Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (англ. Supreme Headquarters Allied Powers Europe, SHAPE) — центральний штаб збройних сил НАТО в Європі. З 1967 року і до цього часу штаб розташований у містечку Касто[en], що на півночі від бельгійського міста Монс, з 1951 до 1967 року — штаб-квартира розміщувалась у Парижі (поруч із Версалем).
| Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі | |
|---|---|
| | |
| На службі | з 1951 року |
| Належність | Організація Північноатлантичного договору |
| Гарнізон/Штаб | Париж, Франція (1951—1967) Монс, Бельгія (з 1967 року) |
| Гасло | Vigilia Pretium Libertatis |
| Вебсайт | shape.nato.int(англ.) |
| Командування | |
| Верховний головнокомандувач НАТО | Крістофер Каволі |
| Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі | Тім Радфорд |
| Начальник штабу | Йоахім Рюле |
| | |
| Медіафайли на Вікісховищі |
Історія Редагувати
Інтегрована військова структура НАТО була створена тоді, коли постало питання щодо міцності в оборонній сфері Альянсу на території Європи, а передусім, від можливого вторгнення СРСР. Першим командиром в Європі став генерал армії США Дуайт Ейзенхауер, який керував висадкою союзників у Нормандії і командував військами Союзників проти Німеччини під час Другої світової війни. 19 грудня 1950 року Північноатлантична рада затвердила генерала Ейзенхауера, як першого верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі.
У тому ж грудні 1950 року було оголошено, що до щойно сформованих сил НАТО у Європі під командуванням генерала Ейзенхауера увійде 7-ма армія Сполучених Штатів, Рейнська армія з 2-ї піхотної, 7-ї і 11-ї бронетанкової дивізій, три французькі дивізії, що базуються в Німеччині, Австрії, Данії, Бельгії, незалежні норвезькі бригади в Західній Німеччині, а також американські і британські гарнізони, що перебувають в Австрії, Трієсті та Берліні.
У січні 1951 року Ейзенхауер прибув з невеликою групою проектувальників до Парижа і швидко приступив до своїх обов'язків. Його першочерговим завдання було створення спеціальної структури нового європейського командування силами НАТО в Європі. Група з планування працювала в готелі «Асторія», що в центрі Парижа.
Через чотири дні після прибуття Ейзенхауера в Париж, 5 січня 1951 року італійський міністр оборони оголосив, що три італійських дивізії повинні також бути обов'язково включені у ряди Атлантичної армії, і що ці підрозділи підпадають під особистий контроль Ейзенхауера.
Первісна структура штабу Редагувати
2 квітня 1951 року генерал Ейзенхауер підписав указ про активізацію військ союзного командування в Європі і створення 4-х округів: центрального (AFCENT), північного (AFNORTH), південного (AFSOUTH) і середземноморського (AFMED).
До 1967 року сили Атлантичної армії у Європі складалися з союзних військ Північної Європи (зі штаб-квартирою в Осло), союзних військ Центральної Європи (штаб-квартира у Фонтенбло), союзних військ Південної Європи (штаб-квартири в Парижі/Неаполі) і Середземноморських військ зі штаб-квартирою на Мальті (у 1967 році розформована).
Командирами у 1957 році були:
- Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Лауріс Норстад, США.
- Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі — фельдмаршал Монтгомері Аламейн, Велика Британія.
- Начальник штабу — генерал Куртланд Ван Шайлер, США.
- Командир союзних військ Північної Європи — генерал-лейтенант Сесіл Сагден, Велика Британія.
- Командир союзних військ Центральної Європи — генерал Жан-Етьєн Валуу, Франція.
- Командир союзних військ Південної Європи — адмірал Брістоль, США.
- Командир союзних військ Середземномор'я — адмірал сер Ральф Едвардс, Велика Британія.
Навчання Редагувати
Протягом 1952 року стратегічним командуванням проведено чотири види навчань для союзників ВПС Центральної Європи з метою досягнення переваги у повітрі над Центральною Європою, а також з метою забезпечити підтримку з повітря сухопутних військ союзних сил. Командував навчаннями генерал Лауріс Норстад — верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (з 1956 по 1963 р.).
Інші види тактичних навчань під умовно кодовою назвою «повітря-земля» були проведені спільно з французькою і американською арміями під командуванням Альфонса Жюена — маршала французької авіації. До цих навчань була залучена 150 000 армія, до якої увійшли збройні сили Великої Британії, Нідерландів, Бельгії та Канади.
У свою чергу союзні війська Північної Європи взяли участь у навчаннях наземних маневрів під командуванням генерала Річарда Нельсона. Маневри проводилися на схід від річки Рейн в британській і американській зонах окупованої Німеччини.
Усі навчання були інійційовані вищим керівництвом Штабу ОЗС НАТО в Європі з метою попередити можливе вторгнення радянський військ. Під час навчань була створена стратегія «повітря-земля», яку пізніше, у 1954 році, проголосив тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Альфред Грюнтер, зокрема він сказав:
| У нас є (...) щит, який, хоч все ще не досить міцний, аби змусити ворога відступити, але він може стати ефективним (...) Це команда «повітря-земля», яка буде боротися в разі нападу до кінця (...). |
У 1957 році генерал Лауріс Норстад, зазначив, що радянські війська і країни Варшавського договору переважають силами, тому закликав до збільшення військового контингенту НАТО у Центральній Європі. У тому ж році союзним командуванням ОЗС в Європі були проведені: операція «Counter Punch», яка розтягнулася по всьому європейському континенту, серія багатосторонніх військово-морських навчань «Strikeback», які були зосереджені на східній частині північноєвропейського флангу НАТО і метою яких було імітування тотального радянського нападу, операція «Deep Water», в якій взяли участь штурмові сили НАТО, що розтягнулися вздовж південного флангу НАТО в Середземному морі. Також з метою поліпшення бойової готовності Альянсу були запроваджені щорічні осінні навчання FALLEX.
Перенесення штаб-квартири Редагувати
З 1951 по 1967 рік штаб-квартира об'єднаного командування ОЗС НАТО в Європі знаходилась у Парижі. Але через вихід Франції з інтегрованої військової структури НАТО постало питання щодо перенесення усіх стратегічних об'єктів НАТО (в тому числі штаб-квартири командування ОЗС НАТО) з території Французької Республіки.
Образа Франції на військову структуру НАТО назрівала роками. Французький уряд послідовно дорікав, що командування силами НАТО постійно переходить від рук Великої Британії до рук США і навпаки. Французький вплив на структуру вгасав, а тому у лютому 1966 році Президент Франції Шарль де Голль заявив, що враховуючи зміну світового порядка, його країна виходить з Альянсу. Французька влада після виходу офіційна заявила, що всі об'єкти НАТО і союзних військ Центральної Європи повинні залишити територію Франції якнайшвидше, але не пізніше квітня 1967 року.
Після голосливої заяви Франції допомогу Альянсу запропонував бельгійський уряд, який погодився надати місце для штаб-квартири ОЗС НАТО в Європі та інших важливих стратегічних об'єктів Альянсу. Генерал Ліман Лемніцер, тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, сподівався, що штаб буде розташований поряд з штаб-квартирою НАТО, як це і було в Парижі, але бельгійська влада заявила, що штаб повинен бути розташований на відстані не менше ніж 50 кілометрів від Брюсселя. Було запропоновано містечко-табір Касто, що у 2 км від Монса. У вересні 1966 року Альянс погодився на пропозицію Бельгії і 31 березня 1967 року відбулася офіційна церемонія відкриття нової штаб-квартири стратегічного командування ОЗС НАТО в Європі.
Процес виходу Франції з військового блоку запустив механізм реформ в середині ОЗС НАТО. Насамперед, постали військові труднощі у південному окрузі. І, як наслідок, 5 червня 1967 року були розформовані союзні війська Середземномор'я.
Структура у 1970-ті, 1980-ті, 1990-ті роки Редагувати
|
|
|
Сучасна структура Редагувати
У 2003 році була розроблена нова структура стартегічного командування силами НАТО у Європі. Було створено 3 штаби союзного командування операціями:
- Allied Joint Force Command Brunssum (штаб-квартира в Брунсумі, Нідерланди):
- Allied Air Command
- Allied Maritime Command
- Allied Force Command Heidelberg
- Allied Joint Force Command Lisbon (штаб-квартира в Лісабоні, Португалія):
- Allied Joint Force Command Naples (штаб-квартира в Неаполі, Італія):
- Allied Air Command İzmir
- Allied Maritime Command Naples
- Allied Force Command Madrid
У проміжку між 2003 і 2006 роками була створена ще одна категорія сил «Rapid Deployable», головним завданням яких було поліпшити гнучкість сухопутних військ. Вони складалися з 6-ти корпусів:
- британський корпус в Глостері;
- нідерландський корпус в Мюнстері;
- італійський корпус неподалік Мілана;
- турецький корпус неподалік Стамбула;
- іспанський корпус в Валенсії;
- грецький корпус у Салоніках.
Як третій ешелон сил швидкого реагування зі штаб-квартирою в Щецині (Польща) було створено багатонаціональний корпус.
У 2013 році командні пункти Гейдельберга та Мадрида були закриті, враховуючи їх непотрібність, та через скорочення фінансування об'єднаного командування НАТО в Європі.
На сьогодні союзне командування операцій має такий вигляд:
- Allied Joint Force Command Brunssum (Нідерланди)
- Allied Joint Force Command Naples (Італія)
За цими двома основними оперативними штабами закріплені складові командні пункти — Allied Air Command at Ramstein, Allied Land Command at Izmir та Allied Maritime Command at Northwood.
Верховні головнокомандувачі ОЗС НАТО в Європі Редагувати
Заступники верховних головноковандувачів НАТО в Європі Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Wragg, David W. (1973). A Dictionary of Aviation (вид. first). Osprey. с. 241. ISBN 9780850451634.
- SHAPE, 7010 Casteau Belgium SHAPE on NATO homepage. Процитовано 12 березня 2006.
- NATO, , updated 14 March 2007
- Brian L. Davis, NATO Forces: An Illustrated Reference to their Organization and Insignia, Blandford Press, London, 1988, p.20
- Chapter 7 – The Military Structure – Allied Command Europe. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 17 червня 2011.
- Lord Ismay, NATO: The First Five Years 1949–54, Chart 9: Allied Command Europe July 1954
- Who is who at NATO (PDF). NATO. Процитовано 3 жовтня 2008.
- «The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402—404.
- «The NATO Exercises, Part II», Flight, p. 489—454
- Time, September 29, 1952
- «NATO Ships Enter Baltic Sea» — Sydney Morning Herald, p. 2
- Chapter 9. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 листопада 2008.Chapter IX-B. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 листопада 2008.
- . Time. 30 вересня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 3 жовтня 2008.
- . Time. 7 жовтня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 7 листопада 2008.
- John Clearwater. Canadian Nuclear Weapons: The Untold Story of Canada's Cold War Arsenal, p. 121
- NATO, , verified August 2008
- See also L. James Binder, Lemnitzer: A Soldier For His Time
- Franco Veltri, AFSOUTH 1951—2004: Over Fifty Years Working for Peace and Stability [ 13 жовтня 2007 у Wayback Machine.], AFSOUTH, April 2004
- The Evolution of NATO’s Command Structure, 1951-2009. NATO. Процитовано 16 квітня 2013.
- . Архів оригіналу за 2 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2014.
- . Архів оригіналу за 23 вересня 2010. Процитовано 6 серпня 2014.
- Vandiver, John (30 листопада 2012). NATO Activates Allied Land Command. Stars and Stripes. Процитовано 2 лютого 2013.
- Structure. NATO. Процитовано 14 червня 2014.
- . Архів оригіналу за 16 березня 2017. Процитовано 16 березня 2017.
- List of Former SACEURs
Література Редагувати
- Jordan, Robert S. Norstad: Cold War NATO Supreme Commander — Airman, Strategist, Diplomat St. Martin's Press, 2000. 350 pp.
- Lt. Col. William A. Knowlton, Early Stages in the Organization of SHAPE, International Organization, Volume 13, No.1, Winter 1959
- Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1990, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0598-6
- Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1991, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0976-2