? Кінь Пржевальського |
|---|
| Біологічна класифікація |
| Equus ferus przewalskii |
Посилання |
Кінь Пржева́льського (Equus ferus przewalskii) — підвид дикого коня, що донедавна розглядався як самостійний вид Equus przewalskii. Названий на честь свого першовідкривача — мандрівника Миколи Пржевальського. У XX столітті був винищений у природному середовищі, але зберігся в зоопарках, після чого відбулася його реінтродукція у природу. Наразі це єдиний вид власне диких коней, що існує на волі, а також єдиний представник ряду Конеподібних у дикій фауні України (акліматизовані табуни у Чорнобильській зоні відчуження).
Таксономія Редагувати
Ця форма коней є найближчим диким родичем свійського коня, з яким його останнім часом об'єднують в один вид Equus caballus sensu lato. У Монголії цей вид називають «тахі».
Відрізняється від останнього генетично і має 66 хромосом, замість 64. Власне це і є східний підвид диких коней, західний підвид якого — тарпан, очевидно, був пращуром свійських коней. Оскільки тарпанів було винищено до кінця XIX століття, то зараз кінь Пржевальського — це єдиний наявний вид диких коней.
Історія досліджень в природі Редагувати
Уже на час відкриття цього виду диких коней у 1879 році російським мандрівником Миколою Пржевальським його чисельність була досить невисокою. Більша частина місць існування цього виду диких коней розташована в регіоні інтенсивного конярства, що стрімко розвивалось. Коні Пржевальського не витримували конкуренції з боку домашніх табунів і поступово зникли з більшої частини свого ареалу.
У минулому коні Пржевальського населяли відкриті степи та напівпустелі, тримаючись невеликими табунами в 5-15 голів. На чолі такого табуна завжди стояв дорослий жеребець, що активно його захищав та мав виключне право паруватись зі своїми кобилами. Якщо інший дорослий жеребець намагався збити собі табун, між ним і ватажком табуна спалахував жорстокий двобій. Хто перемагав, той і керував табуном.
Морфологічні ознаки Редагувати
Довжина тіла — 200—250 см, висота у холці — 124—153 см, вага — 230—350 кг. Коні Пржевальського мають одну з найдревніших особливостей забарвлення коней — саврасу масть, що характеризується пастельними відтінками гнідо-саврасої масті з характерною темною смугою («ременем») уздовж спини, також помітні освітлені ділянки шерсті — так звана «підласість» коней. Кінцівки темні (особливо у гібридних форм), часто помітні смуги на ногах («зебра»), грива коротка, стояча, чуб вкорочений, хвіст при основі (тобто ріпиця) без довгого волосся.
Спосіб життя Редагувати
У дикій природі основними ворогами коня Пржевальського були вовки. Тривалість життя 15-18 років.
Харчування Редагувати
Харчуються коні Пржевальського виключно трав'яною рослинністю, та регулярно відвідують водопої, особливо в посушливу пору року. Кінь Пржевальського може задовольнитися мінімумом їжі та витримує крайні перепади спеки та холоду.
Розмноження Редагувати
Після вагітності, тривалістю 12 місяців, кобила народжує одне лоша, яке одразу встає на ноги та слідує за матір'ю. Кобили можуть залишатися в материнському табуні все своє життя, водночас молоді жеребці залишають табун у віці 2-2,5 років.
Охорона Редагувати
| Цей розділ потребує доповнення. (вересень 2020) |
6 серпня 2020 року народився Курт — перший у світі успішно клонований кінь Пржевальського. Його клонували з клітин жеребця, які кріоконсервували 1980 року в зоопарку SDZG.
Україна Редагувати
В Україні коней Пржевальського розводять у заповіднику Асканія-Нова. Також існує дика популяція в Чорнобильській зоні відчуження.
Асканія-Нова Редагувати
Власне саме завдяки створеній свого часу в Асканії-Новій популяції кінь Пржевальського вцілів як вид, позаяк у природі він зник у 60-х роках XX століття.
1899 року Фрідріх Фальц-Фейн замовив відловити в степах Монголії для свого зоопарку в Асканії-Новій кількох лошат дикого коня. Саме звідси ці тварини потрапили до Європи, а потім і до інших країн світу. Дикі коні успішно розмножувалися — до 1940 року народилося 40 лошат. Але раптом зросла смертність лошат у перший рік життя (32 %) і зменшувалася тривалість життя дорослих тварин (у середньому 8,2 роки). Поступово популяція згасала. До 1941 року в зоопарку залишилося 7 коней, з них лише дві кобили. Під час війни коней Пржевальського зовсім було втрачено. Їх не було в асканійському зоопарку до 1948 року. А 31 травня 1948 року в Асканію-Нову привезли з Московського зоопарку чистокровного жеребця цього виду на кличку Орлик. Народився він у Німеччині 1943 року. Цього жеребця спершу використовували для гібридного розплоду коня Пржевальського. У 1957 році до зоопарку прибула чистокровна кобила цього виду Орлиця ІІІ. Вона теж народилася 1943 року, але в степах Монголії. Її було спочатку подаровано Ворошилову, який передав Орлицю до Московського зоопарку, а звідти кобила потрапила в Асканію-Нову. Після цього в Україні розпочався племінний розплід чистокровних коней Пржевальського. 1960 року від Орлика й Орлиці з'явилося перше лоша.[джерело?]
Згодом сюди надійшло ще кілька коней Пржевальського: дві кобили з Праги і жеребець, та дві кобили із США. До 1998 року Асканія-Нова вже мала 352 живих лошат. Нині тут утримуються 93 голови коней Пржевальського, що становить близько 7 % світової популяції.
Чорнобильська зона відчуження Редагувати
Пам'ятна монета - Чорнобиль. Відродження. Кінь Пржевальського |
Коней у зону відчуження Чорнобильської АЕС завозили в декілька прийомів. У 1998—1999 році до зони завезли 31 коня Пржевальського — 3 жеребця із зоологічного куточка Лозівського конезаводу (травень 1998) та 10 жеребців і 18 кобил із заповідника Асканія-Нова (з липня 1998 по жовтень 1999 років). У 2004 році було завезено ще 13 коней з міських зоопарків — 3 особини з київського зоопарку та 10 особин з одеського зоопарку. Тварин з зоопарків було випущено без акліматизації внаслідок чого вони загинули, не давши потомства. При перевезенні і акліматизації загинув 21 кінь, залишилось 23 особини (2 жеребця і 15 кобил) які й дали початок популяції в регіоні зони відчуження. Згідно з останнім переписом, який науковці провели у 2018 році, популяція зони складає близько 150 коней (станом на 2005 рік їх було приблизно 75). Популяція поділена на 13 табунів, 6 груп жеребців і кілька поодиноких осіб. У 2018 році у зоні було народжено близько 22 лошат. Науковці помітили зміни у поведінці коней. Степні тварини надають перевагу проживанню у лісних масивах, в тому числі у Рудому лісі та у зруйнованих спорудах. Кінь Пржевальського є стійким до місцевих хижаків, частина популяції перейшла на територію Білорусі. Пожежі 2020 року в Чорнобилі серйозно вплинули на деякі місця, які використовували коні в зоні відчуження.
Зоопарки Редагувати
Значна частина коней, які зараз живуть, розкидані зоопарками світу.
Примітки Редагувати
- (амер.). Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.(англ.)
- . Погляд. 9 вересня 2020. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
- . Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020.
- Проблеми Чорнобильської зони відчуження (Науково-технічний збірник) Випуск 18 — Позвоночные животные Чернобыльской зоны (Чернобыльского радиационно-экологического биосферного заповедника), включенные в Красную книгу Украины (2009 год) С. П. Гащак (Архів номерів [ 16 листопада 2020 у Wayback Machine.])
- [. Архів оригіналу за 9 травня 2020. Процитовано 3 червня 2020. PRZEWALSKI'S HORSE IN THE CHORNOBYL EXCLUSION ZONE AFTER 20 YEARS OF INTRODUCTION (англ.)]
- Дмирто Сидоров (26.04.2018). . economics.unian.net (рос.). Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
Джерела Редагувати
- Пржевальський Микола Михайлович (1839—1888) // музейний простір України [ 24 січня 2009 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |