www.wikidata.uk-ua.nina.az

Амальтея супутник У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Амальтея значення Амальтеялат Amalthea Чорно білі

Амальтея (супутник)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Амальтея (значення).
Амальтея
лат. Amalthea


Чорно-білі знімки «Галілео» (1997). Вгорі — ведучий бік, унизу — ведений

Дані про відкриття
Дата відкриття 9 вересня 1892 року
Відкривач(і) Едвард Емерсон Барнард
Місце відкриття Лікська обсерваторія
Планета Юпітер
Номер V
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 2,54 RJ або
181 365,84 ± 0,02 км
Орбітальний період 11h 57m 23s або
0,4981794 ± 0,0000001 діб
Ексцентриситет орбіти 0,00319 ± 0,00004
Нахил орбіти 0,374 ± 0,002° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина {{{видима зоряна величина}}}
Діаметр 250 × 146 × 128 км
Об'єм 2,43 ± 0,22 × 106 км³ 
Маса 2,08 ± 0,15 × 1018 кг 
Густина 0,857 ± 0,099 г/см³ 
Прискорення вільного падіння 0,002 g або 0,020 м/с²
Друга космічна швидкість 0,001–0,090 км/с
(теор. — 0,058) км/с
Період обертання навколо своєї осі дорівнює орбітальному діб
Нахил осі обертання біля 0° 
Альбедо 0,090 ± 0,005 (геометр.),
0,032 ± 0,003 (Бонда)
Температура поверхні 90–165 К
Атмосфера відсутня
Інші позначення
Юпітер V

Амальтея у Вікісховищі


Амальтея (лат. Amalthea, дав.-гр. Ἀμάλθεια) — один із внутрішніх супутників Юпітера. П'ятий за розміром (поступається лише галілеєвим) та третій за віддаленістю від Юпітера його супутник.

Амальтея має неправильну форму (її довга вісь вдвічі більша за коротку) та всіяна кратерами. На її темній червонуватій поверхні вирізняються світлі плями. Судячи з низької густини, Амальтея складається переважно з водяного льоду. Вона завжди повернена до Юпітера одним боком і знаходиться так близько до нього, що він виглядає з неї величезним диском діаметром 46 градусів. Усередині її орбіти міститься «павутинне кільце Амальтеї», утворене пилом з її поверхні.

Амальтею відкрив 9 вересня 1892 року Едвард Емерсон Барнард. Вона отримала ім'я кози (або німфи) Амальтеї з давньогрецької міфології; також відома як Юпітер V. Була сфотографована зблизька космічними апаратами «Вояджер-1» та «Вояджер-2» (1979), а також «Галілео» (що працював у системі Юпітера з 1995 по 2003 рік).

Відкриття та назва Редагувати

Амальтею відкрив Едвард Емерсон Барнард 9 вересня 1892 року в Лікській обсерваторії (США) за допомогою 91-сантиметрового рефрактора. Вона стала останнім супутником, відкритим під час візуальних спостережень (а не методом фотографії), і першим супутником Юпітера, виявленим після відкриття галілеєвих супутників 1610 року.

Барнард не вважав за потрібне давати цьому супутнику якесь ім'я. Він називав його просто п'ятим супутником Юпітера (JV, Jupiter V). У ті часи номерами позначали й галілеєві супутники — їх імена, запропоновані ще в XVII столітті, практично не використовували. Але інші астрономи незабаром після відкриття JV запропонували для нього багато варіантів назви. Так, Каміль Фламмаріон 1893 року запропонував назву «Амальтея» на честь кози (в пізнішіх варіантах міфу — німфи) Амальтеї, яка вигодувала молоком маленького Зевса (в римському пантеоні — Юпітера). Барнард же вважав, що ім'я годувальниці Зевса не підходить такому маленькому об'єкту. Крім того, воно вже було задіяне для одного з астероїдів. Проте це ім'я поступово ввійшло в ужиток і 1976 року було затверджене Міжнародним астрономічним союзом на XVI Генеральній асамблеї.

З назвою супутника пов'язані назви деталей його поверхні. Їм дають імена персонажів міфу про Амальтею та згаданих там географічних об'єктів. Станом на 2018 рік на цьому супутнику найменовано два кратера (Гея та Пан) і дві факули (Іда та Лікт).

Орбіта та обертання Редагувати

Радіус орбіти Амальтеї — всього 2,54 радіуса Юпітера (велика піввісь — 181 365,84 ± 0,02 км). Це найбільший з 4 супутників, що обертаються всередині орбіти Іо (група Амальтеї). Як і багато інших супутників, вона завжди повернена до планети одним боком (обертається синхронно).

Ексцентриситет та нахил орбіти Амальтеї — 0,003 і 0,374° відповідно — невеликі, але для близького до планети супутника досить значні. Ймовірно, це результат колишнього орбітального резонансу Амальтеї з Іо. З часом припливна дія Юпітера збільшила радіус орбіти Іо (майже не вплинувши на орбіту маленької Амальтеї), і резонанс зник. Якщо це вірно, то зараз ексцентриситет і, меншою мірою, нахил орбіти Амальтеї повільно зменшуються через припливну взаємодію з планетою. Це стосується і наступного за відстанню від Юпітера його супутника — Теби.

Орбітальний період Амальтеї — 11h 57m 23s — лише на 1/5 більший за юпітеріанську добу, і тому супутник на небі Юпітера рухається дуже повільно. Між його сходом та заходом проходить приблизно 29 годин. З Юпітера (з рівня його хмар) Амальтея виглядала б маленькою яскравою плямою. Її диск мав би розмір всього 8 мінут (в 3–4 рази менше Місяця, спостережуваного з Землі) та зоряну величину близько −4,7m (приблизно як Венера з Землі).

Юпітер же з поверхні Амальтеї виглядає величезним: 46,5 градусів у діаметрі, що в 93 рази більше за Місяць на земному небі. Оскільки Амальтея обертається синхронно, Юпітер на її небі нерухомий, а з одного боку його не видно ніколи. Доба Амальтеї вдвічі коротша за земну, причому на поверненому до планети боці кожен день спостерігається сонячне затемнення — Сонце ховається за Юпітером на півтори години. Коли Амальтея проходить над денним боком Юпітера, він освітлює її нічний бік у 900 разів сильніше, ніж повний Місяць — Землю.

Фізичні характеристики Редагувати

На кожному знімку ліворуч — бік, спрямований від Юпітера, праворуч — ведучий бік; яскраві плями — факула Іда (вгорі) та факула Лікт (унизу). Фото «Галілео» (1999).
Ведучий бік Амальтеї (Юпітер праворуч, північ угорі). Кратер Пан видно на правому верхньому краю, кратер Гея з яскравими схилами — на нижньому. Фото «Вояджера-1» (1979).
Бік Амальтеї, повернутий від Юпітера. Праворуч видно факули Іда (вгорі) та Лікт (унизу). Фото «Вояджера-1» (1979).
Бік Амальтеї, повернутий від Юпітера. Знімок «Галілео» (2000). Найдетальніше фото Амальтеї станом на 2018 рік. Факули Іда та Лікт — ліворуч, на термінаторі; внизу — яскрава пляма на краю кратера Гея

Амальтея має неправильну форму (250 × 146 × 128 км), причому довга вісь завжди спрямована на Юпітер, а коротка — перпендикулярно площині орбіти. Супутник сильно кратерований, причому розміри деяких кратерів наближаються до розмірів самої Амальтеї. Наприклад, найбільший кратер Пан має діаметр близько 90 км і глибину не менше 8 км (можливо, і вдвічі більше). Інший кратер — Гея — сягає 75 км у діаметрі і не менш ніж 10–20 км у глибину. Навіть найбільші кратери Амальтеї мають просту чашоподібну форму без центральної гірки. Це наслідок малої сили тяжіння на супутнику.

Густина Амальтеї — всього 0,9 ± 0,1 г/см3. Це вказує на те, що вона складається переважно з водяного льоду, причому, ймовірно, нещільного. Можливо, колись метеоритні удари розбивали її на шматки, які потім знову збиралися докупи під дією гравітації. Але на те, щоб зробити Амальтею круглою, її гравітації не вистачило. Навіть в її центрі тиск, згідно з розрахунками, менший за 1 МПа (10 атмосфер) і, таким чином, не досягає межі міцності льоду.

Поверхня Амальтеї, судячи за деталями інфрачервоного спектру (глибока смуга поглинання на довжині хвилі 3 мкм) містить гідратовані мінерали або органічні сполуки. Інші особливості спектру вказують на наявність сірковмісних сполук.

За складом Амальтеї можна зробити деякі висновки щодо її утворення. За часів формування супутників Юпітера температура в районі її орбіти, згідно з розрахунками, перевищувала 800 °C, і, отже, там не міг з'явитися крижаний супутник. Ймовірно, Амальтея сформувалася на більш далекій орбіті або взагалі за межами системи Юпітера.

Амальтея випромінює дещо більше тепла, ніж отримує від Сонця. Це результат її нагрівання тепловим випромінюванням Юпітера (≤9 K), відбитим від нього сонячним світлом (≤5 K) і бомбардуванням зарядженими частинками (≤2 K).

Забарвлення Редагувати

Поверхня Амальтеї дуже темна: вона відбиває в середньому 3,2 ± 0,3 % світла (альбедо Бонда), а її геометричне альбедо становить 9,0 ± 0,5 %. Ведучий бік супутника приблизно на чверть яскравіший за ведений. Імовірно, це результат бомбардування мікрометеоритами, яке більш сильне на ведучому боці (згідно з розрахунками, це бомбардування руйнує поверхню зі швидкістю близько 0,1 мкм на рік або кількасот метрів за час існування Сонячної системи). Супутник демонструє помітний опозиційний ефект (зростання яскравості з наближенням до протистояння): при зменшенні фазового кута з 6,7° до 1,6° яскравість Амальтеї збільшується на 40 %.

Амальтея — один із найбільш червоних об'єктів Сонячної системи. Її показник кольору B−V дорівнює 1,5±0,2m і, таким чином, за насиченістю червоного кольору вона, ймовірно, випереджає всі планети та великі супутники. До неї наближаються за кольором лише Марс (1,36m), Титан (1,28m) та Іо (1,17m). Однак її випереджають інший невеликий внутрішній супутник Юпітера — Метіда — і деякі ділянки поверхні Іо. Походження такого кольору Амальтеї залишається невідомим. Є версія, що він обумовлений осіданням на неї сірки, що викидається вулканами Іо (але цьому суперечить порівняння Амальтеї з Метідою та Тебою: ці супутники тим червоніші, чим далі пролягає їх орбіта від орбіти Іо). Можливо, якийсь внесок у забарвлення Амальтеї робить вплив заряджених часток, що рухаються в магнітосфері Юпітера.

Амальтея близька за фотометричними властивостями до інших внутрішніх супутників Юпітера (принаймні, до добре досліджених — Теби та Метіди). Серед них вона найяскравіша, але не вирізняється ані кольором, ані співвідношенням яскравості ведучого та веденого боку, ані величиною опозиційного ефекту (останні два параметри у названих трьох супутників майже однакові). Порівняно з галілеєвими супутниками Амальтея, як і Теба з Метідою, дуже темна та червона.

На Амальтеї є кілька світлих плям менш червоного кольору. Вони розташовані на схилах кратерів і на височинах. Їх походження поки не з'ясоване. Ймовірно, вони утворені світлим матеріалом з глибин супутника, який міг опинитися на поверхні завдяки метеоритним ударам або завдяки «сповзанню» матеріалу поверхні з височин униз. На височинах викид поверхневого матеріалу в космічний простір при ударах полегшений малим значенням другої космічної швидкості. Найбільша та найяскравіша така пляма знаходиться всередині та на краю кратера Гея; альбедо там підвищене не менш ніж у 2,3 рази. Менша пляма розташована в кратері Пан, а три ще менших — біля того кінця Амальтеї, який спрямований від Юпітера. Дві плями з цих трьох отримали назви (факула Іда й факула Лікт), тоді як найяскравіші лишилися безіменними.

Взаємодія з кільцями Юпітера Редагувати

Завдяки припливному впливу Юпітера, відцентровій силі, а також низькій густині та сильній витягнутості Амальтеї, друга космічна швидкість на деяких її ділянках не перевищує 1 м/с, і пил, що його вибивають мікрометеорити, легко покидає поверхню. Далі він розповсюджується орбітою Амальтеї, а згодом поступово наближається до Юпітера через ефект Пойнтінга — Робертсона. Цей пил утворює одне з кілець Юпітера — «павутинне кільце Амальтеї» (англ. Amalthea gossamer ring). Воно простягається від орбіти Амальтеї всередину, де простежується до головного кільця Юпітера; концентрація частинок у ньому росте з наближенням до планети. Напівтовщина кільця приблизно дорівнює максимальному відхиленню Амальтеї від площини екватора Юпітера (1188 ± 6 км). У середній площині кільця частинок менше, ніж вище і нижче. Це кільце вкладене в аналогічне (але більш широке, товсте та розріджене) кільце Теби.

«Галілео», пролітаючи біля Амальтеї 5 листопада 2002 року, зафіксував своїм зоряним сканером 7–9 невідомих об'єктів південніше неї. Швидше за все, це дрібні супутники Юпітера (частинки кільця) — можливо, викинуті з Амальтеї метеоритними ударами. Відстань до них визначити не вдалося. Невідомим залишився і їх розмір, але деякі міркування вказують на те, що він лежить у межах від півметра до кількох десятків кілометрів (пізніше вдалося встановити, що в районі орбіти Амальтеї немає тіл розміром >1 км). На наступному витку орбіти (21 вересня 2003, за годину до свого знищення) «Галілео» виявив поблизу орбіти Амальтеї ще один подібний об'єкт. Того разу Амальтея була з іншого боку Юпітера, що вказує на те, що ці мікросупутники утворюють кільце поблизу її орбіти.

Дослідження Редагувати

Тінь Амальтеї на поверхні Юпітера (знімок «Юнони», 2017).

Перші знімки, на яких видно деталі поверхні Амальтеї, зробив космічний апарат «Вояджер-1» у березні 1979 року. Через 4 місяці систему Юпітера відвідав «Вояджер-2». Перший зонд сфотографував супутник з різних боків, а другий — лише сторону, повернену від Юпітера, причому на його фоні. Роздільна здатність найкращих знімків Амальтеї, зроблених цими апаратами, становить 8 і 10 км на пару ліній відповідно. Вони також відзняли інфрачервоний спектр (за яким була розрахована температура поверхні) та отримали деякі дані про видимий спектр.

Через 17 років Амальтею почав досліджувати «Галілео». Перший її знімок він зробив 7 вересня 1996, а найдетальніший (2,4 км/піксель) — 4 січня 2000. Востаннє «Галілео» пролетів повз Амальтею 5 листопада 2002 на відстані 244 кілометри від її центру, і вимірювання відхилень у русі апарату дозволило обчислити її масу. Зробити фотографії тоді не вдалося (камери «Галілео» були вимкнені через пошкодження радіацією ще в січні), але зоряний сканер зафіксував поблизу орбіти Амальтеї кілька об'єктів невідомого розміру (ймовірно, частинок кільця). Ще один подібний об'єкт був виявлений 21 вересня 2003, за годину до згоряння «Галілео» в атмосфері Юпітера. Крім того, під час цих прольотів апарат реєстрував спеціальним детектором удари мікроскопічних частинок кільця та передавав дані про їх маси, швидкості та напрямки руху.

