Доісторичний період Редагувати
В епоху раннього мезоліту на територію Норвегії слідом за відступаючим на північ льодовиком проникли дві споріднені культури мисливців і збирачів, названі за основними пам'ятниками культури Фосна—Генсбака і культура Комса. Клімат в Норвегії після закінчення льодовикового періоду був винятково сприятливим, і Норвегія була однією з найбільш густонаселених територій в той період історії Землі.
У період неоліту на півдні Норвегії існувала мегалітична, ймовірно доіндоєвропейська культура лійчастого посуду, а на сході — культура ямково-гребінцевої кераміки (остання була ймовірно фіно-угорською).
Середньовіччя Редагувати
Норвегія в ранньому середньовіччі Редагувати
Про ранню історію Норвегії ми маємо лише найпохмуріші відомості. Достовірно відомо, що перші поселенці, котрі відтіснили кочові фінські племена на північ, далеко за межі їхнього колишнього поширення, були предками теперішніх мешканців Норвегії і належали до окремого скандинавського племені, спорідненого з данцями і англами. Щодо того, як відбулося це заселення, думки розходяться. Деякі вчені стверджують, що Норвегія почала заселятися з півночі, а потім поселенці влаштувалися на західному березі і в центральній частині. Пізніші історики, навпаки, припускають, що заселення відбувалося з півдня на північ — думка, що підтверджується археологічними розкопками. З давніх саг можна зробити висновок, що у віддалені часи норвежці займали область від південної частини затоки Віке до Тронгейма, колишнього Нідарос, але, подібно до своїх сусідів — готів і шведів — не утворювали згуртованого політичного цілого. Населення розпалося на 20-30 окремих груп, званих fylke (від давньонорвезької fylki — народ).
У кожного фюлка був свій конунг або ярл, за винятком тих випадків, коли кілька фюлків не з'єднувалися під владою одного конунга. У народі, проте, рано проявилося усвідомлення необхідності виробити єдине право, яке регулювало б взаємні відносини фюлків і перешкоджало б постійним чварам між ними. Для цієї мети кілька фюлків з'єднувалися в одне загальне зібрання — Тінґ (ting).
Тінґ скликався в певному місці в хороший час року. На ньому були присутні всі вільні члени суспільства, але справи вирішувалися особливими уповноваженими, котрі призначались кожним конунгом окремо і складали верховні збори або верховний суд; до їх лав не допускалися особи, що знаходилися в залежності від конунга. У пізніші часи країна була розділена на чотири великих округи, кожен зі своїм окремим тінґом, зі своїми законами і звичаями; а саме: Frostating , який створили фюлки, розташовані на північ від Согнефіорду; Gulating , який обіймав південно-західні фюлки, тінґи регіонів Оппланну (Упланну) і Віке, що включали всю країну на південь і схід від Центрального гірського ланцюга і збиралися спочатку разом в Eidsivating, але згодом округ Віке відокремився і утворив окремий тінґ.
Давньонорвезьке суспільство складалося з двох станів: князів і вільних селян. У суворій підвладності їм знаходилися невільні люди, або раби (трелли), з якими вони не поводилися суворо. Це були, здебільшого, бранці. У земному житті вони залежали від сваволі своїх панів, а по смерті не допускалися в Валґаллу, куди приймалися тільки вільні люди, померлі в бою. Два вільних стани не утворювали відокремлених один від одного каст. Звання селянина вважалося почесним.
Надходження на службу до конунга вважалося ганебним для селян і накладалося в деяких випадках у вигляді покарання. Конунг був найбільшим землевласником і своїми землями керував за допомогою осіб, що називалися armadr . При дворі конунга жив загін воїнів; це були відбірні, найвідважніші солдати, звані домашніми людьми. Вони знаходилися в залежності від конунга, тому їх не зараховували до вільних людей, хоча вони користувалися повною особистою свободою.
Епоха вікінгів (793—1066 рр.) Редагувати
Внаслідок природних і кліматичних особливостей в Норвегії погано розвивалося общинне землеволодіння; відокремлені двори становили приватну власність власника, який або сам користувався нею, або здавав в оренду. Земля звичайно передавалася у спадщину старшому синові; молодші отримували свою частку рухомим майном, і нерідко відправлялися шукати щастя на чужині. В VIII століття набіги скандинавів на Європу набули небачених масштабів. Учасників цих набігів називали вікінгами. Формально точкою відліку епохи вікінгів прийнято вважати напад на монастир святого Кутберта на острові Ліндісфарн в 793 році. Однак очевидно, що скандинави здійснювали грабіжницькі рейди і раніше.
