Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка Льві вська націона льна музи чна акаде мія і мені Мико ли Ли

Льві́вська націона́льна музи́чна акаде́мія і́мені Мико́ли Ли́сенка — вищий навчальний заклад у Львові, утворений 1939 р. на базі ряду музичних навчальних закладів, що існували раніше: Консерваторії Польського (раніше — Галицького) музичного товариства, Консерваторії ім. К. Шимановського, Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка, та, частково, кафедри музикології Університету.

Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка

49°50′12″ пн. ш. 24°01′57″ сх. д. / 49.83675200002777217° пн. ш. 24.03270200002777912° сх. д.Координати: 49°50′12″ пн. ш. 24°01′57″ сх. д. / 49.83675200002777217° пн. ш. 24.03270200002777912° сх. д.
Тип	консерваторія
Країна	Україна
Засновано	1853
Ректор	Ігор Пилатюк
Приналежність	Міністерство освіти і науки України
Випускники	Категорія:Випускники Львівської консерваторії
Адреса	вул. Нижанківського, 5
Сайт	conservatory.lviv.ua

Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка у Вікісховищі

Баркарола («Пливе човен») М.Лисенко

Виконує Ольга Білас

При проблемах гляньте в довідку.

Разом із тим, датою заснування Львівської національної музичної академії прийнято вважати 1853 р., коли була утворена Консерваторія Галицького музичного товариства.

Історія Редагувати

Перед утворенням консерваторії Редагувати

Зародження Львівської консерваторії пов'язують із діяльністю багатьох видатних музикантів, які проживали в той чи інший період свого життя у Львові. Так, ще у 1796 р. польський композитор і диригент німецького походження, в майбутньому вчитель Фредерика Шопена Юзеф Ельснер заснував у Львові т. зв. «Музичну академію», яка була музично-філармонічним товариством, і зосереджувалась на музично-виконавській діяльності. Це товариство проіснувало лише рік, до 1797.

Згодом, у 1826 р. Франц Ксавер Моцарт, син Вольфганга Амадея Моцарта, заснував у Львові Товариство святої Цецилії (Cӓcilienverein), яке поєднувало в собі церковний хор та Інститут співу. Ґрандіозною подією було для товариства виконання Реквієму Вольфганга Амадея Моцарта 5 грудня 1826 р. в Соборі святого Юра (диригував тоді Кароль Ліпінський). Товариство святої Цецилії, щоправда, проіснувало тільки три роки: до 1829 р.

У 1820-х та 1830-х роках були спроби створити музичне товариство. Із 30-х років неофіційно існувало «Товариство друзів музики» («нім. Verein der Musikfreunden»), яке в 1836 р. налічувало понад 100 аматорів, а керівником на той час був Йоган Рукґабер.

14 серпня 1838 р. це товариство отримало офіційний статус, а 25 серпня того ж року отримало назву Галицького музичного товариства. Метою товариства був розвиток музичного життя в Галичині: товариство вело концертну діяльність, а також навчально-просвітницьку.

В 1839 р. Товариство заснувало музичну школу, а в 1853 р. — консерваторію.

Консерваторія Галицького музичного товариства Редагувати

На жаль, в 1848 р. під час артилерійського обстрілу будівля, де перебувало музичне товариство, повністю згоріла, а з нею і бібліотека, музичні інструменти, архів товариства. Робота ГМТ почала поступово відновлюватись лише з 1851 р., коли цісар Франц Йосиф І відвідав Львів та надав 2000 золотих ринських фінансової допомоги на віднову діяльності ГМТ.

3 грудня 1852 р. за наказом Галицького намісника Вацлава Залєського було узаконено утворення музичної консерваторії. 4 грудня 1853 р. відбулись загальні збори товариства, де обрали основних його членів, зокрема директором консерваторії та першим диригентом концертів ГМТ обрали Йоганна Рукґабера. 1 травня 1854 р. відкрились т. зв. «школи» — класи співу, скрипки та віолончелі.

