Щерби́нівка — селище міського типу Торецької міської громади Бахмутського району Донецької області, Україна. Населення становить близько 3 600 мешканців (станом на 2013 рік). Відстань до Торецька автошляхом місцевого значення становить близько 6 км.
| смт Щербинівка | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Донецька область |
| Район | Бахмутський район |
| Громада | Торецька міська громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 17 століття |
| Статус | із 1938 року |
| Площа | 3,2 км² |
| Населення | ▼ 3532 (01.01.2017) |
| Густота | 1103,8 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 85287 |
| Телефонний код | +380 6247 |
| Географічні координати | 48°23′10″ пн. ш. 37°47′41″ сх. д. / 48.38611° пн. ш. 37.79472° сх. д.Координати: 48°23′10″ пн. ш. 37°47′41″ сх. д. / 48.38611° пн. ш. 37.79472° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 111 м |
| Водойма | р. Кривий Торець |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Оглядова |
| До станції: | 2 км |
| До райцентру: | |
| - автошляхами: | 6,1 км |
| До обл. центру: | |
| - фізична: | 46,1 км |
| - автошляхами: | 50,9 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 85287, Донецька обл., Торецька міська рада, смт Щербинівка, вул. Дзержинського, 4 |
| Голова селищної ради | Бергій Неля Михайлівна |
| Карта | |
Щербинівка | |
Щербинівка | |
| Щербинівка у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Розвиток Щербинівки нерозривно пов'язаний з промисловою революцією на Донбасі та вугіллям.
Ще 1721 року на території сучасного Торецька, у балці Скелюватій, були відкриті та описані поклади кам'яного вугілля (Зайцівське кам'яновугільне родовище).
Першими шахтарями у Щербинівці та її околицях були селяни, що добували вугілля відкритим способом у таких собі колодязях, а їх шахти нині б назвали "копанками". Тоді ж весь цей "інфраструктурний об'єкт" мав горду назву Щербинівський рудник.
З занепадом солеваріння саме вугілля перетворюється на головну цінність Донбасу, а Щербинівка стає важливим вугільним хабом – у першій половині 19 століття тут видобували приблизно чверть усього вугілля на Донбасі. Місцеві чумаки взяли на себе логістику – так про щербинівське вугілля дізналися у Харкові, Павлограді та навіть у Криму.
Новий імпульс розвитку селу дала залізниця – у 1871 році станція "Щербинівка" стала частиною Курсько-харківсько-азовської залізниці. На той час вже діяв Центральний рудник (нині – шахта "Центральна"), його заклали у 1860 році, це найстаріша діюча шахта на Донбасі, вона працює навіть під час російського вторгнення.
З появою залізниці на потенціал Щербинівки звернули увагу іноземці – передусім французи та німці. Їх стараннями тут виникли нові рудники (Неліпівський та Північний), в околицях Щербинівки відкрилися коксові печі, чавуноливарний та механічний заводи (на території сучасного селища Нью-Йорк, що вважається населеним пунктом-супутником), а також цехи, що в майбутньому стануть машинобудівним заводом.
Поруч з кожним підприємством виникають власні робітничі поселення, здебільшого у вигляді купки бараків і більше нічого (на відміну від Бахмута чи Лисичанська, де місцеві капіталісти активно інвестували в інфраструктуру та піклувалися про робітників та їх родини). На щербинівських рудніках були одні з найважчих умов на Донбасі, активне використання дитячої праці, ігнорування техніки безпеки та велика смертність.
Можливо, саме цим можна пояснити, що у часи революції щербинівські робітники повірили обіцянкам більшовиків (один з їх лідерів в Україні, Григорій Петровський, був слюсарем на місцевому Неліпівському руднику), а сама Щербинівка разом з Горлівкою стали таким собі опорним пунктом для комуністів на Донбасі у 1917 році.
Перемога більшовиків не покращила життя мешканця Щербинівки – вони так само важко працювали, отримували копійки, підривали здоров'я та гинули на небезпечних виробництвах. Єдиною різницею було те, що їх становище оголошувалось "нормальним", а вони самі – "господарями життя", а ще – винними в аваріях і провалах відтепер були не "жадібні капіталісти" чи далекий цар, а шпигуни іноземних розвідок з-поміж "колишніх" або "троцькісти" та "шкідники". До останніх міг бути зарахований будь-хто.
У 1936 році Щербинівка отримала нове ім'я – Дзержинськ та стала райцентром. На честь колишнього другорічника, вбивці рідної сестри, терориста, архітектора та організатора "червоного терору" Фелікса Дзержинського.
Посібник Леніна помер у 1926 році, а тому не був небезпечним для живих колег, які радісно взялися називати іменем Дзержинського все, що впадало в око. Так, у 1931 році на честь кривавого "Залізного Фелікса" перейменували головну шахту у селі – "Центральну", за кілька років навколо неї сформувався цілий вугільний трест – "Дзержинськвугілля", нині – "Торецьквугілля". Трест об'єднав 6 шахт.
У 1938 році селище та навколишні поселення стали містом з однойменною назвою – Дзержинськ.
Населення Редагувати
За даними перепису 2001 року населення селища становило 4017 осіб, із них 91,24 % зазначили рідною мову українську, 8,62 % — російську, 0,05 % — румунську, 0,02 % — білоруську.
Люди Редагувати
- Скірко Леонід Миколайович (народився 1939 в Щербинівці, помер 2012 в Торонто, Канада) — канадський співак українського походження, бас-баритон.
- Пилипенко Іван Маркович (15 серпня 1912 — 2 жовтня 1942) — радянський військовий льотчик, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.
Примітки Редагувати
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Козацького роду: історія Торецька, який страждає через окупантів. 24 Канал (укр.). 27 серпня 2022. Процитовано 28 червня 2023.
- . Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 березня 2014.
Література Редагувати
| У Вікісловнику є сторінка Щербинівка. |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.