Марк Порцій Катон Молодший

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Катон.

Марк По́рцій Като́н (лат. Marcus Porcius Cato; 95 до н. е. — 46 до н. е.), відомий також як Катон Молодший (лат. Cato Minor) або Катон Утіцький (лат. Cato Uticensis) — давньоримський політичний діяч, правнук Марка Порція Катона Старшого (цензора). Легат в 67 році до н. е., військовий трибун в 67-66 роках до н. е., квестор в 64 році до н. е., плебейський трибун в 62 році до н. е., квестор з повноваженнями пропретора в 58-56 роках до н. е., претор в 54 році до н. е.

Марк Порцій Катон Молодший
лат. Marcus Porcius Cato Uticensis
Народився	95 до н. е. Стародавній Рим
Помер	46 до н. е. Утіка, Африка, Римська республіка ·знекровлення
Країна	Стародавній Рим
Діяльність	письменник, давньоримський політик, Ancient Roman military personnel, політик
Вчителі	Антипатр із Тіру
Знання мов	латина
Суспільний стан	шляхтич^[d]
Посада	народний трибун, квестор і претор
Партія	оптимати
Рід	Porcii Catones^d
Батько	Марк Порцій Катон Салоніан Молодший
Мати	Лівія Друза
Родичі	Марк Порцій Катон Старший, Марк Порцій Катон Салоніан Старший і Servilia^d
Брати, сестри	Порція Катона Салоніана, Сервілія Цепіона, Сервілія Цепіона і Гней Сервілій Цепіон
У шлюбі з	Atilia^d і Марція Філіпа
Діти	Порція Катона, Марк Порцій Катон, Porcius Cato^d, Porcia^[d] і Porcia^[d]
Медіафайли у Вікісховищі

Залишався неформальним політичним та ідейним лідером більшості в римському сенаті з кінця 60-х років до н. е. і до самої громадянської війни Помпея і Цезаря. Для сучасників був найбільш відомий як зразок строгих вподобань, прихильник республіканських ідей, лідер аристократії в сенаті, принциповий противник Цезаря і видний філософ-стоїк. Після самогубства в обложеній Цезарем Утіці став символом захисників республіканського ладу.

Біографія

Походження, дитинство і юність

Марк Порцій Катон народився в 95 році до н. е., хоча в окремих випадках як дата народження називається 97 рік. Катон був сином Марка Порція Катона Салоніана і Лівії Друзи, для якої це був другий шлюб. У Катона був зведений брат Квінт Сервілій Цепіон і три сестри — Порція (рідна), Сервілія Цепіона Прима і Сервілія Цепіона Секунда (зведені). Існує також припущення, що Сервілія Молодша була племінницею Катона. Першим чоловіком Лівії був Квінт Сервілій Цепіон. За батьківською лінією Катон належав до плебеїв, що дозволило йому згодом зайняти посаду народного трибуна, хоча низка його предків за материнською лінією належали до патриціїв.

Батько Катона помер між 95 і 91 роками до н. е., вже будучи обраним претором на наступний рік (лат. praetor designatus). Катон також рано втратив матір (вона померла близько 92 року до н. е.), а потім був убитий і прихистивший його дядько за материнською лінією Марк Лівій Друз, відомий політик-реформатор. Зараз вважається, що на подальшу діяльність Катона наклала сильний відбиток саме втрата батьків. Зокрема, його непримиренна опозиція спробам Цезаря встановити тиранію іноді пояснюється особливостями характеру, що виникли через відсутність сильної домінуючою фігури батька в період формування особистості.

Біограф Катона Плутарх повідомляє, що в дитинстві Марк вчився добре, але повільно, а також брав під сумнів все сказане своїм учителем Сарпедоном. Близько 81 року Катон, спостерігаючи за проскрипціями, запропонував убити всесильного на той момент диктатора Суллу, хоча Катони пережили громадянські війни перш за все завдяки прихильному ставленню з його боку. Уже в дитинстві Марк виділявся серед однолітків слідуванням строгим нормам моралі і завоював популярність (принаймні, подібна картина постає в зображенні Плутарха — єдиного джерела з дитинства Катона). Передбачається, що він з дитинства усвідомив, що зобов'язаний повагою до себе не родинними зв'язками, а твердістю характеру, і надалі слідував цим шляхом.

Початок кар'єри

Глиняні «агітаційні» миски. Їх наповнювали їжею і роздавали на вулиці перед виборами всім охочим. Написи всередині мисок містили заклики проголосувати за того чи іншого кандидата. Зліва — миска, що закликає голосувати за Катона на виборах народних трибунів (63 рік до н. Е.); праворуч — за Катилину (66 рік до н. е.)

В молодості Катон став жерцем Аполлона. У 72 році він відзначився в придушенні повстання Спартака. Потрапивши добровольцем до армії Луція Геллі Публіколи, де його зведений брат був військовим трибуном, Марк завоював пошану зразковими покорою і відвагою. Його поведінка особливо виділялася на тлі недисциплінованості і зніженості більшості солдатів. Геллі неодноразово хотів нагородити Марка, але той щоразу відмовлявся і заявляв, що не вчинив нічого видатного, за що, за зауваженням Плутарх а, він «вже з того часу уславився диваком». Близько 67 року був легатом, в 67-66 роках — військовим трибуном в Македонії. В ході виборів трибунів Катон був єдиним, хто строго дотримувався новим законом про заборону на користування послугами раба-номенклатора, і став єдиною людиною, хто сам тримав в пам'яті імена всіх зустрічних. По дорозі до Македонії Катона супроводжували 15 рабів, два вільновідпущеника і чотири друга. Античні автори вказують на те, що така свита сприймалася сучасниками як зовсім невелика. Після закінчення повноважень в Македонії Марк звершив ознайомчу поїздку до Сходу (достовірно відомо про відвідування Катоном малоазіатських провінцій і Сирії). Також він, швидше за все, відвідав Пергамську бібліотеку і її настоятеля Афінодора, знавця стоїтичної філософії. Свою подорож він здійснив дуже скромно, і, якщо в місті не знаходилося місця на заїжджому дворі, міська влада іноді відмовляла йому в наданні ночівлі, не вірячи, що перед ними — правнук Катона Цензора. Уже тоді Катон уславився високоморальною людиною, і його з пошаною зустрічав і просив піклуватися про дружину і дітей в Римі Гней Помпей Великий — один з найвпливовіших людей того часу. Після привітного прийому у всемогутнього Помпея східні міста стали підлещуватися перед Катоном в пошуках його розташування, хоча до зустрічі з Помпеєм жителі Антіохії проігнорували його приїзд. На Сході помер його брат, і дуже прив'язаний до нього Катон влаштував пишну церемонію кремації і встановив пам'ятник, хоча його прах Марк особисто доставив в Італію. У супроводі філософа Афінодора Корділіона, який багато чому навчив Марка, він повернувся в Рим, займався філософією і виголошував судові промови, а також намагався придбати практичні знання. Як мінімум за 5 талантів він купив книгу про завідування скарбницею і виявився добре підготовленим до керівництва фінансами. Плутарх, втім, відносить покупку книги до більш пізнього часу, а його підготовку до керівництва казначейством зводить до вивчення законодавства і спілкування зі знавцями фінансів. У 64 році Катон вступив на посаду квестора. Він здійснив зміни в роботі скарбниці (лат. aerarium — Ерар), упорядкувавши раніше майже безконтрольну діяльність переписувачів і рахівників. Під його керівництвом були виплачені всі борги скарбниці та стягнуті старі борги приватних осіб. Він також скрупульозно перевіряв подані документи на достовірність — заради перевірки одного документа він викликав консулів, які клятвено підтверджували, що він справжній. Крім збільшення грошових резервів скарбниці, в період його квестури Ерар знову став шанованою установою. Під час перебування квестором Катон також виступав за повернення майна, нажитого під час проскрипцій прихильниками Сулли. Чи не переслідуючи їх в судовому порядку, він публічно затаврував найбільш активних виконавців проскрипцій, після чого приватні особи почали залучати їх до суду — раніше робити це боялися через страх перед впливовими сулланцями.

