Євге́н Саво́йський (також — Еужен нім. Prinz Eugen von Savoyen, фр. François-Eugène de Savoie, італ. Principe Eugenio di Savoia-Carignano; 18 жовтня 1663, Париж, Королівство Франція — 21 квітня 1736, Відень) — савойський принц, австрійський полководець, генералісимус Священної Римської імперії франко-італійського походження.
| Євген Савойський | |
|---|---|
| Народився | 18 жовтня 1663[…] Париж, Королівство Франція |
| Помер | 21 квітня 1736[…] (72 роки) Відень, Габсбурзька монархія ·пневмонія |
| Поховання | Prince Eugene Chapeld і Туринський соборd |
| Країна | Савойське герцогство |
| Діяльність | офіцер, військовий керівник, офіцер армії |
| Заклад | Федеральний уряд Австрії |
| Учасник | Велика турецька війна, Оборона Відня, Облога Буди, Битва при Могачі, Облога Белграда (1688), Битва під Зентою, Battle of Staffardad, Battle of Marsagliad, Battle of Carpid, Battle of Chiarid, Битва під Гохштедтом, Siege of Turind, Battle of Toulond, Battle of Oudenarded, Siege of Lilled, Battle of Malplaquetd, Битва під Дененом, Battle of Petrovaradind, Siege of Belgraded і Війна за польську спадщину 1733—1735 |
| Роки активності | з 1683 |
| Титул | принц |
| Посада | посол Австрії у Франціїd і губернатор Мілануd |
| Військове звання | генерал і генералісимус |
| Рід | Савойська династія |
| Батько | Eugene Maurice, Count of Soissonsd |
| Мати | Олімпія Манчині |
| Брати, сестри | Louis Thomas, Count of Soissonsd і Marie-Jeanne of Savoyd |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| | |
|
Початок кар'єри та Велика турецька війна Редагувати
Народився у Парижі. Він був молодшим сином принца Євгена Моріса Савойського-Каріньянського графа де Суассона і його дружини Олімпії Манчіні, племінниці кардинала Джуліо Мазаріні. З боку батька Євген належав до стародавнього роду герцогів Савойських, будучи правнуком савойського герцога Карла Еммануїла I.
Після вигнання матері з Франції у зв'язку з справою про отрути 20-річний Євген відправився на поля Великої турецької війни захищати обложений османами Відень, де під його командуванням бився полк драгунів. Після цього брав участь у звільненні Угорщини від османських військ у 1684—1688 роках.
1690 року його призначено командувачем австрійськими військами в Італії та з'єднався у військовому союзі з герцогом савойським Віктором-Амадеєм. Останній всупереч порадам Євгена вступив з французами у бій при Стаффарді, був розбитий, і лише хоробрість та розпорядливість Євгена врятували союзні війська від остаточної загибелі.
У 1691 році примусив маршала Ніколя Катіна зняти облогу фортеці Коні; того ж 1691 року з авангардом армії герцога Савойського вторгся в Дофіне та оволодів кількома фортецями.
У 1697 здобув блискавичну перемогу над османами під Зентою, яка сприяла укладенню в 1699 році вигідного для Австрії Карловицького миру.
Війна за іспанську спадщину Редагувати
Під час війни за іспанську спадщину 1701 року його призначено головнокомандувачем в Італії, де здійснив важкий перехід через Тридентські Альпи, та після перемог під Капрі та Кіарі зайняв Ломбардію до річки Оліо. Кампанію 1702 він почав раптовим нападом на Кремону, при якій був узятий у полон маршал Франсуа де Невіль Вільруа; потім вельми майстерно оборонявся проти переважаючих сил герцога Вандома.
Призначений президентом гофкрігсрата, Євген прийняв ряд заходів, які врятували Австрію від найбільшої небезпеки, у яку поставило її повстання угорців та успіхи французів у Баварії.
1704 року разом з герцогом Мальборо Євген здобув перемогу під Гохштедтом, яка спричинила відділення Баварії від союзу з Людовіком XIV.
У 1705 році був посланий до Іспанії, де зупинив успіхи Вандома, а 1706 року здобув перемогу під Турином, яка змусила французів звільнити Італію.
1707 року він вторгся до Провансу та взяв в облогу Тулон, але безуспішно; 1708 року разом з Мальборо розбив Вандома при Ауденарді та взяв Лілль, а 1709 року завдав Віллару поразку під Мальплакою.
1712 року Євген був розбитий при Денені та 1714 року підписав Раштаттський мир.
Кампанія проти Османської імперії. Пізні роки Редагувати
1716 року він розбив османів під Петервардейна (нині — Нові-Сад) і взяв Темешвар, а наступного року здобув рішучу перемогу під Белградом. Ці перемоги завдали сильного удару могутності Османської імперії в Європі та привели в результаті до Пожаревацького миру.
До 1724 року він був штатгальтером в австрійських Нідерландах. Карл VI ставився до Євгена не з такою довірою, як Леопольд I і Йосип I; ворожа йому партія при дворі посилилася, але все ж його вплив відчувався при вирішенні всіх важливих державних питань.
У 1726 році принц Євген, що був одним з лідерів русофільської партії при віденському дворі, уклав з Росією Віденський союзний договір.
У ролі головнокомандувача Євген з'явився ще раз у війні за польський спадок (1734—1735), але через хворобу незабаром його відкликано.
Риси характеру Редагувати
Відмінні риси принца Євгена як полководця — сміливість та рішучість, заснована на глибокому розумінні супротивників та бойової обстановки, невичерпність у вишукуванні коштів для здійснення намічених планів, холоднокровність у найкритичніші хвилини та вміння прив'язати до себе серця солдатів.
Пам'ять Редагувати
Принцу Євгену встановлено пам'ятник у Відні (автор — Антон Домінік Фернкорн) і в Будапешті (автор — Йозеф Рона).
Ім'я принца носив дредноут австрійського флоту типу «Вірібус Унітіс».
У Великій Британії за часів Першої світової війни ім'ям принца Євгена був названий монітор «Prince Eugene».
У Третьому рейху ім'ям принца Євгена була названа 7-ма добровольча гірська дивізія СС «Принц Ойген» та важкий крейсер Крігсмаріне, а також 33-й танковий полк 9-ї танкової дивізії Вермахту, чиєю емблемою було символічне зображення вершника на коні.
В Італії ім'ям Євгена Савойського був названий один з легких крейсерів типу «Дюка д'Аоста» («Еудженіо ді Савойя») часів Другої світової війни.
Зберігся ряд палаців у стилі бароко, побудованих за замовленням Принца Євгена. Найвідомішим з них є розташований у Відні палац Бельведер. Найбільш великим — розташований за декілька кілометрів від Братислави (але на території Австрії) літній палац Шлосс Гоф.
Його ім'ям названі тропічні дерева роду Eugenia caryophyllata, ефірна олія яких — джерело пахучої сполуки евгенолу.
Про хороброго принца склали пісню, відому декількома мовами, які були популярними в Австрійській імперії, у тому числі і на латині. Пісня присвячена перемозі над османами під Белградом 1717 р.
Примітки Редагувати
- ↑ Евгений, принц Савойский и Кариньянский // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1912. — Т. 9. — С. 274–275.
- Alexander Marie Norbert Lernet-Holenia Encyclopædia Britannica
- ↑ RKDartists
- ↑ Евгений Савойский // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118605941 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Dr. Constant v. Wurzbach Savoyen, Eugen Prinz von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 28. — S. 296.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М. : Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — С. 25-31. — ISBN 987-5-91791-045-1.
- . Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013.
Література Редагувати
- Feldzüge des Prinzen Eugen von Savoyen. — Wien : Verlag des K.K. Generalstabes, 1876-1892.
- Arneth A. R. Prinz Eugen von Savoyen. — Wien, 1864.
- Evola J. Eugenio di Savoia // La Stampa. — 1943. — № XXI. (італ.)
- Kausler F. G. F.Das Leben des Prinzen Eugen von Savoyen. — Freib., 1838-39.
- Köster M. Russische Truppen für Prinz Eugen. — Wien : Österr.Bundesverlag, 1986.
- Голицын Н. С. Великие полководцы истории. — СПб. : Тип. Товарищества «Общественная польза», 1875.
- Ивонин Ю. Е. Євген Савойський: останні роки життя [ 11 серпня 2013 у Wayback Machine.]. // Вісник Удмуртського університету. 2010. Вип. 1. З. 24-32.
Посилання Редагувати
- Євген Савойський [ 25 грудня 2013 у Wayback Machine.]