«Майстер і Маргарита» (рос. «Мастер и Маргарита») — фантастичний роман російського письменника Михайла Булгакова. За сюжетом роману зроблено низку театральних постановок та фільмів. Робота над яким почалася наприкінці 1920-х років і тривала аж до смерті письменника.
| | |
| Автор | Булгаков Михайло Опанасович |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | Мастер и Маргарита |
| Мова | російська |
| Жанр | фантастичний роман |
| Видано | 1967 |
| Видано українською | 2006 |
| Перекладач(і) | Микола Білорус (2005) Юрій Некрутенко (2006) |
|
Роман за життя автора не публікувався — уперше він вийшов у світ тільки у 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова, в скороченому журнальному варіанті. Тим, що цей твір дійшов до читача, суспільство завдячує третій дружині письменника Олені Булгаковій, яка у сталінські часи зуміла зберегти рукопис роману.
Вважається одним із найкращих романів XX століття та провідним твором радянської сатири, входить до списку 100 книг століття за версією «Le Monde».
Зміст Редагувати
У романі представлено чергування двох сюжетних ліній, що розплітаються паралельно одна одній. Дія першої відбувається в Москві тридцятих років XX століття, друга є викладом подій Євангелія, а саме — тих його частин, що стосуються суду над Ісусом Христом і його страти. Крім цього, «московське» оповідання має декілька сюжетних ліній, що химерно переплітаються.
Сюжет Редагувати
Дія роману починається в один з травневих днів, коли два московських літератори — голова правління МАССОЛІТа Михайло Олександрович Берліоз і поет Іван Бездомний — під час прогулянки на Патріарших ставках зустрічають незнайомця, схожого на іноземця. Він долучається до розмови про Ісуса Христа, розповідає про своє перебування на балконі прокуратора Юдеї Понтія Пилата і передрікає, що Берліозові відріже голову «російська жінка, комсомолка, на ім'я Анна». Літератори не знають, що перед ними Воланд — диявол, який прибув до радянської столиці зі своєю свитою — Фаготом-Коров'євим, Азазелло, котом Бегемотом і служницею Геллою.
Після загибелі Берліоза Воланд селиться в «нехорошій квартирі» Михайла Олександровича, розташованої за адресою: Велика Садова вулиця, 302-біс. Сатана і його помічники влаштовують у Москві низку розіграшів і містифікацій: вони відправляють в Ялту директора Вар'єте Стьопу Лиходеєва, проводять сеанс чорної магії, організують примусовий хоровий спів для співробітників філії видовищної комісії, викривають голову акустичної комісії Аркадія Аполлоновича Семплеярова і театрального буфетника Андрія Фокича Сокова. Для Івана Бездомного зустріч з Воландом і його наближеними обертається душевною недугою: поет стає пацієнтом психіатричної лікарні. Там він знайомиться з Майстром і дізнається історію його роману про Понтія Пилата. Написавши цей твір, автор зіткнувся зі світом столичної літератури, в якому відмови друкувати супроводжувалися цькуванням у пресі й пропозиціями вдарити по «пилатчині». Не витримавши тиску, Майстер спалив рукопис у каміні; після низки випробувань він потрапив до будинку скорботи.
Для Маргарити — таємної дружини Майстра — зникнення коханого стає драмою. Одного разу вона признається собі, що готова закласти душу дияволу заради того, щоб дізнатися, чи живий він чи ні. Думки змученої незнанням жінки виявляються почутими: Азазелло вручає їй баночку з чудодійним кремом. Маргарита перетворюється на відьму і виконує роль королеви на великому балу сатани. Її заповітна мрія здійснюється: Воланд влаштовує зустріч Майстра з коханою і повертає їм рукопис спаленого роману.
Твір, написаний Майстром, являє собою історію, що почалася в палаці Ірода Великого. До прокуратора Юдеї Понтія Пилата приводять підслідного Єшуа Га-Ноцрі, засудженого Синедріоном до смерті за зневажливе ставлення до влади кесаря. Розмовляючи з Єшуа, прокуратор розуміє, що перед ним — бродячий філософ; його погляди на істину і думки про те, що будь-яка влада є насильством над людьми, цікаві Пилату, проте врятувати блукача від страти він не може. знаючи, що Юда з Кіріафа отримав гроші за те, що дозволив заарештувати Га-Ноцрі у своєму будинку, прокуратор доручає начальнику таємної служби Афранію вбити зрадника.
Поєднання двох сюжетних ліній відбувається в кінцевих розділах. Воланду робить візит учень Єшуа Левій Матвій, який просить нагородити Майстра і Маргариту спокоєм; це клопотання виконується. Вночі Москву покидає група летючих вершників; серед них не тільки мессир і його свита, а й автор роману про Понтія Пилата зі своєю коханою.
Структура роману Редагувати
Роман складається із двох частин, що в свою чергу поділяються на розділи:
- Частина перша
- Ніколи не розмовляйте з незнайомцями
- Понтій Пілат
- Сьомий доказ
- Гонитва
- Було діло в Грибоєдові
- Шизофренія, як і було сказано
- Нехороша квартира
- Двобій професора з поетом
- Коров'євські штучки
- Вісті з Ялти
- Роздвоєння Івана
- Чорна магія і її викриття
- Явлення героя
- Слава півневі!
- Сон Ніканора Івановича
- Страта
- Неспокійний день
- Невдахи візитери
- Частина друга
- Маргарита
- Азазеллів крем
- Політ
- При свічках
- Великий бал в сатани
- Вивільнення майстра
- Як прокуратор намагався врятувати Юду з Кіріята
- Поховання
- Кінець квартири № 50
- Останні пригоди Коров'єва та Бегемота
- Долю Майстра і Маргарити визначено
- Пора! Пора!
- На Воробйових горах
- Прощення й вічний притулок
Історія написання і видання Редагувати
Перша редакція Редагувати
Питання про те, коли саме письменник приступив до роботи над «останнім західним романом», в булгакознавства залишається відкритим: за одними даними, чорнові начерки Михайло Опанасович почав робити в 1928 році, за іншими — в 1929-му. У першому варіанті, що складався із 160 рукописних сторінок, були відсутні Майстер і Маргарита, проте дія, як і в остаточній редакції, починалося «в годину заходу на Патріарших ставках», де прогулювалися, розмовляючи, два персонажі — Берліоз (якого спочатку звали Володимиром Мироновичем) і Бездомний (в ранній версії він мав ім'я Антон). Письменник шукав різновиди заголовків: серед назв фігурували «Копито інженера», «Гастроль (Воланда)», «Жонглер з копитом» та інші.
У першій редакції роман мав варіанти назв «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Першу редакцію «Майстра і Маргарити» автор знищив 18 березня 1930 р. після отримання звістки про заборону п'єси «Кабала святенників». Про це Булгаков повідомив в листі до влади: «І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку роману про диявола.».
Робота над «Майстром і Маргаритою» поновилася в 1931 р. До роману були зроблені чорнові нариси, причому тут вже фігурували Маргарита і її тоді безіменний супутник — майбутній Майстер, а Воланд набув своєї яскравої свити.
Друга редакція Редагувати
Ґрунтовна робота над романом почалася через два роки; свідченням того, наскільки важливою була вона для Булгакова, є авторська репліка, виявлена на одному з листків: «Помоги, Господи, написать роман». Тепер серед персонажів з'явилися і «трагічні герої — Маргарита і її супутник», який спочатку називався Поетом, потім був названий Фаустом і, нарешті, перетворилася в Майстра. Про свою захопленість сюжетом Булгаков розповідав в листі Вікентієву Вересаєву: «Уже в Ленинграде и теперь здесь, задыхаясь в моих комнатёнках, я стал марать страницу за страницей наново тот свой уничтоженный три года назад роман. Зачем? Не знаю. Я тешу себя сам! Пусть упадёт в Лету!» Кінцева назва -" Майстер і Маргарита «- закріпилася, судячи з щоденником Олени Сергіївни Булгакової, в 1937 році. Допомога в підготовці машинописного тексту надавала сестра Олени Сергіївни — Ольга Бокшанская. Вона настільки відповідально ставилася до передруку чернеток, що, за словами Булгакова, за час роботи посміхнулася лише один раз — коли дісталася до глави, що розповідає про захворювання співробітників видовищної комісії „хоровою лихоманкою“ і виконування ними пісні „Славное море — священный Байкал“.
Другу редакцію автор написав до 1936 р., вона мала підзаголовок „Фантастичний роман“ та варіанти назв „Великий канцлер“, „Сатана“, „Ось і я“, „Чорний маг“, „Копито консультанта“.