Діяльність в кінці 60-х років

У 63 році Катон брав участь в розкритті і придушенні змови Катіліни. На одному із засідань сенату він заявив про намір залучити Луція Сергія Катіліну до суду в той час, коли в Римі відомості про змову поширювалися тільки на рівні чуток. На засіданні 5 грудня він виступив одним з останніх і своєю промовою схилив більшість сенаторів до ідеї страти лідерів змови, хоча раніше вони погоджувалися з помірною позицією Цезаря про заслання змовників. Марк також відкрито заявив про те, що Цезар може бути прихильником Катіліни. Це засідання вважається рідкісним прикладом того, як два молодих сенатори, які ще не були консулами, зіграли визначальну роль у формуванні підсумкового рішення. Завдяки цьому виступу репутація Катона була виведена на новий рівень. Пізніше Катон першим проголосив Цицерона «батьком вітчизни» (pater patriae).

Того ж року Катон виступив одним з обвинувачів у справі проти Луція Ліцинія Мурени. Справа була порушена за звинуваченням в порушенні передвиборчого законодавства. За власним визначенням, Катон приєднався до справи «в інтересах республіки». При цьому Марк також не став переслідувати в судовому порядку Децима Юнія Силана, який доводився йому швагром. Стати одним з обвинувачів його запросив Сервій Сульпіцій Руф, один з тих, хто програв на виборах. Найбільш іменитим захисником Мурени виступив консул Марк Туллій Цицерон, який нібито сказав збережену до наших днів промову, «багату плоскими дотепами з приводу значення юриспруденції або inventa стоїків», явно намагаючись висміяти Катона. При цьому наголошується, що жартівливий стиль Цицерона був тонко розрахований так, щоб не зачепити переконань суддів, які могли дотримуватися тієї ж філософії, що й Катон. Зрештою справа була вирішена на користь Мурени. Передбачається, що це було пов'язано з тим, що останні слухання проходили вже в листопаді або грудні, коли розкрита змова Катіліни загострила обстановку в місті, і лише Катон був зацікавлений в проведенні нових виборів в нестабільних умовах.

У 62 році став народним трибуном. Користуючись правом законодавчої ініціативи, увів закон про зниження цін на хліб. Мабуть, це було зроблено для боротьби зі зростаючим впливом Цезаря. У 60 році після повернення з походу в Іспанії Гай Юлій Цезар спробував отримати право на тріумф і одночасно виставити свою кандидатуру на виборах консулів на наступний рік. Однак полководець не міг вступати в Рим до тріумфу, в той час, як для реєстрації кандидата на виборах необхідно було його особиста присутність в Римі. Цезар же просив виняток для себе. Сенатори в цілому виступили проти можливості одночасного консулату і тріумфу Цезаря, об'єднавшись навколо Катона. Водночас серед сенаторів більшість підтримували Цезаря, через що Катон зірвав плани Цезаря обструкцією. В останній день реєстрації кандидатів у консули він виголосив промову, яка тривала до самого закриття засідання, що не дозволило прихильникам Цезаря поставити питання про проведення тріумфу і заочній участі у виборах. В результаті Цезар відмовився від проведення тріумфу, увійшовши в місто, проте після цього він зміг виставити свою кандидатуру на виборах в консули. На цих виборах Катон разом з багатьма сенаторами підтримав Марка Кальпурнія Бібула, забезпечивши його грошима для підкупу виборців. Це було названо підкупом «в інтересах держави», незважаючи на те, що Бібул доводився йому зятем. За підсумками виборів консулами стали Цезар і Бібул.

Боротьба проти тріумвірату

Гравюра із зображенням сцени з п'єси «Катон» Джозефа Аддісона

В кінці 60-х Катон став одним з лідерів сенатської більшості, налаштованого проти Помпея. Його швидке піднесення до неформального лідера сенату і головного публічного захисника його політики було багато в чому пов'язано з відходом з великої політики Луція Ліцинія Лукулла і смертю Квінта Лутація Катула Капітоліна. Катул, головний опонент Помпея Лукулл і оратор Квінт Гортензій Гортал, які представляли більш старе покоління, свого часу були близькі до диктатора Луція Корнелія Сулли і відрізнялися суворо консервативними настроями. Катон же був одним із сенаторів нового покоління, які народилися в 102-90 роках і почали активну кар'єру вже в 60-і роки. До них належали насамперед Луцій Доміцій Агенобарб, Марк Кальпурній Бібул, Марк Фавоній, Публій Сервілій Ватія Ісаврік. Прихильники Катона, на відміну від лідерів сенату старшого покоління, виступали за певні реформи.

На той момент ніякі компроміси між Помпеєм і сенаторами були неможливі через принципово різні інтереси. Таким чином, Марк виявився на чолі угруповання, яке було одним з претендентів на зосередження в своїх руках всієї влади. На початку 50-х років навколо Катона згрупувалися сенатори, незадоволені створенням першого тріумвірату за участю Помпея, Цезаря і Марка Ліцинія Красса. Непримиренна опозиція Марка стосовно Помпея, Цезаря і тріумвірату в цілому багато в чому вплинула на позиції самих тріумвірів.

В консулат Цезаря і Бібула (59 рік) Катон активно протидіяв діяльності майбутнього диктатора. Деякі дослідники припускають можливість існування особистих мотивів в глибокій ненависті Катона до Цезаря — зокрема, добре відомий і обговорюваний в Римі роман Цезаря з сестрою Катона Сервілією. Спробувавши одного разу зірвати обговорення якогось питання в сенаті черговою обструкцією, майстром якої він був, Катон був направлений під арешт у в'язницю ліктором Цезаря, і лише мовчазно крокуючі за ним сенатори змусили Цезаря скасувати наказ. Сенатор Марк Петрей сказав тоді Цезарю: «Я охочіше буду з Катоном у в'язниці, ніж з тобою в сенаті». Іншим разом прихильники Цезаря винесли Катона з форуму на руках, коли він почав виступати проти пропозицій Цезаря. Того ж року Катона хотіли звинуватити в підбурюванні до вбивства Цезаря за допомогою Ветта, хоча після загадкової смерті Ветта висловлювалися сумніви в правдивості звинувачень. Зараз «справа Ветта» розглядається як організована Цезарем для дискредитації опонентів.

Після консулату і від'їзду Цезаря до Галлії Катон неодноразово заявляв про намір негайно після розпуску легіонів залучити його до суду за діяльність під час перебування консулом. Він також виступав проти заочного обрання Цезаря консулом, коли цього зажадали тріумвіри. У 58 році Катон через інтриги своїх супротивників був посланий на Кіпр, щоб вигнати звідти Птолемея Кіпрського, брата єгипетського правителя Птолемея XII. Можливо, його відправка на Кіпр була пов'язана з підготовкою та проведенням закону про безкоштовну роздачу хліба Публієм Клодом Пульхром. Катон трохи затримався в Римі і відбув вже після того, як у вигнання був відправлений Цицерон — ще один видатний політик, скептично ставився як до триумвірів, так і до Клода. Ініціатори «почесного вигнання» Катона і вигнання Цицерона з Риму не ясні — можливо, Клод діяв за завданням Помпея і Цезаря (або одного лише Цезаря), але також можливо, що Клодій діяв самостійно, а тріумвіри лише підтримали видалення з міста своїх видатних опонентів. Перед експедицією на острів Марк, перебуваючи на Родосі, запропонував Птолемею Кіпрському здатися добровільно, пообіцявши почесну жрецьку посаду, але він з якихось причин покінчив життя самогубством. Там же Катон провів переговори з єгипетським фараоном Птолемеєм XII, а потім на деякий час відправився в Візантію, де своїм авторитетом зумів припинити безлади. На Кіпрі, де його втручання виявилося мінімальним, Катон був разом зі своїм племінником Марком Юнієм Брутом. Зі своєю місією Катон впорався, повернувшись з багатою здобиччю (завдяки репутації чесної людини ніхто не запідозрив його у привласненні частини багатств) і отримавши від сенату ряд подяк. Серед почестей було і право бути присутнім на громадських святах в тозі з пурпурово облямівкою і почесна претура. Проте, його від'їзд значно роз'єднав і послабив сенат. На Кіпрі Катон перебував з 58 по 56 роки.

