Черне́ць, черни́ця, ченці́, черне́цтво (від носіння чорного одягу), також монах, монахиня (від грец. μοναχός, «одинак, самітник, пустельник») — зазвичай особа з релігійної спільноти, яка відповідно до обіцянки (обітниці) веде аскетичне життя або в рамках чернечого згромадження, або на самоті.
Існують також чернечі ордени, членами яких були мандрівні брати, т.з. «жебракуючі ордени».
Місце проживання Редагувати
Ченці мешкають у монастирях, пустелях, лаврах. Священики в чернецтві — чорне священство. На відміну від одружених священиків — білого священства.
Визначення терміну Редагувати
Чернець і священик — два різні поняття. Синонімом слова «чернець» виступає також старослов'янське слово чоловічого роду «инокъ». Від інших відмінна людина, «інший» (один єдиний, відособлений, відлюдник); «инокий» (інакше повинен вести своє життя, відрізняючись від світської поведінки). У найзагальнішому сенсі — людина, яка веде самотнє життя і, отже, свідомо обмежує себе з певною метою, наприклад, щоб досягти певного розвитку (просвітлення). У християнстві першими ченцями були люди, які хотіли вести більш благочестивий спосіб життя у порівнянні з іншими людьми, і заради цього полишали світське життя, усамітнювалися. З часом вони стали об'єднуватися у монастирі — спільноти ченців.
Інститут чернецтва в різних конфесіях Редагувати
Інститут чернецтва характерний для католицького і православного християнства, індуїзму та буддизму. Іноді до ченців зараховують і дервішів Ісламу — але це спірне, оскільки схожість чисто зовнішня, бо дервіші могли одружитися, мали власні будинки і жили своїм власним життям. З'явилися ченці всередині I тисячоліття до нашої ери в буддизмі. З III століття нашої ери чернецтво з'явилося і в християнстві з Сирії та Єгипті як форма втілення аскетичного ідеалу, яке є відображенням дуалістичного світорозуміння, в протиставленні духа і тіла, добра і зла. Ченців немає тільки в протестантизмі.
Засновники чернецтва Редагувати
Традиція вважає засновниками християнського чернецтва єгипетських подвижників святих Антонія Великого і Пахомія Великого. На Русі засновниками чернецтва вважають преподобних Антонія і Феодосія Печерських, які створили в XI ст. Києво-Печерський монастир. Формування чернецтва Київської Русі відбувалося під впливом вчення ченців Василя Великого (Василіяни) і Феодора Студита (Студити), що безперечно вплинуло на подальший розвиток християнства сучасних Білорусі, України та Росії.
Вимоги до ченця Редагувати
Чернець приймає обітниці «безсрібності» (відмова від особистої власності), цнотливості (безшлюбності), слухняності (абсолютного підпорядкування Статуту і монастирській владі, повної відмови від власної волі). Ченці одного монастиря називаються братією і мають три ступені: рясофор, малосхимник, великосхимник. Одяг у православних ченців чорний — символ відмови від світського і скорботи. Прийняття у чернецтво відбувається в урочистому обряді (Чині) постригу. З чернецтва формується вище керівництво Церкви — єпископат.
Завдання особистого порятунку душі зливалося у ченців із загальноцерковним завданнями (і соціальними). Відхід ченців від світського, відмова від цінностей світського життя, прийняття тимчасових або постійних обітниць цнотливості, жебрацтва і слухняності поєднувалися з прагненням впливати на світ своїм прикладом (і проповіддю). У Західній Європі чернецтво поширилося з IV століття. Популярністю користувалися бенедиктинці. Клюнійська реформа у X—XI століттях зміцнила зв'язок чернецтва з папством, сприяла посиленню папської влади. І значною мірою підпорядкувала життя і діяльність католицького духовенства принципам чернецтва. Злиття ідей чернецтва з місією кліру втілилася в інституті статутних каноніків (canonici regolari), які поєднували священицький стан з прийняттям чернечих обітів. Найважливішим напрямком в Католицькій Церкві стали з XIII ст. жебручі Ордени, які займали панівне становище до початку Контрреформації. Їх відтіснили єзуїти і різні чернечі конгрегації. У сучасному світі налічується 213917 католицьких ченців, з них 149176 ченці в Священстві, і 908158 черниць різних чернечих об'єднань.
Ченцем не можна назвати будь-якого чоловіка (і будь-яку жінку), які, маючи фізичну і психічну можливість вступати у шлюб та статеві стосунки, заводити сім'ю і дітей, які не роблять цього, виходячи з якихось міркувань, або через хвороби. Наприклад, в католицькому християнстві ченці письмово присягають і складають обітницю не тільки пов'язану з зазначеним вище обмеженням. Перед тим беруть благословення від батьків, рекомендацію парафіяльних священиків, екзаменують покликання до чернецького стану тощо. Згадані обмеження справжніх ченців є елементом їхнього життя, але не метою. Ченці намагаються вести ангелоподібний спосіб життя, свідчити про Небо, живучи в тілі на Землі.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Чернець — Академічний тлумачний словник української мови [ 25 лютого 2020 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
- Чернець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Тлумачний словник української мови / укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко. — К. : Аконіт, 2000. — Том 2 (Ж-О). — С. 680. — ISBN 966-7173-02-X.
- Полный церковно-словянский словарь / составил священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко. — М., 1900. — С. 223, 997. (рос.)
- Христианство (словарь) / ред. Митрохин Л. Н. и др. — М. : Республика, 1994. — С. 164, 290. (рос.)
Посилання Редагувати
- Чернець [ 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Схима // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1867. — 1000 екз.
- Чернець // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2048. — 1000 екз.