Третя редакція Редагувати
Третя редакція, почата в другій половині 1936 р., спочатку називалася „Князь темряви“, але вже в 1937 р. з'явився добре відомий тепер заголовок „Майстер і Маргарита“. У травні — червні 1938 р. повний текст вперше був передрукований.
Взимку 1940 року стан Михайла Опанасовича різко погіршився. Письменник вже не вставав з ліжка, однак продовжував працювати, його дружина в ті дні відзначала в своєму щоденнику: „Миша, сколько хватает сил, правит роман, я переписываю“. Серед епізодів, включених в сюжет в останні тижні, — переміщення Стьопи Лиходєєва в Ялту і прихід буфетника Сокова до фахівця з хвороб печінки професору Кузьміну. Як зазначав літературознавець Володимир Лакшин, сцена з Кузьміним була відгуком на реальні події: восени 1939 року один з докторів, оцінюючи стан здоров'я письменника, зауважив, що Булгаков як лікар повинен знати про те, що його відхід — „це питання декількох днів“. Через деякий час цей лікар сам серйозно захворів: „В эпизоде с Кузьминым Булгаков рассчитался с профессорским самодовольством“.
За спогадами Олени Сергіївни, взимку 1940 року Михайла Опанасович майже втратив можливість диктувати, проте як і раніше намагався редагувати рукопис. За даними дослідників, остання авторська правка була внесена 13 лютого в главу про Маргариту, що спостерігає за похороном Берліоза, і звучала як передчуття: „Так это, стало быть, литераторы за гробом идут?“.
Історія публікацій роману Редагувати
За п'ять місяців до смерті Михайло Опанасович склав заповіт, згідно з яким турбота щодо рукописах доручалася спадкоємиці — Олені Сергіївні Булгакової. На доопрацювання „Майстра і Маргарити“ вдова письменника витратила понад двадцять років. За словами літературознавця Георгія Лесскіс, текст, підготовлений нею, містить, попри ретельне редагування, певні розбіжності — це стосується кольору берета Воланда, імені швейцара в ресторані „Грибоєдов“ і деяких інших деталей, „которые чаще всего читателями не замечаются“
Сам Булгаков був упевнений, що роман „Майстер і Маргарита“ ніколи не буде опублікований за радянської влади, диктування роману дружині було чимось на зразок спроби зв'язатися з далекими нащадками. Але письменник помилявся — хоч і з тридцятирічною затримкою, роман був опублікований, що викликало ефект бомби, яка вибухнула серед радянської інтелігенції.
За життя автор читав у себе вдома окремі епізоди роману близьким друзям. Значно пізніше філолог А. З. Вуліс писав роботу про радянських сатириків, і пригадав забутого сатирика, автора „Зойчиної квартири“ і „Багрового острова“. Вуліс дізнався, що жива вдова письменника, і встановив з нею контакт. Після певного періоду недовір'я, Олена Сергіївна врешті дала почитати рукопис „Майстра“. Приголомшений Вуліс розповів про нього багатьом, після чого по літературній Москві пішли чутки про великий роман.
Олена Сергіївна робила декілька спроб надрукувати роман. У 1940 році вона підготувала збірку вибраних творів, в передмові до якого літературознавець Павло Попов розповів про „Майстр і Маргарита“ як про роман, в якому „реальное и фантастическое переплетаются в самых неожиданных формах“. Однотомник так і не вийшов у світ, стаття Попова вперше була опублікована в 1991 році в книзі „Я хотів служити народу …“, виданої до 100-річчя від дня народження Булгакова. Як розповідав Володимир Лакшин, в 1946 році один з листів вдови письменника вдалося вручити співробітнику апарату Сталіна Олександру Поскрьобишеву. Відповідь з управлінських органів здавалася обнадійливою: Булгакової порекомендували звернутися до директора Гослитиздата, який „буде в курсі“. Однак слідом з'явилася постанова оргбюро ЦК ВКП (б) про журнали» Звезда" і "Ленинград ", що торкнулося долі Михайла Зощенка, Анни Ахматової та інших літераторів, ця подія змусила видавців бути обережними і реагувати на питання про публікацію «Майстра і Маргарити» словами «Не час …».
