| Було запропоновано приєднати статтю Робота над роллю до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з квітня 2014. |
Акто́р, жін. акто́рка (лат. actor — той, хто діє), також заст. лицеді́й, лицеді́йка — людина, що виконує ролі в драматичних, оперних, балетних, естрадних, циркових виставах та кінофільмах, створює сценічні образи.
Стиль, напрям і жанр акторського мистецтва визначаються характером драматургії, національними особливостями театру, складом аудиторії та постановчими принципами. Акторське мистецтво завжди набуває типових ознак, характерних для стилю певної історичної епохи.
Генеза професії Редагувати
Акторська професія зародилася в культових і обрядових ігрищах. У Старод. Греції ігрища, збагатившись суспільними ідеями, поетичними образами, розвинулись у театр, в якому акторство набуло певної професійної майстерності. Християнство надовго затримало розвиток театру народів Європи. Професійне акторське мистецтво відродилося в період пізнього Середньовіччя, досягши високого рівня в театрі Шекспіра. Класицизм створив струнку естетику акторського мистецтва, підпорядкувавши акторську гру вимогам декламації, умінню знаходити для кожного почуття зовнішній вираз і точно фіксувати його в жесті, інтонації, міміці. Сценічна школа класицизму сприяла розвиткові акторської майстерності, але непорушність її правил обмежувала можливості показу життя, нівелювала творчу акторську індивідуальність і сприяла появі штампів в акторській грі.
На теренах України, що перебували у складі королівства Польщі, ВКЛ, Речі Посполитої, з XV ст. почали ставити містерії на релігійну тематику, де брали участь учні міських шкіл, а з XVII ст. учні колегіумів єзуїтів, піарів. Одночасно на ярмарках виступали мандрівні актори, жонглери, музиканти, яких можна вважати першими професійними акторами. Неподалік Львова народився один з перших ренесансних поетів Польщі Миколай Рей, чиї драми з початку XVI ст. були доволі популярними, як і твори Мартина Бельського, Яна Кохановського. Одночасно у народі набули популярності містерії біля вертепів. На межі XVI—XVII ст. стали популярними вистави професійних труп англійських (твори Шекспіра), італійських (опера, commedia dell'arte). Вистави регулярно відбувались при дворах короля, магнатів. Перший стаціонарний театральний зал був збудований 1637 при королівському палаці Варшави. З середини століття професійні трупи оперно-балетних акторів з'явились при резиденціях найбільших магнатських родин на теренах України, де на початку XVIII ст. існувало 10 театрів. З них найвідомішою була трупа театру при Підгорецькому замку, яка переважно виконувала твори Вацлава Жевуського.
Професіональні актори Росії, відомі вже з 2-ї пол. 17 ст., довгий час у своїй грі додержувалися принципів класицистичної естетики.
З занепадом класицизму, що почався в театрі в кінці XVII ст., у акторській майстерності розвивались і зміцнювались реалістичні тенденції. Починаючи з кінця 18 ст., у добу романтизму, зародився новий сценічний стиль акторської гри, що характеризувався емоційністю, виявом сильних, глибоких пристрастей, прагненням до динамічності дії, розкриттям складності людського характеру.
Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика кріпацького ладу у творчості передових українських письменників наблизили театр до істотних питань життя і створили плідний ґрунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. Критичний реалізм примушував зосередити акторську увагу на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історичною епохою, соціальними обставинами, побутом. Думки про театр Гоголя, Пушкіна, Бєлінського, Шевченка визначили шляхи розвитку українського театру як мистецтва життєвої правди й високих суспільних ідеалів.
Драматургія Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й половині 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших українських професівйних акторів і акторок, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська. Корифеї української сцени Кропивницький, Карпенко-Карий, Саксаганський, Садовський і Заньковецька, обсновуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чернишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.
Визначним теоретиком реалістичного акторського мистецтва був режисер К. Станіславський, який узагальнив досвід акторської творчості багатьох віків і народів. За вченням Станіславського, перевтілення є вершиною акторського мистецтва; воно принципово відрізняє акторські школи переживання від акторських шкіл удавання (зображення). Перевтілення передбачає здатність актора жити справжніми почуттями героя, коли актор органічно заволодіває думками, діями та вчинками втілюваного образу.
В Україні за роки СРСР виросла велика плеяда визначних майстрів сцени, таких яскравих акторських індивідуальностей, як Бучма, Крушельницький, Литвиненко-Вольгемут, Мар'яненко, Паторжинський, Ужвій, Шумський, Романов, Василько, Романицький, Чистякова.
Акторська гра Редагувати
Див. також Редагувати
- Опера
- Меценат
- Афіша
- Музика бароко
- Режисер
- Портрет актора в ролі
- Театральна завіса
- Театральна програмка
- Перелік античних театрів і цирків
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Том 1 стр. 30
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Словник української мови
- Український драматичний театр, т. 2. К. 1959;
- Станіславський К. С. Моє життя в мистецтві. К., 1955;
- Білецький О., Мамонтов Я. Український театр, ч. 2. К., 1941;
- Про мистецтво театру. К., 1954;
- Робота актора над собою. Ч. І та ІІ. Щоденник учня / К. Станіславський ; пер. Т. Ольховського ; за ред. Ф. Гаєвського. — Факсимільне вид. 1953 р. — Львів: КТАМ, 2011. — 672 с.
- Саксаганський П. К. Думки про театр. К., 1955;
- Мар'яненко І. О. Минуле українського театру. К., 1953.
Посилання Редагувати
- Актор [ 28 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
Примітки Редагувати
- ↑ Лицедій // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Лицедій // Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов).