Євстигнє́єв Євге́н Олекса́ндрович (рос. Евге́ний Алекса́ндрович Евстигне́ев; 9 жовтня 1926, Горький, РРФСР — 4 березня 1992, Москва, Росія) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР (1983).
| Євстигнєєв Євген Олександрович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 9 жовтня 1926 Нижній Новгород, РСФРР, СРСР |
| Помер | 4 березня 1992 (65 років) Лондон, Велика Британія |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство | СРСР Росія |
| Діяльність | актор, кіноактор, театральний педагог, педагог |
| Alma mater | Школа-студія МХАТ (1956) |
| Заклад | Вищі курси сценаристів і режисерівd |
| Роки діяльності | 1946 — 1992 |
| У шлюбі з | Волчек Галина Борисівна, Цивіна Ірина Костянтинівна і Євстигнєєва Лілія Дмитрівна |
| Діти | Євстигнєєв Денис Євгенович і Селянська Марія Євгенівна |
| IMDb | nm0422392 |
| Нагороди та премії | |
| | |
| Євстигнєєв Євген Олександрович у Вікісховищі |
Походження. Становлення таланту Редагувати
Євген Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді в сім'ї робітників. До війни закінчив семирічку, деякий час працював електромонтером, згодом — слюсарем на заводі. Брав участь у заводській самодіяльності. У 1946 році вступає до Горьківського театрального училища, яке закінчив у 1951-му. Нині цей навчальний заклад носить його ім'я. Працював у Володимирському обласному театрі драми ім. А. В. Луначарського. У 1954 році поступає до Школи-студії МХАТ, яку закінчує в 1956-му (курс П. Массальського). У 1956—1957 рр. був артистом МХАТу.
«Современник» і перші кіноролі (1957—1970) Редагувати
У 1957 році переходить до нещодавно створеного театру «Современник». Перший значний успіх Євгена Євстигнєєва на його сцені — роль короля у спектаклі «Голий король»[ru] за п'єсою Є. Шварца (постановка Маргарити Мікаелян[ru]). Ще однією визначною роботою актора в цьому театрі стала роль Сатіна в п'єсі Максима Горького «На дні».
В кіно актор дебютував у 1957 році, зігравши роль Петерсона у фільмі Володимира Петрова «Поєдинок» за одноіменною повістю О. Купріна.
Першою головною роллю Є. Євстигнєєва стала роль директора суднобудівного заводу в фільмі Володимира Дяченка та Петра Тодоровського «Ніколи» (рос. «Никогда») (1962), що знімався на Одеській кіностудії. Петро Тодоровський пізніше назвав саме цю роботу найкращою роллю актора.
Пізніше, в 1964-му, Євстигнєєв зіграв головну роль у дебютному повнометражному фільмі Елема Климова «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено» (рос. «Добро пожаловать, или Посторонним вход воспрещён»). На обидві ролі актора довго не хотіли затверджувати, проте допомогла наполегливість режисерів.
В 60-х Євстигнєєв також бере участь в екранізаціях творів російської класичної літератури (роль Гаріна у фільмі «Гіперболоїд інженера Гаріна» за повістю О. М. Толстого, підпільного міліонера Корейка у картині «Золоте теля» за мотивами книги І. Ільфа та Є. Петрова, Івана Пралінського у стрічці «Поганий анекдот» за оповіданням Ф. Достоєвського.
Євгена Євстигнєєва помічає Ельдар Рязанов і запрошує його на характерні ролі в фільми «Бережись автомобіля» (1966) і «Зигзаг удачі» (1968).
МХАТ. Кінороботи 70-х — 90-х Редагувати
1970-ті Редагувати
У 1971-му Євген Євстигнєєв слідом за О. М. Єфремовим переходить до Московського художнього театру. У 70-х актор задіяний у постановках за п'єсами радянських драматургів — Олександра Гельмана («Зворотній зв'язок», «Ми, що нижче підписалися…»), Михайла Рощина («Валентин і Валентина», «Ешелон», «Старий новий рік») та ін.