Ситуація почала змінюватися в епоху «відлиги». У 1962 році у видавництві «Молода гвардія» вийшла книга Булгакова «Життя пана де Мольєра» в довідці, що супроводжувала роман, Веніамін Каверін згадав про «Майстр і Маргарита» як про роман, в якому «невероятные события происходят в каждой главе», і заявив, що роман «давно пора издать, потому что по своеобычности едва ли найдётся ему равный во всей мировой литературе». Як повідомляв літературознавець Абрам Вуліс, який написав післямову до журнальної версії роману, приблизно тоді ж він познайомився з текстом неопублікованого роману, який влучив у його «кожною главою, кожним рядком».
Вперше роман був надрукований в скороченому вигляді в журналі «Москва», для підстрахування публікацію забезпечили схвальним передмовою Костянтина Симонова. Перед цим цензура довго мовчала, потім викликала заступник головного редактора «Москви» і охарактеризувала анонс роману в журналі як ідеологічну помилку: «Внеклассовые категории, мракобесие, больная фантазия… Булгаков не принял ничего из жизни общества, которое мы создали кровью и потом». Зрештою цензурою було прийнято рішення надрукувати поки тільки першу книгу роману, причому зі скороченнями, другу — бажано не друкувати зовсім, пославшись на передчасну кончину автора, або ґрунтовно переробити. Редакція журналу проявила твердість і в кінці тексту першої книги роману повідомила, що друга книга з'явиться в січневому номері 1967 року.
За даними дослідників, з тексту роману було вилучено «понад 14 000 слів». Цензурні ножиці торкнулися міркувань Воланда про москвичів на сцені театру Вар'єте; ревнивого захоплення служниці Наташі стосовно до своєї господині; польоту Наташі на сусідові Миколу Івановича, перетвореному за допомогою крему Азазелло в кабана; зізнань Майстра і Маргарити в своїй неприкаяності. Крім того, в журнальний варіант не потрапили деталі, що розповідають про оголеності героїнь на балу у Воланда.
У 1967 році у видавництві «YMCA-Press» вийшов перший повний книжковий варіант «Майстра і Маргарити», текст якого відповідав машинописному рукопису. У 1969 році у видавництві «Посів» вийшло видання, де цензурні вилучення, зроблені при підготовці журнальної версії, були виділені курсивом. В СРСР окреме книжкове видання вперше побачило світ у 1973 році. Цій події передував вихід Постанови секретаріату ЦК КПРС "Про перевидання художніх творів М.Волошина, О. Мандельштама, Вяч. Іванова, Н. Клюєва, М. Булгакова та інших письменників 20-х років "від 7 червня 1972 року, що мав гриф «Цілком таємно». У документі йшлося про те, що книги зазначених письменників і поетів передбачається випустити в 1973—1975 роках «обмеженими тиражами», з обов'язковими «вступними статтями та коментарями, що дають марксистсько-ленінську оцінку творчості автора»
Булгакознавство пропонує три концепції прочитання роману: історико-соціальну (В. Я. Лакшин), біографічну (М. О. Чудакова) і естетичну з історико-політичним контекстом (В. І. Нємцев).
Джерела відомостей з демонології Редагувати
За численними виписками, що збереглися в архіві, з книг видно, що джерелами відомостей з демонології для Булгакова послужили присвячені цій темі статті Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, книга М. А. Орлова «Історія стосунків людини з дияволом» (1904) і книга письменника Олександра Валентиновича Амфітеатрова (1862—1938) «Диявол у побуті, легендах і в літературі середніх віків».
Аналіз роману Редагувати
Сатанізм у творі Редагувати
Деякі автори-критики та літературознавці звинувачують роман у пропаганді сатанізму.
Слід зазначити, що всі автори Нового Заповіту були учнями Христа. Булгаков описує ті ж події з позиції Сатани, який опинився в Москві під ім'ям Воланд. Булгаков намагається пояснити суть Сатани — він не ворог світові, він також невід'ємний від світу, як світло неможливе без темряви. І здатний бачити світ у всій його суперечливості.
