Едуард III У Вікіпедії є статті про Едуард Едвард та Едуард ІІІ значення Едуа рд III лат Eduardus III 13 листопада 1312

У Вікіпедії є статті про: Едуард, Едвард та Едуард ІІІ (значення).

Едуа́рд III (лат. Eduardus III; 13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії (1327—1377), чиї претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни. Представник Плантагенетського дому. Син англійського короля Едуарда ІІ і французької принцеси Ізабелли, доньки французького короля Філіппа IV.

Едуард III

Король Англії

Коронація:

1 лютого 1327

Попередник:

Едуард II

Наступник:

Річард II

Народження:

13 листопада 1312
Віндзор

Смерть:

21 червня 1377 (64 роки)
Ричмонд

Причина смерті:

інсульт

Поховання:

Вестмінстерське абатство, Лондон, Англія :

Країна:

Рід:

Батько:

Мати:

Шлюб:

Філіппа

Діти:

Едуард, Ізабелла, Жанна, Ліонель, Джон Ґонт, Едмунд Ленґлі, Марія, Марґарет, Томас Вудсток

Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі

Імена Редагувати

Едуа́рд III (лат. Eduardus III, фр. Édouard III), або Е́двард ІІІ (англ. Edward III) — з порядковим номером правителя.
Е́двард III Англі́йський (англ. Edward III of England, фр. Édouard III d'Angleterre) — за назвою королівства.
Е́двард ІІІ Ві́ндзорський (англ. Edward of Windsor) — ім'я до інтронізації, за місцем народження у Віндзорському замку.
Е́двард III Плантагене́т, або Е́двард III Плантагене́тський (англ. Edward III of Plantagenet) — за назвою династії.

Біографія Редагувати

Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновивши королівську владу після провального правління його батька, Едуарда ІІ, Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.

Едуард був коронований у віці чотирнадцяти років, після відречення його батька. Коли йому було лише сімнадцять, він організував заколот проти регента, Роджера Мортімера, і розпочав особисте правління. Після перемоги у війні з Шотландією він у 1340 році проголосив себе повноправним спадкоємцем французького трону, що стало причиною початку Столітньої війни. Після декількох невдач на початку війни, події для англійців складалися виключно добре; перемоги в битвах при Кресі та Пуатьє призвели до підписання вигідного миру в Бретіньї. Проте останні роки правління Едуарда III були позначені невдачами як на міжнародній, так і на внутрішній аренах, що було зумовлено бездіяльністю і поганим здоров'ям короля.

Едуард ІІІ був імпульсивною людиною, здатною, однак, на милосердні вчинки. Загалом, він був типовим королем, зацікавленим переважно у веденні військових дій. Едуард ІІІ користувався повагою свого часу і в наступні століття, але істориками вігівського спрямування був проголошений безвідповідальним авантюристом. Однак цей погляд було переглянуто, і сучасна історіографія визнає значні досягнення Едуарда ІІІ.

1373 року уклав альянс із Португалією.

Титул Редагувати

лат. Dei Gracia Rex Angliae et Franciae et Dominus Hiberniae
укр. Божою милістю, король Англії і Франції, і господар Ібернії

Сім'я Редагувати

Діти:
- Едмунд Ленглійський

Родовід Редагувати

8. Генріх ІІІ, король Англії

4. Едуард I, король Англії

9. Елеонора, прованська прицеса

2. Едуард II, король Англії

10. Фернандо III, король Кастилії

5. Елеонора I, кастильська принцеса

11. Жанна, омальська графиня

1. Едуард III, король Англії

12. Філіп III, король Франції

6. Філіп IV, король Франції

13. Ізабелла, арагонська принцеса

3. Ізабелла, французька принцеса

14. Генріх I, король Наварри

7. Іоанна I, королева Наварри

15. Бланка, артуаська графиня

Бібліографія Редагувати

Едвард III // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Посилання Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Едуард III

Генеалогічні зв'язки Едуарда III [ 2 липня 2017 у Wayback Machine.]
Про Едуарда III [Архівовано 22 червня 2013 у WebCite]