Хлоридна кислота, також: соляна кислота, хлороводнева кислота — розчин хлороводню (HCl) у воді. Соляна кислота є типовою кислотою. За своєю хімічною активністю вона належить до найсильніших кислот. Подібно до інших сильних кислот вона активно розчиняє більшість металів з виділенням водню, взаємодіє з оксидами металів тощо.
| Хлоридна кислота | |
|---|---|
| Інші назви |
|
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 7647-01-0 |
| Номер EINECS | 231-595-7 |
| DrugBank | 13366 |
| KEGG | C01327 |
| RTECS | MW4025000 |
| Код ATC | B05XA13 і A09AB03 |
| SMILES | |
| InChI | |
| Властивості | |
| Зовнішній вигляд | Безбарвна , прозора рідина |
| Небезпеки | |
| Індекс ЄС | 017-002-01-X |
| R-фрази | R34, R37 |
| S-фрази | (S1/2), S26, S45 |
| NFPA 704 | 0 3 1 COR |
| Пов'язані речовини | |
| Пов'язані речовини | |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки |
Концентрована соляна кислота містить 37% HCl і має густину 1,19 г/см3. Вона має різкий запах і «димить» на повітрі внаслідок виділення газоподібного хлороводню. Технічна кислота має жовтий колір, який обумовлюється домішками головним чином солей заліза. Азеотропна суміш містить 20,2% HCl ( tкип.=109,7°C при 760 торах ).
Соляна кислота широко використовується у народному господарстві. Найбільше застосовується вона у хімічній промисловості для добування різних солей: хлориду цинку, хлориду барію та ін., а також для виробництва барвників, лікувальних речовин тощо. Багато хлоридної кислоти споживає також металургійна промисловість для виділення кольорових і рідкісних металів з їх природних сумішей. У хімічних лабораторіях хлоридна кислота належить до найуживаніших реактивів. У невеликих кількостях з неї також одержують водень і хлор.
Отримання Редагувати
В промисловості найчастіше отримують розчиненням у воді хлороводню утвореного при спалюванні водню в атмосфері хлору або утвореному при хлоруванні органічних сполук (розчинники, хлоровмісні пластмаси).
В більшості країн (до яких Україна не належить) вільно продається, тому питання отримання в лабораторних чи домашніх умовах не виникає.
При відсутності концентрованої сульфатної кислоти для отримання хлоридної кислоти можна використати розведену :
Хлорид кальцію дешевший за хлорид барію, але утворює більш об'ємний осад, що ускладнює відділення утвореної хлоридної кислоти (відфільтровувати на скляному фільтрі - паперовий "розлізеться"). Зв'язуванням води безводним хлоридом кальцію CaCl2 можна отримати газоподібний хлороводень, з якого утворити хлоридну кислоту потрібної концентрації.
Історія відкриття Редагувати
Важко сказати, хто і коли вперше отримав соляну кислоту. Відомо, що вже в кінці XV ст. алхімік Василь Валентин і в XVI ст. Андреас Лібавій в старанних пошуках чудодійного життєвого еліксиру прожарювали у своїх алхімічних приладах кухонну сіль з галуном і купоросами і отримали продукт, який описали під назвою «кислого спирту». Це і була знайома тепер нам соляна кислота, дуже нечиста.
Для перших дослідників це була абсолютно нова речовина, що володіла властивостями, які сильно вражали їх уяву. Нюхаючи її, вони задихалися і кашляли, «кислий спирт» димів у повітрі. При пробі на смак, вона обпалювала язик і піднебіння, метали вона роз'їдала, тканини руйнувала.
У 1658 р. німецький хімік Й. Глаубер (1604-1670) знайшов новий спосіб отримання соляної кислоти, яку він назвав «соляним спиртом». Спосіб цей широко застосовується досі в лабораторіях. Він нагрівав кухонну сіль з концентрованою сірчаною кислотою і «дим», що виділявся та поглинав водою.
У 1772 р. англійський хімік Джозеф Прістлі (1733-1804) встановив, що при дії сірчаної кислоти на кухонну сіль виділяється безбарвний газ, який може бути зібраний над ртуттю, і що цей газ має надзвичайно велику здатність розчинятися у воді. Водний розчин цього газу отримав назву «соляної кислоти» (acidum muriaticum), а сам газ Прістлі назвав «чистою газоподібною соляною кислотою».
У 1774 р. шведський хімік К.В. Шеєле (1742-1786), досліджуючи дію соляної кислоти (яку він називав ще «соляним спиртом») на оксид марганцю(IV), знайшов, що він розчиняється в соляній кислоті на холоді, утворюючи темно-коричневий розчин, з якого при нагріванні виділяється газ жовто-зеленого кольору, що володіє дуже різким запахом, здатністю руйнувати рослинні фарби і діє на всі метали, не виключаючи золота. Шеєле, як послідовник флогістонної теорії, яка панувала в той час, вважав, що сенс цієї реакції полягає в тому, що під дією оксиду марганцю(IV) з соляною кислотою йде з неї флогістон, завдяки чому соляна кислота перетворюється в жовто-зелений газ. Тому сам газ він назвав «дефлогістованою соляною кислотою».
Типові реакції Редагувати
Хімічні властивості Редагувати
- Взаємодія з металами, що стоять у ряді напруг лівіше від гідрогену з утворенням солі та виділенням газоподібного водню:
- Взаємодія з гідроксидами металів з утворенням розчинної солі і води (реакція нейтралізації):
- Взаємодія з сильними окислювачами (перманганат калію, діоксид марганцю) з виділенням газоподібного хлору:
- Взаємодія з сірчаним ангідридом приводить до утворення хлорсульфонової кислоти :
Примітки Редагувати
- "Hydrochloric Acid [ 15 жовтня 2010 у Wayback Machine.]"
- spirits of salt. Процитовано 29 травня 2012.
Джерела Редагувати
- Деркач Ф. А. Хімія. — Львів : Львівський університет, 1968. — 312 с.
Посилання Редагувати
- Соляна кислота // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- КИСЛОТА ХЛОРИДНА КОНЦЕНТРОВАНА //Фармацевтична енциклопедія
| Це незавершена стаття про неорганічну сполуку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |