Ві́ра Васи́лівна Ле́вченко, у шлюбі Холо́дна (5 серпня 1893, Полтава, Російська імперія — 16 лютого 1919, Одеса, Українська Народна Республіка) — українська кіноакторка епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах як драма, мелодрама та короткометражне кіно під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна та інших.
| Холодна Віра Василівна | |
|---|---|
| | |
| Ім'я при народженні | Віра Василівна Левченко |
| Народилася | 5 серпня 1893 Полтава, Російська імперія |
| Померла | 16 лютого 1919 (25 років) або 17 лютого 1919 (25 років) Одеса, Херсонська губернія, УНР |
| Поховання | Перший Християнський цвинтар |
| Громадянство | Російська імперія |
| Діяльність | кіноакторка |
| Роки діяльності | 1914–1919 |
| Чоловік | Володимир Холодний |
| Батьки | Василь Андрійович Левченко |
| IMDb | ID 0451762 |
| | |
| Холодна Віра Василівна у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Уславилася у фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох інших.
Життєпис Редагувати
Перші роки Редагувати
Віра Левченко народилася 5 серпня (за іншими даними — 9 серпня) 1893 року в українському місті Полтава, що на той час входило до складу однойменної губернії Російської імперії. Її батько, Василь Андрійович Левченко, був корінним полтавцем, закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету й був педагогом у рідному місті, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат.
Віра з дитинства любила танцювати та читати вірші. Вона почала музикувати та охоче демонструвала всі свої вміння друзям та гостям домашнього салону, який тримали її батьки. Після смерті дідуся Віри сім'я переїхала в Москву. Там дівчина вступила у балетне училище Большого театру, однак згодом була вимушена залишити балет через наполягання бабусі, яка була проти такого її заняття. Дівчина продовжила вчитися у гімназії. Згодом Левченко все ж вирішила стати акторкою. Багато у чому на неї справив враження приїзд у 1908 році у Москву з Санкт-Петербурга однієї з найпопулярніших тоді акторок, Віри Коміссаржевської.
На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з Володимиром Холодним, правником, що захоплювався автоспортом, брав участь в автоперегонах, видавав газету «Авто». Одружилася з ним попри те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу. 1912 року народила доньку Євгенію. Під час пологів лікарі попередили подружжя, що народження другої дитини може бути небезпечним для життя Віри. Тому другу доньку вирішили вдочерити. Під час Першої світової війни чоловік пішов воювати на фронт. У той час Віра Холодна почала кар'єру у кінематографі, де здобула велику популярність.
Початок акторської кар'єри Редагувати
Початком кар'єри Холодної вважають навчання у театральній студії при Імператорському великому театрі. Першу роль виконала у фільмі Євгена Бауера, це була тургенєвська героїня. Бауер затвердив Холодну на цю роль майже відразу через її зовнішність. Саме завдяки цьому фільму Холодна здобула успіх і славу. Фільм «Життя за життя» з нею у головній ролі демонструвався по два місяці поспіль у багатьох кінотеатрах через великий попит публіки. Акторка почала отримувати листи від незнайомих чоловіків із освідченнями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття до неї. Проте вмовляння не діяли на акторку.
Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди він потрапив. За словами лікарів, він навряд чи мав вижити. Холодна багато часу провела у шпиталі і вже через якийсь час чоловік одужав.
Визнання Редагувати
1916 року у власника фірми «Ханжонков и Ко», Олександра Ханжонкова, де працювала зірка німого кіно, з'явився конкурент — Дмитро Харитонов, харківський кінопідприємець, власник кінотеатру і прокатної контори «Аполло» в Харкові, з філіалами в Одесі, Ростові-на-Дону, Києві, Санкт-Петербурзі; фінансував у Харкові зйомки фільмів, вкладав гроші в екранізацію творів українських авторів. Він відкрив у Москві кіноательє, але не мав людей, які вміли професійно робити кіно. Саме тому серед місцевих кіновиробників доволі скептично поставилися до нового конкурента. Однак, Харитонов запропонував найкращим операторам, режисерам і артистам, які працювали у Ханжонкова, перейти до нього за набагато вищу платню. Холодна перейшла до кіноательє Харитонова пізніше за інших. Позаяк усі друзі вже працювали у Харитонова, а сім'я її потребувала грошей.
Харитонов не перенавантажував своїх людей. Якщо у Ханжонкова знімали в шаленому темпі один фільм за другим, Харитонов давав можливість відпочивати. За період, потрібний Ханжонкову для вироблення восьми фільмів, у Харитонова знімали три. Саме завдяки цьому у Віри Холодної з'явився час для дітей. 1918-го року вона їде до Одеси для завершення зйомок у фільмах «Княжна Тараканова» та «Циганка Аза». Там вона поєднує зйомки з активною концертною діяльністю.
З 1917 по 1919 рік Віра Холодна знялася в понад 20 фільмах, найвідоміші з яких «Закатовані душі» і «Останнє танго». Серед її фільмографії відомі були стрічки: «Суперниця сестри» (1916), «Живий труп» (1918) та «У каміна» (1917).
Смерть і поховання Редагувати
Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати від більшовиків. Під виглядом літніх кіноекспедицій багато кінематографістів виїжджають до України — Харкова, Києва, Одеси та Криму. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та його акторська трупа з сім'ями виїхали до Ялти, а 28 червня 1918 прибули до Одеси, де продовжили активно знімати фільми, проводячи натурні зйомки в Одесі та її околицях. Крім Віри Холодної, яку супроводжували сестра Софія і дочка Женя, до кіноекспедиції увійшли режисер Петро Чардинін з дружиною та дочкою, актори Володимир Максимов, в Харкові до них приєдналися Йосип Рунич з дружиною — артисткою театру Миколи Синельникова та інші. Через переїзд багатьох зіркових акторів до проголошеної УНР, московська «Кіногазета» написала: «Кращі артистичні сили вивозяться з Москви до нового Запоріжжя». В Одесі зйомки проходили в ательє, яке Харитонов вибудував на Французькому бульварі, на спеціально придбаній ділянці землі.
У лютому 1919 року Віра Холодна застудилася і захворіла важкою формою грипу, іспанкою. 16 лютого того ж року, в 25-річному віці, вона раптово померла.
Під час похорону в Одесі багато людей проводжало Віру Холодну в останню путь. Багато хто не вірив, що велика акторка померла. Інших здивувала її посиніла від бальзамувального розчину шкіра. Містом ходило багато чуток. Зокрема, що насправді акторку отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. Також ходили чутки, що лікаря шантажували, щоб змусити підписати діагноз «іспанський грип». Навіть ходила чутка, що поховали не Віру Холодну, а невідому жінку, а акторка завдяки інсценуванню смерті втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Був ще один варіант чуток — нібито, акторку викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас. Ніяких підтверджень жодній з теорій не знайшлося.
Похована 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси. 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Холодної відсутні.
Володимир Холодний прожив лише кілька місяців та помер від тифу.
Творчість Редагувати
Артистичну кар'єру почала в аматорській театральній студії, покинувши балетну школу Большого Театру. Балет покинула не сама, а за наказом бабусі, що вважала балет і акторство несумісними з уявою про добропорядність і шляхетність їх родини.
З 1914 року знімалася в кінофільмах, перша (епізодична) роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. У 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Пісня торжествуючої любові» і «Полум'я неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Міражі», «Життя за життя», «Тернистий шлях слави», «Забудь про камін, в ньому погасли вогні», «Мовчи, печале, мовчи», «Останнє танго»).
У кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, історії про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам — «драма жіночої душі». Виникає і новий тип красуні — молода, тендітна жінка з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стереотипу, який пестив і підтримував німий кінематограф, відповідала зовнішність Віри Холодної. Її героїні викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноакторки. Про свої враження розповідали численні глядачі в листах, щоденниках і спогадах тієї доби. Кінематограф в цю добу швидко переганяв в популярності театр і ставав масовим явищем нової, синтетичної і гамірної культури XX століття.
У квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу, де знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л. Утьосовим. Їх глядачами бували Г. Котовський і М. Вінницький (Мішка Япончик).
Фільмографія Редагувати
| Цей розділ потребує доповнення. (серпень 2014) |
| Рік | Оригінальна назва | Назва українською | Роль |
|---|---|---|---|
| 1915 | Пламя неба | Полум'я неба | Таня |
| Песнь торжествующей любви | Пісня торжествуючої любові | ||
| Дети века | Діти століття | Марія Миколаївна | |
| Миражи | Міражі | Маріанна | |
| Пробуждение | Пробудження | ||
| 1916 | В мире должна царить красота | В світі повинна панувати краса | Лія Ванда, артистка |
| Лунная красавица | Місячна красуня | Ганна, донька Строєва | |
| Жизнь за жизнь | Життя за життя | Ната Хромова | |
| Одна из многих | Одна з багатьох | Наташа Баришева, курсистка | |
| Ради счастья | Заради щастя | ||
| У камина | Біля каміну | ||
| Шахматы жизни | Шахи життя | Дама півсвіту |
Сім'я Редагувати
Брат Володимира Холодного Микола, став вченим ботаніком зі світовим ім'ям. Він пов'язав своє життя з Україною, став тут академіком. Саме на його честь і названо Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України в місті Київ.
Пам'ять Редагувати
- Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку «Прощальна краса», присвячену акторці.
- За мотивами життя і кінокар'єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм «Раба кохання» (режисер Микита Міхалков). Головну роль виконала Олена Соловей (емігрувала у США).
- У лютому 1996 року невеличкий майдан на розі одеських вулиць Буніна і Преображенської перейменовано на честь Віри Холодної.
- У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла акторка, встановлено пам'ятник.
- У 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.
- У 2017 році Юлія Сак створила художній короткометражний фільм, присвячений Вірі Холодній, «Елегія любові. Віра Холодна».
- У 2022 році вулицю Маршала Рокосовського у місті Кременчук було перейменовано на вулицю Віри Холодної у рамках процесу дерусифікації.
Примітки Редагувати
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://www.imdb.com/name/nm0451762/
- Find a Grave — 1996.
- ↑ Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
- Віра Холодна народилася та померла в Україні, але для росії вона – «російська кінозірка» – The Mango (укр.). 8 березня 2023. Процитовано 8 березня 2023.
- Чому Віра Холодна вважається однією з найзагадковіших актрис минулого століття - poltavchanka.info (укр.). 6 вересня 2022. Процитовано 28 вересня 2022.
- Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (рос.). Архів оригіналу за 27 липня 2012. Процитовано 15 квітня 2011.
- Головань В. (27 лютого 2012). . timer-odessa.net (рос.). Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 1 червня 2016.
- Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). з джерела 3 червня 2016. Процитовано 2016-08-09. (рос.)
- Жовнір Н. (05-08-2010). . poltava.pl.ua. Архів оригіналу за 07-04-2014. Процитовано 17-04-2012.
- . Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
- http://weareukrainians.com/press-center/news/elegiya-lyubovi-vira-holodnaya-film-yuliyi-sak
- У Кременчуці на Полтавщині погодили нові назви для ще 29 вулиць. Facebook (укр.). 14 жовтня 2022. Процитовано 9 листопада 2022.
Література та джерела Редагувати
- Юр М. Холодна Віра Василівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 407. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 617.
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Холодна Віра Василівна |
- Жовнір Н. (05-08-2010). . poltava.pl.ua. Архів оригіналу за 07-04-2014. Процитовано 17-04-2012.
- Віра Холодна / Персоналії / Проєкт «Українці в світі»
- Країни світу — Віра Холодна, визначні особистості[недоступне посилання з липня 2019]