Утрáта складотвóрчих сонáнтів (також «вокалізація складотворчих сонантів») — фонетичний процес, що полягав у зміні складотворчих сонантів [ṛ], [ḷ], [ṃ] та [ṇ] на звукосполучення [ĭr], [ŭr], [ĭl], [ŭl], [ĭm], [ŭm], [ĭn] та [ŭn]. Унаслідок такого переходу ці сонанти втратили протиставлення за часокількістю (перестали розрізнятися за довготою), одночасно перестали розрізнятись і за місцем творення на звуки передньої та задньої артикуляції: *mṛt- → *mĭrt- та *mṛētēi → *mĭrētēi, *gṛdlŏ- → *gĭrdlŏ- та *gṛātēi → *gĭrātēi тощо.
Історія Редагувати
Перебіг Редагувати
Складотворчі сонанти [ṛ], [ḷ], [ṃ] та [ṇ] у праіндоєвропейській мові творилися як приголосні, але їм була притаманна така звучність, що властива голосним. В одному положенні їхня артикуляція була переднішою, в іншому — більш задня. Уже в протослов'янських діалектах вони почали втрачати свою складотворчість, тож при сонантах переднього ряду утворився [ĭ], а при сонантах заднього — [ŭ]: [ṛ] → [ĭr] і [ŭr], [ḷ] → [ĭl] і [ŭl], [ṃ] → [ĭm] і [ŭm], [ṇ] → [ĭn] і [ŭn], наприклад:
| Інд.-є. | Псл. | Стсл. | Укр. | Лит. |
|---|---|---|---|---|
| *u̯ḷnā | *vĭlnā | влъна | вовна | vìlna |
| *u̯ḷku̯ŏs | *vĭlk- | влькъ | вовк | vilkas |
| *gu̯ṝdlŏ- | *gŭrdlŏ- | гърло | горло | gurklys |
| *gṃbā | *gŭmba | гѫба | губа | lūpos |
| *dĕkṃ(tĭs) | *desĭmt- | десѧть | десять | dešimtas |
| *dʰḷgʰ- | *dъlg | дългъ | діал. довг | skola |
| *ĝṝnŏm | *ẑĭrn- | зръно | зерно | žìrnis |
| *mṇtēi | *mĭntēi | мѧти | м'яти | mìnti |
| *pamṇt | *pamĭnt | памѧть | пам'ять | atmintis |
| *pṝstŏs | *pĭrst- | пьрстъ | діал. перст | pirštas |
| *pḷnŏs | *pĭln- | плънъ | повний | pìlnas |
| *kṝd- | *ŝĭrd- | сръдъце | серце | širdìs |
| *skṝbʰĭs | *skŭrb- | скръбь | скорб | skurdas |
| *mṝtĭs | *mĭrt- | съмрьть | смерть | mirtìs |
| *tūskṃt- | *tūŝĭmt | тысѧшта | тисяча | šimtas |
| *ṇĝʰū- | *ĭnẑū- | ѩзыкъ | язик | liežuvis |
У цих звукосполуках, якщо вони були перед голосним, сонант належав до наступного складу, а [ĭ] та [ŭ] — до попереднього, а якщо вони були перед приголосним, то їх вимовляли як дифтонгічну сполуку. Останній тип (дифтонг) частіше було вживано замість попереднього.
Наслідок Редагувати
Складотворчих сонантів було втрачено в більшості індоєвропейських мовах, хоч рефлекси здебільшого неоднакові. У латині складотворчі сонанти змінилися на [or] і [ul]: cor — серце, indulgeō (← *dḷg-, «поступатися»); у готській — на [ul] та [aur] з [ur]: kaúrn — зерно, tulgus — міцний, wulfus — вовк; у хеттській — на [ar] і [al]: kard- — серце, dalugaš — довгий; у грецькій — на [ra], [ar], [la], [al] і [ol]: δρατός — обідраний, καδια — серце, δολκός — довгий, λανόs — вовна. Збереглися складотворчі сонанти в давньоіндійській мові: vṛkaḥ — вовк, kṛtă — діал. чертá, kṛtsnás — черствий.
У зв'язку з утратою складотворчості сонанту і розвитком нової складової голосівки перший утратив свою довжин, через що в цілком однакових фонетичних умовах виникло протиставлення акуту й циркумфлексу. Кількість голосного перестає суворо визначати інтонацію, яка починає грати самостійнішу роль; установлюється зв'язок між інтонацією та наголосом. Склади з акутовою інтонацією перетягували на себе наголос зі складів, що мали циркумфлексну інтонацію та короткі монофтонги: *rŏnkā → *rŏnkā. В основах на -ŭ- та -ĭ- на довгих монофтонгах циркумфлекс замінив акута.
Причини Редагувати
Є. Курилович утрату складотворчих сонантів пов'язує з палаталізацією шелестівок перед [j], яку він відсуває на балто-слов'янських період. Тобто сонанти після палатальних змінилися на [ĭr], [ĭl], [ĭm] та [ĭn], а після велярних — на [ŭr], [ŭl], [ŭm] та [ŭn]. На думку А. Л. Мошинського, їхня дефонологізація у двофонемні сполуки відбулася в праслов'янській мові лише в позиції перед голосними, а перед приголосними вона успадкувала без змін. Усі подальші зміни, на його думку, мали місце на слов'янському ґрунті. Як і Г. Конечна, він схильний пов'язувати даний перехід у слов'янських мовах із діянням закону відкритого складу. Й. М. Коржінек узагалі заперечував існування складотворчих сонантів, пояснюючи це тим, що носієм складу виступав неясний голосний.
Сьогодення Редагувати
Усі слов'янські мови розрізнюють рефлекси дифтонгічних сполук з [ĭ] чи [ŭ] після задньопіднебінних шелестівок, у першому ж разі мала місце перша палаталізація задньопіднебінних, як-от гóрло (← *gŭrdlŏ-), але жерло (← *gĭrdlo-), скорбá (← *skŭrb-), але щербá (← *skĭrb-). Українська мова послідовно розрізнює рефлекси сполук [ĭr] і [ŭr]. Перше відображено у вигляді [ер], друге — [ор]: перший, верба, зерно — торг, корма, скорбота.
Найважче — це розмежувати [ĭn] і [ĭm], що виникли з *ṇ і *ṃ, від звичайних [ĕn], [ēn], [ĕm] i [ēn], бо всі вони в положенні не перед голосівкою монофтонгізувалися в [ę], отже, виводячи ранню праслов'янську форму слова зять, можна відновити як *ĝṇtǐs → zętь, так і *gēntĭs → zętь.
Проблема хронологізації Редагувати
Утрата складотворчих сонантів належить до дуже раннього періоду розвитку слов'янських мов. Зважаючи на подібність їх рефлексів у спільнослов'янській та прабалтійській мові, можна думати, що вони занепали ще в добу балто-слов'янської мовної єдності. Дехто вважає, що занепад раніше відбувся в прабалтійській мові, а в спільнослов'янській зберігалися значно довше.
Джерела Редагувати
- Изотов А. И. Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении : учебное пособие / реценз. А. С. Новикова, В. К Казарян. — М. : Азбуковник, 2010.
- М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко. Історія української мови. Фонетика: — Київ: Видавництво "Наукова Думка", — 1979.
Примітки Редагувати
- Kořínek, Josef (1948). Od indoeuropského prajazyka k praslovančine (Чеською). Братислава. с. 35–36.