В 2000–2001 Амальтею на своєму шляху до Сатурна спостерігав «Кассіні», що дозволило уточнити її орбіту. 2006 року орбіту супутника було уточнено за даними апарату «Нові горизонти». 2017 року «Юнона» сфотографувала тінь Амальтеї на поверхні Юпітера.

Навіть після польотів космічних апаратів зберігають своє значення спостереження Амальтеї з Землі та земної орбіти: на великих телескопах тривають її астрометричні, фотометричні та спектрометричні дослідження. Так, у 2002–2003 році на 8,2-метровому телескопі «Субару» було отримано її спектр у діапазоні 800–4200 нм, а 1996 року на 2,4-метровому орбітальному телескопі «Хаббл» — у діапазоні 250–800 нм. Ці спостереження дали змогу зробити деякі висновки щодо складу поверхні Амальтеї. Кожні 6 років відбуваються взаємні покриття супутників Юпітера, і їх спостереження дозволяють отримати дуже точні дані про положення цих супутників, а також деякі дані про їх поверхню. Зокрема, 2009 року на двох двометрових телескопах Фолкса проводилися спостереження покриттів Амальтеї галілеєвими супутниками.

Примітки Редагувати

  1. ↑ Cooper N. J., Murray C. D., Porco C. C., Spitale J. N. (2006). Cassini ISS astrometric observations of the inner jovian satellites, Amalthea and Thebe. Icarus 181 (1): 223–234. Bibcode:2006Icar..181..223C. doi:10.1016/j.icarus.2005.11.007. 
  2. ↑ Thomas P. C., Burns J. A., Rossier L., Simonelli D., Veverka J., Chapman C. R., Klaasen K., Johnson T. V., Belton M. J. S., Galileo Solid State Imaging Team. (September 1998). The Small Inner Satellites of Jupiter. Icarus 135 (1): 360–371. Bibcode:1998Icar..135..360T. doi:10.1006/icar.1998.5976. 
  3. ↑ Anderson J.D., Johnson T.V., Shubert G. et al. (2005). Amalthea's Density Is Less Than That of Water. Science 308 (5726): 1291–1293. Bibcode:2005Sci...308.1291A. PMID 15919987. doi:10.1126/science.1110422. 
  4. Розраховано за формулою де  — маса Амальтеї,  — відстань від її центру мас,  — гравітаційна стала (див. Друга космічна швидкість).
  5. ↑ Simonelli D. P., Rossier L., Thomas P. C., Veverka J., Burns J. A., Belton M. J. S. (2000). Leading/Trailing Albedo Asymmetries of Thebe, Amalthea, and Metis. Icarus 147 (2): 353–365. Bibcode:2000Icar..147..353S. doi:10.1006/icar.2000.6474. 
  6. ↑ Simonelli D. P. (1983). Amalthea: Implications of the temperature observed by Voyager. Icarus 54 (3): 524–538. Bibcode:1983Icar...54..524S. doi:10.1016/0019-1035(83)90244-0. 
  7. ↑ Розраховано за формулою де  — кутовий діаметр Юпітера,  — його лінійний радіус,  — радіус орбіти Амальтеї.
  8. ↑ Burns J. A., Simonelli D. P., Showalter M. R., Hamilton D. P., Porco C. D., Esposito L. W., Throop H. 11. Jupiter’s Ring-Moon System // Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere / F. Bagenal, T. E. Dowling, W. B. McKinnon. — Cambridge University Press, 2004. — P. 241–262. — ISBN 9780521818087. — Bibcode:2004jpsm.book..241B.
  9. ↑ Уральская В. С. Кольца Юпитера. ГАИШ, МГУ. оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  10. ↑ Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  11. Barnard E. E. (1892). Discovery and observations of a fifth satellite to Jupiter. Astronomical Journal 12 (275): 81–85. Bibcode:1892AJ.....12...81B. doi:10.1086/101715. 
  12. Wesemael F., Del Duchetto K., Racine R. (May 2011). From J. Winthrop, Jr. to E.E. Barnard: The Arduous Path to the First Sighting of Amalthea. Journal for the History of Astronomy 42 (2): 125–139. Bibcode:2011JHA....42..125W. 
  13. ↑ Bakich M. E. The Cambridge Planetary Handbook. — Cambridge University Press, 2000. — P. 220–221. — ISBN 9780521632805.
  14. ↑ Barnard E. E. (1894). Micrometrical observations of the fifth satellite of Jupiter during the opposition of 1893, with measures of diameters of Jupiter, 1892-4. Astronomical Journal 14 (325): 97–104. Bibcode:1894AJ.....14...97B. doi:10.1086/102091. 
  15. ↑ Blunck J. Solar System Moons: Discovery and Mythology. — Springer, 2010. — P. 9–15. — ISBN 978-3-540-68852-5. — Bibcode:2010ssm..book.....B. — DOI:10.1007/978-3-540-68853-2. з джерела 14 жовтня 2014
  16. ↑ Barnard E. E. (1893). Jupiter's fifth satellite. Popular Astronomy (Goodsell Observatory of Carleton College, Northfield, Minnesota) 1: 76–82. 
  17. Flammarion C. (1893). Le Noveau Satellite de Jupiter. L'Astronomie 12 (3): 91–94. Bibcode:1893LAstr..12...91F. 
  18. Schmadel, Lutz D.. Dictionary of Minor Planet Names. — Sixth Revised and Enlarged Edition. — Heidelberg, N. Y., Dordrecht, L. : Springer, 2012. — P. 23. — ISBN 978-3-642-29717-5.
  19. Flammarion C., Kowal C., Blunck J. (7 жовтня 1975). Satellites of Jupiter. International Astronomical Union Circular 2846. Central Bureau for Astronomical Telegrams. оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 18 листопада 2014.  (Bibcode: 1975IAUC.2846....6F)
  20. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  21. ↑ Amalthea: Nomenclature Search Results. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  22. ↑ Ververka J., Thomas P., Davies M. E., Morrison D. (September 1981). Amalthea: Voyager imaging results. Journal of Geophysical Research 86 (A10): 8675–8682. Bibcode:1981JGR....86.8675V. doi:10.1029/JA086iA10p08675. 
  23. Proctor A. L., Hamilton D. P., Rauch K. P. (2001). An Explanation for the High Inclinations of Thebe and Amalthea. Bulletin of the American Astronomical Society 33: 1403. Bibcode:2001AAS...199.6305P. 
  24. Moore P., Rees R. Patrick Moore's Data Book of Astronomy. — Cambridge University Press, 2011. — P. 189. — ISBN 9781139495226.
  25. Jeff Hecht (26 травня 2005). Jupiter's innermost moon just a pile of rubble. New Scientist. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  26. ↑ Takato N., Bus S. J., Terada H., Pyo T.-S., Kobayashi N. (2004). Detection of a Deep 3-µm Absorption Feature in the Spectrum of Amalthea (JV). Science 306 (5705): 2224–2227. Bibcode:2004Sci...306.2224T. doi:10.1126/science.1105427.  ()
  27. ↑ Wells E. N., Flynn B., Gradie J., Johnson R., Pascu D., Stern A., Thomas P., Zellner B. (1996). Spectrophotometry of Amalthea and Thebe. Bulletin of the Astronomical Society 28 (3): 1071. Bibcode:1996BAAS...28.1071W. 
  28. ↑ Burns J. A., Showalter M. R., Hamilton D. P., Nicholson P. D., de Pater I., Ockert-Bell M. E., Thomas P. C. (May 1999). The Formation of Jupiter's Faint Rings. Science 284 (5417): 1146–1150. Bibcode:1999Sci...284.1146B. doi:10.1126/science.284.5417.1146. 
  29. ↑ Kulyk I., Jockers K. (2004). Ground-based photometric observations of Jupiter’s inner satellites Thebe, Amalthea, and Metis at small phase angles. Icarus 170 (1): 24–34. Bibcode:2004Icar..170...24K. doi:10.1016/j.icarus.2004.03.008. 
  30. Millis R. L. (1978). Photoelectric photometry of JV. Icarus 33 (2): 319–321. Bibcode:1978Icar...33..319M. doi:10.1016/0019-1035(78)90151-3. 
  31. ↑ Tholen D. J., Tejfel V. G., Cox A. N. Chapter 12. Planets and Satellites // Allen's Astrophysical Quantities / Arthur N. Cox. — 4th ed. — Springer Science & Business Media, 2000. — P. 299, 303–307. — ISBN 9780387987460. — Bibcode:2000asqu.book..293T.
  32. Anonymous (16 березня 1978). Faint but red is Amalthea. New Scientist   77 (1094): 729. 
  33. Gradie J., Thomas P., Veverka J. (1980). The Surface Composition of Amalthea. Icarus 44 (2): 373–387. Bibcode:1980Icar...44..373G. doi:10.1016/0019-1035(80)90032-9. 
  34. Planetary Satellite Physical Parameters. JPL's Solar System Dynamics group. 3 вересня 2013. Архів оригіналу за 18 січня 2010. Процитовано 18 листопада 2014. 
  35. Ockert-Bell M. E., Burns J. A., Daubar I. J., Thomas P. C., Veverka J., Belton M. J. S., Klaasen K. P. (April 1999). The Structure of Jupiter's Ring System as Revealed by the Galileo Imaging Experiment. Icarus 138 (2): 188–213. Bibcode:1999Icar..138..188O. doi:10.1006/icar.1998.6072. 
  36. ↑ Fieseler P. D., Adams O. W., Vandermey N., Theilig E. E., Schimmels K. A., Lewis G. D., Ardalan S. M., Alexander C. J. (2004). The Galileo star scanner observations at Amalthea. Icarus 169 (2): 390–401. Bibcode:2004Icar..169..390F. doi:10.1016/j.icarus.2004.01.012. 
  37. Showalter M. R., Cheng A. F., Weaver H. A., Stern S. A., Spencer J. R., Throop H., Birath E. M., Rose D., Moore J. M. (2007). Clumps and Temporal Changes in the Jovian Ring System as Viewed by New Horizons. Bulletin of the American Astronomical Society 39: 438. Bibcode:2007DPS....39.1507S. 
  38. Fieseler P. D., Ardalan S. M. (4 квітня 2003). Objects near Jupiter V (Amalthea). International Astronomical Union Circular 8107. Central Bureau for Astronomical Telegrams. оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 18 листопада 2014.  (Bibcode: 2003IAUC.8107....2F)
  39. ↑ Emily Lakdawalla (17 травня 2013). A serendipitous observation of tiny rocks in Jupiter's orbit by Galileo. The Planetary Society. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  40. Another Find for Galileo. Jet Propulsion Laboratory. 9 квітня 2003. оригіналу за 4 листопада 2004. Процитовано 18 листопада 2014. 
  41. ↑ . NASA photojournal. 19 жовтня 2017. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. 
  42. ↑ Smith, B. A.; Soderblom, L. A.; Beebe, R.; Boyce, J.; Briggs, G.; Carr, M.; Collins, S. A.; Johnson, T. V.; Cook, A. F., II; Danielson, G. E.; Morrison, D. (November 1979). The Galilean Satellites and Jupiter: Voyager 2 Imaging Science Results. Science 206 (4421): 927–950. Bibcode:1979Sci...206..927S. doi:10.1126/science.206.4421.927. 
  43. Daniel Muller. . Архів оригіналу за 3 березня 2011. Процитовано 18 листопада 2014. 
  44. За даними NASA Planetary Data System
  45. Stooke P. J. (February 1992). A model and map of Amalthea. Earth, Moon, and Planets 56 (2): 123–139. Bibcode:1992EM&P...56..123S. doi:10.1007/BF00056353. 
  46. PIA01072: Galileo's First Image of Amalthea. NASA photojournal. 18 листопада 1997. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  47. Hamilton D. P., Krüger H. (2008). . Nature 453 (7191): 72–75. Bibcode:2008Natur.453...72H. PMID 18451856. doi:10.1038/nature06886. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  48. Бороненко Т. С. (2012). . Вестник Томского государственного педагогического университета (7): 70–75. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 18 листопада 2014. 
  49. Vachier F., Arlot J. E., Thuillot W. (2002). Mutual phenomena involving J5 Amalthea in 2002-2003. Astronomy and Astrophysics 394: L19–L21. Bibcode:2002A&A...394L..19V. doi:10.1051/0004-6361:20021329. 
  50. Christou A. A., Lewis F., Roche P., Hidas M. G., Brown T. M. (2010). Observational detection of eclipses of J5 Amalthea by the Galilean satellites. Astronomy and Astrophysics 522. Bibcode:2010A&A...522A...6C. arXiv:1104.0042. doi:10.1051/0004-6361/201014822. 