Середньовічні хроністи (Дудо Сен-Кантенський, Адам Бременський) висловлювали припущення, що вікінги йшли в грабіжницькі походи через перенаселення або бідність. Однак сучасні дослідження спростовують цю точку зору. Одним з головних спонукальних мотивів походів вікінгів, пише Е. Ресдаль, були пошуки слави і багатства, як про це свідчать скальдичні пісні і рунічні камені. Вікінги також шукали нові торговельні бази і місця для поселень. Не останню роль зіграв розвиток кораблебудування в Скандинавії. Крім того, в цей час в норвезькому суспільстві відбувалися корінні перетворення. Нерідко в завойовницькі експедиції пускалися і самі конунги. Серед них найбільш відомі — Ейрік Кривава Сокира і Гаральд III Суворий.
Розрізняють два періоди експедицій вікінгів: в першому норвежці плавали за море невеликими загонами, нападаючи лише на береги і острови і повертаючись додому на зимівлю; у другому — збирались великим військом, заходячи вглиб території і залишаючи на зиму в країні, яку грабували, будують там укріплення і, врешті-решт, поселяються на них. У деяких з відвідуваних вікінгами землях цей період починається раніше, в інших — пізніше: в Ірландії і в гирлі Луари — в 835 році, в Англії і по гирлі Сени — в 851. Вікінги побували практично у всіх частинах Європи: плавали навколо Піренейського півострова, грабували Прибалтику, висаджувалися на Апеннінах, подорожували по Київській Русі і навіть служили в варязької гвардії візантійського імператора в Константинополі.
В епоху вікінгів, в кінці IX століття, вперше відбулося об'єднання південно-західних земель Норвегії. Ця заслуга належить Гаральду I Норвезькому. Вирішальну перемогу над об'єднаним військом ярлів він здобув в битві біля Гафрсфйорді. Традиційна дата цієї битви — 872 рік. Гаральду також вдалося підкорити Оркнейські і Шетландські острови.
Гаральд Прекрасноволосий (Гаральд I Норвезький) вважається першим конунгом країни. Його нащадки правили країною аж до 1319 року. Проте ісландська традиція називає його правління тиранією. Сноррі Стурлусон, який писав свої саги триста років по тому, стверджував навіть, що конунг відняв у бондів землі і повернув їх тільки на правах льону (так зване «відібрання Одаль»). Втім, історики вважають, що мова в даному випадку йде лише про введення податку на земельну власність, при цьому Гаральд не втручався в форму поземельних відносин.
Гаральд залишив після себе безліч синів, двоє з яких стали конунгами Норвегії. Ще за життя він призначив собі в співправителі сина Ейріка на прізвисько Кривава Сокира. Після смерті Гаральда Ейріку довелося боротися з братами за верховенство в Норвегії. Спочатку він розгромив двох братів, які полягли в бою. Однак незабаром в країні з'явився ще один, молодший син Гаральда — Гакон, народжений від наложниці. Він виховувався у англійського короля Етельстана. Гакон пообіцяв бондами відновити їх стародавні права і швидко отримав їх підтримку. В результаті Ейрік був змушений залишити Норвегію і виїхати в Англію, де і помер.
Після приходу до влади Гакон, який був вихований при англійському дворі в християнському дусі, намагався ввести в Норвегії християнство, проте зустрів серйозний опір з боку бондів. Він не став старатися, тому країна ще кілька десятиліть залишалася язичницькою. Правління Гакона, що отримав прізвисько «Добрий», супроводжувалося постійними зіткнення з синами Ейріка. В останнім з них, в битві при Фітьяра, незважаючи на перемогу, Гакон був смертельно поранений. Вмираючий конунг передав владу своєму суперникові — синові Ейріка Харальду Сіра Шкура.
Новому конунгу довелося боротися з ярлами Хладира, які не бажали підкорятися центральній владі і користувалися підтримкою датських конунгів. Зрештою, Гаральд загинув, попавши в пастку датчан. Після цього влада в Норвегії перейшла до датського конунга Гаральда Синьозубого. Він призначив своїм ставлеником ярла Хладира Гакона Могутнього. Той, втім, незабаром розірвав відносини з Гаральдом Синій Зуб після того, як датчани спробували ввести християнство в Норвегії, а після виграної ним битви при Хйорунгавазі фактично став самостійним правителем країни. Незважаючи на те, що в цілому правління Гакона характеризується позитивно, в кінці життя він викликав невдоволення бондів своєю розпусною поведінкою. Вони підтримали нового претендента на престол — Олафа Трюггвасона, нащадка Гаральда Прекрасноволосого по батьківській лінії, і в 995 році Гакон був убитий.
