Сколо́ти (грец. Σκολότοι) — самоназва (принаймні на середину VI ст. до н. е.) групи кочових племен, яких значно частіше називають більш архаїчним (відомим з початку VII ст. до н. е.) варіантом цього ж етноніму, а саме — скіфи європейські, чи скіфи. На відміну від останнього, який згодом було розповсюджено на безліч кочових племен незважаючи на їхню етнічну належність, етнонім сколоти застосовується лише до тих іранців-кочовиків, які близько межі VII—VI ст.ст. до н. е. вдерлися до Північного Причорномор'я, підкорили тубільну людність Степу та Лісостепу й утворили державне об'єднання, яке ввійшло в історію під назвою Скіфія Європейська.
Сколоти |
---|
Протягом XIX—XX століть щодо етнічної належності сколотів та походження цього етноніму неодноразово висувалося багато різноманітних теорій та гіпотез, більшість з яких вже втратила свою актуальність. Наразі, зі збільшенням доказової бази, доведено, що етнонім сколоти не має жодного стосунку ані до тогочасних слов'ян (чи балто-слов'ян), ані до жодних інших етносів, окрім, власне, скіфів європейських, і має, наразі майже загальновизнану, етимологію (у двох дуже близьких варіантах):
- скіф. (VI ст. до н. е.) *skula-tā (грец. Σκόλοτοι) < скіф. (VII ст. до н. е.) *skuδa-tā (грец. Σκύϑαι, ассир. Ašgūzai/ Išgūzai) < д. іран. *skuda-*tṷa — укр. «лучники».
- скіф. (VI ст. до н. е.) *skulut(a) (грец. Σκόλοτοι) < скіф. (VI ст. до н. е.) *skul(a) (грец. Σκύλης) — укр. «належні до народу-лучників / належні до нащадків Скіла / Скіфа» — геродотове «всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім'ям їхнього царя.»
Інтерпретації геродотового міфу про сколотів та військово-політичний устрій Європейської Скіфії
Інтерпретація міфа про трьох Таргітаєвих синів (текст) як соціальної структури суспільства сколотів було започатковано Ж. Дюмезілем. Ж. Дюмезіль висловив думку, що три визначені групи скіфів-сколотів це:
- паралати (грец. παραλάται) — царі (правителі)-жерці;
- авхати (грец. αυχάται) — воїни (військова верства);
- катіари (грец. κοτιαριοι) та траспії (грец. τρασπιες) — які подані Геродотом однією групою, відповідають, за Ж. Дюмезілєм, рядовим общинникам — пастухам.
Близьку модель скіфського суспільства розглядав Грантовський Е. А., з тією відмінністю, що паралати — царі-воїни, авхати — жерці. Цю думку поділяють Раєвський Д. С., Бухарін М. Д., Кулланда С. В. тощо. Запропоновані Грантовським Е. А. та Абаєвим В. І. етимології трьох синів Таргітая, як й етимології Ж. Дюмезіля, застаріли, й, наразі, переконливих не висловлено. Зроблено спробу (з новими етимологіями) вдруге пов'язати імена царів-епонімів з трьома стихіями.
Але, резюмуючи висловлену гіпотезу, Ж. Дюмезіль зазначає, що «в цілому суспільний лад скіфів був, ймовірно, швидше двошаровим, ніж трифункціональним; … між вільними людьми не було іншого поділу, крім як на ældar — „військових ватажків“, „верхівки“ (серед яких „царі“ становили видатну, відокремлену частину, відмежовану від військової діяльності) та на загал або військо æfsad (… авест. … spāda, spadha). Однак і ті й інші, мабуть, на рівних брали участь в економічному житті, володіли худобою та землею при більшому чи меньшому рівні заможності та певних відносинах залежності.»
Безумовно, після такого висновку «будь-які його ж етимологічні спекуляції видаються недоречними».
Висловлено й дещо іншу думку, а саме: три групи скіфів-сколотів не соціальна, а військово-політична структура сколотського суспільства, аналог так званій «тріадній організації орди (кочової держави)», де:
- паралати — сакралізований «центр» політичної та судової влади (найбільше царство);
- авхати — «праве крило», професійне постійне військо;
- катіари та траспії — «ліве крило», рядові общинники, яких у разі потреби долучали до війська тимчасово, на непрофесійній основі.
