Станісла́в — село в Україні, центр Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області. Населення становить 4941 осіб.
| село Станіслав | ||
|---|---|---|
| ||
| Країна | Україна | |
| Область | Херсонська область | |
| Район | Херсонський район | |
| Громада | Станіславська сільська громада | |
| Облікова картка | Станіслав | |
| Основні дані | ||
| Засноване | 1697 | |
| Населення | 4941 | |
| Площа | 6,826 км² | |
| Густота населення | 723,85 осіб/км² | |
| Поштовий індекс | 75051 | |
| Телефонний код | +380 5547 | |
| Географічні дані | ||
| Географічні координати | 46°34′13″ пн. ш. 32°08′51″ сх. д.H G O | |
| Середня висота над рівнем моря | 38 м | |
| Водойми | Дніпровський лиман | |
| Відстань до обласного центру | 39,5 км | |
| Відстань до районного центру | 39,5 км | |
| Найближча залізнична станція | Херсон | |
| Відстань до залізничної станції | 39,5 км | |
| Місцева влада | ||
| Адреса ради | 75051, Херсонська обл., Херсонський р-н., с. Станіслав, вул. Свободи, 15 | |
| Сільський голова | Самойленко Іван Дмитрович | |
| Карта | ||
Станіслав | ||
Станіслав | ||
| Мапа | ||
| Станіслав у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Розташований на правому березі Дніпровського лиману, на автодорозі Т 1501 (Херсон—Олександрівка).
Історія Редагувати
Перша згадка про Станіслав в «Описі ріки Дніпро від Переволочної до Чорного моря» від 20 січня 1697 року.
У 1754 році в селі Станіслав згадуються зимівники запорожців, де козаки займалися рибним промислом, добували сіль у Прогноях, вирощували пшеницю, гречку. Село Станіслав належало до Перевізької паланки.
Місцевість, де розташований Станіслав, була заселена відвіку. Про це свідчать виявлені на території і поблизу села поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище, поселення і 2 могильники скіфського часу (VII—III ст. до н. е.). Існує припущення, що згадуваний Геродотом храм Деметри (V ст. до н. е.), знаходився на місці нинішнього Станіслава.
Виявлені також поселення перших століть н. е., пов'язані з грецькою колонією Ольвія, розташованою на іншому боці Бузького лиману. У селі стояв храм Деметри. Знайдені 2 візантійські монети X ст. н. е.
Під час перебування цієї території під владою Великого князівства Литовського у XV ст. на мисі, який врізається в Дніпровський лиман, виникло поселення, яке згодом було зруйновано. Вітовт під час походу на татар влітку 1398 року відбив собі околиці нижнього Дніпра й для оборони їх поставив кам'яний замок, назвавши його городом святого Івана. Київська земля у XV сторіччі — централізований організм, де військова, фіскальна, адміністративна і судова влада була зосереджена в руках нащадків Володимира Ольгердовича — Івана Володимировича (?- 1435), Олелька Володимировича (1441—1454), та його сина Семена Олельковича (1454—1470).
Протягом короткого часу за великого князя Вітовта (1392–1430), який не без успіху намагався встановити контроль над Причорномор'ям, буферна смуга вважалася частиною русько-литовської державної території. Останні сліди руських залог, висунутих далеко на південь, фіксуються у 1450—1460-х рр.
Згадкою про так званих «Князя Семенових людей», тобто бояр Семена Олельковича Київського, які несли вартову службу на косі при злитті Дніпровського і Бузького лиманів, стала місцевість на північ від села, саме ця коса отримала назву Семенового Рогу (село Лупареве).
Ймовірно у Станіславі, розташовувався один із таборів Богдана Хмельницького у кінці 1647, на початку 1648 року.
Після утворення Нової Січі і створення Прогнойської паланки тут була переправа, що пов'язувала паланку з правобережжям лиману. У 1768 р. нею скористалися запорожці, що йшли з Прогноїв для участі в Коліївщині.
У 1754 році згадуються зимівники запорожців — Якима Кравця (1755-отаман Платнирівського куреня), Михайла Бойка — Платнирівського куреня.
У 1774 відібраний в Османської імперії і включений до складу Російської імперії.
В 1787 році тут мешкало 1290 чоловік і 45 жінок та при селі було 25 100 десятин зручної і 3900 десятин незручної землі.
У 1788 році казенне село Станіслав входить до складу території Чорноморського козацького війська.
У 1790 р. в селі Станіслав мешкали військові поселяни, колишні запорожці, які належали до чорноморців — 18 хазяїв при них рахувалось 302 працівники. З 18 хазяїв два — сімейні. При родинах рахувалось два працівники.
Павло Кравець мав одного працівника, Яків Тимошенко — сім, Наривай і Вергун — по вісім працівників. Інші хазяї мали в середньому від 11 до 40 працівників. До них додатково були приписані 170 бурлак. Ці поселяни зі Станіслава знаходилися при лиманських заводах в Таврійській області та соляних озерах.
Інші мешканці містечка Станіслава 49 хазяїв з 679 працівниками. З 49 хазяїв сімейних сім. При родинах рахувалось п'ять працівників. Це були типові господарі — рибопромисловці, стосунки яких до робочої сили ґрунтовані на договорах.
1799 року, тут вже мешкало 201 чоловік і 181 жінка.
В першій половині XIX століття село почало швидко рости за рахунок переселенців із центральних районів України.
У 1811 році в селі було 146 господарств в яких мешкало 584 чоловіка і 561 жінка.
Переселення відбувалось з села Княжа, Звенигородського пов. Київської губ., містечка Багачка, Миргородського пов., Полтавської губ., сіл Богушкова Слобідка, Чехівка, Мельники, Москаленки, Деньги, Кропивна, Чорнобай, Білоусівка, Золотоніського пов., Полтавської губ.
Вже 1816 року тут нараховувалось 1557 осіб.
В 1841 році село Станіслав, яке складалося із 336 дворів, було віднесено до розряду містечок Херсонського повіту.
Станом на 1886 рік у містечку мешкала 3131 особа, налічувалось 510 дворів, існувала церква православна, школа, 11 лавок, земська станція, 3 винних погреба, відбувались ярмарок 14 вересня, торжок, базар по неділям та святковим дням. За 4 версти — рибний завод. За 7 верст — рибний завод. За 9 верст — 2 рибних заводи. За 11 верст — рибний завод.
1928 року, село Станіслав, налічувало 1145 господарств. Кількість населення становило 5020 осіб: 2378 — чоловіків, 2642 — жінки.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 62 жителі села.
Населення Редагувати
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5068 осіб, з яких 2397 чоловіків та 2671 жінка.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4909 осіб.
Мова Редагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 88,24 % |
| російська | 9,78 % |
| білоруська | 0,73 % |
| вірменська | 0,45 % |
| молдовська | 0,38 % |
| угорська | 0,16 % |
| гагаузька | 0,04 % |
| циганська | 0,04 % |
| болгарська | 0,02 % |
Пам'ятки Редагувати
- Сліди валу II—III століття.
- Козацькі кам'яні хрести XVIII століття на місцевому кладовищі.
- Будинок колишнього банку 1908 року, наслідує стиль епохи Відродження.
- Будинок колишньої церковноприходської школи з другої половини XIX століття.
Економіка Редагувати
В селі по вул. Білозерське шосе, 13-а розташовані потужності ТОВ «Лиман-агро», на яких у скляні банки розливається натуральний томатний сік вищого ґатунку.
Церковне життя Редагувати
За часів нової січі у селі була каплиця Святителя Миколая, яка знаходилась на березі лиману (на низу).
1780 року розпочалось будівництво Миколаївської церкви, вона знаходилась на місці сучасного будинку культури (на горі).
У 1785—1786 роках при каплиці правив службу священик Дмитро Руденко. У 1811 році церква згоріла, а на її місці в 1818 році була збудована нова. В 1817—1856 роках церковнослужителем у ній був син Дмитра Руденка Петро Дмитрович Руденко.
Храми Редагувати
Відомі люди Редагувати
- Авраменко Віталій Григорович (1912-1974) — заслужений артист УРСР, театральний режисер, актор
- Атаманенко Григір Степанович (1904-?) — генерал-майор артилерії
- Гаркуша Іван Никифорович (1922-2004) — генерал-лейтенант бронетанкових військ
- Гаркуша-Божко Юлій Савич — доктор медичних наук
- Голобородько Костянтин Йосипович (1899-1973) — заслужений учитель УРСР, журналіст, письменник
- Голобородько Юрій Костянтинович (1927-2009) — заслужений журналіст України, педагог, письменник
- Голобородько Владислав Костянтинович (1938—1985) — журналіст, тележурналіст, редактор
- Друзяка В'ячеслав Михайлович — поет-пісняр, перекладач, музикант, композитор, педагог, член Національної спілки письменників України
- Кавуньов Андрій Григорович (1917—1985) — голова рибколгоспу «Шлях Леніна»
- Кучма Олександр Янович — кандидат технічних наук
- Колісніченко Зінаїда Василівна — кандидат фізико-математичних наук
- Макушенко Микола Олександрович (1922-1994) — голова колгоспу імені 40-річчя Жовтня, 1955 — травень 1961 року
- Михеїв Кость Єгорович (1927—1994) — заслужений працівник культури України, журналіст, редактор, поет, прозаїк
- Музиченко Олександр Федорович (1875—1937) — професор педагогіки, відомий діяч народної освіти, український педагог, лектор, викладач, методист
- Прокудін Юрій Миколайович (1911—1992) — доктор біологічних наук, професор, ботанік-агростолог
- Самійленко Стефан Пилипович (1906-1977) — доктор філологічних наук, професор, мовознавець
- Смола Марія Григорівна (1921-1996) — кандидат юридичних наук, доцент
- Смутченко Леонід Тимофійович (1935—2000) — директор радгоспу «Лиманський», агрофірми «Лиман», лауреат Державної премії УРСР
- Сонько Сергій Миколайович (1993—2017) — молодший сержант Військово-Морських Сил Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
- Шепель Георгій Андрійович (1901-?) — полковник
- Шумський Юрій Васильович (1887-1954) — народний артист УРСР та СРСР, визначний актор театру і кіно, театральний режисер, педагог
Декомунізація Редагувати
31 березня 2014 року демонтовано пам'ятник Леніну. У січні-лютому 2016 року перейменовано вул. Жовтневої революції на вул. Соборну, вул. Леніна — на вул. Свободи, вул. Комсомольську — на вул. Українську, вул. 25 з'їзду КПРС — на вул. Мирну, вул. Колгоспну — на вул. Покровську, вул. Радгоспну — на вул. Південну, вул. Піонерську — на вул. Таврійську, вул. К. Маркса — на вул. Херсонську, площу Леніна — на площу Свободи.
Російська окупація Редагувати
25 лютого 2022 року Станіслав окупований військами РФ.
10 листопада 2022 року село звільнене ЗСУ.
Після звільнення Збройними силами України село перебуває під постійним вогнем російської армії.
Село на картах Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 12 лютого 2016.
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- Станіслав. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Херсонська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Інгульський степ. Збірник / Упорядник В.А. Сердюк. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 456 с.
- DeepStateMAP | Мапа війни в Україні. Карта DeepState (uk-UA). Процитовано 10 листопада 2022.
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
| Це незавершена стаття з географії Херсонської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |