Микита Степанів Швачка (1728 — після 1795) — козацький полковник, запорожець, один із очільників Коліївщини.
Микита Степанів Швачка | |
---|---|
Обкладинка книги Євгена Букета «Швачка - фенікс українського духу» із портретом Микити Швачки, роботи Анатолія Древецького | |
Полковник Коліївщини | |
1 липня 1768 — 9 липня 1768 | |
Попередник | Максим Залізняк |
Наступник | Іван Бондаренко |
Народився | не пізніше 1728 Обухів, Київська область, Звенигородка, Київська губернія, Російська імперія, Черкаське староство або Канів, Київська губернія, Російська імперія |
Помер | не раніше 3 квітня 1795 |
Релігія | православний |
Біографічні відомості Редагувати
Родом він був, за різними даними — з Обухова, Звенигородки, Канева чи Черкаського староства.
Згідно з російським офіційним рапортом про полонення та у збереженій судово-слідчій записці про «справу Швачки» ім'я Швачки — Микита. В усіх попередніх матеріалах подано, що Швачка звався на ім'я Яків. З огляду на те, що персональні дані до протоколу були подані самим Швачкою, дослідники прийняли його ім'я і прізвище в період участі в Коліївщині — Микита Швачка.
Микита Швачка описаний у згаданому рапорті як «літ 40, росту низького, волосся темно-русяве, очі ясно-карі, довголиций». Певний час був козаком Нової Січі. Умів читати та писати. Але, коли саме він опинився на Запорожжі, яке мав прізвище по батькові і яке прізвище він мав на Січі, не відомо.
Коліївщина Редагувати
Восени 1767 року перейшов у Правобережну Україну під час продажу запорожцями солі в Речі Посполитій. Був отаманом Канівського куреня в загоні Семена Неживого. В інших джерелах подано, що Швачка був у гурті тих кільканадцяти запорожців, які прийшли з Січі разом із Залізняком. За П. Мірчуком, Швачка належав до тих чотирьох провідників коліївського повстання, які те повстання разом із Залізняком планували і якому згідно із планом повстанських дій було призначено керувати діями на ширшому терені.
У складі повстанського війська захопив Жаботин, Черкаси, Смілу. Брав участь у здобутті канівського замку разом із Семеном Неживим. До Канева йшов окремо від Неживого. Згідно зі свідченнями останнього, він
Пізніше діяв у районі Ржищева, а неподалік Василькова об'єднався із загонами Андрія Журби та Івана Бондаренка.
Петро Мірчук так оповідає про терени діяльності Микити Швачки:
Швачка зі своїм помічником Журбою — каже Гермайзе — займалися не тільки військовими операціями, а й вели інтенсивне листування із представниками польської та російської влади. Так, 20 червня, підійшовши під Білу Церкву, вони пишуть в листі комендантові Білої Церкви, що «Ваша милость удержує руку за ляшеньками». Вони додають, що діють за дорученням «нашого полковника Залізняка», кошового і «єя в-ва і-ці». Вживані в листах фрази на адресу цариці ніщо інше, як вживані скрізь у світі дипломатичні хитрування.
Згідно зі свідченнями очевидців загін Швачки, відійшовши від Білої Церкви «прийшов до Гребінок, далі пішов до Фастова з козаками Гребіницькими, Білоцерківськими. Було їх близько ста…» У Фастові Швачка заявив, що діє відповідно до указів російської імператриці Катерини II.
28 червня 1768 р. М. Швачка висилав трьох посланців до російського генерал-губернатора Воєйкова в Київ із закликом приєднатися до повстання. Воєйков заарештував усіх трьох, як злочинців і бунтівників, але після консультації з царицею Катериною відіслав одного з них до Фастова з повідомленням про негативну поставу російського уряду до Коліївщини й закликом, щоб Швачка й Журба з усіма повстанцями здалися російському військові.
Швачка й Журба відкинули цю вимогу, продовжуючи діяти як командири незалежної української повстанської армії.
Після захоплення Максима Залізняка та Івана Гонти 1 або 2 липня 1768 року очолив повстання надвірних козаків на козацькій раді у Фастові. Замість здаватися москалям, повстанці почали поширювати між українським народом відозву з застереженням, що Росія є таким самим ворогом українського народу, як і Польща.
5—6 липня 1768 р. Микита Швачка керував облогою Білої Церкви, де перебувало московське військо.
На доручення генерал-губернатора Воєйкова проти Швачки й Журби був висланий Московський карабінерний полк під командою полковника Протасова. Російське військо оточило квартиру Швачки з частиною його війська в районі Богуслава. Скільки повстанців мав тоді Швачка при собі — невідомо. Але й тепер він рішуче відкинув вимогу москалів здатися. В народній пісні співається про це:
"Крикнув Швачка на осавула: «Із коней додолу!
Ох, не даймося, панове молодці, Ми москалям в неволю».
9 липня 1768 пораненим був захоплений у полон солдатами Московського карабінерного полку поблизу м. Богуслав. Разом із 68-ма полоненими козаками та «двома знаменами» відправлений до Києва в розпорядження київського генерал-губернатора Ф. Воєйкова. Був згаданий в указі російської імператриці Катерини II від 12 липня 1768 кошовому отаману П. Калнишевському про приборкання запорожців-гайдамаків.
Повстанська старшина, після захоплення Швачки, перейшла під командування Івана Бондаренка.
Полон і заслання Редагувати
Подальша доля полковника Микити Швачки така сама, як й інших повстанських отаманів, що попали до рук москалів. Після слідчих допитів у київській військовій тюрмі, наприкінці серпня 1768 р. російська окупаційна влада Лівобережної України засудила його на кару смерті, зі заміною на 150 ударів батогом, випалення розпеченим залізом на чолі й обидвох щоках тавра каторжника, виривання ніздрів і заслання на довічні важкі роботи в сибірській каторзі. Присуд Швачці і 28 іншим повстанцям мав бути виконаний у Васильківському форпості. Ця група була вислана з київської тюрми 24 вересня 1768 р. під охороною відділу Сєвського піхотного полку під командою підпоручника Урбановича. Через чотири дні командир Васильківського форпосту рапортував генерал-губернаторові Воєйкову: «Швачка с товарищами присужденное им наказание у Васильковского форпоста при границе в присутствие моем через отправленного Киевской губернской канцелярией палача Леонова учинено». Після цього Швачку з іншими відставлено до Сибіру.
2 липня 1770 р. він обвінчався у двопрестольній Введенській Миколаївській церкві міста Тобольська з Домнікою Єфремовою. У жовтні того року в Омській фортеці зарахований до сибірського козацтва і відправлений на поселення в фортецю Святого Петра (нині — Петропавловськ, центр Північноказахстанської області Республіки Казахстан). Микиту Степанового Швачку знаходимо в списку «из регулярного воиска отставных на своем пропитании» Ревізької казки № 5 «Тобольского наместничества Ишимской округи Петропавловской волости крепости Петропавловской», датованій 3 квітня 1795 р. На сьогодні це найпізніша згадка про учасника Коліївщини на засланні.
