Франсуа́ Огю́ст Рене́ Роде́н (фр. François-Auguste-René Rodin; 12 листопада 1840, Париж — 17 листопада 1917, Медон, поблизу Парижа) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.
| Огюст Роден | |
|---|---|
| François-Auguste-René Rodin | |
| | |
| Худ. Альфонс Легро, портрет О.Родена ( малюнок ). | |
| При народженні | Рене Франсуа Огюст Роден |
| Народження | 12 листопада 1840 Париж |
| Смерть | 17 листопада 1917 (77 років) |
| Париж | |
| Поховання | Villa des Brillantsd і Медон :
|
| Національність | француз |
| Країна | Франція |
| Жанр | монументальна пластика, портрети |
| Навчання | Антуан Барі |
| Діяльність | скульптор, графік, рисувальник, фотограф, художник, архітектурний кресляр, художник-гравер |
| Роки творчості | 1864—1917 |
| Вплив | імпресіонізм |
| Вплив на | Антуан Бурдель |
| Вчитель | Карре-Беллез Альберт-Ернест і Орас Лекок де Буабодранd |
| Відомі учні | Антуан Бурдель, Константин Бринкуш, Каміла Клодель, Charles Despiaud, Louis Auguste Albert Pauld, Карл Міллєс, Agnes de Frumeried, Hilda Flodind, Raphaël Diligentd і Кавалерідзе Іван Петрович |
| Твори | Мислитель, The Age of Bronzed, The Burghers of Calaisd, Ворота пекла, Amor and Psyched, Поцілунок[d] і Monument to Balzacd |
| Батько | Jean Baptiste Rodind |
| Мати | Marie Chefferd |
| У шлюбі з | Rose Beuret Mignond |
| Нагороди | |
| Автограф | |
| | |
| Огюст Роден у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Біографія Редагувати
Роден був сином дрібного чиновника. Навчався в Парижі у Школі малювання і математики (у 1854—1857) та у А. Л. Барі в Музеї природної історії (1864). У 1864—1871 працював в майстерні А. Карр'є-Беллеза. Виконував моделі дрібної декоративної пластики (у тому числі для порцеляни Севрскої національної мануфактури). У 1871-77 оздобив монументально-декоративною скульптурою декілька будівель Брюсселя. У 1875 відвідав Італію, де захопився мистецтвом скульпторів Мікеланджело, Донателло і Лоренцо Гіберті. З 1877 вивчав пам'ятники французької готики.
Творчість Редагувати
Його творчість пов'язала XIX століття з XX-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) у повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. У скульптурі «Бронзова доба»(1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час поїздки до Італії.
Громадяни Кале Редагувати
Свою найвідомішу скульптуру «Громадяни Кале» Роден створив у 1884—1888 рр. Громадяни Кале — герої одного з епізодів Столітньої війни. Скульптура ілюструє легендарні події, коли англійський король Едуард ІІІ узяв в облогу основну французьку фортецю Кале, яка тривала майже рік. Спроби французів прорвати облогу щоразу провалювалися. Врешті решт, коли голод примусив французів сісти за стіл переговорів, англійський король почав вимагати видати йому 6 найбільш знатних громадян, маючи намір стратити їх як повчання всім іншим. Першим зголосився віддати своє життя один з найбільших багатіїв міста. За ним пішли й інші. За вимогою короля, вони повинні були винести ключі від міста Кале без одягу та взуття з мотузками на головах — на знак рабства і ганьби. Але королева Філліпа пожаліла цих людей та випросила прощення для них. На задньому плані скульптури Андр'єд Андр та Жан ді Фієн. Їм страшно, вони закривають обличчя руками. Поряд ще двоє — брати де Віссан. У центрі стоїть Есташ де Сен-П'єр. Він вже старець і йому не страшно помирати. Покірність долі заставила його опустити голову. І лише Жан Ер дивиться вперед. Він тримає ключі від рідного міста. Зморшки на лобі, стиснуті губи. Він захистив своє місто. Він переміг. Створена Роденом скульптура була настільки реалістичною, що її відмовились встановлювати на площі. Тільки через сім років пам'ятку все-таки вилили з бронзи. Усі фігури — людського зросту. Роден спеціально не робив постаменту, він хотів, щоб герої Кале не підносилися над людьми, а завжди залишалися серед них. Упродовж ХХ ст. робота Родена з'являлася в багатьох містах світу, зокрема в Парижі та Лондоні.
Ворота Пекла Редагувати
З 1880 і до кінця життя Роден працював над великою горельєфною композицією «Ворота пекла», навіяною «Божественною комедією» Данте, мотивами античної міфології, біблійних легенд, поезії Ф. Війона та сучасної Роденові поезії. Скульптор хотів, щоби композиція символічно втілювала світ людських пристрастей. Окремі теми цієї композиції Роден розробляв у вигляді самостійних творів. Це гостро гротескна фігура «Та, яка була чудовою Ольм'єр» (1885), пронизана тонкою поезією група «Поцілунок» (1886). Апофеозом жіночої краси є незвично сексуальна скульптура «Вічна весна». Цю скульптуру учень Родена Антуан Бурдель назвав шедевром шедеврів. У цій композиції він зобразив свою кохану — Камілу Клодель. Оригінал знаходиться в Ермітажі, у Санкт-Петербурзі.
Мислитель Редагувати
Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888).
Оригінал скульптури «Мислитель» зберігається в музеї Родена в Парижі. Бронзова копія стоїть на могилі автора. Існує близько 20 бронзових та гіпсових копій статуї, розкиданих по всьому світу. За задумом Родена скульптура зображує Данте, автора «Божественної комедії». Моделлю для скульптури був француз Жан Бо, боксер з гімнастичним торсом і привабливими м'язами, що виступав у дешевих виставах боїв у «кварталі червоних ліхтарів». Мистецтво Родена винесло його образ у інший, інтелектуальний і художній вимір, чого не змогла зробити обмежена буржуазна реальність.
Пізня творчість Редагувати
З середини 1880-х рр. у творчості Родена зростає тяжіння до ускладнення символічних образів, до виявлення полярних, вкрай сильних людських емоцій — від ясної гармонії та ліризму до повного відчаю і похмурої зосередженості. Поступово змінюється і манера Родена: його твори набувають ескізного, ніби незакінченого характеру, контрастнішою стає гра світла й тіні, а моделювання форм — підкреслено мальовничим. Це дозволяло Родену передати враження повільного, часом болісного народження форм зі стихійної, аморфної матерії силою «духовного пориву».
На відміну від імпресіоністів-живописців Роден завжди схилявся до позачасових, загальнолюдських сюжетів. Разом із тим він завжди зберігав відому визначеність форм і надавав особливого значення їх фактурності як важливому засобу загострення образу.
Все ж таки втрата відчуття монументальності вирізняє такі роботи Родена, як пам'ятники В. Гюго (мармур, 1886—1900) та О. де Бальзака (бронза, 1893–1897). Так, наприклад, пам'ятник Оноре де Бальзака був зі скандалом відкинутий через несхожість. І лише в 1939 році його було встановлено в Парижі. Це остання монументальна робота Родена.
Проект «Вежі праці» (гіпсова модель, 1899). У той же час Роден продовжував створювати портретні погруддя, що вирізняються гостротою і цілісністю передачі характеру людини, його внутрішнього світу (бюсти: Жюля Далу, 1883, Анрі Рошфора, 1897). Особливу художню цінність становлять динамічні й легкі за виконанням малюнки й офорти.
Варіанти всіх названих скульптурних творів митця (у гіпсі, бронзі, мармурі) знаходяться в Музеї Родена в Парижі, а також у багатьох музеях світу.
Каміла Клодель Редагувати
Близьким стосункам Огюста Родена і Каміли Клодель присвячено багато статей, книг. Остання п'єса Ібсена «Коли помирають, прокинувшись», створена в 1900 р. також написана про Родена та Камілу. Саме вона позувала для більшості скульптур Родена: «Вічна весна», «Думка», «Поцілунок», «Аврора» та ін. Каміла Клодель також була скульптором, тому Роден залучав її до виконання етапних робіт «Громадяни Кале» та «Ворота пекла». Після розриву з Огюстом вона усамітнилася. Її переслідувала ідея, що Роден викраде всі її роботи. Останні 30 років свого життя вона знаходилася у психіатричній лікарні.
Після того, як Камілу помістили до лікарні, Роденові запропонували віддати її кімнату для його музею. Він погодився і брат Каміли надав її роботи, з роками колекція поповнилась відомою роботою «Хвиля».
Учні Редагувати
Серед учнів Родена — Антуан Бурдель, послідовник його класичних традицій, і Константин Бранкузі, скульптор — модерніст, абстракционіст.
Париж. Музей Родена Редагувати
Див. також Редагувати
- 6258 Роден — астероїд, названий на честь скульптора.
Примітки Редагувати
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- LIBRIS — 2012.
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література Редагувати
- Альбом «Сокровища Эрмитажа», Л, «Советский художник», 1969
- Günther Anders: Obdachlose Skulptur. Über Rodin. Hrsg. Gerhard Oberschlick in Verbindung mit Werner Reimann als Übersetzer, C. H. Beck, München 1994, ISBN 3-406-37450-6.
- Wolfgang Brückle: Von Rodin bis Baselitz. Der Torso in der Skulptur der Moderne. [Katalogbuch zur Ausstellung Von Rodin bis Baselitz — Der Torso in der Skulptur der Moderne in der Staatsgalerie Stuttgart vom 7. April bis 19. August 2001]. Ostfildern-Ruit 2001, ISBN 3-7757-1034-5.
- Dieter Brunner [Hrsg.]: Die obere Hälfte. Die Büste seit Auguste Rodin. [erschien anlässlich der gleichnamigen Ausstellung, Städtische Museen Heilbronn, 9. Juli — 9. Oktober 2005 …]. Heidelberg 2005, ISBN 3-936921-01-6 (Museumsausgabe), ISBN 3-89904-177-1 (Buchhandelsausgabe).
- documenta III. Internationale Ausstellung; Katalog: Band 1: Malerei und Skulptur; Band 2: Handzeichnungen; Band 3: Industrial Design, Graphik; Kassel/Köln 1964 (Im Jahr 1964 wurden Arbeiten von ihm auf der documenta III in Kassel in der berühmten Abteilung Handzeichnungen gezeigt.)
- Manfred Fath (Hrsg.): Auguste Rodin, Das Höllentor. Zeichnungen und Plastik. [anlässlich der Ausstellung in der Städtischen Kunsthalle Mannheim vom 28. September 1991 bis 6. Januar 1992]. München 1991. ISBN 3-7913-1162-X.
- Dominique Jarrassé: Rodin. Faszination der Bewegung. Editions Terrail, Paris 1993, ISBN 2-87939-083-4.
- Per Kirkeby: Rodin. La porte de l'enfer. Verlag Gachnang & Springer, Bern — Berlin 1985, ISBN 978-3-906127-06-4.
- Keisch, Claude (Red.): Auguste Rodin. Plastik, Zeichnungen, Graphik. Berlin 1979.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Wiesbaden 1949.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Leipzig 1920.
- Schmoll-Eisenwerth, Josef A.: Auguste Rodin — die Bürger von Calais — Werk und Wirkung. [Katalog zur Ausstellung; Skulpturenmuseum Glaskasten Marl, 23. November 1997 bis 1. März 1998 ; Musée Royal de Mariemont, 27. März bis 21. Juni 1998]. Ostfildern-Ruit 1997.