Анахарсіс, Анахурс (грец. Ἀνάχαρσις / Αναχυρςις; остання чверть VII — середина VI століття до н. е.) — напівлегендарний скіфський мудрець. За деякими античними авторами, один з канонічної групи «Семи мудреців».
| Анахарсіс | |
|---|---|
| Східна філософія | |
| Народження | 7 століття до н. е. Скіфія |
| Смерть | 6 століття до н. е. Гілея (Скіфія) вбивство |
| Ім'я при народженні | Анахарсіс |
| Діяльність | |
| Школа / Традиція | передфілософська «Сімох мудреців» |
| Історичний період | Антична філософія |
| Посада | король |
| Батько | Гнур |
| | |
| Анахарсіс у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Життєпис Редагувати
Батько — скіфський цар Гнур (син Ліка), мати — еллінка. Подорожував Елладою, де здобув славу мудреця. Спілкувався з багатьма політичними діячами, зокрема Солоном. Статуя Анахарсісові стояла в Афінах. Після повернення в Скіфію Анахарсіса у Гілеї убив рідний брат — цар Савлій. За свідченням Геродота «він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами». 50 сентенцій Анахарсіса згадувались у творах багатьох філософів та істориків за античного та візантійського часів.
Серед епіграфічних пам'яток Ольвії, відоме графіті першої половини VI до н. е ., яке пов'язують з сином Анахурса, а саме: «Анагерр Анахурсів Сколот Аполону Борею мед батьківський посвятив» (грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]).
Польський й український релігійний діяч та мислитель доби Відродження Станіслав Оріховський в листі до італійського гуманіста Павла Рамузіо згадував, що «…Русь раніше не дуже відрізнялася родом і звичаями від скитів, з якими межує. Спілкуючись, проте, з греками, перейняла від них символіку й віру, покинула свою скитську неосвіченість і дикість і тепер, лагідна, спокійна і врожайна, виявляє великий потяг до літератури латинської й грецької. Саме завдяки цим здобуткам нікого вже вона не визнає за видатного у своїх сусідів скитів, окрім Токсаріса і того давнього Анахарсіса».
Див. також Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анахарсіс |
Примітки Редагувати
- LIBRIS — 2018.
- Геродот. Геродота турійця із Галікарнасу «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 255 (Книга IV.77)
- Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11 (рос.)
- Оріховський, Станіслав (15 серпня 1549). Лист до Павла Рамузіо. Ізборник. Процитовано 11 березня 2023.
Джерела Редагувати
- Русяєва А. С. Анахарсіс [ 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 79. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Русяєва А. С. «Славетний мудрець-скіф Анахарсіс», серія «Сторінки історії України», вид. «Наукова думка», м. Київ, 2001 р. (укр.)
- Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 254—255 (IV.76-77).
- Гавриленко О. А..Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С 17-22. [ 25 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Диоген Лаэртский // «О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов». — г. Москва, 1979 г. (рос.)
- Туренко В.Е. (2023). Переклад "Апофтегм" Анахарсіса Скіфського, Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2(34), 160-166.
Посилання Редагувати
- Анахарсіс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Анахарсіс // Україна і українці очима світу: бібліогр. покажч. / НПБУ; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 29–30. — 248 с.