Рославець Микола Андрійович

Микола Андрійович Рославець (нар. 4 січня 1881, Сураж, Чернігівська губернія — пом. 23 серпня 1944, Москва) — український композитор, скрипаль. Також музичний критик і громадський діяч.

Микола Андрійович Рославець
Зображення
Основна інформація
Дата народження	4 січня 1881(1881-01-04)
Місце народження	Сураж
Дата смерті	23 серпня 1944(1944-08-23) (63 роки)
Місце смерті	Москва
Причина смерті	інсульт
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	СРСР
Професії	композитор, музикознавець, скрипаль, педагог
Освіта	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Вчителі	Абаза Аркадій Максимович, Василенко Сергій Никифорович, Гржималі Іван Войцехович, Ільїнський Олександр Олександрович^d і Іпполітов-Іванов Михайло Михайлович
Інструменти	скрипка
Жанри	класична музика, Романс, симфонічна музика, концерт і камерна музика
Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився 24 грудня 1880 р. с.с. (4 січня 1881) в м. Сураж на Чернігівщині (сучасна Брянська обл.). Його професійна підготовка почалась в 1890-і роках в Курську, в музичних класах Російського музичного товариства.

У 1901 він виїхав в Москву. Там він в 1901 (або 1902) р. вступив до консерваторії і закінчив її по класу композиції О. Ільїнського та С. Василенка та клас скрипки Івана Гржималі в 1912 р. з Великою срібною медаллю.

Рославець відразу ввійшов в музичний світ як серйозний художник, і проявив себе як авангардист із авангардистів в той час, коли революційні ідеї композиторів «лівої» орієнтації ще тільки почали народжуватись в умах їх творців. Він починаючи з 1913 р. впевнено заявив про себе як зрілий, глибоко мислячий майстер з власним стилем і оригінальною композиторською технікою.

Творчість

Інтенсивна інтелектуальна робота з весни 1912 по весну 1913 р. дала свої плоди — один за одним з'являлись в 1910-і рр. його твори: вокальний цикл «Сумні пейзажі» за П. Верленом (1913), Перший струнний квартет (1913), симфонічна поема «В часи новолуння» (1913), «Ноктюрн» для арфи, гобоя, двох альтів і віолончелі (1913), «Три…» і «Чотири твори для голосу і фортепіано» (1913–1914), Перша скрипкова (1913), Перша і друга фортепіанні сонати (1914, 1916) і багато других композиції, переважно в камерному жанрі.

Суть новації Рославця полягала в створенні особливої системи висотної організації музики — техніки синтетакорду (дванадцятитонової серійності). Приблизно в той самий час різними шляхами дійшли з однієї сторони Є. Голишев, І. Стравінський, М. Обухов, І. Вишнеградський, а з другої сторони (і значно пізніше) — композитори нововіденської школи А. Веберн, А. Шенберґ, А. Берґ на Заході. Заклавши основи нової композиторської техніки вони зробили переворот в музичному розумінні.

Громадська робота

В 1917–1918 рр. Рославець був першим представником Ради робочих, сільських і солдатських депутатів в місті Єльці. В 1919-м — керував правління Московського губернського управління Всерабис (рос. Всероссийского объединения работников искусств).

В 1921 — 1923 рр. Рославець стає професором та ректором Харківського музичного інституту і завідував відділом художнього виховання Наркомпроса УСРР. В ці роки він одним із перших став пропагувати в Радянському Союзі творчість «нововіденців» А. Веберна і А. Шенберґа. В цей час він вперше скомпонував вокально-інструментальний цикл на слова Т. Шевченка.

В 1923-1930-х рр. Рославець — редактор Головного репертуарного комітету, уповноважений Главліту по Державному музичному видавництву, викладач Московського музичного політехнікуму. Діяльність його тісно зв'язана з АСМ (Асоціація сучасної музики), ціллю якої було розвинути нові направлення вітчизняної музики; туди входили Н. Мясковський, Б. Асаф'єв, В. Щербачев, А. Александров, В. Біляєв, В. Держановський, С. Фейнберґ, Д. Шостакович, в Україні - Б.Лятошинський (голова), В.Косенко, Л.Лісовський, Б.Новосадський, тощо. Рославець був близьким знайомим з В. Каменським, В. Маяковським, його перу належать вокальний цикл на слова петербурзьких егофутуристів. Однак композитор, який крокував своєю дорогою, не повністю вписувався в їхнє коло. Місце «головуючого земної кулі від секції музики» в їх ряду зайняв Артур Лур'є.

Після революційних подій і Жовтневого перевороту Рославець продовжив писати музику в руслі знайденого методу: це вокальний цикл «Пламенний крут» (1920), Третій квартет (1920), Заповіт (1920), симфонічна поема «Людина і море» по Ш. Бодлеру (1921), П'ять прелюдії для фортепіано (1921 — 1922), симфонічна поема «Кінець світла» по П. Лафаргу (1922), П'ята соната для фортепіано (1923), Друга соната для віолончелі і фортепіано (1924), Перший скрипковий концерт (1925) і багато других камерних творів.

Репресії

Кінець 20-х рр. стали для композитора переломним етапом. Зі сторони діячів РАПМа (Російської асоціації пролетарських музик) і Пролеткульта, що виступали за примітив для мас, Рославець зазнав звинувачень в «буржуазної ідеології». Він змушений був писати покаянного листа до вищезгаданої інстанції.

Рославець виїхав в Ташкент, де в 1931 — 1933 рр. працював музичним керівником Радіоцентра, завідував музичну частину і диригував постановки Узбецького музичного театру. Написаний ним перший узбецький балет-пантоміма «Пахта» («Хлопок») був поставлений в Ташкенті в 1933 р. Потім він вернувся в Москву і продовжив службу в різних державних закладах. Створена ним в цей час музика — професійно написана, але вже без творчого польоту.

В 1938 через важку хворобу (інсульт) оминув арешту.

Помер він 23 серпня 1944 після другого інсульту. Похований на Ваганьківському кладовищі.

Рославець і Україна

До цього часу існують розбіжності відносно місця народження Рославця, яке в різних виданнях указується по різному. Так іноді вказується село Козаричі, сучасного Гордіївського району Брянської області, сам Рославець у своїй автобіографії місцем народження указував «глухе напівукраїнське, напівбілоруське містечко Душатин колишньої Чернігівської губернії» (тепер у Суразькому районі Брянщини). На Душатин, як місце народження Рославця, вказує і радянська «Музична енциклопедія». Сучасна дослідниця М. М. Лобанова зазначає, що Рославець у радянські роки змушений був приховувати своє справжнє походження, і таким чином наведені їм в автобіографії дані не є правдивими, і справжнім місцем його народження є Сураж. Але, в будь-якому разі достойменно, що народився Микола Рославець на Стародубщині, території колишньої української Гетьманщини, яка є зараз частиною Брянської області Росії.

У своїй «Автобіографії» Рославець зазначав, що до дванадцяти років він «виконував відповідні віку селянські роботи: допомагав старшим у полі, на сінокосі, в саду, пас худобу (особливо любив водити коней "у нічне")». В роду Рославця було багато умільців-самоучок — музикантів та скрипалів. Під впливом рідного дядька вже у віці 7-8 років Микола закохався у скрипку та вивчився грати на ній на слух. З 1893-го року він уже заробляє на життя власною працею – наймається на службу в дрібні канцелярії, їде в Україну, але скрізь, де можливо, намагається здобути кращу музичну освіту, беручи, наприклад, у Конотопі уроки у «весільного» скрипаля-єврея. У Курську йому пощастило потрапити у музичні класи Російського Музичного Товариства, після закінчення яких у 1901-му році він їде до Москви, де поступає до консерваторії. По класу композиції у консерваторії він навчається у Олександра Ільїнського та Сергія Василенка, а клас скрипки йому викладає І. Гржималі. 1912-го року Рославець закінчує консерваторію з Великою срібною медаллю.

В Україну Рославець повертається 1921-го року, і потрапляє до Харкова (тодішньої української столиці), де займає посаду ректора та професора Харківського музичного інституту, і одночасно завідує відділом художнього виховання Народного комісаріату освіти УРСР. Рославець створює вокально-інструментальний цикл на слова Тараса Шевченка, покладає на музику його «Заповіт», але водночас не відмовляється й від тенденцій західноєвропейського мистецтва, пропагуючи в Радянському Союзі творчість так званих «нововіденців» - А. Веберна, А. Шьонберґа, та А. Берґа. Разом з ними Микола Рославець робить справжній переворот у тогочасному музичному розумінні, закладаючи основи нової композиторської техніки. Суть новації Рославця полягала у створенні особливої системи висотної організації музики — дванадцятитонової серійності. Музичні твори Рославця цієї пори - симфонічна поема «Людина і море» по Ш. Бодлеру (1921), П’ять прелюдій для фортепіано (1921-1922), симфонічна поема «Кінець світу» по П. Лафаргу (1922), П’ята соната для фортепіано (1923), Друга соната для віолончелі та фортепіано (1924), Перший скрипковий концерт (1925) і багато інших камерних творів змусили писати про нього в найавторитетніших музичних виданнях того часу: «майстерність, технічна досконалість у виконанні, надзвичайна переконаність автора у своїх принципах – все це висунуло тепер його в перші ряди композиторів СРСР».

Але залізна завіса потрохи вже затуляла від громадян Радянської держави шлях на Захід. В Україні стало важко отримувати нову інформацію про музичне життя у Європі, тож 1923-го року Микола Рославець знову перебирається до Москви, де все-таки існувала якась можливість залишатися у курсі тих подій, що відбуваються на Заході. Тим не менш, вважає Рославця «своїм» і сучасна Україна, згадуючи про нього у численних виданнях як про «українського та російського композитора, скрипаля, музичного критика і діяча».

Твори

• Симфонія c-moll (1910-і рр..); Kompositor International (Mainz) 51585
• «У години Молодого місяця» («В часы Новолуния»), симфонічна поема (1912-1913); SCHOTT ED 8107
• «Небо та Земля», містерія по Байрону (1912)
• Струнний квартет № 1 (1913); SCHOTT ED 8126
• Соната для скрипки та фортепіано № 1 (1913)
• Три етюди для фортепіано (1914); SCHOTT ED 7907
• Соната для фортепіано № 1 (1914); SCHOTT ED 7941
• Соната для фортепіано № 2 (1916); SCHOTT ED 8391
• Соната для скрипки та фортепіано № 2 (1917); SCHOTT ED 8043
• П'ять прелюдій для фортепіано (1919 — 1922); SCHOTT ED 7907
• Струнний квартет № 3 (1920); SCHOTT ED 8127
• Фортепіанне тріо № 2 (1920); SCHOTT ED 8059
• Соната для скрипки та фортепіано № 4 1920); SCHOTT ED 8044
• Фортепіанне тріо № 3 (1921); SCHOTT ED 8035
• Соната для віолончелі та фортепіано № 1 (1921); SCHOTT ED 8038
• «Людина та море», симфонічна поема за Бодлером (1921); втрачена
• «Роздум» («Раздумье»), для віолончелі та фортепіано (1921)
• Симфонія в чотирьох частинах (імовірно, Симфонія № 1) (1922); фрагменти партитури
• Соната для віолончелі та фортепіано № 2 (1922); SCHOTT ED 8039
• Соната для фортепіано № 5 (1923); SCHOTT ED 8392
• Концерт для скрипки та оркестру № 1 (1925); SCHOTT ED 7823 (партитура); SCHOTT ED 7824 (клавір)
• Камерна симфонія (незавершена, 1926, відома у вільній версії А. М. Раскатова)
• Соната для альта та фортепіано № 1 (1926); SCHOTT ED 8177
• «Жовтень» («Октябрь»), кантата (1927)
• Фортепіанне тріо № 4 (1927); SCHOTT ED 8036
• Соната для скрипки та фортепіано № 6 (1930-і рр..); SCHOTT ED 8431
• Соната для альта та фортепіано № 2 (1930-і рр..); SCHOTT ED 8178
• «Маслянка» («Пахта» Хлопок), балет-пантоміма (1931 — 1932)
• «Узбекистан», симфонічна поема (1932); збереглися фрагменти
• Камерна симфонія для 18 виконавців (в 4 частинах, 1934 — 1935); Kompositor International (Mainz) 51581
• Концерт для скрипки та оркестру № 2 (1936); Kompositor International (Mainz) 52700
• Струнний квартет № 5 (1941);SCHOTT ED 8128
• 24 прелюдії для скрипки та фортепіано (1941 — 1942); SCHOTT ED 7940

Примітки

1. Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0
   d:Track:Q30532476d:Track:Q217595
2. Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
   d:Track:Q1768199d:Track:Q649d:Track:Q5061737
3. MusicBrainz — MetaBrainz Foundation, 2000.
   d:Track:Q14005d:Track:Q54837d:Track:Q952204
4. Ник. А. Рославец о себе и своем творчестве // Современная музыка, 1924, № 5, с. 132. (рос.)
5. Музыкальная энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, Советский композитор. Под ред. Ю. В. Келдыша. 1973—1982, стаття «Рославец Н. А.».(рос.)

Література

Українською мовою:

• Муха А. Композитори України та української діаспори — Довідник. К., Музична Україна 2004;
• Коменда О. Риси стилю творчості М. Рославця// Збірник матеріалів до українського мистецтвознавства ІМФЕ ім М. Рильського, вип. 3 К., 2003.
• Коменда О. Микола Рославець в контексті української культури// Українська культура — минуле, сучасне, шляху розвитку. Наук. записки РДГУ, т.9, К., 2004.
• Коменда О. І. Творчість М.Рославця в контексті становлення музичного модернізму: навч. посіб. ; вид. 2-ге, допов. Луцьк, 2015. 226 с. URL :
• Коменда О. І. Творчість М. Рославця в контексті становлення музичного модернізму: дис...канд. мистецтвознав.: 17.00.03; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. Київ, 2004.
• Ігор Роздобудько. Стародубщина у 20-30-х рр. 20-го ст. // Стародубщина. Нарис українського життя краю.

Іноземними мовами:

• Авраамов А. Дружественное открытое письмо композитору Н. Рославцу. «Музыка», 1915, № 215, с.192
• Браудо Е. «Организатор звуков». Н. Рославец. «Вестник работников искусств», 1925, № 12, с.14
• Сабанеев Л. Русские композиторы. II. Н. Рославец. «Парижский вестник», 31 марта 1926
• Калтат Л. О подлинно-буржуазной идеологии гр. Рославца. «Музыкальное образование», 1927, № 3/4, с. 32-43; нем. (сокращ.) пер.: Gojowy D. Neue sowjetische Musik der 20er Jahre. Laaber 1980, S.377-388
• Белый В. «Левая» фраза о музыкальной реакции (по поводу статьи Н. Рославца «Назад к Бетховену»). «Музыкальное образование», 1928, № 1, с. 43-47; нем. пер.: Gojowy D. Neue sowjetische Musik der 20er Jahre. Laaber 1980, S. 371—376
• Мясковский Н. Собрание материалов в двух томах, т. 2. M. 1964
• Каратыгин В. Избранные статьи. Л., 1965
• Gojowy D. N. A. Roslavec, ein früher Zwölftonkomponist. «Die Musikforschung» 22 (1969), S. 22-38
• Gojowy D. Sowjetische Avantgardisten. Musik und Bildung 1969, S. 537—542
• История музыки народов СССР, т. 1. M. 1970
• Slonimsky N. Music since 1900. 4th edition. N.Y., 1971
• Gojowy D. Neue sowjetische Musik der 20er Jahre. Laaber 1980
• Lobanova M. L'eredità die N. A. R. ne campo della teoria musicale. «Musica/Realtà» 12 (1983), p. 41-64; венг. пер.: Magyar Zene, 1987, № 3, 230—243
• Лобанова М. Найденные рукописи Н. Рославца. «Советская музыка», 1989, № 10, с. 32
• Лобанова М. О наследии и научной добросовестности. «Советская музыка», 1990, № 10, с. 113—116
• Лобанова М. Почти детективная история. «Музыкальная газета», 1990, № 4 (18), с. 8 (перепечатано в «Российской музыкальной газете», 1990, № 5, с. 4
• Wehrmeyer A. Studien zum russischen Musikdenken um 1920. Frankfurt/Main usw.: Peter Lang, 1991, S. 139ff.
• Gojowy D. Sinowi Borissowitsch im Keller entdeckt. Sowjetische Musikwissenschaft in der Perestrojka. «Das Orchester» 39 (1991), H. 11, S. 1224
• Gojowy D. Wiederentdeckte Vergangenheit. Die russisch-sowjetische Avantgarde der 10er und 20er Jahre rehabilitiert? — In: Neue Musik im politischen Wandel. Veröffentlichungen des Darmstädter Instituts für Neue Musik und musikalische Erziehung, Bd. 32. Mainz 1991, S. 9-22
• Internationale Musik-Festivals Heidelberg 1991 und 1992. Russische Avantgarde. Musikavantgarde im Osten Europas. Dokumentation — Kongressbericht". Heidelberg 1992
• McKnight Ch. Nikolaj Roslavets. Diss. Cornell Univ., Ithaca/N.Y., 1994
• Lobanova M. Nikolaj Roslawez. Biographie eines Künstlers — Legende, Lüge, Wahrheit. «Visionen und Aufbrüche. Zur Krise der modernen Musik 1908—1933». Hrsg. von W. Gruhn u.a. Kassel 1994, S. 45-62
• Lobanova M. Der Fall Nikolaj Roslawez. «Die Neue Zeitschrift für Musik» 1995, Nr. 1; S. 40-43
• Lobanova M. Nikolaj Roslavetz — Ein Schicksal unter der Diktatur. «Verfemte Musik. Komponisten in den Diktaturen unseres Jahrhunderts. Dokumentation des Kolloquiums vom 9.-12. Januar 1993 in Dresden». Hrsg. von J. Braun, H. T. Hoffmann und V. Karbusicky. Frankfurt/Main usw.: Peter Lang, 1995, S. 159—176; 2. Auflage: 1998
• Lobanova M. Nikolaj Andreevič Roslavec und die Kultur seiner Zeit. Mit einem Vorwort von György Ligeti. Frankfurt/Main usw.: Peter Lang, 1997
• Hust Chr. Tonalitätskonstruktion in den Klaviersonaten von N. A. Roslavec. «Die Musikforschung» 54 (2001), S. 429—437
• Lobanova M. «Das neue System der Tonorganisation» von Nikolaj Andreevič Roslavec. «Die Musikforschung» 54 (2001), S. 400—428
• Лобанова М. Страсти по Николаю Рославцу. «Российская музыкальная газета», 2002, № 10, с.7
• Lobanova M. Mystiker • Magier • Theosoph • Theurg: Alexander Skrjabin und seine Zeit. Hamburg 2004, S. 189—232
• Lobanova M. Nicolaj Roslavec und sein tragisches Erbe. «Musikgeschichte in Mittel- und Osteuropa. Mitteilungen der internationalen Arbeitsgemeinschaft an der Universität Leipzig», H. 10. Leipzig 2005, S. 241—272
• Gojowy D. Musikstunden. Beobachtungen, Verfolgungen und Chroniken neuer Tonkunst. Köln 2008
• Лобанова М. Николай Андреевич Рославец и культура его времени. — СПб.: Петроглиф, 2011. — 352 с. ISBN 978-5-98712-059-0