Посилання Редагувати

  • Амальтея // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 19—20. — ISBN 966-613-263-X.
  • Amalthea. Jupiter V. Views of the Solar System. оригіналу за 12 серпня 2014. 
  • . NASA: Solar System Exploration. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 18 листопада 2014. 
  • Amalthea. NASA photojournal. оригіналу за 31 грудня 2012. 
  • Amalthea. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union. оригіналу за 27 серпня 2014.  — список найменованих деталей поверхні
  • Amalthea. Encyclopædia Britannica. оригіналу за 23 січня 2022. 
  • Armstrong T. et al. (9 грудня 2003). . galileo.ftecs.com. Архів оригіналу за 5 грудня 2004. 
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Amalteya znachennya Amalteyalat Amalthea Chorno bili znimki Galileo 1997 Vgori veduchij bik unizu vedenijDani pro vidkrittyaData vidkrittya 9 veresnya 1892 rokuVidkrivach i Edvard Emerson BarnardMisce vidkrittya Likska observatoriyaPlaneta YupiterNomer VOrbitalni harakteristikiVelika pivvis 2 54 RJ abo181 365 84 0 02 km 1 Orbitalnij period 11h 57m 23s abo0 4981794 0 0000001 dib 1 Ekscentrisitet orbiti 0 00319 0 00004 1 Nahil orbiti 0 374 0 002 do ploshini ekvatora planeti 1 Fizichni harakteristikiVidima zoryana velichina vidima zoryana velichina Diametr 250 146 128 km 2 Ob yem 2 43 0 22 106 km 3 Masa 2 08 0 15 1018 kg 3 Gustina 0 857 0 099 g sm 3 Priskorennya vilnogo padinnya 0 002 g abo 0 020 m s Druga kosmichna shvidkist 0 001 0 090 km s 3 teor 0 058 4 km sPeriod obertannya navkolo svoyeyi osi dorivnyuye orbitalnomu dibNahil osi obertannya bilya 0 2 Albedo 0 090 0 005 geometr 0 032 0 003 Bonda 5 Temperatura poverhni 90 165 6 KAtmosfera vidsutnyaInshi poznachennyaYupiter VAmalteya u VikishovishiAmalteya lat Amalthea dav gr Ἀmal8eia odin iz vnutrishnih suputnikiv Yupitera P yatij za rozmirom postupayetsya lishe galileyevim ta tretij za viddalenistyu vid Yupitera jogo suputnik Amalteya maye nepravilnu formu yiyi dovga vis vdvichi bilsha za korotku ta vsiyana kraterami Na yiyi temnij chervonuvatij poverhni viriznyayutsya svitli plyami Sudyachi z nizkoyi gustini Amalteya skladayetsya perevazhno z vodyanogo lodu 3 Vona zavzhdi povernena do Yupitera odnim bokom i znahoditsya tak blizko do nogo sho vin viglyadaye z neyi velicheznim diskom diametrom 46 gradusiv 7 Useredini yiyi orbiti mistitsya pavutinne kilce Amalteyi utvorene pilom z yiyi poverhni 8 9 Amalteyu vidkriv 9 veresnya 1892 roku Edvard Emerson Barnard Vona otrimala im ya kozi abo nimfi Amalteyi z davnogreckoyi mifologiyi takozh vidoma yak Yupiter V 10 Bula sfotografovana zblizka kosmichnimi aparatami Voyadzher 1 ta Voyadzher 2 1979 a takozh Galileo sho pracyuvav u sistemi Yupitera z 1995 po 2003 rik Zmist 1 Vidkrittya ta nazva 2 Orbita ta obertannya 3 Fizichni harakteristiki 3 1 Zabarvlennya 4 Vzayemodiya z kilcyami Yupitera 5 Doslidzhennya 6 Primitki 7 PosilannyaVidkrittya ta nazva RedaguvatiAmalteyu vidkriv Edvard Emerson Barnard 9 veresnya 1892 roku v Likskij observatoriyi SShA za dopomogoyu 91 santimetrovogo refraktora 11 12 Vona stala ostannim suputnikom vidkritim pid chas vizualnih sposterezhen a ne metodom fotografiyi i pershim suputnikom Yupitera viyavlenim pislya vidkrittya galileyevih suputnikiv 1610 roku 13 Barnard ne vvazhav za potribne davati comu suputniku yakes im ya 14 13 Vin nazivav jogo prosto p yatim suputnikom Yupitera 13 15 JV Jupiter V 10 U ti chasi nomerami poznachali j galileyevi suputniki yih imena zaproponovani she v XVII stolitti praktichno ne vikoristovuvali 16 14 Ale inshi astronomi nezabarom pislya vidkrittya JV zaproponuvali dlya nogo bagato variantiv nazvi 16 Tak Kamil Flammarion 1893 roku zaproponuvav nazvu Amalteya na chest kozi v piznishih variantah mifu nimfi Amalteyi yaka vigoduvala molokom malenkogo Zevsa v rimskomu panteoni Yupitera 17 Barnard zhe vvazhav sho im ya goduvalnici Zevsa ne pidhodit takomu malenkomu ob yektu 16 Krim togo vono vzhe bulo zadiyane dlya odnogo z asteroyidiv 18 Prote ce im ya postupovo vvijshlo v uzhitok i 1976 roku bulo zatverdzhene Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom na XVI Generalnij asambleyi 15 19 Z nazvoyu suputnika pov yazani nazvi detalej jogo poverhni Yim dayut imena personazhiv mifu pro Amalteyu ta zgadanih tam geografichnih ob yektiv Stanom na 2018 rik na comu suputniku najmenovano dva kratera Geya ta Pan i dvi fakuli Ida ta Likt 20 21 Orbita ta obertannya RedaguvatiRadius orbiti Amalteyi vsogo 2 54 radiusa Yupitera velika pivvis 181 365 84 0 02 km 1 Ce najbilshij z 4 suputnikiv sho obertayutsya vseredini orbiti Io grupa Amalteyi Yak i bagato inshih suputnikiv vona zavzhdi povernena do planeti odnim bokom obertayetsya sinhronno 22 Ekscentrisitet ta nahil orbiti Amalteyi 0 003 i 0 374 vidpovidno 1 neveliki ale dlya blizkogo do planeti suputnika dosit znachni Jmovirno ce rezultat kolishnogo orbitalnogo rezonansu Amalteyi z Io Z chasom priplivna diya Yupitera zbilshila radius orbiti Io majzhe ne vplinuvshi na orbitu malenkoyi Amalteyi i rezonans znik Yaksho ce virno to zaraz ekscentrisitet i menshoyu miroyu nahil orbiti Amalteyi povilno zmenshuyutsya cherez priplivnu vzayemodiyu z planetoyu Ce stosuyetsya i nastupnogo za vidstannyu vid Yupitera jogo suputnika Tebi 23 8 Orbitalnij period Amalteyi 11h 57m 23s lishe na 1 5 bilshij za yupiteriansku dobu i tomu suputnik na nebi Yupitera ruhayetsya duzhe povilno Mizh jogo shodom ta zahodom prohodit priblizno 29 godin Z Yupitera z rivnya jogo hmar Amalteya viglyadala b malenkoyu yaskravoyu plyamoyu Yiyi disk mav bi rozmir vsogo 8 minut v 3 4 razi menshe Misyacya sposterezhuvanogo z Zemli ta zoryanu velichinu blizko 4 7m priblizno yak Venera z Zemli Yupiter zhe z poverhni Amalteyi viglyadaye velicheznim 46 5 gradusiv u diametri 7 sho v 93 razi bilshe za Misyac na zemnomu nebi Oskilki Amalteya obertayetsya sinhronno Yupiter na yiyi nebi neruhomij a z odnogo boku jogo ne vidno nikoli Doba Amalteyi vdvichi korotsha za zemnu prichomu na povernenomu do planeti boci kozhen den sposterigayetsya sonyachne zatemnennya Sonce hovayetsya za Yupiterom na pivtori godini Koli Amalteya prohodit nad dennim bokom Yupitera vin osvitlyuye yiyi nichnij bik u 900 raziv silnishe nizh povnij Misyac Zemlyu 24 Fizichni harakteristiki Redaguvati nbsp Na kozhnomu znimku livoruch bik spryamovanij vid Yupitera pravoruch veduchij bik 8 yaskravi plyami fakula Ida vgori ta fakula Likt unizu Foto Galileo 1999 nbsp Veduchij bik Amalteyi Yupiter pravoruch pivnich ugori Krater Pan vidno na pravomu verhnomu krayu krater Geya z yaskravimi shilami