Повернення Катона дозволило згуртувати противників тріумвірату і організувати більш активне протистояння осілих в Римі Помпею і Крассу. Після наради в Луці (56 рік) Катон, прагнучи зірвати задум тріумвірів з обрання в консули Красса і Помпея (вони погрозами і підкупом змусили інших кандидатів відмовитися від участі у виборах), умовляв Луція Доміція Агенобарба стати альтернативним кандидатом в консули. Однак невідомі (швидше за все, люди тріумвірів) не пустили його і Доміція на Форум, вбили супроводжуючого їх факелоносця і поранили Катона, після чого він змирився з безальтернативним обранням Помпея і Красса. Тоді ж, однак, Катон спробував обратися в претори на 55 рік, щоб, «маючи противниками консулів [Помпея і Красса], самому не залишатися приватною особою». Помпей і Красс рішуче протидіяли спробі Катона стати претором. Спершу вони переконали сенат змінити схему виборів, щоб уникнути відповідальності за підкуп виборців, але навіть підкуплені виборці проголосували за Катона. Помпей, який проводив голосування, оголосив про несприятливе знамення, і голосування було перенесено. До повторного голосування виборцям роздавали більш цінні подарунки, і кандидатура Катона була провалена, причому в день голосування ніхто не сумнівався в тому, що вибори несправедливі. Відзначається, що консулат Помпея і Красса в 55 році став результатом підкупів, залякувань і інших порушень, а не невдалої політики сенатської більшості на чолі з Катоном. Ці вибори також виявили системну кризу тріумвірату — його учасники планували здобути владу у вигляді просування своїх прихильників в магістрати і проведення своїх законів, але досягти цього в рамках усталених засобів політичної боротьби виявилося неймовірно важко. Більш того, в довгостроковій перспективі вибори консулів на 55 рік були більш вигідні Катонові і його угрупованню, оскільки вони показали всім слабкість тріумвірів, які не змогли обійтися без нехтування виборчого законодавства для досягнення перемоги.

У 55 році Катон активно протидіяв ініціативи народного трибуна Гая Требонія передати Помпею і Крассу провінції на п'ять років з розширеними правами, ставши єдиним, хто пішов наперекір тріумвірам і виголосив промову проти законопроєкту перед народними зборами. Після закінчення тимчасового регламенту ліктор силою стягнув його з ростральної трибуни, але Катон продовжив говорити і не зупинився, навіть коли його за наказом Требона повели в тюрму. Натовп рушив за Марком, і Требон наказав звільнити його. У грудні того ж року Катон з другої спроби став претором на 54 рік. Він керував quaestio de repetundis — судової комісією у справах про хабарі і вимаганнях посадових осіб. Під час претури вів гучні процеси Габінія і Скавра. Він також пропонував видати Цезаря німцям, яких він обдурив. Крім того, незважаючи на участь у підкупі виборців при просуванні Бібула в консули, Катон проявив велику активність по боротьбі з порушеннями на виборах магістратів.

В цей період активні противники тріумвірів були вже в меншості, хоча ряди його прихильників були в цілому сильні під впливом суперечливої ​​політики тріумвірів. Повернення з вигнання Цицерона і повернення Катона з Кіпру згуртувало сенаторів, які виступали проти політики тріумвірату. Як і у випадку з Доміцієм, прихильниками Катона в сенаті в основному керував страх перед тріумвіратом. Крім того, Катон своєю прямолінійністю почав відштовхувати деяких зі своїх прихильників. Так, він погіршив свої відносини з Цицероном, відмовившись підтримати скасування всіх розпоряджень Публія Клодія Пульхра як незаконних, оскільки він по народженню був патрицієм, але вже в зрілому віці був усиновлений плебеєм і став трибуном. Проте, Цицерон продовжував високо цінувати Катона за рідкісні в його час якості: серйозність, непідкупність, мудрість, доблесть і щирий патріотизм.

Підтримка Помпея

Срібний денарій Катона (47- 46 р. до н. е..) із зображенням богині Roma

У 52 році остаточно перейшов до підтримки Помпея, став ініціатором його обрання одноосібним консулом в обстановці безладів після вбивства Публія Клодія Пульхра (першим пропозицію вніс Бібул — людина Катона). Він привітав це вбивство, а на суді над Титом Аннієм Мілоном, якого звинувачували у вбивстві Клодія, був за його виправдання. Зміну своєї позиції Катон пояснював тим, що «винуватець цих бід повинен сам покласти їм кінець». У той же час він відмовився стати радником Помпея. Тоді ж Марк невдало виставив кандидатуру на виборах консулів на 51 рік — було обрано Марка Клавдій Марцелла і Сервія Сульпіція Руфа.

Причини переходу Катона до підтримки Помпея залишаються неясними. Можливо, мова йшла в більшій мірі про розрив між тріумвірами і зближення Помпея з сенатом. Починаючи з давніх-давен була широко поширена думка, що Помпей весь час вів подвійну гру, намагаючись одночасно об'єднатися з сенатськими «консерваторами» і порвати з Цезарем. Альтернативою цієї думки є припущення, ніби Катон не розраховував на союз і вдався до послуг Помпея тільки для наведення порядку в місті, охопленому постійними заворушеннями.

Початок громадянської війни

Шлях Катона в громадянську війну. Точні маршрути і факт відвідування Мілета є припущенням, відвідування всіх інших місць підтверджується джерелами.

   Шлях в 49 році

   Шлях в 48 році (до зими 48/47 років)

   Шлях з зими 48/47 років до 46 року

Коли почалася громадянська війна, Катон був проти поступок Цезарю і разом з Помпеєм втік з Риму, зробивши з цього дня «траур по смерті вітчизни». Імовірно в лютому 49 року він був направлений на Сицилію для організації оборони, але коли НЕ пізніше квітня туди прибула людина Цезаря Гай Азіній Полліон, Катон заявив, що не стане піддавати небезпеці місцеве населення і йде з провінції. Згідно Плутарху, Катон поплив з Сицилії, дізнавшись, що з Італії вже втік Помпей. Зустрічається, втім, і припущення, що Катон посилено готував Сицилію до оборони і відплив з острова тільки тому, що не встиг закінчити приготування. Здавши без бою Сицилію, влітку Катон відправився в Азію, однак люди Помпея не довіряли йому відповідальні справи, за винятком подорожі на Родос і переконання місцевих жителів в лояльності Помпею. Оскільки в Азії в його допомозі не потребували, восени 49 року Катон перебрався в Діррахій, поблизу якого розташовувалися основні сили Помпея і Цезаря. Почавши переслідувати Цезаря, Помпей виділив Марку деякі військові сили. У Діррахіі в цей же час перебував Цицерон.

Катон ніколи не виявляв великого ентузіазму в громадянській війні і відкрито говорив про те, що він бореться на стороні переможених. Тим не менш, протягом всієї війни табір Катона був одним з основних місць збору противників Цезаря з числа нобілітету. У битві при Фарсалі він не брав участі. Після поразки частина помпеянців бігла на Керкиру. Катон до цього часу керував резервними силами і флотом з 300 кораблів і перебував, мабуть, саме на Керкірі. Дізнавшись, що Помпей біг з Фарсала іншим шляхом, Катон вирішив знайти його і передати йому свої війська. Вирушаючи в дорогу, Катон запропонував прийняти командування над своїми військами Цицерону, оскільки, незважаючи на невеликий військовий досвід, Цицерон колись був консулом і володів формальним пріоритетом в отриманні командування військами. Марк відправився в Киренаїку, звідки сподівався перебратися до Єгипту і з'єднатися з Помпеєм, який втік. В дорозі він зустрів флот Секста Помпея, який розповів про вбивство його батька. Після отримання звістки про смерть Помпея провідні помпеянці влаштували нараду на Керкірі, хоча, можливо, вона відбулася і раніше, але без участі Помпея. Було вирішено, що Катон разом з Квінтом Цецилієм Метеллом Пієм Сципіоном Назіком, який колись забрав у Катона наречену перед весіллям, відправиться організовувати опір Цезарю в Африці. Плутарх зберіг відомості про те, що рішення відправити Сципіона в Африку було пов'язано з давнім пророцтвом, за яким всьому роду Сципіонів судилося завжди там перемагати. Планувалося, що в Африці, під якою насамперед розумілася місцевість значно західніше Єгипту, війська противників Цезаря будуть посилені місцевими гарнізонами і загонами Юби, правителя [[Нумідія|Нумидиії].

Африканська кампанія. Самогубство

Разом зі своїми військами, чисельність яких не досягала і десяти тисяч, Катон здійснив перехід з Кирени (сучасна північно-східна Лівія) в район Утіки (сучасний північний Туніс). При цьому було вирішено йти по суші, оскільки зимова погода не сприяла подорожі морем. Подібний вибір шляху був нечастим і свідомо важким. Полководець невибагливо переносив труднощі походу — збереглися відомості, що Катон пройшов весь шлях пішки і в дорозі обідав сидячи, а не лежачи, як це було прийнято в Римі. Після об'єднання сил африканські війська просили, щоб ними продовжував керувати Катон, але він відмовився, вказуючи на те, що серед республіканців знаходиться колишній консул Сципіон, в той час як Катон досяг тільки нижчій посаді претора. Проте, незабаром Марк зрозумів, що Сципіон — нікудишній полководець, нехтуючий порадами більш досвідчених воєначальників у виборі стратегії.

Гійом Гийон-Летьєрі. Смерть Катона Утіческого (один тисячі сімсот дев'яносто п'ять)

Під час африканської кампанії цар Юба і Сципіон пропонували зруйнувати Утіку за підтримку Цезаря, проте Катон висловився за збереження міста, так що незабаром місцеві жителі попросили очолити оборону міста саме його. Деякі дослідники розглядають нове призначення Катона як почесне заслання. В основних військових діях він не брав участі, але організовував оборону Утіка — «зробив величезні запаси хліба і привів в порядок укріплення, спорудивши вежі, провівши перед містом глибокі рови і насипавши вал». Після того, як стало відомо про розгром Сципіона і Юби в битві при Тапсі (звістки прийшли в Утіку на третій день після битви, тобто 8 квітня 46 року), в місті почалася паніка. Катон заспокоїв городян і запропонував міській раді обговорити питання про долю міста. Ряд городян висловлювалися за опір Цезарю під керівництвом Катона і пропонували навіть звільнити рабів і роздати їм зброю, однак великі рабовласники чинили опір з останнім рішенням і починали схилятися до здачі міста Цезарю. Зрозумівши, що оборона міста безперспективна, він дозволив всім охочим залишити місто і просив прибулі в Утіку загони не переслідувати утікачів з міста. Сам він залишився в Утиці. Коли більшість городян Утіки покинуло місто, Катон за обідом виголосив промову, з якої присутні вирішили, що він готується покінчити життя самогубством. Після обіду Катон обійшов міські караули, прийшов додому і приліг, взявши почитати діалог Платона «Федон». Звернувши увагу на те, що з його кімнати прибрали меч, він зажадав повернути його на місце. Його домашні намагалися утримати його від самогубства, на що Катон сказав, що він ще не вирішив, як бути далі. Після цього йому повернули меч, і Катон сказав, що тепер він сам господар своєї долі, після чого ще двічі прочитав «Федона» і заснув. Опівночі він прокинувся і двічі посилав своїх людей перевіряти, чи всі городяни сіли на кораблі і покинули місто.

Вже співали півні. Катон було знову задрімав, коли з'явився Бут і повідомив, що в гавані все спокійно, і Катон велів йому зачинити двері, а сам ліг, немов збираючись проспати залишок ночі. Ледве, однак, Бут вийшов, як він оголив меч і встромив собі в живіт нижче грудей; хвора рука не змогла завдати досить сильного удару, і він помер не відразу, але в передсмертних муках впав з ліжка, перекинувши столик з рахунковою дошкою, так що раби почули гуркіт, закричали, і тут же в спальню увірвалися син і друзі. Побачивши його, плаваючого в крові, з виваленими нутрощами, але ще живого — погляд його ще не потьмянів — вони заціпеніли від жаху, і тільки лікар, наблизившись, спробував вкласти на місце незайману мечем частину кишок і зашити рану. Але тут Катон прокинувся, відштовхнув лікаря і, власними руками знову роздерши рану, віддав духа.

Ряд обставин вказує на схожість самогубств Катона і Сократа. Катон, як вважають сучасні дослідники, свідомо орієнтувався на Сократа, хоча і обрав засобом самогубства не цикуту, а меч. При цьому рішення про самогубство у Катона добре узгоджувалося з положеннями стоїчної філософії, прихильником якої він був. У той же час в I в. до н. е. — II ст. н. е. спостерігалася «мода» на самогубства видатних римлян, зокрема, письменників.

Особисте життя

Сім'я

Катонові не щастило в особистому житті. В молодості він заручився з Емілією Лепиду, але її колишній заручений Квінт Цецилій Метелл Пій Сципіон Назік, дізнавшись про підготовку до весілля з Катоном, повернув собі Лепиду, хоча раніше відмовився від зобов'язань. За свідченням Плутарха, Катон перебував в люті через розладнане весілля і навіть мав намір подати на Сципіона до суду, але врешті-решт обмежився словесним виразом свого гніву: «він обсипав Сципіона лайкою, вживши для цього всю їдкість Архілоха , але не дозволяючи собі його розгнузданих і хлоп'ячих витівок». Згодом Метелл Сципіон став політичним противником Катона, хоча в африканській кампанії вони брали участь на одній стороні. Врешті-решт його першою дружиною стала Атилія. Близько 63 року Катон дав Атилії розлучення. За відомостями Плутарха, що не зберіг деталі, причиною розлучення стала якась некоректна поведінка Атилії. Другою його дружиною стала Марція, внучка Луція Марція Філіпа — зведена сестра Октавіана.

Атилія народила Катонові сина і дочку. Син Марк був переконаним республіканцем, супроводжував батька в Африці, був помилуваний Цезарем, але потім приєднався до змовників проти нього і героїчно загинув в битві при Філіпах. Дочка Порція вийшла заміж за організатора цієї змови Марка Юнія Брута, була освідомлена в деталях, а після звісток про смерть чоловіка вкоротила віку. Можливо, Атилія народила Катонові ще щонайменше одну дочку. У Марції і Катона було троє дітей, але про них практично нічого не відомо.

Виступаючи як pater familias  — глава сімейства Порціїв Катонів — Марк значною мірою впливав на укладення шлюбів своїми родичами. Так, Помпей хотів поріднитися з Катоном за допомогою шлюбу з однією його племінницею і одруженням свого сина на інший його племінниці. Родичі Катона всіляко схиляли його до того, щоб дати згоду на шлюб з дуже впливовим полководцем і його сином, однак він відмовився, як вважали стародавні, через негідну поведінку Помпея. На думку деяких дослідників, Катоном часто маніпулювала його сестра Сервилия Старша.

Відомо про кілька випадків укладення шлюбів родичами Марка з відверто політичних міркувань. Так, один з лідерів опозиції Помпею Луцій Ліциній Лукулл одружився з Сервілією Молодшою після розлучення з першою дружиною через неприйнятну для римської матрони поведінку останньої. І хоча його нова дружина вела себе не меньш розпусно, ніж перша, Луцій залишився з нею в шлюбі саме заради зв'язків з Катоном.

Крім того, в середині 50-х років відомий оратор і політичний союзник Марка Квінт Гортензій Гортал наполегливо домагався укладення шлюбу з метою скріплення політичного союзу спільними дітьми. Спочатку Гортензій намагався схилити Марка віддати йому в дружини дочку Порцію, яка вже була одружена з Марком Кальпурнієм Бібулом. Після його відмови Гортензій попросив собі в дружини Марцію, яка тоді була дружиною Катона і народила йому трьох дітей. Катон погодився, і після узгодження з батьком Марції відбулося розлучення з Марком і шлюб з Квінтом. У 49 році, незабаром після смерті Гортензія, Катон знову одружився з Марцією.

Погляди

Катон запам'ятався сучасникам як прихильник суворих поглядів, які в середовищі римської еліти середини I століття до н. е. вважалися анахронізмом. На тлі своїх сучасників він вів дуже скромний спосіб життя, хоча йому дісталася велика спадщина в 120 талантів. Катон став також відомий як знавець державних фінансів і був відомий скрупульозним ставленням до питань видатків скарбниці.

Його філософські погляди, зазвичай визначаються як стоїчні, сформувалися на основі бесід з філософом-стоїком Антипатром Тирським. При цьому він всіляко прагнув до практичного застосування стоїчної філософії.

Катон також був видатним оратором. Він почав активно тренуватися в ораторській майстерності, коли став жерцем Аполлона. При цьому він не був активним учасником політичних і судових дискусій. Свою поведінку він характеризував так: «Я почну говорити лише тоді, коли буду впевнений, що мені не краще було б промовчати». Сучасні дослідники слідом за Цицероном визнають за Катоном статус першого «красномовного стоїка», маючи на увазі синтез характерною для ораторів-стоїків логічної аргументації з традиційними уявленнями про красномовство.

З написаного Катоном збереглося тільки один лист до Цицерона; також збереглися три листи Цицерона до Катона, що відносяться до 50 року.

Оцінки. Образ в культурі

Сучасники

У сучасників Катон здобув славу людини надзвичайної для свого часу чесності. Навіть пристрасть до вина — один з визнаних недоліків Марка — його друзі пояснювали тим, що днем ​​він занадто зайнятий державними справами, а тому у вільний час він має право вести бесіди з філософами за кубком вина.

Ідеалізм Катона в політиці часто критикувався, в тому числі та соратниками, наприклад Цицероном:

Адже я люблю нашого Катона не менш ніж ти, а тим часом він, з найкращими намірами та зі своєю високою сумлінністю, іноді завдає державі шкоду. Він висловлюється так, немов знаходиться в «державі» Платона, а не серед покидьків Ромула.

Представник ворожого Катонові політичного табору Гай Саллюстій залишив таку його характеристику, високо оцінюючи його моральні якості:

Катона ж відрізняли помірність, почуття обов'язку, але найбільше суворість. Він змагався не в багатстві з багатим і не у владі з владолюбом, але зі стійким в мужності, зі скромним в совісності, з безкорисливим в стриманості. Бути чесним, а не виглядати ним надавало йому перевагу. Таким чином, чим менше шукав він слави, тим більше слідувала вона за ним.

З повагою відгукувалися про особу Катона Гай Юлій Цезар і невідомий автор «Записок про Африканську війну».

Образ в культурі

Катон став об'єктом політичної полеміки після смерті. Після свого самогубства він став символом республіки для ворогів Цезаря і противників перших імператорів. Спочатку Цицерон написав апологетичний твір «Катон», на яке Цезар відповів досить великим памфлетом «Антикатон» в двох книгах. Передбачається, що саме в «Антикатоні» містилася історія, ніби Катон просіював попіл кремованого брата в пошуках золота. Ця частина твору та інші подібні звістки вважалися явним наклепом вже сучасниками. Хоча «Антикатон» не зберігся, передбачається, що він представляв собою збірник всіх чуток, що порочать Катона, включаючи найбезглуздіші з них. Крім того, Марк Юній Брут написав свою версію «Катона» (імовірно, після появи памфлету Цезаря), а потім Октавіан Август написав свою версію «Антікатони». Жоден з памфлетів не зберігся, лише частина змісту творів Цицерона і Брута відома по листуванню Цицерона і посиланнях інших авторів, а «Антикатон» Цезаря відомий у фрагментах і посиланнях інших авторів. Мабуть, «Катон» Цицерона користувався великою популярністю і служив одним із джерел натхнення для ряду римлян, налаштованих проти Цезаря, в той час як «Антикатон» Цезаря не мав широкого розповсюдження.

Поет епохи Юліїв-Клавдіїв Марк Анней Лукан в поемі «Фарсалія» зробив Катона головним позитивним героєм. За словами М.фон Альбрехта, лукановський Катон — «повноцінний замінник знітених богів», своєю досконалістю перевершує людську міру і стоїть в моральному відношенні багато вище Юпітера епічної традиції або Фортуни, прихильної Цезарю[111].

Оцінки в історіографії

• Теодор Моммзен назвав Катона Дон-Кіхотом римської аристократії.
• Рональд Сайм охарактеризував Катона як «грізного лідера олігархії в її останній боротьбі».
• Сергій Львович Утченко охарактеризував політичну позицію Катона в ранній період його діяльності як «вічний опозиціонер з консервативного табору», а в останній — як «останній» незламний «республіканець». Історик також називає міркування, якими Катон керувався в політичній діяльності, «занадто прямолінійними і навіть тупуватими».
• Також Катон характеризується як «лідер непохитних консерваторів в сенаті» та як «захисник status quo».

Коментарі та цитати

1. Цитата: Навчався він мляво і засвоював значення повільно, але раз засвоєне запам'ятовував міцно і надовго. <…> Крім того, вчення Катонові ускладнювала, мабуть, і його вперта недовірливість.
2. Цитата: Сулла був старим другом сім'ї Катона і час від часу запрошував його до себе і розмовляв з ним — милість, яку він надавав дуже небагатьом через величі своєї влади і висоти своєї могутності. Сарпедон дуже дорожив цими відвідинами, вважаючи, що вони служать не тільки честі, але і безпеки його вихованця, і часто водив хлопчика вітати Сулла, чий будинок в ту пору, через незліченної безлічі наведених на допит і страждали під тортурами, на вигляд нічим не відрізнявся від катівні. Катонові був тоді чотирнадцятий рік. Бачачи, як виносять голови людей, відомих в Римі, і присутні потихеньку зітхають, він запитав якось раз свого наставника, чому ніхто не вб'є господаря цього будинку. Сарпедон відповів: «Його бояться, синку, ще більше, ніж ненавидять». — «Чому ж тоді, — продовжував хлопчик, — ти не дав мені меч — я б його вбив і позбавив вітчизну від рабства!»
3. Цитата: Коли почалася війна з рабами — її називають ще Спартаковой війною, — Катон вступив добровольцем до війська, яким командував Геллі. Він зробив це заради свого брата Цепіона, який служив у Геллі військовим трибуном. Хоча йому і не вдалося знайти застосування для свого мужності і старанності в тій мірі, в якій йому хотілося, бо начальники вели війну погано, все ж серед зніженості і пристрасті до розкоші, які володіли тоді солдатами, він виявив таке вміння коритися, стільки витримки, стільки відваги, незмінно що з'єднувалася з тверезим розрахунком, що, здавалося, ні в чому не поступався Катонові Старшому.
4. Цитата: Незабаром був прийнятий закон, що забороняв претендентам вищих посад користуватися послугами номенклатора, і єдиною людиною, коритися цим законом, виявився Катон, який виступив кандидатом на посаду військового трибуна. Він прийняв на себе обов'язок без чужої допомоги вітати зустрічних, називаючи їх по імені, боляче зачепила цим навіть своїх прихильників і шанувальників: чим ясніше осягали вони благородство його вчинків, тим гірше ставало їм при думці, що наслідувати Катонові вони не в силах.
5. Цитата: Перш ніж виступити на державному терені, Катон з допитливості побажав об'їхати Азію, щоб познайомитися з особливостями кожної провінції, її звичаями і способом життя, а заодно догодити Галату Дейотара, який, по праву старовинної дружби і гостинності, які пов'язували їх сім'ї, просив його побувати в Галатії
6. Цитата: Ледве-ледь не потонувши і врятувавшись лише завдяки якоюсь дивною випадковості, він все ж не застав Цепіона в живих і, наскільки ми можемо судити, переніс цю втрату важче, ніж належало філософу: я маю на увазі не тільки сльози, не тільки ласки, які він роздавав мертвому тілу, стискаючи його в обіймах, і взагалі силу скорботи, а й витрати на поховання — він спалив разом з трупом дорогі пахощі і одягу, а потім поставив на площі в Ене пам'ятник з тесаного фасосского мармуру вартістю у вісім талан ів <…> Коли він уже шукав корабель, що йде в Бріндізі, друзі говорили йому, що прах Цепіона не треба було б везти на тому ж судні, але Катон відповів їм, що швидше за розлучиться зі своєю душею, ніж з цим прахом, і вийшов в море.
7. Цитата: Уже й склавши з себе Квестури, Катон не залишив казначейство без нагляду: що не день там бували його раби, переписуючи щоденну відомість надходжень і витрат, а сам він за п'ять талантів придбав книги, що містили розрахунки по завідування державним надбанням з часу Сулли, і постійно тримав їх під рукою.
8. Цитата: … він відразу ж, як обійняв посаду, на присутніх справив великі зміни в діяльності служителів і переписувачів казначейства, які, постійно тримаючи в своїх руках державні акти і закони, а начальників отримуючи щоразу молодих і, через недосвідченість, безумовно потребують вчителів і наставників, які не корилися їм, але швидше за самі ставали їх начальниками, — і так тривало до тих пір, поки за справу з жаром не взявся Катон. Він не задовольнився званням квестора і почестями, які воно давало, але, володіючи і розумом, і мужністю, і власним судженням, вирішив, що надалі писарі виконуватимуть лише ті обов'язки, які їм належить виконувати, а саме — обов'язки слуг; з тим він і взявся викривати винних у зловживаннях і вчити помиляються через незнання. Але так як ці нахаби перед іншими квесторами запобігали, проти Катона ж дружно повстали, він одного з них вигнав, викривши в шахрайстві під час розподілу спадщини, а іншого привернув до суду за легковажне ставлення до своїх обов'язків.
9. Цитата: Зламавши таким чином свавілля переписувачів і відаючи справами на власний розсуд, Катон в короткий термін досяг того, що казначейству стали надавати більше поваги, ніж сенату, і все в Римі вважали і відкрито говорили, що Катон надав квестурі консульська гідність.
10. Цитата: Все ж Силан, який був одружений з його сестрою Сервілією, і отже, доводився йому свояком, він проявив поблажливість і дав йому спокій, а Луція Мурени привернув до суду за те, що той, нібито, за допомогою підкупу досяг посади разом з Сіланом.
11. Цитата: Між тим, на щастя Катона, Птолемей Кіпрський наклав на себе руки, отруївшись отрутою.
12. Цитата: Потім, забезпечивши собі цим рішенням право безкарно підкуповувати громадян, вони [Помпей і Красс] поставили преторами своїх прислужників і друзів, самі роздаючи гроші і самі ж очолюючи подачу голосів. Втім слава і моральна досконалість Катона взяли спершу верх і над цими підступами, бо народ боявся, вважаючи жахливим злочином продати на виборах Катона — Катона, якого Риму не гріх було б і купити собі в претори! — і триба, покликана до голосування першою, висловилася за нього.
13. Цитата: Тоді Помпей, самим безсовісним чином збрехавши, ніби він чув гуркіт грому, раптово розпустив Збори: римляни вірять, що такі явища вимагають викупних жертв, і тому при яких би то ні було знаках з небес будь-яке рішення вважають недійсним.
14. Цитата: Знову був пущений в хід рясний і щедрий підкуп, кращих громадян вигнали з Поля і, нарешті, силою домоглися свого: претором замість Катона був обраний Ватіній. Потім, як повідомляють, все, що подали голоси, в такому кричущому протиріччі з законами і справедливістю, негайно пішли мало не бігом, інші ж, повні обурення, не бажали розходитися, з дозволу когось із трибунів тут же відкрилося Збори.
15. Архілох — відомий давньогрецький сатиричний поет.
16. Плутарх вживає причастя від дієслова «ἀσχημονέω» — поводитися непристойно (за словником Дворецького). У перекладі Плутарха Спиридона Дестуніса — «непристойну поведінку», в перекладі Симона Маркиша — «скандальну поведінку».
17. Мати Октавіана Атія Бальба другим шлюбом була одружена з Луцем Марція Філіпом, у якого від попереднього шлюбу була дочка Марція.
18. Плутарх (Катон Молодший, 25) згадує, що наприкінці 60-х років у Катона вже було кілька дочок, до яких міг свататися Помпей, але не уточнює їх число: οὐ τῶν ἀδελφιδῶν, ἀλλὰ τῶν θυγατέρων (не племінниць, але дочок).
19. Цитата: Спочатку він пив тільки одну чашу і відразу ж піднімався з-за столу, але з часом почав виявляти надзвичайну прихильність до пиття, так що часто проводив за вином всю ніч до зорі. Причину цього друзі бачили в громадських справах, які віднімають у Катона весь день, нічого не залишаючи для вчених бесід, а тому до світанку він сидить з філософами над чашею вина.

Примітки

1. Digital Prosopography of the Roman Republic
   d:Track:Q100166489
2. Любкер Ф. Porcii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1090–1092.
   d:Track:Q4249594d:Track:Q45260980d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q30059240d:Track:Q24933120d:Track:Q1459210
3. Любкер Ф. Livii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 775–777.
   d:Track:Q4249594d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q45189208d:Track:Q30059240d:Track:Q24933120d:Track:Q1459210
4. Πλούταρχος Life of Cato the Elder // Βίοι Παράλληλοι
   d:Track:Q41523d:Track:Q842337d:Track:Q87210376d:Track:Q110502331
5. Hieronymus Adversus Iovinianum — 0393.
   d:Track:Q44248d:Track:Q4691034
6. Wiseman T. P. The Senate and the populares, 69-60 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 366
7. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 371
8. Miltner F., Hatto Gross W. Porcius Cato. 16 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Bd. XXII,1. — Stuttg.: J. B. Metzler, 1953. — Sp. 168—213
9. Means T., Dickison SK Plutarch and the Family of Cato Minor [ 13 січня 2017 у Wayback Machine.] // The Classical Association of the Middle West and South. — Vol. 69, No. 3, Feb. — Mar., 1974. — P. 211
10. Wussow S. Die Persönlichkeit des Cato Uticensis — Zwischen stoischer Moralphilosophie und republikanischem Politikverständnis. — Dortmund, 2004. — S. 112
11. Harders A.-C. Die verwandtschaftlichen Beziehungen der Servilia, Ehefrau des L. Licinius Lucullus: Schwester oder Nichte des Cato Uticensis? // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 2007. № 56. — S. 453—461
12. Циркін Ю. Б. Останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 94
13. Frost B. P. An interpretation of Plutarch's Cato the Younger // History of Political Thought. — 1997. Vol. 18, № 1. — P. 2-3
14. Frost BP An interpretation of Plutarch's Cato the Younger / / History of Political Thought. — 1997. Vol. 18, № 1. — P. 9
15. Плутарх. Катон Молодший, 1
16. Плутарх. Катон Молодший, 3
17. Frost BP An interpretation of Plutarch's Cato the Younger // History of Political Thought. — 1997. Vol. 18, № 1. — P. 4
18. Плутарх. Катон Молодший, 4
19. Плутарх. Катон Молодший, 8
20. Gundel H. G. Cato. 10. // Der Kleine Pauly — Bd. I. — Шаблон:Stuttg., 1964—1975. — Sp. 1088—1089
21. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 216
22. Плутарх. Катон Молодший, 9
23. Валерій Максим. Достопам'ятні діяння і вислови, IV, 3, 12
24. Плутарх. Катон Молодший, 12
25. Циркін Ю. Б. Останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 98
26. Плутарх. Катон Молодший, 14
27. Плутарх. Катон Молодший, 15
28. Плутарх. Катон Молодший, 16
29. Плутарх. Катон Молодший, 17
30. Wiseman T. P. The Senate and the populares, 69-60 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 348
31. Утченко С. Л. Древній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 79
32. Утченко С. Л. Древній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 84
33. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 6: текст на давньогрецькій та російською
34. Плутарх. Цезар, 8
35. Lintott A. Political history, 146- 95 BC // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 48
36. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 55
37. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 7: текст на давньогрецькій та російською
38. Wiseman T. P. The Senate and the populares, 69-60 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 355
39. Плутарх. Катон Молодший, 21
40. Утченко С. Л. Ідейно-політична боротьба в Римі напередодні падіння Республіки. — М.: Изд-во АН СРСР, 1952. — С. 40
41. Craig CP Cato's Stoicism and the Understanding of Cicero's Speech for Murena // Transactions of the American Philological Association. — 1986. Vol. 116. — P. 234
42. Плутарх. Цезар, 13.
43. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 8: текст на давньогрецькій та російською
44. Утченко С. Л. Древній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 101
45. Светоній. Божественний Юлій, 19
46. Syme R. The Roman Oligarchy / The Roman Revolution. — Oxf., 1939. — P. 24.
47. Wiseman T. P. The Senate and the populares, 69-60 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 364
48. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 53-55
49. ' 'Gruen E.' 'The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 57
50. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 81
51. Утченко С. Л. Перший тріумвірат // Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 104
52. Syme R. The Roman Oligarchy / The Roman Revolution. — Oxford, 1939. — P. 23
53. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 54
54. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 368—371
55. Syme R. The Domination of Pompeius / The Roman Revolution. — Oxford, 1939. — P. 35
56. Светоній. Божественний Юлій, 20
57. Авл Геллі. Аттические ночі, IV, 10
58. Кассій Діон. Римська історія, XXXVIII, 3
59. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 11: текст на давньогрецькій та російською
60. Утченко С. Л. перший тріумвірат // Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 108
61. Ковальов С. І. Занепад демократичного руху. I тріумвірат. // Історія Риму. — Л.: ЛДУ, 1986. — С. 425
62. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 12: текст на давньогрецькій та російською
63. Allen W., Jr. The «Vettius Affair» Once More // Transactions and Proceedings of the American Philological Association. Vol. 81, (1950), pp. 153—163
64. Светоній. Божественний Юлій, 29
65. Плутарх. Помпей, 56
66. Тіт Лівій. Історія від заснування міста, Епітоми (періохи), кн. 107: Текст на латинською та російською
67. Веллей Патеркул. Римська історія, II, 45
68. Утченко С. Л. Рух Клодія // Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 121
69. Wiseman T. P. The Senate and the populares, 69-60 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 319
70. Утченко С. Л. Рух Клодія // Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 122
71. Ковальов С. І. Занепад демократичного руху. I тріумвірат. // Історія Риму. — Л.: ЛДУ, 1986. — С. 426
72. Утченко С. Л. Рух Клодія // Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 124—125
73. Плутарх. Катон Молодший, 35-36
74. Циркін Ю. Б. Останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 107
75. Плутарх. Брут, 3
76. Плутарх. Катон Молодший, 39
77. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 384
78. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 101
79. Плутарх. Помпей, 52
80. Плутарх. Красс, 15
81. Плутарх. Катон Молодший, 42
82. Тіт Лівій. Історія від заснування міста, Епітоми (періохи), кн. 105: Текст на латинською та російською
83. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 397
84. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 101—102
85. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 147
86. Плутарх. Катон Молодший, 43
87. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 401
88. [ [Кассій Діон]]. Римська історія, XXXIX, 34
89. Кассій Діон. Римська історія, XXXIX, 39
90. Ковальов С. І. Занепад демократичного руху. I тріумвірат. // Історія Риму. — Л.: ЛДУ, 1986. — С. 431
91. [ [Плутарх]]. Цицерон, 34
92. Плутарх. Катон Молодший, 40
93. Плутарх. Помпей, 54
94. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 23: текст на давньогрецькій та російською
95. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 410
96. Веллей Патеркул. Римська історія, II, 47
97. Плутарх. Помпей, 61
98. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 412—413
99. Тіт Лівій. Історія від заснування міста, Епітоми (періохи), кн. 108: Текст на латинською та російською
100. Wiseman T. P. Caesar, Pompey and Rome, 59-50 B. C. // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 413
101. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 153
102. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 153—154
103. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 340
104. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 40: текст на давньогрецькій та російською
105. Плутарх. Катон Молодший, 53
106. Циркін Ю. Б. Останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 111
107. Плутарх. Катон Молодший, 54
108. Плутарх. Цицерон, 39
109. Кассій Діон. Римська історія, XLII, 10
110. Rawson E. Caesar: civil war and dictatorship // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 433
111. Плутарх. Катон Молодший, 55
112. Плутарх. Катон Молодший, 58
113. Кассій Діон. Римська історія, XLII, 12
114. Аппіан. Римська Історія. Громадянські війни, II, 87: текст на давньогрецькій та російською
115. Плутарх. Катон Молодший, 56
116. Плутарх. Цезар, 52
117. Rawson E. Caesar: civil war and dictatorship // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 435
118. Тіт Лівій. Історія від заснування міста, Епітоми (періохи), кн. 113: Текст на латинською та російською
119. Циркін Ю. Б. останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 113
120. Плутарх. Катон Молодший, 59
121. Плутарх. Катон Молодший, 61
122. Плутарх. Катон Молодший, 63-65
123. Плутарх. Катон Молодший, 67
124. Плутарх. Катон Молодший, 68
125. Плутарх. Катон Молодший, 69
126. Плутарх. Катон Молодший, 70
127. Griffin M. Philosophy, Cato, and Roman Suicide: II [ 13 січня 2017 у Wayback Machine.] // Greece & Rome. Second Series, Vol. 33, No. 2 (Oct., 1986) — P. 195—196
128. Плутарх. Катон Молодший, 7.
129. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 272 ​​
130. Лукан. Фарсалія, 327—332.
131. Плутарх. Помпей, 44.
132. Gruen E. The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — P. 53
133. Плутарх. Катон Молодший, 25.
134. Плутарх. Катон Молодший, 52.
135. Моммзен Т. Боротьба партій під час відсутності Помпея // Історія Риму. — Т. 3. — М.: Наука, 2005. — С. 110.
136. Утченко С. Л. Політичні вчення Стародавнього Риму. — М.: Наука, 1977. — С. 72.
137. Stem R. The First Eloquent Stoic: Cicero on Cato the Younger [ 13 січня 2017 у Wayback Machine.] // The Classical Journal. — Vol. 101, No. 1, Oct. — Nov., 2005.
138. Цицерон. До близьких (Ad Fam.), XV, 5 (256).
139. Плутарх. Катон Молодший, 6
140. Цицерон. Листи до Аттика, II, 1, 8
141. Саллюстий. Про змову Катіліни, 54
142. Грабарь-Пассек М. Е. Юлій Цезар і його продовжувачі / Історія римської літератури. — Під ред. С. І. Соболевського, М. Е. Грабарь-Пассек, Ф. А. Петровського. — Т. 1. — М.: Изд-во АН СРСР, 1959. — С. 267.
143. Frost B. P. An interpretation of Plutarch's Cato the Younger // History of Political Thought. — 1997. Vol. 18, № 1. — P. 1
144. Плутарх. Катон Молодший, 11
145. Циркін Ю. Б. Останні республіканці (Катон, Брут, Кассій) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Громадянські війни в Римі. Переможені. — СПб.: СПбГУ, 2006. — С. 114
146. Syme R. The Roman Oligarchy / The Roman Revolution. — Oxford, 1939. — P. 21: «the redoubtable leader of the oligarchy in its last struggles, M. Porcius Cato»
147. Утченко С. Л. Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї. — М.: Наука, 1969. — С. 97
148. Утченко С. Л. Політичні вчення Стародавнього Риму. — М.: Наука, 1977. — С. 179
149. Утченко С. Л. Ідейно-політична боротьба в Римі напередодні падіння Республіки. — М.: Изд-во АН СРСР, 1952. — С. 38
150. Gray-Fow MJG [http : //www.jstor.org/stable/643045 The Mental Breakdown of a Roman Senator: M. Calpurnius Bibulus] // Greece & Rome. Second Series. — 1990. — Vol. 37, No. 2. — P. 179
151. Lintott A. The crisis of Republic: sources and source- problems // Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — P. 9

Література

Історичні джерела

• Аппиан. Гражданские войны. Текст на русском [ 21 травня 2017 у Wayback Machine.] и древнегреческом [ 2 березня 2018 у Wayback Machine.] языках.
• Веллей Патеркул. Римская история. Текст на русском [ 7 травня 2017 у Wayback Machine.] и латинском [ 16 травня 2017 у Wayback Machine.] языках.
• Кассий Дион. Римская история. Текст на древнегреческом [ 5 квітня 2017 у Wayback Machine.] языке.
• Плутарх. Катон Младший. Текст на русском [ 11 квітня 2016 у Wayback Machine.] и древнегреческом [ 2 березня 2018 у Wayback Machine.] языках.
• Тит Ливий. История от основания города. Текст на русском [ 1 грудня 2012 у Wayback Machine.] и латинском [ 7 грудня 2015 у Wayback Machine.] языках.
• Саллюстий. Заговор Катилины. Текст на русском [ 26 січня 2013 у Wayback Machine.] и латинском [ 20 листопада 2015 у Wayback Machine.] языках.

Дослідження

Монографії

• Ковалёв С. И. История Рима. — Л.: ЛГУ, 1986. — 742 с.
• Моммзен Т. История Рима. — СПб.: Наука, 2005. — 431 с.
• Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. — М.: Наука, 1969. — 323 с.
• Утченко С. Л. Идейно-политическая борьба в Риме накануне падения республики. — М.: Изд-во АН СССР, 1952. — 299 с.
• Циркин Ю. Б. Последние республиканцы (Катон, Брут, Кассий) [ 4 січня 2017 у Wayback Machine.] / Гражданские войны в Риме. Побеждённые. — СПб.: СПбГУ, 2006. — 314 с.
• Cambridge Ancient History. — Second edition. — Vol. IX. — Cambridge, 1992. — 929 p.
• Fehrle R. Cato Uticensis. — Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1983. — 341 S.
• Geiger J. A commentary on Plutarch's Cato minor. — Oxford: University of Oxford, 1971. — 780 p.
• Gruen E.^[en] The Last Generation of the Roman Republic. — Berkeley, 1995. — 596 p.
• Ormsby R. J. The literary portrait of Cato Uticensis in Lucan's Bellum civile. — Washington, 1970. — 312 p.
• Syme R. The Roman Revolution. — Oxford, 1939. — 568 p.
• Wussow S. Die Persönlichkeit des Cato Uticensis — Zwischen stoischer Moralphilosophie und republikanischem Politikverständnis [ 19 січня 2017 у Wayback Machine.]. — Dortmund, 2004. — 339 S.

Статті

• Badian E. M. Porcius Cato and the Annexation and Early Administration of Cyprus // The Journal of Roman Studies. — 1965. — Vol. 55, No. 1/2, Parts 1 and 2. — P. 110—121.
• Bellemore J. Cato the Younger in the East in 66 B.C. // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 1995, 3rd quarter. — Vol. 44, No. 3. — P. 376—379.
• Bellemore J. The Quaestorship of Cato and the Tribunate of Memmius // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 1996, 4th quarter. — Vol. 45, No. 4. — P. 504—508.
• Craig C. P. Cato's Stoicism and the Understanding of Cicero's Speech for Murena // Transactions of the American Philological Association (1974-). — 1986. — Vol. 116. — P. 229—239.
• Frost B. P. An interpretation of Plutarch's Cato the Younger // History of Political Thought. — 1997. — Vol. 18, № 1. — P. 2—23.
• George D. B. Lucan's Cato and Stoic Attitudes to the Republic // Classical Antiquity. — 1991. — Vol. 10, No. 2. — P. 237—258.
• Griffin M. Philosophy, Cato, and Roman Suicide: I // Greece & Rome, Second Series. — 1986. — Vol. 33, No. 1. — P. 64—77.
• Griffin M. Philosophy, Cato, and Roman Suicide: II // Greece & Rome, Second Series. — 1986. — Vol. 33, No. 2. — P. 192—202.
• Irvin Oost S. Cato Uticensis and the Annexation of Cyprus // Classical Philology. — 1955. — Vol. 50, No. 2. — P. 98—112.
• Means T., Dickison S. K. Plutarch and the Family of Cato Minor // The Classical Journal. — 1974 (February — March). — Vol. 69, No. 3. — P. 210—215.
• Nelson H. Cato the Younger as a Stoic Orator // The Classical Weekly. — Dec. 18, 1950. — Vol. 44, No. 5. — P. 65—69.
• Sklenář R. La Republique des Signes: Caesar, Cato, and the Language of Sallustian Morality // Transactions of the American Philological Association (1974-). — 1998. — Vol. 128. — P. 205—220.
• Stem R. The First Eloquent Stoic: Cicero on Cato the Younger // The Classical Journal. — 2005 (October — November). — Vol. 101, No. 1. — P. 37—49.
• Swain S. Plutarch's Lives of Cicero, Cato, and Brutus // Hermes. — 1990. — Vol. 118, No. 2. — P. 192—203.
• Zadorojnyi A. J. Cato's Suicide in Plutarch // The Classical Quarterly. — 2007. — Vol. 57, No. 1. — P. 216—230.
• Катон, Марк Порций Младший // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)