Активно знімається в кіно (головна роль у фільмі О. Зархі «Повість про невідомого актора» (рос. «Повесть о неизвестном актёре»), ролі в фільмах «Підранки» (рос. «Подранки») М. Губенка, «Про Червону Шапочку» Л. Нечаєва, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців в Росії» Е. Рязанова, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна тощо). Однією зі знакових ролей, які зіграв Є. Євстигнєєв у 70-ті, є роль професора Плейшнера у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (рос. «Семнадцать мгновений весны») Тетяни Ліознової.
1980-ті — початок 1990-х Редагувати
У 80-ті на сцені МХАТу О. М. Єфремов ставить спектаклі за п'єсами А. П. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». Євстигнєєв виконує в них відповідно ролі Дорна (раніше він грав цього персонажа в «Современнику») і професора Серебрякова.
Продовжує активно зніматися в кіно (головні ролі у фільмах «Демідови», «Ще люблю, ще сподіваюся» (рос. «Ещё люблю, ещё надеюсь»), «Зимовий вечір у Гаграх»). Роль в останньому фільмі актор особливо цінував і прагнув її зіграти, боровся за неї.
Улюбленою роботою Євстигнєєва стала роль професора Преображенського в фільмі Володимира Бортка «Собаче серце». На неї пробувалися Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, Леонід Броньовий, Михайло Ульянов, проте Є. Євстигнєєв, із погляду режисера картини, був переконливішим.
Останньою роботою актора в кіно стала роль Івана Грозного в міні-серіалі «Єрмак»[ru] режисера Валерія Ускова[ru]. Її озвучив Сергій Арцибашев[ru].
Смерть Редагувати
В актора були серйозні проблеми із серцем. Він переніс кілька інфарктів. У березні 1992-го в Лондоні йому мали зробити операцію, напередодні якої Євстигнєєв помер.
Похований на Новодівочому кладовищі.
Сім'я Редагувати
- Перша дружина — актриса та театральний режисер Галина Волчек (1933—2019).
- Син — Денис Євстигнєєв (нар. 1961), кінооператор та режисер.
- Друга дружина — актриса Лілія Євстигнєєва (Журкіна) (1937—1986).
- Дочка — Марія Селянська (нар. 1968), актриса.
- Онука — Софія Євстигнєєва (Разуваєва) (нар. 1995), актриса.
- Дочка — Марія Селянська (нар. 1968), актриса.
- Третя дружина — актриса Ірина Цивіна (1963—2019).
Фільмографія Редагувати
Багато знімався в кіно, зіграв у понад сотні фільмів (зокрема: «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Дев'ять днів одного року», «Зигзаг удачі», «Золоте теля», «Старий Новий рік», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Собаче серце».
Грав у фільмах, знятих на українських кіностудіях:
- «Ніколи» (1962, Олексій),
- «Вірність» (1965, капітан Іван Терентійович),
- «Гіперболоїд інженера Гаріна» (1965, Гарін),
- «Стара фортеця» (телевізійний) (1974, Петлюра),
- «Місце зустрічі змінити не можна» (телевізійний) (1979, Петро Ручников («Ручечник»)),
- «Чорна курка, або Підземні жителі» (1981, батюшка),
- «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988, архієпископ),
- «Яма» (1990, голова суду).
Література Редагувати
- Закржевская Л. Евстигнеев. М., 1968,
- Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 135;
- Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 264;
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 491;
- Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 199—209;
- Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000 — С. 252—257;
- Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 447;
- Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С. 411—412.
Примітки Редагувати
- ↑ Кругосвет — 2000.
- Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #12060034X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- . Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021.
- Пётр Тодоровский. «Этот фильм был мощным трамплином…» [ 6 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Беседу ведёт Наталья Мазур). Киноведческие записки № 65, 2003.
- . Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 28 квітня 2021.
- . Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
- . Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 28 квітня 2021.