na nizhnomu Foto Voyadzhera 1 1979 nbsp Bik Amalteyi povernutij vid Yupitera Pravoruch vidno fakuli Ida vgori ta Likt unizu Foto Voyadzhera 1 1979 nbsp Bik Amalteyi povernutij vid Yupitera Znimok Galileo 2000 Najdetalnishe foto Amalteyi 8 stanom na 2018 rik Fakuli Ida ta Likt livoruch na terminatori vnizu yaskrava plyama na krayu kratera GeyaAmalteya maye nepravilnu formu 250 146 128 km 2 prichomu dovga vis zavzhdi spryamovana na Yupiter a korotka perpendikulyarno ploshini orbiti 22 Suputnik silno kraterovanij prichomu rozmiri deyakih krateriv nablizhayutsya do rozmiriv samoyi Amalteyi Napriklad najbilshij krater Pan maye diametr blizko 90 km i glibinu ne menshe 8 km 2 mozhlivo i vdvichi bilshe 22 Inshij krater Geya syagaye 75 km u diametri i ne mensh nizh 10 20 km u glibinu 22 Navit najbilshi krateri Amalteyi mayut prostu chashopodibnu formu bez centralnoyi girki Ce naslidok maloyi sili tyazhinnya na suputniku 2 Gustina Amalteyi vsogo 0 9 0 1 g sm3 Ce vkazuye na te sho vona skladayetsya perevazhno z vodyanogo lodu prichomu jmovirno neshilnogo 3 Mozhlivo kolis meteoritni udari rozbivali yiyi na shmatki yaki potim znovu zbiralisya dokupi pid diyeyu gravitaciyi 25 Ale na te shob zrobiti Amalteyu krugloyu yiyi gravitaciyi ne vistachilo Navit v yiyi centri tisk zgidno z rozrahunkami menshij za 1 MPa 10 atmosfer i takim chinom ne dosyagaye mezhi micnosti lodu 3 Poverhnya Amalteyi sudyachi za detalyami infrachervonogo spektru gliboka smuga poglinannya na dovzhini hvili 3 mkm mistit gidratovani minerali abo organichni spoluki 26 Inshi osoblivosti spektru vkazuyut na nayavnist sirkovmisnih spoluk 27 Za skladom Amalteyi mozhna zrobiti deyaki visnovki shodo yiyi utvorennya Za chasiv formuvannya suputnikiv Yupitera temperatura v rajoni yiyi orbiti zgidno z rozrahunkami perevishuvala 800 C i otzhe tam ne mig z yavitisya krizhanij suputnik Jmovirno Amalteya sformuvalasya na bilsh dalekij orbiti abo vzagali za mezhami sistemi Yupitera 3 26 Amalteya viprominyuye desho bilshe tepla nizh otrimuye vid Soncya Ce rezultat yiyi nagrivannya teplovim viprominyuvannyam Yupitera 9 K vidbitim vid nogo sonyachnim svitlom 5 K i bombarduvannyam zaryadzhenimi chastinkami 2 K 6 Zabarvlennya Redaguvati Poverhnya Amalteyi duzhe temna vona vidbivaye v serednomu 3 2 0 3 svitla albedo Bonda a yiyi geometrichne albedo stanovit 9 0 0 5 5 Veduchij bik suputnika priblizno na chvert yaskravishij za vedenij Imovirno ce rezultat bombarduvannya mikrometeoritami yake bilsh silne na veduchomu boci 5 zgidno z rozrahunkami ce bombarduvannya rujnuye poverhnyu zi shvidkistyu blizko 0 1 mkm na rik abo kilkasot metriv za chas isnuvannya Sonyachnoyi sistemi 28 26 Suputnik demonstruye pomitnij opozicijnij efekt zrostannya yaskravosti z nablizhennyam do protistoyannya pri zmenshenni fazovogo kuta z 6 7 do 1 6 yaskravist Amalteyi zbilshuyetsya na 40 29 Amalteya odin iz najbilsh chervonih ob yektiv Sonyachnoyi sistemi Yiyi pokaznik koloru B V dorivnyuye 1 5 0 2m i takim chinom za nasichenistyu chervonogo koloru vona jmovirno viperedzhaye vsi planeti ta veliki suputniki Do neyi nablizhayutsya za kolorom lishe Mars 1 36m Titan 1 28m ta Io 1 17m 30 31 32 Odnak yiyi viperedzhayut inshij nevelikij vnutrishnij suputnik Yupitera Metida 2 8 i deyaki dilyanki poverhni Io 22 Pohodzhennya takogo koloru Amalteyi zalishayetsya nevidomim Ye versiya sho vin obumovlenij osidannyam na neyi sirki sho vikidayetsya vulkanami Io ale comu superechit porivnyannya Amalteyi z Metidoyu ta Teboyu ci suputniki tim chervonishi chim dali prolyagaye yih orbita vid orbiti Io Mozhlivo yakijs vnesok u zabarvlennya Amalteyi robit vpliv zaryadzhenih chastok sho ruhayutsya v magnitosferi Yupitera 5 8 33 Amalteya blizka za fotometrichnimi vlastivostyami do inshih vnutrishnih suputnikiv Yupitera prinajmni do dobre doslidzhenih Tebi ta Metidi Sered nih vona najyaskravisha ale ne viriznyayetsya ani kolorom 2 8 ani spivvidnoshennyam yaskravosti veduchogo ta vedenogo boku 5 ani velichinoyu opozicijnogo efektu 29 ostanni dva parametri u nazvanih troh suputnikiv majzhe odnakovi Porivnyano z galileyevimi suputnikami Amalteya yak i Teba z Metidoyu duzhe temna ta chervona 31 34 8 Na Amalteyi ye kilka svitlih plyam mensh chervonogo koloru Voni roztashovani na shilah krateriv i na visochinah 2 22 Yih pohodzhennya poki ne z yasovane Jmovirno voni utvoreni svitlim materialom z glibin suputnika yakij mig opinitisya na poverhni zavdyaki meteoritnim udaram abo zavdyaki spovzannyu materialu poverhni z visochin uniz 8 22 Na visochinah vikid poverhnevogo materialu v kosmichnij prostir pri udarah polegshenij malim znachennyam drugoyi kosmichnoyi shvidkosti 3 Najbilsha ta najyaskravisha taka plyama znahoditsya vseredini ta na krayu kratera Geya albedo tam pidvishene ne mensh nizh u 2 3 razi 8 2 Mensha plyama roztashovana v krateri Pan 5 a tri she menshih bilya togo kincya Amalteyi yakij spryamovanij vid Yupitera 3 Dvi plyami z cih troh otrimali nazvi fakula Ida j fakula Likt todi yak najyaskravishi lishilisya bezimennimi 21 Vzayemodiya z kilcyami Yupitera RedaguvatiZavdyaki priplivnomu vplivu Yupitera vidcentrovij sili a takozh nizkij gustini ta silnij vityagnutosti Amalteyi druga kosmichna shvidkist na deyakih yiyi dilyankah ne perevishuye 1 m s 8 3 i pil sho jogo vibivayut mikrometeoriti legko pokidaye poverhnyu Dali vin rozpovsyudzhuyetsya orbitoyu Amalteyi a zgodom postupovo nablizhayetsya do Yupitera cherez efekt Pojntinga Robertsona Cej pil utvoryuye odne z kilec Yupitera pavutinne kilce Amalteyi angl Amalthea gossamer ring 8 9 Vono prostyagayetsya vid orbiti Amalteyi vseredinu de prostezhuyetsya do golovnogo kilcya Yupitera koncentraciya chastinok u nomu roste z nablizhennyam do planeti Napivtovshina kilcya priblizno dorivnyuye maksimalnomu vidhilennyu Amalteyi vid ploshini ekvatora Yupitera 1188 6 km U serednij ploshini kilcya chastinok menshe nizh vishe i nizhche Ce kilce vkladene v analogichne ale bilsh shiroke tovste ta rozridzhene kilce Tebi 1 28 35 9 8 Galileo prolitayuchi bilya Amalteyi 5 listopada 2002 roku zafiksuvav svoyim zoryanim skanerom 7 9 nevidomih ob yektiv pivdennishe neyi Shvidshe za vse ce dribni suputniki Yupitera chastinki kilcya mozhlivo vikinuti z Amalteyi meteoritnimi udarami Vidstan do nih viznachiti ne vdalosya Nevidomim zalishivsya i yih rozmir ale deyaki mirkuvannya vkazuyut na te sho vin lezhit u mezhah vid pivmetra do kilkoh desyatkiv kilometriv 36 piznishe vdalosya vstanoviti sho v rajoni orbiti Amalteyi nemaye til rozmirom gt 1 km 37 Na nastupnomu vitku orbiti 21 veresnya 2003 za godinu do svogo znishennya Galileo viyaviv poblizu orbiti Amalteyi she odin podibnij ob yekt Togo razu Amalteya bula z inshogo boku Yupitera sho vkazuye na te sho ci mikrosuputniki utvoryuyut kilce poblizu yiyi orbiti 36 38 39 40 Doslidzhennya Redaguvati nbsp Tin Amalteyi na poverhni Yupitera znimok Yunoni 2017 41 Pershi znimki na yakih vidno detali poverhni Amalteyi zrobiv kosmichnij aparat Voyadzher 1 u berezni 1979 roku Cherez 4 misyaci sistemu Yupitera vidvidav Voyadzher 2 2 42 43 44 Pershij zond sfotografuvav suputnik z riznih bokiv a drugij lishe storonu povernenu vid Yupitera prichomu na jogo foni Rozdilna zdatnist najkrashih znimkiv Amalteyi zroblenih cimi aparatami stanovit 8 i 10 km na paru linij vidpovidno 42 22 45 Voni takozh vidznyali infrachervonij spektr za yakim bula rozrahovana temperatura poverhni ta otrimali deyaki dani pro vidimij spektr 6 Cherez 17 rokiv Amalteyu pochav doslidzhuvati Galileo Pershij yiyi znimok vin zrobiv 7 veresnya 1996 46 a najdetalnishij 2 4 km piksel 8 4 sichnya 2000 Vostannye Galileo proletiv povz Amalteyu 5 listopada 2002 na vidstani 244 kilometri vid yiyi centru i vimiryuvannya vidhilen u rusi aparatu dozvolilo obchisliti yiyi masu 3 Zrobiti fotografiyi todi ne vdalosya kameri Galileo buli vimkneni cherez poshkodzhennya radiaciyeyu she v sichni ale zoryanij skaner zafiksuvav poblizu orbiti Amalteyi kilka ob yektiv nevidomogo rozmiru jmovirno chastinok kilcya She odin podibnij ob yekt buv viyavlenij 21 veresnya 2003 za godinu do zgoryannya Galileo v atmosferi Yupitera 36 39 Krim togo pid chas cih prolotiv aparat reyestruvav specialnim detektorom udari mikroskopichnih chastinok kilcya ta peredavav dani pro yih masi shvidkosti ta napryamki ruhu 47 8 V 2000 2001 Amalteyu na svoyemu shlyahu do Saturna sposterigav Kassini sho dozvolilo utochniti yiyi orbitu 1 2006 roku orbitu suputnika bulo utochneno za danimi aparatu Novi gorizonti 48 2017 roku Yunona sfotografuvala tin Amalteyi na poverhni Yupitera 41 Navit pislya polotiv kosmichnih aparativ zberigayut svoye znachennya sposterezhennya Amalteyi z Zemli ta zemnoyi orbiti na velikih teleskopah trivayut yiyi astrometrichni fotometrichni ta spektrometrichni doslidzhennya Tak u 2002 2003 roci na 8 2 metrovomu teleskopi Subaru bulo otrimano yiyi spektr u diapazoni 800 4200 nm 26 a 1996 roku na 2 4 metrovomu orbitalnomu teleskopi Habbl u diapazoni 250 800 nm 27 Ci sposterezhennya dali zmogu zrobiti deyaki visnovki shodo skladu poverhni Amalteyi 26 27 Kozhni 6 rokiv vidbuvayutsya vzayemni pokrittya suputnikiv Yupitera i yih sposterezhennya dozvolyayut otrimati duzhe tochni dani pro polozhennya cih suputnikiv a takozh deyaki dani pro yih poverhnyu 49 Zokrema 2009 roku na dvoh dvometrovih teleskopah Folksa provodilisya sposterezhennya pokrittiv Amalteyi galileyevimi suputnikami 50 Primitki Redaguvati a b v g d e zh i Cooper N J Murray C D Porco C C Spitale J N 2006 Cassini ISS astrometric observations of the inner jovian satellites Amalthea and Thebe Icarus 181 1 223 234 Bibcode 2006Icar 181 223C doi 10 1016 j icarus 2005 11 007 a b v g d e zh i k l Thomas P C Burns J A Rossier L Simonelli D Veverka J Chapman C R Klaasen K Johnson T V Belton M J S Galileo Solid State Imaging Team September 1998 The Small Inner Satellites of Jupiter Icarus 135 1 360 371 Bibcode 1998Icar 135 360T doi 10 1006 icar 1998 5976 a b v g d e zh i k l m n Anderson J D Johnson T V Shubert G et al 2005 Amalthea s Density Is Less Than That of Water Science 308 5726 1291 1293 Bibcode 2005Sci 308 1291A PMID 15919987 doi 10 1126 science 1110422 Rozrahovano za formuloyu v 2 G M r displaystyle v sqrt frac 2GM r nbsp de M displaystyle M nbsp masa Amalteyi r displaystyle r nbsp vidstan vid yiyi centru mas G displaystyle G nbsp gravitacijna stala div Druga kosmichna shvidkist a b v g d e Simonelli D P Rossier L Thomas P C Veverka J Burns J A Belton M J S 2000 Leading Trailing Albedo Asymmetries of Thebe Amalthea and Metis Icarus 147 2 353 365 Bibcode 2000Icar 147 353S doi 10 1006 icar 2000 6474 a b v Simonelli D P 1983 Amalthea Implications of the temperature observed by Voyager Icarus 54 3 524 538 Bibcode 1983Icar 54 524S doi 10 1016 0019 1035 83 90244 0 a b Rozrahovano za formuloyu sin a 2 R J R o r b displaystyle sin alpha 2 R J R orb nbsp de a displaystyle alpha nbsp kutovij diametr Yupitera R J displaystyle R J nbsp jogo linijnij radius R o r b displaystyle R orb nbsp radius orbiti Amalteyi a b v g d e zh i k l m n p r s Burns J A Simonelli D P Showalter M R Hamilton D P Porco C D Esposito L W Throop H 11 Jupiter s Ring Moon System Jupiter The Planet Satellites and Magnetosphere F Bagenal T E Dowling W B McKinnon Cambridge University Press 2004 P 241 262 ISBN 9780521818087 Bibcode 2004jpsm book 241B a b v Uralskaya V S Kolca Yupitera GAISh MGU Arhiv originalu za 12 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 a b Planet and Satellite Names and Discoverers Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu za 21 serpnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Barnard E E 1892 Discovery and observations of a fifth satellite to Jupiter Astronomical Journal 12 275 81 85 Bibcode 1892AJ 12 81B doi 10 1086 101715 Wesemael F Del Duchetto K Racine R May 2011 From J Winthrop Jr to E E Barnard The Arduous Path to the First Sighting of Amalthea Journal for the History of Astronomy 42 2 125 139 Bibcode 2011JHA 42 125W a b v Bakich M E The Cambridge Planetary Handbook Cambridge University Press 2000 P 220 221 ISBN 9780521632805 a b Barnard E E 1894 Micrometrical observations of the fifth satellite of Jupiter during the opposition of 1893 with measures of diameters of Jupiter 1892 4 Astronomical Journal 14 325 97 104 Bibcode 1894AJ 14 97B doi 10 1086 102091 a b Blunck J Solar System Moons Discovery and Mythology Springer 2010 P 9 15 ISBN 978 3 540 68852 5 Bibcode 2010ssm book B DOI 10 1007 978 3 540 68853 2 Arhivovano z dzherela 14 zhovtnya 2014 a b v Barnard E E 1893 Jupiter s fifth satellite Popular Astronomy Goodsell Observatory of Carleton College Northfield Minnesota 1 76 82 Flammarion C 1893 Le Noveau Satellite de Jupiter L Astronomie 12 3 91 94 Bibcode 1893LAstr 12 91F Schmadel Lutz D Dictionary of Minor Planet Names Sixth Revised and Enlarged Edition Heidelberg N Y Dordrecht L Springer 2012 P 23 ISBN 978 3 642 29717 5 Flammarion C Kowal C Blunck J 7 zhovtnya 1975 Satellites of Jupiter International Astronomical Union Circular 2846 Central Bureau for Astronomical Telegrams Arhiv originalu za 22 lyutogo 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Bibcode 1975IAUC 