Зовсім інакше представлена роль «книжкового лиходія» Понтія Пілата — реального римського прокуратора, намісника в Єрусалимі. Понтій Пілат наказав стратити Ісуса Христа — і в Священному Писанні згадувався як абсолютний злочинець. За версією письменника, Понтій Пілат, будучи великою і розумною людиною, колишнім воїном, став жертвою власного боягузтва. Він зрозумів учення Ісуса, і зрозумів, яку небезпеку несе воно римським імператорам, як, втім, і будь-яким деспотам при абсолютній монархії. Він намагався до останнього врятувати Ісуса, але після зради Юди не зумів піти проти влади Римської імперії. Після страти Христа Понтій Пілат наказує вбити зрадника Юду, а також розмовляє з учнем Христа — Левієм Матвієм, даючи зрозуміти останньому, що він не зрозумів свого вчителя, тому що залишився озлобленим. Понтій Пілат шкодує про страту — і навіть після власної смерті немає йому спокою.
За задумом автора, сатана Воланд стежив за цими подіями, і доніс свою версію до людей в XX столітті, тому що доти євангельські події освітлювали тільки з позиції людей, засліплених величчю Христа.
«Майстер і Маргарита» і «Золоте теля» Редагувати
У сатиричних епізодах «Майстра і Маргарити» дослідники виявляють паралелі з «Золотим телям» Ільфа і Петрова — це стосується перш за все комунального побуту, який в обох романах є «сповідальнею, пробним каменем людських відносин». Різниця між описом «нехорошої квартири» на Великій Садовій і зображенням «Воронячої слобідки» полягає в тому, що автори «Золотого теляти» не бачать в заявленій темі глобальної аномалії, тоді як у Булгакова «квартирне питання» з його повсякденними проблемами зведене "в поважну ступінь світового зла ".
Певну схожість помічено і в описі установ. Так, Ільф і Петров багато уваги приділяють «Геркулесу», в надрах якого зароджується ідея створення клішованих висловів, тексти яких, придатні на всі випадки життя, склав начальник контори Полихаєв.
Михайло Опанасович і автори «Золотого теляти» використовують загальний фейлетонний матеріал, проте «міра сатири», на думку Абрама Вуліса, у них різна: там, де Ільф і Петров гострять і жартують, Булгаков демонструє їдкість і сарказм. Так, в «Золотому теляті» Остап танцює танго від повноти душі, під акомпанемент самовара: «Під спекотним небом Аргентини, / Де небо південне так синьо …» У «Майстрі і Маргариті» співробітники філії видовищної комісії співають «Славне море …» зі сльозами на очах, всупереч власним бажанням, відчуваючи відчай від примусової участі в хорі, організованому Коров'євим.
Похідні твори Редагувати
Вистави Редагувати
- Московський «Театр на Таганці» постановка Юрія Любимова в 1977.
- Саратовський академічний драматичний театр ім. Карла Маркса постановка Олександра Дзекуна, прем'єра 22-23 листопада 1986 року (спектакль йшов два вечори поспіль)
Екранізації Редагувати
- Майстер і Маргарита (фільм, 1972) — реж. Олександр Петрович (Італія, Югославія)
- Пілат та інші (1972) — реж. Анджей Вайда (Польща)
- Майстер і Маргарита (фільм, 1989) (1972) — реж. Мацей Войтишко (Польща)
- Майстер і Маргарита (фільм, 1994) — реж. Юрій Кара (Росія)
- Майстер і Маргарита (фільм, 2005) — реж. Іболі Фекете (Угорщина)
- Майстер і Маргарита (телесеріал, 2005) — реж. Володимир Бортко (Росія)
Мюзикли Редагувати
У 2010 році Олександр Градський створив оперу «Майстер і Маргарита», над якою працював впродовж 25 років. Відомий композитор Ендрю Ллойд Веббер оголосив в 2006 році про задум написати мюзикл за мотивами роману
Опера Редагувати
У 2008 році відомий американський композитор українського походження Гамма Скупінський створив оперу «Маргарита» у стилі comic book art.
Пісні Редагувати
Відомо декілька пісень російською, англійською та італійською, присвячених роману або його героям:
- «Мастер и Маргарита» — на слова Миколи Зінов'єва, музика та виконання Ігоря Ніколаєва, Росія.
- «Маргарита» — слова Олександр Маркєвіч, музика Юрій Чернавський. Виконання: Сєргей Мінаєв, Валерій Леонтьев, Росія.
- «Бал у Князя тьми» — слова М. Пушкіна, музика В. Дубінін. Виконання: гурт «Арія», Росія
- «Кров за кров» — (про Понтія Пілата, за мотивами роману) Виконання: гурт «Арія», Росія.
- «Love and Destroy» — слова, музика і виконання — шотландський гурт Franz Ferdinand, Велика Британія.
- «Маргарита» — слова, музика і виконання Вені Д'ркина, Росія.
- «Мастер и Маргарита» — гурт «Face 2 Face», Росія.
- «Мастер и Маргарита» — автор Олександр Розенбаум, Росія.
- «Sympathy for the Devil» — автор: гурт The Rolling Stones, Велика Британія.
- «Il Maestro E Margherita» — Енніо Морріконе, Італія
- «Аннушка» — виконавець — гурт «Дороги меняют цвет», Україна.
- « Романс»- гурт Сплін, Росія
- " Он был старше её " — Андрій Макаревич, Росія
Також уривки з тексту роману звучать в записі пісні російських гуртів «Аліса» та «Енергія».
Переклади українською Редагувати
- Михаїл Булгаков. Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус; передмова: Н. П. Євстаф'єва; художник: Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. Харків: Фоліо, 2005. 415 с. ISBN 966-03-2965-2 (Бібліотека світової літератури)
- (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус; передмова і примітки: Н. П. Євстаф'єва. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Харків: Фоліо, 2006. 416 с. ISBN 966-03-3336-6 (Бібліотека світової літератури)
- (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус. Харків: Фоліо, 2017. 416 с. ISBN 978-966-03-7773-8 (Шкільна бібліотека української та світової літератури)
- (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус. Харків: Фоліо, 2017. 416 с. ISBN 978-966-03-7772-1 (Бібліотека світової літератури)
- Михаїл Булгаков. Майстер і Маргарита. Переклад роману з російської, супровід та коментарі: Юрій Некрутенко. Львів: Кальварія, 2006. — 432 с. — ISBN 966-663-198-9
- (перевидання) Михаїл Булгаков. Майстер і Маргарита. Переклад роману з російської в українському правописі 1928 року та Екзегеза: Юрій Некрутенко. Київ: видавництво Агенції MSBrand Corporation, 2008. 528 сторінок. ISBN 978-966-663-256-5. (Примітка: Літературно-наукове видання. Роман українською в правописі 1928 року та Екзегеза—кодекс фактографічних коментарів з ілюстраціями.)
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Михаїл Булгаков. Майстер і Маргарита. Переклад з російської: Микола Білорус; передмова: Н. П. Євстаф'єва; художник: Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. Харків : Фоліо, 2005. 415 с. ISBN 966-03-2965-2 (Бібліотека світової літератури)
- Булгаков Михайло. Майстер і Маргарита. Роман/Переклад з російської, супровід та коментарі Юрія Некрутенка. - Львів: Кальварія, 2006. - 432 с. ISBN 966-663-198-9
- Sollars, Michael; Jennings, Arbolina Llamas; Facts on File, Inc (2008). The Facts on File companion to the world novel : 1900 to the present. New York: Facts On File. ISBN 978-1-4381-0836-0. OCLC 234190206.
- George, Olakunle; Hegeman, Susan; Kristal, Efraín (2014). The encyclopedia of the novel. Chichester. ISBN 978-1-118-72389-0. OCLC 862759792.
- Переклади розділів подано за виданням: Булгаков Михаїл. Майстер і Маргарита. Роман / Переклад з російської, упровід та коментарі Юрія Некрутенка. — Львів: Кальварія, 2006. — 432 с. ISBN 966-663-198-9
- ↑ Лосев (1992). Неизвестный Булгаков. Москва: Книжная палата. ISBN 5-7000-0254-X. OCLC 29436988.
- ↑ Соколов, Б.В. (1996). Булгаковская энциклопедия. Москва: Локид; Миф. ISBN 5-320-00143-6. OCLC 36997193.
- ↑ Лесскис, Г. А. (1999). Триптих М. А. Булгакова о русской революции: «Белая гвардия», «Записки покойника», «Мастер и Маргарита». Комментарии. Москва: OGI. ISBN 5-900241-35-1. OCLC 41907085.
- ↑ Лакшин (1991). «Я хотел служить народу…». Москва: Педагогика. ISBN 5-7155-0517-8. OCLC 27686151.
Посилання Редагувати
- Майстер і Марґарита [ 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] в українському перекладі на сайті е-бібліотеки «Чтиво»
- Вулис, 1991, ст. 183.