Ідол

І́дол, идол, істукан, кумир — зображення язичницького божества. В переносному значенні ідол — об'єкт шанування, поклоніння чи служби.

Ідол африканського племені сонква

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ідол (значення).

Етимологія

Слово ідол через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької; грец. είδωλον («подоба, образ») зводиться до грец. ίδεῖν («бачити»), спорідненого з лат. video («бачу») й укр. ви́діти.

Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса *ob- і основи іменника *razъ, пов'язаного чергуванням голосних з *rězati («різати»). Старословянське подоба — від прасл. *doba («щось стосовне, властиве»), спорідненого з лит. daba («натура, вдача»).

Ідолопоклонництво

Ідоли у релігійних віруваннях слугують символами божеств, при цьому в уявленнях самих вірян ототожнюючись із цими божествами. Тому в магічних практиках поширене обслуговування ідолів — підношення їм їжі, як живим істотам, прикрашання, але часто і побиття, шмагання, «покарання» з метою примусити божество виконати щось вигідне людині. За твердженням Еміля Дюркгайма, ідол чи тотем символізує єдність спільноти, поклоніння ідолу об'єднує людей, щоразу утверджуючи цінності та норми цієї спільноти.

Ікона відрізняється від ідола тим, що вона за своєю метою є символом Бога чи святого, але не тотожна їм.

В Давній Русі

В Давній Русі для позначення дерев'яних або кам'яних зображень божеств, які ставилися на узвишшях або в капищах, вживалося слово «кумири» (воно має праболгарське (тюркське) походження). Найдавніші ідоли русів описані в «Записці» Ібн Фадлана. В «Повісті временних літ», де йдеться про реформу язичництва часів Володимира Святославича, згадуються дерев'яні І. Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. На розкопках давніх городищ археологи знайшли чимало стовпоподібних кам'яних ідолів, найвідоміший з них — Збруцький ідол.

Див. також

• Тотем
• Фетиш
• Ікона

Примітки

1. . sum.in.ua. Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 12 лютого 2020. 
2. Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) [ 10 грудня 2012 у Wayback Machine.] — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 290
3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
4. Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) [ 10 грудня 2012 у Wayback Machine.] — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 97
5. Дюркгайм, Еміль (2002). Тотемна система в Австралії. К.: Юніверс. с. 38. 
6. Durkheim, Emile (1995-06). (англ.). Free Press. ISBN 978-0-02-907937-9. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 12 лютого 2020. 
7. . Євген Заплетнюк (укр.). Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 12 лютого 2020. 

Література

• Т. Л. Вілкул. Ідоли, кумири [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 418. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.

Посилання

• Ідол // Українська Релігієзнавча Енциклопедія