Твори про Микиту Швачку Редагувати
Цікавинка |
Тарас Шевченко з мотиву дій одного з ватажків Коліївщини, написав вірш «Швачка». Згодом слова вірша поклали на музику різні колективи, зокрема однойменний переспів з диску «Кому вниз 1990» створив індастріал-рок гурт «Кому вниз». |
Швачка герой народних пісень («Ой поїжджає по Україні та козаченько Швачка») і вірша Тараса Шевченка «Швачка». Головні джерела творів — народні пісні про ватажків повстання М. Швачку та І. Бондаренка. Варіанти фрагментів з пісень про Швачку «Гей, хвалився та козак Швачка…» й «Ой не буде краще та не буде ліпше…» Шевченко використав як епіграф до розділу «Гонта в Умані» в поемі «Гайдамаки». У щоденнику в записі від 11 липня 1857 р. поет згадує іншу пісню про Швачку (можливо, це був один із варіантів відомої пісні «Ой, виїхав із Гуманя козаченько Швачка…»): «После ужина я долго гулял вокруг огорода. И, мало-помалу освобождаясь от влияния самолюбия, привел, наконец, свой гордый дух в нормальное состояние и тихо запел гайдамацкую песню:
Ой поїзжає по Україні та козаченько Швачка…
От этой любимой моей песни я незаметно перешел к другой…».
Микита Швачка — один із головних героїв повісті Северина Гощинського «Канівський замок».
Микита Швачка один із головних героїв трилогії про Коліївщину Віталія Кулаковського і Петра Сиченка: «Ой гук, мати, гук» (К., 1972), «Ріки виходять з берегів» (К., 1985; тут Микита Швачка — в центрі сюжету) та «Вітер з Холодного яру» (К., 2008).
2016 року побачила світ науково-популярна книга Євгена Букета «Швачка — фенікс українського духу», яка оповідає про кількох полководців на ймення Швачка, зокрема і про Микиту Швачку.
Вшанування пам'яті Редагувати
Вулиця Микити Швачки у місті Канів.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Букет Євген. Учасники Коліївщини на засланні в Сибіру: доля людини за архівними джерелами // Людина, суспільство, влада в давній та ранньомодерній Україні: контексти історичної презентації / Відп. ред. В. Смолій. НАН України. Інститут історії України. ‒ K.: Інститут історії України, 2020. ‒ С. 532.
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. VII. Warszawa, 1886. S. 358.
- Helenijusz E. Rozmowy o Polskiej koronie. T. II. Kraków, 1873. S. 39.
- Букет Є. Швачка — фенікс українського духу. С. 113.
- Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
- Кому Вниз — Микита Швачка
- . Архів оригіналу за 9 жовтня 2016. Процитовано 8 жовтня 2016.
Література Редагувати
- Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734—1775 [Текст]: корпус документів / ред. кол. П. С. Сохань [та ін.] ; Центр. держ. істор. арх. України, НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К. : [б. и.], 1998 . — (Джерела з історії українського козацтва). Том 5: Реєстр Війська Запорозького Низового 1756 року / Упорядники: Гісцова Л. З., Демченко Л. Я., Кузик Т. Л., Муравцева Л. М. — Київ, 2008. — 528 с.
- Євген Букет. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с.
- Євген Букет. Швачка — фенікс українського духу. — К.: Український пріоритет, 2016. — 360 с. + іл.
- Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: Збірник документів. — К., 1970.
- Гермайзе Й. Коліївщина у світлі новознайдених матеріалів // «Україна», 1924, кн. 1—2.
- Драгоманов М. Політичні пісні українського народу XVIII—XIX ст. Женева, 1883.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Петро Мірчук. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р. — New York: Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка, 1973.
- Rulikowski E. Opis powiatu Wasylkowskiego… Warszawa, 1853.
- Serczyk W. Koliszczyzna. — Krakow, 1968.
- Храбан Г. Спалах гніву народного: антифеодальне народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768—1769 рр. — К., 1989.
- Чухліб Т. Гайдамацький рух в Речі Посполитій в світлі джерел з повстанського табору. В кн.: Українсько-польський науковий діалог в Умані: Збірник наукових праць. — Умань—Гнєзно—Ланьцут—Ченстохова, 2009.
- Чухліб Т. Швачка Микита [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 604. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Швидько Г. К. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. / Національний гірничий університет; Інститут гуманітарних проблем; Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України. — Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. — 335 с.
Посилання Редагувати
- Швачка Яків // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2076. — 1000 екз.
- «Швачка» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 834-836.