Першими християнськими місіонерами в Норвегії були переважно англійці; настоятелі англійських монастирів стали володарями великих маєтків. Тільки прикраси нових дерев'яних церков (дракони та інші язичницькі символи) нагадували про епоху вікінгів. Гаральд Суворий був останнім норвезьким королем, який претендував на владу в Англії (де він загинув у 1066 р.), а його онук Маґнус III Голоногий був останнім королем, який претендував на владу в Ірландії. У 1170 р., згідно з указом Папи, створено архієпископство у Тронгеймі з п'ятьма вікарними єпископствами у Норвегії і шістьма — на західних островах, в Ісландії і Ґренландії. Норвегія стала духовним центром обширної території у Північній Атлантиці.
Під час тривалого правління Гокона IV (1217—1263 рр.) громадянські війни стихли, і Норвегія вступила в нетривалу «епоху розквіту». У цей час завершилося створення централізованого управління країною: було засновано королівську раду, король призначав регіональних губернаторів і судових чиновників. Хоча регіональні законодавчі збори (ting) ще зберігались, у 1274 р. було ухвалено загальнодержавний звід законів. Владу норвезького короля вперше визнали Ісландія і Ґренландія, вона міцніше утвердилася на Фарерських, Шетландських і Оркнейських островах. Інші норвезькі володіння в Шотландії були формально повернуті в 1266 р. шотландському королю. У цей час процвітала морська торгівля, і Гокон IV, резиденція якого знаходилась у центрі торгівлі — Бергені, підписав перший з відомих торговельних договорів з королем Англії.
ХІІІ століття було останнім періодом незалежності і величі в ранній історії Норвегії.
1262—1264 р. — норвежці завоювали Ісландію.
1319 р. — укладена особиста унія зі Швецією.
1380 р. — аналогічна унія підписана з Данією.
1397 р. — Кальмарська унія, що об'єднала три скандинавських королівства під егідою Данії.
1537 р. — Норвегія втратила самостійність і стала провінцією Данії.
Новий час Редагувати
14 січня 1814 року після завершення Наполеонівських воєн згідно з Кільськм мирним договором Данія передала Норвегію шведам «у повну власність».
У першій половині 1814 року Норвегія виступила проти Кільського договору і проголосила незалежність. 17 травня прийняла власну конституцію й обрала принца Крістіана Фредеріка королем Норвегії.
26 липня - 14 серпня 1814 року — Шведсько-норвезька війна. 14 серпня в місті Мосс підписали конвенцію про припинення вогню.
4 листопада 1814 року — укладена Шведсько-норвезька унія. Була переглянута норвезька конституція. А шведського короля Карла XIII обрали норвезьким королем під іменем Карл II.
XX століття Редагувати
1905 р. — розірвання унії зі Швецією й утворення самостійного Норвезького королівства.
1914—1918 р. — в І світовій війні Норвегія дотримувала нейтралітету.
1940—1945 р. — під час ІІ світової війни країна була окупована німецькими військами у ході операції «Везерюбунг».
1949 р. — вступ Норвегії в НАТО, до Північної Ради в 1952, ЄС в 1972, але вийшла після референдуму. У 1988 Ґру Гарлем Брунтланн була нагороджена премією Третього світу. У 1991 король Олаф V помер, йому успадковував його син Гаральд V. У 1982 Норвегія ігнорувала заборону на китовий промисел. На референдумі 28 листопада 1994 норвежці знову відмовилися приєднатися до ЄС, однак Норвегія залишається активним членом європейських організацій (ЄЕС, Шенгенські домовленості та ін.).
XXI століття Редагувати
- 2001 — приєднання Норвегії до Шенгенської угоди про візовий режим в країнах Європейського Союзу
- 200 — норвезька спіральна аномалія
- 2013 — парламентські вибори в Стортинг, перемогла несоціалістична опозиція на чолі з лідером консервативної партії Ерною Солберг
- 2014 — після анексії Криму та військової агресії Росії щодо України, 10 жовтня 2014 р. перелік санкцій розширила Норвегія, приєднавшись, таким чином, до санкцій ЄС від 12 вересня. Санкції обмежують експорт до Росії товарів і технологій подвійного призначення, технологій та обладнання, необхідних для освоєння шельфових родовищ, доступу до ринків капіталу.
- 2011 — терористичні акти в Норвегії
- 2017 — парламентські вибори в Стортинг, найбільшу кількість голосів отримала Норвезька робітнича партія на чолі з Йонасом Гаром Стьоре, але сумарно несоціалістична коаліція набрала більше голосів і зберегла за собою пост прем'єр-міністра
- 2018 — Норвегія вирішила приєднатися до висилки російських дипломатів з країни після отруєння Сергія Скрипаля.
- 2018 — Норвегія встановила рекорд зібравши 39 медалей на зимових Олімпійських іграх 2018
Див. також Редагувати
Карти Норвегії, різні дати Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 5 липня 2019.
- . Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 30 березня 2018.
- . Архів оригіналу за 6 травня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
- . Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
- . Архів оригіналу за 22 квітня 2018. Процитовано 30 березня 2018.