П'єр Буле́з (Pierre Boulez, вимовляється [pjɛʁ buˈlɛz]) (26 березня 1925, Монбризон — 5 січня 2016, Баден-Баден) — французький композитор, диригент та музичний діяч. Засновник, згодом директор Інституту дослідження та координації акустики/музики (IRCAM) та Ensemble Intercontemporain.
| П'єр Булез | |
|---|---|
| фр. Pierre Boulez | |
| Ім'я при народженні | фр. Pierre Louis Joseph Boulez |
| Народився | 26 березня 1925[…] Монбризон |
| Помер | 5 січня 2016[…] (90 років) Баден-Баден, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, Німеччина |
| Країна | Франція |
| Діяльність | диригент, композитор, музикознавець, теоретик музики, викладач університету, піаніст, музикант, письменник |
| Галузь | музика |
| Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Вчителі | Олів'є Мессіан |
| Відомі учні | Jean-Claude Casadesusd і Lourival Silvestred |
| Знання мов | французька |
| Заклад | Колеж де Франс |
| Членство | Академія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв, Європейська академія наук і мистецтв, Німецька академія мови і поезії, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія витончених мистецтв, Американська академія мистецтв та літератури і Національна академія художніх мистецтв Аргентиниd |
| Роки активності | з 1945 |
| Напрямок | класична музика XX століття |
| Жанр | класична музика |
| Magnum opus | Le marteau sans maîtred |
| Нагороди | Золотий знак «За заслуги перед містом Віднем»d премія Теодора Адорноd (1992) Glenn Gould Prized (2002) золота медаль Королівського філармонічного товаристваd (1997) Берлінська художня преміяd (1996) премія імені Гравемаєраd (2001) Премія Кіото в галузі мистецтв і філософіїd (2009) Robert Schumann Prize for Poetry and Musicd (2012) Гамбурзька премія імені Бахаd (2015) Премія Гравемаєра за музичну композиціюd (2001) почесний доктор Королівського коледжу музикиd (1995) почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (1988) Royal Philharmonic Society Music Awardsd |
| IMDb | ID 0099518 |
|
Народився у містечку Монбризон на Південному Сході Франції. У жовтні 1943 року він спробував вступити до Паризької консерваторії по класу спеціального фортепіано, але безуспішно. Але в січні наступного, 1944 року, він знову випробовує свій талан і тепер вже отримує позитивні результати та стає студентом викладача та композитора Жоржа Дандло по класу основ гармонії. Досягнення П'єра були настільки вельми стрімкими, що у травні 1944 року Дандло описав свого учня як «найліпший у класі». Згодом Булез навчався також і у композитора Олів'є Мессіана, а у 1945—1946 студіював серійну техніку під керівництвом Рене Лейбовіца[en].
Композиторська творчість Редагувати
Як композитор, Булез став одним з лідерів європейського композиторського авангарду в 1950—1960 роки. У творах початку 1950-х років використовував пуантилістичну та серіальну техніки — зокрема у творах Polyphonie X (1950—1951) для 18 інструментів, два musique-concrète Études (1951—1952), та Structures для двох фортепіано. Найвідомішим твором цих років вважається кантата «Молоток без майстра» (Le marteau sans maître, 1952) на слова французького поета-сюреаліста Рене Шара (René Char), що розвинув традиції закладені Другою Віденською школою, зокрема вокальний стиль шпрехґезанґ (Schprechgesang) і серійні техніки.
З кінця 1950-х років П'єр Булез відмовляється від ортодоксальної серіальності і експериментує в царині обмеженої алеаторики. Показовими є його Третя фортепіанна соната. оркестрові і камерні твори Eclat (1965), Domaines (1961—1968) та Rituel in Memoriam Bruno Maderna. На відміну алеаторики Джона Кейджа, у творах Булеза алеаторика зводиться переважно не до імпровізації виконавців, а лише до вибору виконавцями одного із запропонованих варіантів виконання.
Булез написав низку творів для електроінструментів, зокрема квартет для чотирьох хвиль Мартено (1945—1946), та Répons і Dialogue de l'ombre double (1980-ті роки) для електроніки та акустичних інструментів і Poésie pour pouvoir (1958) для електроніки з оркестром
Диригентська діяльність Редагувати
Як диригент, Булез здійснив велику кількість записів романтичної та сучасної класичної музики. Він був керівником оркестрів Бі-Бі-Сі (1971—1975), Нью-Йоркського філармонічного (1971—1977). Здійснив оперні постановки: «Воццек» (Париж, Франкфурт, 1965), «Парсифаль» (Байройт, 1966), «Перстень Нібелунга» (Байройт, 1976). Учасник першої повної постановки опери А. Берга «Лулу» (1979, Париж). Організатор і керівник концертів нової музики «Domaine musical» (1954—1967). Найбільшим досягненням Булеза стали записи опери «Пеллеас і Мелізанда» Дебюссі і вагнерівської тетралогії «Перстень Нібелунґа».(Philips).
29 липня 2008 він з успіхом диригував оркестром віденської філармонії (нім. Wiener Philharmoniker) на щорічному музичному фестивалі в Зальцбурзі (Salzburger Festspiele). В програмі було виконано сюїту Ігоря Стравінського «Жар-птиця» та фортепіанний концерт № 1 Бели Бартока, Sz 83 (партія фортепіано — Даніель Баренбойм).
Булез — автор низки книг із проблем музики (у тому числі «Орієнтації», 1986). З 1975 очолював створений ним у Парижі Інститут дослідження та координації акустики/музики (IRCAM).
Список творів Редагувати
| Роки | Назва | Примітки |
|---|---|---|
| 1972−1974 | …explosante-fixe… | Для електорніки і живих інструментів |
| 1944−1945 | Ноктюрн | для фортепіано |
| 1944−1945 | Прелюдія, Токата і Скерцо | для фортепіано |
| 1945 | Notations, цикл з 12 п'єс | для фортепіано |
| 1945 | Psalmodies, цикл з 3 п'єс | для фортепіано |
| 1945 | Тема і варіації | для фортепіано |
| 1945−1946 | Квартет для 4 хвиль Мартено | |
| 1946 | Notations | версія для оркестру |
| 1946 | Соната № 1 для фортепіано | |
| 1946 | Сонатина для флейти і фортепіано | |
| 1946 | Le visage nuptial | для альта, сопрано, 2 хвиль Мартено, фортепіано i ударних |
| 1947−1948 | Соната № 2 для фортепіано | |
| 1948 | Le soleil des eaux | Мюзикл |
| 1948−1961 | Livre pour quatour | для струнного квартету |
| 1950 | 'Essais | 3 п'єси для ударних |
| 1950−1951 | Polyphonie X | камерний твір |
| 1950−1965 | Le soleil des eaux | Utwór wokalno-instrumentalny |
| 1951−1952 | Etudes | електронна музика |
| 1951−1952 | Structures I | для 2 фортепіано |
| 1951−1989 | Le visage nuptial | вокально-інструментальний твір |
| 1953−1955 | Le marteau sans maître | вокально-інструментальний твір |
| 1955 | Orestie | мюзикл |
| 1955 | Symphonie mécanique | кіно музика |
| 1955−1963 | Соната № 2 для фортепіано | |
| 1956−1961 | Structures, Book II, | для 2 фортепіано |
| 1957 | Le crépuscule de Yang Koueï-fei | Радіомюзикл |
| 1957−1958 | Improvisations sur Mallarmé II (trzecia część Pli selon pli) | Трек на сопрано, арфи клавішного інструменту і ударних |
| 1957−1962 | Improvisations sur Mallarmé I (друга частина Pli selon pli) | для сопрано та оркестру |
| 1958 | 'Poésie pour pouvoir | електронна музика з оркестром |
| 1958−1968 | Figures — Doubles — Prisms | для оркестру |
| 1959−1960 | Tombeau (п'ята частина «Pli selon pli») | для сопрано та оркестру |
| 1959−1984 | Improvisations sur Mallarmé III (четверта частина Pli selon pli) | для сопрано та оркестру |
| 1960−1990 | Don (перша частина Pli selon pli) | для сопрано та оркестру |
| 1961−1968 | Domaines | для кларнета і 21 інструмента у шести групах |
| 1961−1968 | Domaines | для кларнета соло |
| 1962 | Mon Faust | Мюзикл |
| 1965 | Éclat | для 9 ударників і 6 інших інструменталістів |
| 1968−1988 | Livre pour cordes | для струнного оркестру |
| 1969 | Pour Dr. Kalmus | для флейти, кларнета, скрипки, альта та віолончелі |
| 1970 | Éclat/Multiples (niedokończone) | для ударних |
| 1970−1986 | Cummings ist der Dichter | для голосу та інструментів |
| 1974 | Ainsi parla Zarathoustra | мюзикл |
| 1974−1975 | Rituel: In Memoriam Bruno Maderna | для оркестру |
| 1977 | Messagesquisse | для скрипки з оркестром |
| 1978−1980 | Notations | для оркестру |
| 1980−1984 | Répons | електронна музика з живими інструментами |
| 1982−1995 | Dialogue de l'ombre double | електронна музика з живими інструментами |
| 1984 | Dérive I | Utwór na zespół instrumentalny |
| 1985 | Mémoriale | для флейти з оркестром |
| 1987−1992 | Initiale | для духового оркестру |
| 1988−1990 | Dérive II | камерний твір |
| 1991 | Anthèmes | для скрипки соло |
| 1991−1993 | …explosante-fixe… | електронна музика з живими інструментами |
| 1995−1998 | sur Incises | для камерного ансамблю |
| 1997 | Anthèmes II | для скрипки з електронікою |
Примітки Редагувати
- ↑ Fichier des personnes décédées
- Булез Пьер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- SNAC — 2010.
- Archivio Storico Ricordi — 1808.
- Internet Broadway Database — 2000.
- Discogs — 2000.
- Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Societe Editrice Du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- LIBRIS — 2018.
- Czech National Authority Database
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Список професорів Колеж де Франс
- Mark Brown. Pierre Boulez, classical music's maverick, dies aged 90. The Guardian. Процитовано 7 січня 2016.
- Інтернаціональний культурно-мистецький TV-канал 3SAT[недоступне посилання з вересня 2019]
Посилання Редагувати
- Булез П'єр // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- (англ.)