Непарнопалі, непарнокопитні (Perissodactyla), або конеподі́бні (Equiformes) — ряд великих та дуже великих за розміром наземних ссавців. Центральною родиною цього ряду є Коневі (Equidae) з типовим родом Кінь (Equus). Етимологія описової назви «непарнопальцеві»: грец. περισσός — «непарний», грец. δάκτυλος — «палець». Серед представників цього ряду — зебри та носороги, а також свійські тварини: коні та віслюки. Сучасні тварини живуть в Африці, Південній та Центральній Азії, в південній частині Північної Америки і північній частині Південної Америки. Більшість видів травоїдні.
| Непарнопалі | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Grandorder: | Хижокопитні (Ferungulata) |
| Клада: | Унгуляти (Ungulata) |
| Клада: | Mesaxonia |
| Клада: | Panperissodactyla |
| Ряд: | Непарнопалі (Perissodactyla) Owen, 1848 |
| Родини | |
| Hippomorpha
Tapiromorpha
Ceratomorpha
| |
| Вікісховище: Perissodactyla |
Місце в системі унгулят Редагувати
Непарнопалі входять у надряд унгулят (Ungulata), у складі якого в обсязі фауни України входять також ряди оленеподібних (Cerviformes) та дельфіноподібних (Delphiniformes) (інші назви — парнопалі (Artiodactyla) та китоподібні (Cetacea)). До унгулят також належать слони, дамани тощо.
Історія таксона та його назви Редагувати
Нерідко цей ряд унгулят позначають як «непарнопалі», проте ця стара назва не поширюється на всіх представників ряду, оскільки запропоновано тільки для відомих європейцям «копитних» форм (кінь — непарне копито, бик і кабан — парні копита і ратиці). Мова в оригінальній назві, запропонованій Річардом Оуеном (Perissodactyla), йде про непарнопалість, фактично про те, що центральна вісь кінцівки проходить через середній (3й) палець, включаючи і коней з редукованими 1-2 і 4-5 пальцями, і носорогів з розвиненими усіма 5-ма пальцями. Наукові назви рядів у тварин не регламентуються правилами, викладеними в Кодексі зоологічної номенклатури (МКЗН), а тому можуть вживатися на рівних, без урахування правил придатності й пріоритетності. Попри це, тепер в систематиці хребетних виразна тенденція до стандартизації й уніфікації назв. У цьому сенсі назва «конеподібні» (типовий рід «кінь» і типова родина «коневі») має очевидні переваги перед «непарнопалі» та ін.
З історії формування групи Редагувати
Непарнопалі виникли від креодонтів в еоцені у Північній Америці. Коні та тапіри з'явилися саме там, а носороги виникли від тапіроподібних пращурів вже в Азії. На початку третинного періоду, це була панівна група, яка включала 14 родин і багато видів. Один вимерлий вид носорогів з Indricotherium (=Paraceratherium) був найбільшим наземним ссавцем, який будь-коли жив, розмірами близько 5,4 м в холці й вагою близько 30 000 кг (у 5 раз більше ніж вага сучасних слонів). Але у пліоцені більшість непарнопалих вимерла, не витримавши конкуренції з парнопалими, які, як уважається, були більш пристосованими до харчування травою. Оскільки серед непарнопалих не залишилося невеликих видів генералістів, в еволюційному плані, вони ймовірно, є групою без значних еволюційних потенцій.
Класифікація Редагувати
Тільки три з близько 12 родин непарнопалих збереглися до наших днів. Нараховується 16 сучасних (раніше існувало до 500) видів у шести родах. Вони перераховані нижче. Переважна більшість видів має власні назви (наприклад, види зебра, квага, осел, кулан і тарпан з роду Кінь).
- Родина Коневі, Equidae
- Рід Кінь, Equus
- група підродів «зебра»
- Кінь квага, або зебра рівнинна, Equus quagga (раніше Equus burchelli)
- Кінь зебра, або зебра гірська, Equus zebra
- Кінь Греві, або зебра Ґреві, Equus grevyi
- Віслюк, або «африканський осел», Equinus asinus
- Кінь кулан, або «азійський осел», Equinus hemionus
- Кінь Пржевальського, Equus przewalskii
- Кінь тарпан, або дикий кінь, Equus gmelini — знищений людиною у XIX ст.
- Кінь свійський, Equus caballus
- група підродів «зебра»
- Рід Кінь, Equus
- Родина Тапірові, Tapiridae
- Рід Тапір, Tapirus
- Тапір бразильський, Tapirus terrestris
- Тапір гірський, Tapirus pinchaque
- Тапір центральноамериканський, або тапір Бейрда, Tapirus bairdii
- Тапір чепрачний, або малайський тапір, Tapirus indicus
- Рід Тапір, Tapirus
- Родина Носорогові, Rhinocerotidae
- Рід Dicerorhinus
- Носоріг суматранський, Dicerorhinus sumatrensis
- Рід Носоріг, Rhinoceros
- Носоріг індійський, Rhinoceros unicornis
- Носоріг яванський, Rhinoceros sondaicus
- Рід Diceros
- Чорний носоріг, Diceros bicornis
- Рід Ceratotherium
- Білий носоріг, Ceratotherium simum
- Рід Dicerorhinus
До родин, що зникли, відносяться бронтотерієві (Brontotheriidae), халікотерієві (Chalicotheriidae) та палеотерієві (Palaeotheriidae).
Раніше квагу (знищена) та бурчелову зебру відокремлювали у самостійні види зебр. Тепер вони вважаються підвидами рівнинної зебри (Equus quagga quagga та Equus quagga burchelli відповідно).
Родини тапірових та носорогів іноді об'єднують у підряд Ceratomorpha.
Родинне дерево конеподібних Редагувати
На основі дослідження Холбрука й Лаперґола:
|
Примітки Редагувати
- Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 214.
- Харчук, С.; Загороднюк, І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI:.
- Гащак С.П., Вишневський Д.О., Заліський О.О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна). — Славутич : Вид-во Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, 2006. — 100 с. — ISBN 966-96632-1-0. з джерела 3 лютого 2017
- Загороднюк І.В. Дика теріофауна Києва та його околиць і тенденції її урбанізації // Vestnik zoologii. — 2003. — Вип. 37. — № 6. — С. 29–38.
- Holbrook L. T. & Lapergola J. A new genus of perissodactyl (Mammalia) from the Bridgerian of Wyoming, with comments on basal perissodactyl phylogeny // Journal of Vertebrate Paleontology. — 2011. — Вип. 31. — № 4. — С. 895–901. — DOI:.
Посилання Редагувати
- Биологический энциклопедический словарь под редакцией М. С. Гилярова и др., М., изд. Советская Энциклопедия, 1989.
- Martin S. Fischer: Mesaxonia (Perissodactyla), Unpaarhufer. In: Wilfried Westheide, Reinhard Rieger (Hrsg.): Spezielle Zoologie. Teil 2: Wirbel- oder Schädeltiere. Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg — Berlin 2004, S. 646–655, ISBN 3-8274-0307-3.
- Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 1999, ISBN 0-8018-5789-9.
- Thomas S. Kemp: The Origin & Evolution of Mammals. Oxford University Press, Oxford 2005. ISBN 0-19-850761-5.
- A. H. Müller: Lehrbuch der Paläozoologie, Band III Vertebraten, Teil 3 Mammalia, 2. Auflage. Gustav Fischer Verlag, Jena — Stuttgart 1989. ISBN 3-334-00223-3.
- Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder (Hrsg.): Mammal Species of the World. 3. Ausgabe. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, ISBN 0-8018-8221-4.
- http://www.ultimateungulate.com/Perissodactyla.html
- Myers, P. 2001. "Perissodactyla" (On-line), Animal Diversity Web
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Конеподібні |