Іва́н Бі́лик (справжнє ім'я Іва́н Я́кович Ру́дченко; 21 серпня (2 вересня) 1845, Миргород — 18 вересня (1 жовтня) 1905, Петербург) — український фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного.
| Іван Білик | |
|---|---|
| Іван Білик (ліворуч) та Панас Мирний. 1881 рік. | |
| Ім'я при народженні | Рудченко Іван Якович |
| Псевдонім | Іван Кивайголова, Іван Руїна, Іван Білик |
| Народився | 21 серпня (2 вересня) 1845 Миргород |
| Помер | 18 вересня (1 жовтня) 1905 (60 років) Петербург |
| Громадянство | Російська імперія |
| Діяльність | письменник, перекладач |
| Сфера роботи | фольклористика, етнографія, літературна діяльністьd, літературна критика і перекладацтво[d] |
| Мова творів | українська |
| Magnum opus | Хіба ревуть воли, як ясла повні? |
| Брати, сестри | Панас Мирний |
| | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Життєпис ред.
Народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім'ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке успішно закінчив в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім'ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло зростанню свідомості й народолюбства.
Іван Якович почав записувати пісні, прислів'я й приказки, народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. У 1860 році деякі його записи друкуються в «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 року — в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна). З 1867 р. розміщував поезії, переклади і літературно-критичні статті та рецензії у львівській «Правді».
1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватися до вступу в Київський університет (1865 р.) й відвідував лекції на історико-філологичному факультеті, як вільний слухач. Будучи слухачем університету, Ів. Рудченко продовжував свої етнографичні праці. Там він пристає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись із мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах — у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де був членом Ради Міністерства фінансів. Він став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці в цій галузі.
Іван Рудченко зробив значний внесок у фольклористику. Він видав збірку «Народные южнорусские сказки» у 2 випусках (1869 і 1870 рр.), збірки «Чумацкие народные песни» (1874), опублікував етнографічні розвідки «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году». Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.
Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народньїе песни» (1874) вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.
Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.
Вплив на становлення Панаса Мирного ред.
Леонід Ушкалов зазначає, що духовне зростання Панаса Мирного від початку 1860-х до середини 1880-х рр., тобто якраз тоді, коли він найактивніше виступав як письменник, відбувалося під вирішальним впливом Івана Білика. Саме Білик прищепив Мирному ідеї народницького українофільства, зазнайомив із соціалістичними ідеалами в їх драгоманівській версії, із засадами «реальної» естетики, виступив у ролі критика, редактора та співавтора цілої низки творів — словом, як казав Єфремов, «був його вірним alter ego». Це аж ніяк не означає, що Панас Мирний є «творивом» Івана Білика, але навряд чи без Білика Мирний став би таким, яким ми його знаємо. Принаймні не підлягає сумніву, що саме старший брат підштовхнув молодшого до літературної праці, підкреслює Ушкалов.
У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість «Чіпка». Іван Якович уважно поставився до твору, вдосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору.
Панас Мирний спільно з Іваном Біликом збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав'язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити чи бодай применшити. Після того, як 1880 року роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на згадку про «братську спілку», внаслідок якої з'явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» й «сповнене народолюбством серце».
Розрив з українським рухом ред.
З розвитком чиновницької кар'єри і переведенням у Петербург відійшов від українофільства. 1885 року, після переїзду до Санкт-Петербурга, він зрікся ідеалів юності, зокрема й українофільства. Коли під час його служби у Варшаві до нього звернувся один земляк з рекомендацією від Олександра Кониського, Рудченко холодно й зверхньо відповів: «Скажите Конисскому и прочим украинофилам, что мой пост не позволяет мне иметь с ними ничего общего». Він зробив блискучу кар’єру, став членом ради Міністерства фінансів, переконаним монархістом, друкував статті в суворінській газеті «Новое время», яка посідала виразну антиукраїнську позицію. Рудченко розгубив увесь свій юнацький радикалізм.
Незадовго до смерті, у лютому 1905 року, під враженням від початку Першої російської революції, він писав Мирному: «Теперішній напівбезумний лібералізм, якщо його не загнуздає Земський Собор, може довести Росію до пугачовщини й коліївщини… Не знаю — кому від цього краще буде. А мені — помирати пора… Повернення в дотатарські часи навряд чи приємне Богу й корисне для цивілізації, на якій би мові вона не відбувалася. Пам’ятайте про це!».
На українську літературу він тепер дивився з неабияким скепсисом. У цьому ж таки листі він напише: «Я, на жаль, і раніше, і тепер не вірив і не вірю у всебічний розвиток малоруської літератури: її межі та значення — для «хатнього вжитку»…».
Є підстави припускати, що Мирний з ним полемізував. Приблизно у 1905—1906 роках він писав: є «чимало своїх-таки мудраків, що, забувши, якого вони роду і плоду, негують своєю рідною мовою, пророкуючи їй короткий вік, доки прості люди просвітяться наукою і одкинуть тоді свою мову як нікчемну…».
Найвідоміші твори ред.
- «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (у співавторстві з Панасом Мирним)
Примітки ред.
- ↑ Czech National Authority Database
- Ткаченко, Іван (1924). Літературна спілка Панаса Мирного та Івана Білика. ostromir.xyz. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Ушкалов, Леонід (2012). Панас Мирний. Харків: Фоліо.
Джерела ред.
- Рудченко Іван // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2633.
- Малик М. Славетні імена: 165 років від дня народження письменника,етнографа, фольклориста Рудченка Івана Яковича (Іван Білик, а ще Іван Кивайголова, Іван Руїна, Іван Яковенко) // Край. — 2010. — №77.
- Рудченко Іван Якович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 579-580.
- Рудченко Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1636. — 1000 екз.