Вірогідно, що переказаний Геродотом міф є відображенням останнього етапу формування політичної структури та, власне, етносу сколотів, які відосяться до VI ст. до н. е., і є сколотською традицією, адаптованою до нового місця орди (Пн. Причорномор'я), й до нової її етнічної структури. На певному етапі в «орді» виділилося плем'я паралати — чи змінило назву одне з племен (порівн. Екзампей — асампати), чи з загалу виділився певний рід наразі визначити неможливо. Окремої уваги заслуговує той факт, що пануюче плем'я/рід було не сайї (царі), а паралата — перші серед рівних. Порівняння структури скіфського суспільства зі структурою суспільства Нартів (осетинського «ідеального суспільства минулого») дають підстави для припущення, що паралати — царі-жерці, а не царі-войни (Алагата нартівського епосу), що не суперечить й наступним висновкам:
Отже, описаний Геродотом
І, безумовно, цей давній етнічний міф проходив відповідні трансформації, віддзеркалюючи зміни, що відбувалися у скіфському суспільстві.
Після сарматської навали 280-270-их рр. до н. е. Європейська Скіфія як домінуюче у регіоні об'єднання перестала існувати, територія Скіфії була обмежена Таврикою та Добруджею, й малоймовірно, щоб таке незначне політичне утворення було організоване за принципом тричленної орди, а пізньоскіфське суспільство було поділено на соціальні шари, які ми бачимо у повідомленнях Лукіана, а саме:
- грец. τοῦ βασιλειον γένος — представники царського роду;
- грец. τὣν πιλοφορικὣν — ті, хто носить священну шапку;
- грец. οι όκτάποδες — «восьминогі», володарі підводи та двох волів, зубожілий загал.
На теренах Тавроскіфії з мігрантами-меотами набуває поширення новий міф, який було, найімовірніше, викладено у меотському середовищі — міф про Пала та Напа.
Періодизація процесу формування етносу скіфів-сколотів
Використовуючи різні античні джерела та сюжети скіфо-сколотської міфології запропоновану вище періодизацію можна викласти дещо докладніше, а саме:
- до/ близько 680 рр. до н. е. — скіфи авхати, атернії, асампати під тиском ісседонів вдерлись до Пн. Кавказу та частково знищили, частково підкорили місцеві кіммерійські племена (останній факт, можливо пояснює згадки у асирійських джерелах спільних скіфам кімерійців та відповідне повідомлення Плінія);
- протягом VII ст. до н. е. виділення у скіфській еліті правлячого роду/династії сакралізованих царів-жерців, царів-суддів (нижню межу датовано згадкою мифічного пращура паралатів Колаксая у Алкмана — грец. ίππος... Κολαξαίος);
- VI ст. до н. е. — міграція скіфської орди/об'єднання до Пн. Причорномор'я, залучення нових кіммерійських груп до політичної структури об'єднання скіфів, «здобуття Батьківщини» (дружина Папая — донька Борисфену), остаточне викладення скіфо-сколотського етно-політичного міфу, записанного Геродотом.
Мова сколотів (скіфів європейських)
Аналіз наявного матеріалу дає підстави для висновку, що мова скіфів-сколотів належить до пд.-сх. групи іранських мов (разом з мовою пушту, бактрійською, муджанською-їдга).
Докладніше: Скіфська мова
Скіфо-сколотські етноніми часу появи скіфів у Європі та початку формування їхнього етносу, етнічні міфи скіфів-сколотів в античних джерелах
«Арімаспея» Арістея з Проконнесу (у переказі Геродота (Мельпомена, 13))
Компіляції Плінія Старшого (Naturalis Historia)
- IV, 88 «Від Тафр вглиб материка займають: авхети, у яких починається Гіпанис…»;
- VI, 22 «За іншими, що сюди вдерлися скіфи: авхети, атернеї, асампати; вони вщент винищили танаїтів та напеїв.»
- VI, 50 «Найвідоміші з них — … евхати, котіери… Кажуть, що там напеї були знищені палеями.»
Скіфський міф у Діодора (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII)
Скіфський міф у Геродота (Мельпомена, 5-6)
Сколото—авестійські паралелі
Окремої уваги заслуговує факт, що окрім висловлених гіпотез щодо належності мови сколотів до однієї (пд.-сх.) мовної групи іранських мов разом з мовою бактрійською, існують і певні паралелі з міфами, записаними у Авесті, а саме:
Сколоти/ Скіфія Європейська | Авеста |
---|---|
Паралати | Парадата |
Чотирикутна Скіфія — батьківщина Таргітая (Геродот, IV, 101) | Варна чотирикутна, батьківщина праведного Траетаони (Відевдат, 1, 17) |
Три сини Таргітая | Три сини Траетаони |
Таргітай — син німфи Борисфену | Траетаона — син водяного |
Перелік епіграфічних джерел Північного та Північно-Західного Причорномор'я з історії сколотів (скіфів європейських)
Скіфія класичного періоду
- Графіті-посв'ята Аполону Борею, датовано першою половиною VI ст. до н. е. (за Ю. Г. Віноградовим) чи 2/4-3/4 IV ст. до н. е. (за Г. С. Русяєвою): грец. "Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]" — укр. «Анагер Анахірсів Сколот Аполону Борею мед батьківський посвятив».
- IGDOlbia 4. Напис на наразі втраченій «каблучці Скіла» укр. «Скілове. Накажи бути з Арготом.»
- SEG 40:625. Лист Апатурія Невменію, який датовано близько 400 р. до н. е. укр. «Апатурій Невменію. Оселедці звези додому. Рівно й покрівельну деревину, й нехай ніхто не переймається твоїми справами окрім мене. й, безумовно, ретельно доглядай волів, й взнай, хто везтиме данину скіфам (їхатиме до Скіфії).»
- SEG 52:749. Посв'ята Ахілу (грец. «[Ἀχιλ]λεῖ Σκυ[θίας μεδέοντι]») з Тірасу, датовано кінцем V ст. до н. е.
- Порінах (грец. Ποριναχο) — сигнатура зброяра-скіфа, відома з пам'яток курганів Куль-Оба та N30 біля с. Велика Білозерка.
Свинцеві пластини-наврочення з Ольвії
Наразі відомо щонайменше три пластини з навроченнями, у яких згадано сколотські антропоніми. Їх інтерпретовано як «пов'язані з судовими справами.» Але згадані у них скіфські антропоніми дають підстави для припущень, що ці наврочення були пов'язані не з судовими, а з комерційними справами між сколотського верхівкою та окремими олігархічними родинами Ольвії, й заподіювалися представниками тих олігархічних родин, яких за тих чи інших обставин було виключено з цих операцій. Отже:
- IGDOlbia 106 (датовано у проміжку 360—340 рр. до н. е.) зі згадкою представників олігархічних родин Ольвії та трьох скіфських антропонімів — Таторак (грец. Θατορακο), Кафак (грец. Καφακης) та Атай (грец. Ἀταης);
- IGDOlbia 104 (датовано бл. 340 р. до н. е.) зі згадкою представників олігархічних родин Ольвії та двох скіфських антропонімів — Пінак (грец. ПINAK) та Кафак (грец. КАФАКЕМ);
- пластина (датовано межою IV—III ст.ст. до н. е.) з антропонімом Хараспа (грец. Χαρασπα[_])
Скіфія еліністичного періоду
- IosPE I² 32. Декрет ольвіополітів Протогену, за останніми дослідженнями датований 220—210 р.р. до н. е., описані у декреті події датуються 260-250-ими рр. до н. е. Уривок стосовно скіфів наступний: укр. «… Ще ж, коли найбільша частина міста з боку річки, саме вся частина біля гавані й прилегла до колишнього рибного ринку, до того місця, де герой Сосій, що не була оточена мурами, а перебіжчики сповіщали, що галати та скіри уклали союз й зібрали великі сили, які й з'являться взимку, а понад те ще, що фісамати, скіфи та савдарати шукають укріпленого місця, також боячись жорстокості галатів й коли внаслідок цього багато впали у відчай та приготувалися залишити місто. Разом з тим в країні сталося багато й іншого лиха: було підкуплено усе рабське населення та мікселіни, що населяють передгір'я чисельністю не менш як півтори тисячі, — вони в минулу війну були спільниками міста; й виселилося багато іноземців й не мала кількість громадян. Внаслідок цього, зібрався народ, прийшовши в зневіру і уявляючи собі загрозливу небезпеку й жахи, запрошував усіх заможних допомогти та не допустити, щоб вітчизна, з давніх часів збережена, підпала владі ворогів…»
- IosPE I²668. Уривок напису з Неаполя укр. «Цар Скілур син царя…»
- SEG 37:674. Посв'ята доньки Скілура Сенамотіс за царя Перісада укр. «За царя тричі Перісада, сина царя Боспору Перісада, Сенамотіс, дружина Геракліда та донька Скілура, присвятила цей офірний стіл Дітагойї.»
- CIRB 75. Посв'ята колегії фіаситів за царицю Камасарію укр. «Перісад. Камасарія. Аргот. За царя й архонта Перісада, сина царя Перісада, Філометра та цариці Камасарії, дочки Спартока, Філотекни та Аргота, сина Іданта, цариці Камасарії чоловіка…»
- епітафія Арготу у Неаполі укр.
«Кам'яну цю гробницю велеславному спорудив
Арготу Скіфії володар, багатої кінськими вигонами
дружині заповідаючи тужити за родичем богобійно
заради елінів шани й приязні
багатьма силами стаючи на захист [вітчизни на племена]
фракійців й меотів [Ареса] кару наслав й розпорошив
синів шістдесят й дочок саме стільки [народив]
виховав їх подібно до сина Ід[анта]»
- IosPE I² 226. укр. «скіфське місто Ольвія».
- IosPE I² 672. Посв'ята Аполону на честь перемоги над сатархами
- IosPE I² 352. декрет херсонеситів Діофанту укр. «… прийнявши на себе війну зі скіфами, він, прибувши до нашого міста, відважно скоїв з усім військом переправу на той бік, коли ж скіфський цар Палак раптово напав на нього з великим військом, він, мимоволі прийнявши битву, примусив до втечі скіфів, які вважалися непереможними…. взявши з собою громадян квітучого віку, проник в середину Скіфії. Коли ж скіфи здали йому царські фортеці Хабеї та Неаполь, вийшло те, що майже всі зробилися підвладними цареві Мітрідату Євпатору… Коли ж скіфи виявили вроджену їм підступність, відклалися від царя та змінили стан справ й коли цар Мітрідат Євпатор з цієї причини знову вислав з військом Діофанта, хоча час схилялося до зими, Діофант зі своїми воїнами та найсильнішими з громадян рушив проти самих фортець скіфів, але, будучи затриманий негодою й повернувши в приморські місцевості, опанував Керкінітидой та Стінами та приступив до облоги жителів Прекрасного порту; коли ж Палак, вважаючи, що час йому сприяє, зібрав усіх своїх та, окрім того, залучив на свій бік народ ревксиналів… Діофант зробив розумну диспозицію, наслідком чого для царя Мітрідата Євпатора була перемога славна і достопам'ятна на всі часи: бо з піхоти майже ніхто не врятувався, а з вершників вислизнуло небагато. Не гаючи (потім) ні хвилини в бездіяльності, (Діофант), взявши військо, пішовши на початку весни на Хабеї та Неаполь із усією вагою (…) бігти, а інших скіфів радитися про (…) коли ж скіфи з Савмаком на чолі підняли повстання і вбили вигодувавшого його боспорського царя Перісада, а проти Діофанта склали змову, він, уникнувши небезпеки, сів на відправлений за ним громадянами корабель та, прибувши [до нас] й вмовивши громадян, [а також] маючи всіляке сприяння пославшого його царя Мітрідата Євпатора, на початку весни з'явився з суходільним та морським військом, а крім того взяв й добірних з громадян на трьох судах та, вирушивши з нашого міста, взяв Феодосію й Пантікапей, винуватців повстання покарав, а Савмака, вбивцю царя Перісада, захопивши в свої руки, вислав в царство Мітрідата…»
- Низка графіті, знайдених на залишках св'ятилища в урочищі Джангуль на півострові Тарханкут, яке датоване II ст. до н. е. Висловлено гіпотезу, що теонім належить скіфській богині чи богу (скіф. *Targā / *Tarkā), що її (його) св'ятилище мало назву Таркана (скіф. *Tarkāna) й було згадано Клавдієм Птолемеєм (Geo., III, 5, 27 — грец. "Τράκανα"):
- IScM I, 15. Істрійський декрет Агафоклу зі згадкою Малої Скіфії грец. "Σκυθίαν", який датовано межою ІІІ-ІІ ст.ст. до н. е. чи самим поч. II ст. до н. е.
Скіфо-сколотські антропоніми у епіграфіці та нумізматиці Північного та Північно-Західного Причорномор'я
Аатаа(?) (грец. AATAA AΛ) — графіті на срібному кубку з кургану Чортомлик.
Айлій (грец. ΑΙΛΙΟΣ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΑΙΛΙΟΣ
Акроса (грец. ΑΚΡΟΣΑ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΑΚΡΟΣΑ
Актігайа (грец. Ἀκτιγαίοˉ) — IGDOlbia 30 [ 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Анагерр (грец. Άναγέρρης) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]
Анахірс (Анахурс) (грец. Άναχυρςő) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]
Аргот (грец. Ἀργότας) — CIRB 75 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.], IGDOlbia 4 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Аріх (грец. Ἀρίχο̄) — IGDOlbia 3,1a
Асайї/ Ашайї (грец. Ἀσαίης) — Tolstoi, Graffiti 218 [ 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Асар/ Ашар (грец. Ἄσαρος) — CIRB 914 [ 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Атай (грец. ΑΤΑΙΑΣ / ΑΤΑΙΑ / Ἀταης) — легенди на монетах; IGDOlbia 106 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Атак (грец. Ἀτάκεος / Ἀτακους) — CIRB 914 [ 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.], IGDOlbia 25 [ 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Ахакса (грец. Αχαξης) — графіті на котілі з Німфею другої пол. V ст. до н. е.
Бастак (грец. Βαστάκας) — CIRB 171
Дітагойя (грец. Διθαγοιαι) — SEG 37:674 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Емінак (грец. Ἐμινακο̄ / [Ἐμι]νάκο̄) — IGDOlbia 3,4 SEG 32:803
Ігдампай (грец. Ἰγδαμπαίης) — SEG 30:909 [ 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
Ідант (грец. ’Ιδ[αν]θος) — CIRB 75 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Ідантем (грец. Ιδανθέμις) — SEG 32:724 [ 11 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Каніта (грец. Κανιται / ΚΑΝΙΤΟΥ) — IGBulg I² 41 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.], легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΚΑΝΙΤΟΥ
Кафак (грец. Καφακ) — IGDOlbia 104 [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]; IGDOlbia 106 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Коконак (грец. Κοκονακος) — SEG 52:742 [ 24 вересня 2014 у Wayback Machine.]
Коландак (грец. Κολανδάκης) — Tolstoi, Graffiti 7 [ 18 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Копінак (грец. Κοπινακος) — графіті на чорнолаковому кіліку (котілі) датована близько 480 р. до н. е. з Березані грец. Κοπινακος Αγ[---].
Лік (Лук) (грец. ΛYΚΟ / ΛΥΚ / λύκος) — SEG 40:640,12 [ 28 грудня 2013 у Wayback Machine.], SEG 37:666,14c [ 24 вересня 2014 у Wayback Machine.],
Маза (грец. Μαζις) — CIRB 200 [ 24 вересня 2014 у Wayback Machine.]
Мані (грец. Μ(α)νι(ς))
Октамасад (грец. Ὀκταμασάδεα) — IosPE I² 52:740 [ 21 квітня 2014 у Wayback Machine.]
Октамасіад (грец. Ὀκταμασιάδης)
Палак (грец. Πάλακος) — IosPE I² 352
Патіка (грец. Πατικα) — SEG 27:448 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Порінах (грец. Ποριναχο) — сигнатура зброяра-скіфа, відома з пам'яток курганів Куль-Оба та N30 біля с. Велика Білозерка.
Савмак (грец. Σαύμακος) — IosPE I² 352, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙ ΣΑΥΜ
Саріак (грец. Σαριακος / ΣΑΡΙΑ / [Σ]αρία) — IGBulg V 5003 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.], CIRB 222, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΣΑΡΙΑ, IosPE II 116
Сенамоті (грец. Σεναμωτις) — SEG 37:674 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Скіл (Скул) (грец. Σκύλεω / ΣКYЛ) — IGDOlbia 4 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Скілур (грец. Σκίλουρος) — IosPE I²668 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.], SEG 37:674 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.], легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΣΚΙΛΟΥΡΟΥ
Сколот (грец. Σκ[ο]λότη[ς]) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]
Спал (?) (грец. Σπαλω) — SEG 50:702,II [ 15 грудня 2014 у Wayback Machine.]
Спаропай (грец. [Σ]παροπάịης) — SEG 40:643 [ 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Тануса(л) (грец. ΤΑΝΟΥΣΑ /Τανυσάλου) — CIRB 708 [ 28 грудня 2013 у Wayback Machine.], легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΤΑΝΟΥΣΑ
Тапересай (грец. Ταπερεσαίο) — CIRB 219, IosPE IV 388
Тарг(а) (Таркі) (грец. Ταρκῃ / Ταργα / Ταργο) — низка графіті зі святилища в урочищі Джангюль.
Татай (грец. Θαθαίην) — відоме з листа Апатурія Леонакту.
Таторак (грец. Θατορακος) — IGDOlbia 106 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Тірбак (Турбак) (грец. Τυρβακ[ος(?)]) — SEG 48:1021,2
Ханак (грец. Χανάκης) — CIRB 943, CIRB 1073 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Хараспа (грец. ΧΑΡΑΣΠΟΥ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩ(Σ) ΧΑΡΑΣΠοΥ; (грец. Χαρασπα[_])
Харсенак (грец. Χαρσενάκεω) — CIRB 1104 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
Хімінак (Хімунак) (грец. "Χιμυνακης") — SEG 40:635
Див. також
- Іранська антропоніміка Північного Причорномор'я
- Скіфи
- Скіфія
- Скіфські етноніми
- Скіфські царі
Джерела. Примітки. Посилання
- (рос.) Витчак К. Т. Скифский язык: опыт описания. Вопросы языкознания № 5, 1992г.
- (рос.) Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
- див.Таргітай
- (фр.) Georges Dumezil. ROMANS DE SCYTHIE ET D'ALENTOUR. Paris. Payol. 1978.
- (рос.) Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990.
- (рос.) М. Д. Бухарин. Колаксай и его братья (античная традиция о происхождении царской власти у скифов). Аристей, VIII. 2013
- (рос.) М. Д. Бухарин. КОЛАКСАЙ И ЕГО БРАТЬЯ (АНТИЧНАЯ ТРАДИЦИЯ О ПРОИСХОЖДЕНИИ ЦАРСКОЙ ВЛАСТИ У СКИФОВ). АРИСТЕЙ, VIII, 2013
- ↑ (рос.) A. M. Хазанов. Социальная история скифов. Основные проблемы развития древних кочевников евразийских степей. Москва. «Наука». 1975.
- ↑ (рос.) Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
- (рос.) Топоров В. Н. Мировое дерево. Универсальные знаковые комплексы. Том 1. М.: Рукописные памятники Древней Руси. 2010.
- (рос.) В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947
- (рос.) Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
- (гр.) Στράβων, Γεωγραφικά, Βιβλίο Ζ, 4.7 [Архівовано 25 грудня 2012 у Wayback Machine.] (рос.) Страбон. География, 7.4.7 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- (гр.) NEPKh I 1 [ 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.) Историческая Библиотека, ІІ, XLIII [ 28 листопада 2012 у Wayback Machine.] (гр.) Diodorus Siculus, Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII [ 2 січня 2014 у Wayback Machine.]
- (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50
- ↑ (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22
- ↑ Арістей у подані Геродота:(гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 13
- (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50
- Окремої уваги заслуговує можлива етимологія етноніму катіари від праіранського *čatuar- — «чотири», яка, з урахуванням згаданих повідомлень Плінія, виглядає вельми ймовірною.
- (рос.) А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005.
- (рос.) Кулланда С. В. Уроки скифского. Вопросы языкового родства. 5. 2011
- некваліфікований переклад з російської за вид.:(рос.) А. В. Подосинов, Μ. В. Скржинская. Римские географические источники: Помпоний Мела и Плиний Старший. М., ИНДРИК, 2011.
- (лат.) Plin. Magn., IV, XXVI, 88
- (лат.) Plin. Magn., VI, XIX, 50.
- Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993., укр. (Мельпомена, 5-6); Hρόδ., IV, 5-6.
- (рос.) С. В. Кулланда. Скифы: язык и этнос. Вестник РГГУ № 2 (63). Москва. 2011
- (рос.) Авеста. СПб., Изд. Политехнического ун-та. 2008 [ 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- (рос.) Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11.
- (гр.) IGDOlbia 4 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Виноградов Ю. Г. Перстень царя Скила. Политическая и династийная история скифов первой половины V ст. до н. э.- СА.- 1980.- № 3.
- (гр.) SEG 40:625 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Э. И. Соломоник. Два античных письма из Крыма. ВДИ., № 3, 1987.
- (гр.) SEG 52:749 [ 28 липня 2014 у Wayback Machine.]
- (рос.) С. Р. Тохтасьев. ИЗ ОНОМАСТИКИ СЕВЕРНОГО ПРИЧЕРНОМОРЬЯ. XXII: НЕСКОЛЬКО СКИФСКИХ И САРМАТСКИХ ИМЕН.
- ↑ (рос.) Николаев Н. И. Аксиома ольвийской просопографии IV—I вв. до н. э. / Н. И. Николаев // Історичний архів. — 2014.
- Наразі таке припущення не має жодних аналогів, тобто нічим не підтверджене.
- . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 30 листопада 2015.
- . Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 27 червня 2016.
- ↑ (рос.) Белоусов А., Дана М., Николаев Н. Два новых заклятия с ольвийской хоры. Аристей, т. XII, 2015.
- (гр.) IosPE I² 32 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Ніколаєв М. І. Хронологія декрету на честь Протогена на основі синхронізації епонімного календаря Ольвії. Археологія. № 1. Київ, 2012.
- (рос.) Скржинская М. В. Будни и праздники Ольвии в VI—I вв. до н. э. СПб. Алетейя, 2000.
- (гр.) IosPE I²668 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Э. И. Соломоник. Эпиграфические памятники Неаполя скифского. Нумизматика и эпиграфика. Том ІІІ. М.: Ин-т археологии РАН. 1962.
- (гр.) SEG 37:674 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) М. В. Скржинская. Эпиграфические и письменные источники о женщинах Боспора. ИНДОЕВРОПЕЙСКОЕ ЯЗЫКОЗНАНИЕ И КЛАССИЧЕСКАЯ ФИЛОЛОГИЯ-XII (чтения памяти И. М. Тронского). Материалы международной конференции, проходившей 23-25 июня 2008 г. / Отв. редактор Н. Н. Казанский. СПб.: Нестор-История, 2008.
- (рос.) Виноградов Ю. Г. Вотивная надпись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во II в. до н. э. ВДИ, 1987. № 1.
- (гр.) CIRB 75 / КБН 75 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Ю. Г. Виноградов, Ю. П. Зайцев. Новый эпиграфический памятник из Неаполя скифского. Археологія, № 1, 2003
- (гр.) IosPE I² 226 [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (гр.) IosPE I² 672 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (гр.) IosPE I² 352
- (рос.) Щеглов А. Н. Большой Кастель и святилище II в. до н.э. в урочище Джангуль. Проблемы античной культуры (тез. докл.). Симферополь, 1988.
- (рос.) Тохтасьев С. Р. Из ономастики Северного Причерноморья. XXI. TRAKANA. ВДИ № 1. 2013
- (гр.) IScM I, 15 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) Лазаров М. (София). Новооткрытая надпись Антигона за скифского царя Сариака. ВДИ, № 3, 1985
- (гр.) IGBulg V 5003 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (гр.) IGBulg I² 41 [ 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- (рос.) А. Ю. Алексеев, В. Ю. Мурзин, Р. Ролле. Чертомлык. (Скифский царский курган IV в. до н.э.). Киев. Наукова думка. 1991.
- ↑ (рос.) Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11.
- ↑ (рос.) Тохтасьев С. Р. Из ономастики Северного Причерноморья. XXII. Несколько скифских и сарматских имен. 2015.
- (фр.) M. Dana. «Lettre sur plomb d'Apatorios à Léanax. Un document archaïque d'Olbia du Pont». 2004.