Мойсей Абрамович Фі́шбейн (нар. 1 грудня 1946, Чернівці — пом. 26 травня 2020, Київ) — український поет та перекладач єврейського походження, лауреат премії імені Василя Стуса (2000), член Українського ПЕН та Національної спілки письменників України. Лицар ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Мойсей Абрамович Фішбейн | |
---|---|
Мойсей Фішбейн | |
Народився | 1 грудня 1946 Чернівці |
Помер | 26 травня 2020 (73 роки) |
Громадянство | Ізраїль |
Національність | єврей |
Діяльність | поет і перекладач |
Сфера роботи | поезія і перекладацтво[d] |
Alma mater | Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова |
Мова творів | українська |
Роки активності | 1970—2020 |
Нагороди | |
Премії | Премія імені Василя Стуса |
Сайт: mosesfishbein.blogspot.com | |
| |
Висловлювання у Вікіцитатах |
Життєпис ред.
В 1976 році закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Перша публікація з'явилася в грудні 1970 в літературному часописі «Вітчизна». Вірші до редакції передав український поет Микола Бажан, який помітив і підтримав поета, а також написав передмову до його першої збірки «Ямбове коло» (вид-во «Молодь», 1974).
Провідником до світу модерної української поезії для Фішбейна став інший українсько-єврейський літератор — Леонід Первомайський — на той момент вже немолодий і розсварений з багатьма колегами по літературному цеху.
Працював у Головній редакції Української Радянської Енциклопедії та літературним секретарем Миколи Платоновича Бажана.
1979 року (внаслідок відмови від співпраці з КДБ) був змушений еміґрувати до Ізраїлю.
1980—1981 роках кореспондент українського літературного і загальнополітичного часопису «Сучасність», що видавався українською діаспорою у США та Німеччині.
З 1982 року жив у Німеччині, де в 1982—1995 роках працював в український та російській редакціях радіостанції «Свобода» кореспондентом, коментатором, редактором.
В 1984 році в Нью-Йорку вийшла книга поета «Збірка без назви». Книга складалася з трьох розділів: 28 власних віршів, добірка віршів для дітей та об'ємний розділ перекладів з французької (Шарль Бодлер), німецької (Генріх Гайне, Райнер Марія Рільке, Ґеорґ Тракль, Гуґо фон Гофмансталь, Пауль Целан, Ганс Карл Артманн та інші), івриту (Єгуда Га-Леві, Хаїм Нахман Бялик), Манфред Вінклер, їдиш (Меер Харац), російської (Максиміліан Волошин, Олександр Твардовський) та інших мов.
1989 року здійснив свою акцію: першу поїздку чорнобильської дітвори за кордон — до Держави Ізраїль (січень 1990).
У 2003 році Мойсей Фішбейн повернувся в Україну.
Мойсей Фішбейн був членом Українського Центру Міжнародного ПЕН-Клубу та Національної Спілки письменників України.
У 2019 році він захворів, і Український Центр ПЕН-Клубу збирав кошти на його лікування — для операції за кордоном та подальшої реабілітації.
Мойсей Фішбейн помер ввечері 26 травня 2020 року після важкої хвороби.
Погляди ред.
Мойсей Фішбейн сказав таке:
Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти! |
Коли Ян Табачник зауважив щодо нібито прояву антисемітизму у Миколи Томенка, Мойсей Фішбейн сказав:
На літературному вечері у Львові, 20 березня 2007 року, Мойсей Фішбейн сказав:
«Український поет не повинен ставитися позитивно, чи негативно до українського народу, більше того – я український націоналіст, яким повинен бути кожен поет» |
Твори ред.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Мойсей Фішбейн у програмі «Вечір з М.Княжицьким» | |
Мойсей Фішбейн. Вірші | |
Мойсей Фішбейн. «Дитинство. Провінція. Ретро». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «Оця свіча погасла, і оця...». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «В богозабутій і богоспасенній...». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «Яр». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «Досі смакує скоринка черства...». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «Із мови бджіл на мову джерела...». Читає автор | |
Мойсей Фішбейн. «Пташиний подих губиться в тумані...». Читає автор |
- «Ямбове коло». Поезії, переклади. Переднє слово Миколи Бажана. «Молодь», Київ, 1974. 44 с.
- «Збірка без назви». Поезії, переклади. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Переднє слово Юрія Шевельова. «Сучасність», Нью-Йорк, 1984. 111 с.
- «Дивний сад». Поезії для дітей. Художник О. Мамаєва. «Веселка», Київ, 1991. 16 с. ISBN 5-301-01565-6
- «Апокриф». Поезії, переклади, проза. «Дніпро», Київ, 1996. — 254 с. ISBN 966-507-004-5
- «Розпорошені тіні». Поезії. Відповідальний редактор П. Мацкевич. «Кальварія», Львів, 2001. 32 с. ISBN 966-7092-83-6
- «Аферизми». «Факт», Київ, 2003. 127 с. ISBN 966-8408-18-7
- «Ранній рай». Поезії, переклади, проза, есеї, «аферизми». Переднє слово Івана Дзюби. Оформлення Олени Добровольської. «Факт», Київ, 2006. 516 с. ISBN 966-359-108-0.
- «Пророк». Поезії та переклади. «Либідь», Київ, 2017. 302 с. ISBN 978-966-06-0727-9.
- «Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна». «Либідь», Київ, 2012. 271 с. ISBN 978-966-06-0627-2
- Мойсей Фішбейн перекладав з німецької, французької, івриту, їдиш, італійської, іспанської, каталонської, румунської, угорської, грузинської, російської та інших мов.
- Єврейська карта в російських спецопераціях проти України [ 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] (доповідь на 26-й Конференції з української проблематики, Іллінойський університет, Урбана-Шампейн, США. 24–27 червня 2009 року)
Відзнаки ред.
Лауреат премії імені Василя Стуса (2000) та премії журналу «Сучасність».
Нагороджений:
- орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня
- орденом Святого Рівноапостольного Володимира III ступеня,
- орденом «За інтелектуальну відвагу» (2010).
- відзнакою УГКЦ імені блаженного священномученика Омеляна Ковча (2011).
Мойсею Фішбейну присвячена повість Марії Матіос «Апокаліпсис» (2006).
Родина ред.
Першу дружину звали Людмила. У них народилася доньки Марія (1976, Чернівці) та Авіва (1985, Ізраїль). Друга дружина — Олена.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- ↑ Czech National Authority Database
- . umoloda.kyiv.ua, 26.05.2020
- ↑ . Українська правда. 26 травня 2020. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Премія імені Василя Стуса. PEN Ukraine (укр.). 6 жовтня 2022. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ . Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 1 червня 2020.
- . Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- . Новинарня. 26 травня 2020. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 березня 2011.
- . Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 7 березня 2019.
- Мойсей Фішбейн. Пророк [ 8 березня 2019 у Wayback Machine.] «Порадник читача»
- Архів оригіналу за 15 липня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- . Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 19 серпня 2014.
- . Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 19 серпня 2014.
- . Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
- Людмилі Фішбейн. poetyka.uazone.net. Процитовано 8 липня 2023.
- БАТЬКІВЩИНА МОВИ МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА – Культурна Референтура ОУН (укр.). 11 червня 2020. Процитовано 8 липня 2023.
Посилання ред.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Фішбейн Мойсей Абрамович |
- Блог Мойсея Фішбейна [ 8 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Мойсей Фішбейн на uazone [ 11 грудня 2006 у Wayback Machine.]
- Фішбейн Мойсей // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- Поет М. Фішбейн: для мене УПА — це святе [ 19 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Єврейська карта в російських спецопераціях проти України [ 20 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Мойсей Фішбейн. Абетковий покажчик творів [ 7 березня 2019 у Wayback Machine.]
- Мойсей Фішбейн. [ 8 березня 2019 у Wayback Machine.] «Поетичні майстерні»
- «Мойсей Фішбейн розумів і відчував усі безкінечні можливості української мови» [ 8 червня 2020 у Wayback Machine.]– Ірина Халупа, рубрика «Точка зору»
Література ред.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.