2846 6F Categories for Naming Features on Planets and Satellites Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu za 9 serpnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 a b Amalthea Nomenclature Search Results Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu za 9 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 a b v g d e zh i Ververka J Thomas P Davies M E Morrison D September 1981 Amalthea Voyager imaging results Journal of Geophysical Research 86 A10 8675 8682 Bibcode 1981JGR 86 8675V doi 10 1029 JA086iA10p08675 Proctor A L Hamilton D P Rauch K P 2001 An Explanation for the High Inclinations of Thebe and Amalthea Bulletin of the American Astronomical Society 33 1403 Bibcode 2001AAS 199 6305P Moore P Rees R Patrick Moore s Data Book of Astronomy Cambridge University Press 2011 P 189 ISBN 9781139495226 Jeff Hecht 26 travnya 2005 Jupiter s innermost moon just a pile of rubble New Scientist Arhiv originalu za 16 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 a b v g d Takato N Bus S J Terada H Pyo T S Kobayashi N 2004 Detection of a Deep 3 µm Absorption Feature in the Spectrum of Amalthea JV Science 306 5705 2224 2227 Bibcode 2004Sci 306 2224T doi 10 1126 science 1105427 Supporting online materials a b v Wells E N Flynn B Gradie J Johnson R Pascu D Stern A Thomas P Zellner B 1996 Spectrophotometry of Amalthea and Thebe Bulletin of the Astronomical Society 28 3 1071 Bibcode 1996BAAS 28 1071W a b Burns J A Showalter M R Hamilton D P Nicholson P D de Pater I Ockert Bell M E Thomas P C May 1999 The Formation of Jupiter s Faint Rings Science 284 5417 1146 1150 Bibcode 1999Sci 284 1146B doi 10 1126 science 284 5417 1146 a b Kulyk I Jockers K 2004 Ground based photometric observations of Jupiter s inner satellites Thebe Amalthea and Metis at small phase angles Icarus 170 1 24 34 Bibcode 2004Icar 170 24K doi 10 1016 j icarus 2004 03 008 Millis R L 1978 Photoelectric photometry of JV Icarus 33 2 319 321 Bibcode 1978Icar 33 319M doi 10 1016 0019 1035 78 90151 3 a b Tholen D J Tejfel V G Cox A N Chapter 12 Planets and Satellites Allen s Astrophysical Quantities Arthur N Cox 4th ed Springer Science amp Business Media 2000 P 299 303 307 ISBN 9780387987460 Bibcode 2000asqu book 293T Anonymous 16 bereznya 1978 Faint but red is Amalthea New Scientist 77 1094 729 Gradie J Thomas P Veverka J 1980 The Surface Composition of Amalthea Icarus 44 2 373 387 Bibcode 1980Icar 44 373G doi 10 1016 0019 1035 80 90032 9 Planetary Satellite Physical Parameters JPL s Solar System Dynamics group 3 veresnya 2013 Arhiv originalu za 18 sichnya 2010 Procitovano 18 listopada 2014 Ockert Bell M E Burns J A Daubar I J Thomas P C Veverka J Belton M J S Klaasen K P April 1999 The Structure of Jupiter s Ring System as Revealed by the Galileo Imaging Experiment Icarus 138 2 188 213 Bibcode 1999Icar 138 188O doi 10 1006 icar 1998 6072 a b v Fieseler P D Adams O W Vandermey N Theilig E E Schimmels K A Lewis G D Ardalan S M Alexander C J 2004 The Galileo star scanner observations at Amalthea Icarus 169 2 390 401 Bibcode 2004Icar 169 390F doi 10 1016 j icarus 2004 01 012 Showalter M R Cheng A F Weaver H A Stern S A Spencer J R Throop H Birath E M Rose D Moore J M 2007 Clumps and Temporal Changes in the Jovian Ring System as Viewed by New Horizons Bulletin of the American Astronomical Society 39 438 Bibcode 2007DPS 39 1507S Fieseler P D Ardalan S M 4 kvitnya 2003 Objects near Jupiter V Amalthea International Astronomical Union Circular 8107 Central Bureau for Astronomical Telegrams Arhiv originalu za 2 bereznya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Bibcode 2003IAUC 8107 2F a b Emily Lakdawalla 17 travnya 2013 A serendipitous observation of tiny rocks in Jupiter s orbit by Galileo The Planetary Society Arhiv originalu za 14 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Another Find for Galileo Jet Propulsion Laboratory 9 kvitnya 2003 Arhiv originalu za 4 listopada 2004 Procitovano 18 listopada 2014 a b PIA21969 Jovian Moon Shadow NASA photojournal 19 zhovtnya 2017 Arhiv originalu za 1 veresnya 2018 a b Smith B A Soderblom L A Beebe R Boyce J Briggs G Carr M Collins S A Johnson T V Cook A F II Danielson G E Morrison D November 1979 The Galilean Satellites and Jupiter Voyager 2 Imaging Science Results Science 206 4421 927 950 Bibcode 1979Sci 206 927S doi 10 1126 science 206 4421 927 Daniel Muller Missions to Amalthea Arhiv originalu za 3 bereznya 2011 Procitovano 18 listopada 2014 Za danimi NASA Planetary Data System Stooke P J February 1992 A model and map of Amalthea Earth Moon and Planets 56 2 123 139 Bibcode 1992EM amp P 56 123S doi 10 1007 BF00056353 PIA01072 Galileo s First Image of Amalthea NASA photojournal 18 listopada 1997 Arhiv originalu za 13 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Hamilton D P Kruger H 2008 The sculpting of Jupiter s gossamer rings by its shadow Nature 453 7191 72 75 Bibcode 2008Natur 453 72H PMID 18451856 doi 10 1038 nature06886 Arhiv originalu za 14 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Boronenko T S 2012 Postnyutonovskie orbitalnye effekty v dvizhenii blizkih sputnikov Yupitera Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta 7 70 75 Arhiv originalu za 16 bereznya 2015 Procitovano 18 listopada 2014 Vachier F Arlot J E Thuillot W 2002 Mutual phenomena involving J5 Amalthea in 2002 2003 Astronomy and Astrophysics 394 L19 L21 Bibcode 2002A amp A 394L 19V doi 10 1051 0004 6361 20021329 Christou A A Lewis F Roche P Hidas M G Brown T M 2010 Observational detection of eclipses of J5 Amalthea by the Galilean satellites Astronomy and Astrophysics 522 Bibcode 2010A amp A 522A 6C arXiv 1104 0042 doi 10 1051 0004 6361 201014822 Posilannya RedaguvatiAmalteya Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 19 20 ISBN 966 613 263 X Amalthea Jupiter V Views of the Solar System Arhiv originalu za 12 serpnya 2014 Amalthea Overview NASA Solar System Exploration Arhiv originalu za 9 zhovtnya 2014 Procitovano 18 listopada 2014 Amalthea NASA photojournal Arhiv originalu za 31 grudnya 2012 Amalthea Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union Arhiv originalu za 27 serpnya 2014 spisok najmenovanih detalej poverhni Amalthea Encyclopaedia Britannica Arhiv originalu za 23 sichnya 2022 Armstrong T et al 9 grudnya 2003 Results from the Galileo Energetic Particle Detector During the Amalthea Encounter of November 5th 2002 galileo ftecs com Arhiv originalu za 5 grudnya 2004 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Amalteya suputnik amp oldid 40608926