Synthese-Denken bei Anton Webern.(1988) (нім.) [ 14 вересня 2015 у Wayback Machine.]