Протягом 1858—1887 рр. керівником Галицького музичного товариства був піаніст і композитор вірменського походження, учень Фредерика Шопена Кароль Мікулі; окрім керівничої посади Мікулі був також керівником хору й оркестру, викладав гармонію, композицію та (з 1859 р.) гру на фортепіано, вів репетиції та виконував багато організаційної роботи в товаристві.

Кількість учнів Консерваторії ГМТ зростала: у 1858 їх було 90, у 1874—267, у 1885—390; навчальні дисципліни поступово стали охоплювати класи фортепіано, органа, скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, валторни, сольного й хорового співу, контрапункту, музичної форми, теорії музики, гармонії. В Консерваторії був і власний оркестр, який виконував симфонії К. В. Глюка, В. А. Моцарта та інших композиторів, також регулярно проводились концерти камерної музики, в яких виступали викладачі консерваторії, зокрема й сам Мікулі. Серед учнів Мікулі були Денис Січинський, Мечислав Солтис, Станіслав Невядомський.

Із 1887 року у зв'язку з погіршенням здоров'я Мікулі полишає посаду директора консерваторії, і його наступником стає Рудольф Шварц, органіст, композитор, дириґент, педагог, теоретик музики. Шварц був директором ГМТ до 1899 р. В 1899 р. Шварц помер, і було оголошено конкурс на посаду директора консерваторії. Серед кандидатів були, зокрема, композитор і диригент Мечислав Солтис та піаніст і диригент Генрик Мальцер-Щавінський. На посаду обрали Мечислава Солтиса, який залишився незмінним керівником консерваторії аж до 1929 р.

У 1906 р. Товариство побудувало власне приміщення, яке нині є приміщенням Філармонії, а в 1910 освятили Концертний зал (після війни тут була Львівська консерваторія, яка переїхала на вул. О. Нижанківського, 5 лише у 1962 р. Концертний зал до цього часу Філармонія орендувала у консерваторії) Цікавим фактом є те, що в 1911 р. в Консерваторії ввели клас ритмової гімнастики за методом Еміля Жака-Далькроза.

Якщо до Першої світової війни взаємини між польською та українською частинами музикантів Львова були відносно теплими, то після війни вони дещо загострились і контакти охолонули. Починаючи з 1919 р., після закінчення українсько-польської війни Галицьке музичне товариство все частіше почали називати Польським музичним товариством, хоча офіційно нова назва була затверджена тільки в 14 квітня 1939 р., тобто аж через 20 років. На той час Консерваторія стала основним полем діяльності Музичного товариства, яке стало фактично синонімом Консерваторії.

В 20-х роках і пізніше ГМТ/ПМТ переживає певні фінансові труднощі, через що, наприклад, у 1923 р. Товариство змушене було підписати договір про оренду концертного зал приватному підприємству, яке організувало там кінотеатр «Аполло». Підтримка ПМТ владою постійно зменшувалась, і керівникам було все важче підтримувати роботу Консерваторії, доводилось покладатись і на добровільні внески небайдужих громадян. Втім, під кінець свого існування Товариство почало виходити із кризи.

Останнім керівником ГМТ/ПМТ став Адам Солтис, композитор, громадський діяч, педагог. Він був керівником ПМТ із 1930 до 1939 р. В час його керівництва Товариство виконувало музику Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Георга Фрідріха Генделя, Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Артюра Онеггера, Золтана Кодаї, Мечислава Солтиса та ін. Окрім ПМТ, Адам Солтис був головою Польської музично-педагогічної спілки (утвореної 1919 р.) та президентом львівського відділу Польського товариства сучасної музики. Він спричинився до перших виконань у Львові музики Кароля Шимановського, Ігора Стравінського, Сергія Прокоф'єва та ін.

В 1939 р. Консерваторія ПМТ припинила своє існування у зв'язку із реорганізацією музичних закладів Львова, здійсненою Радянською владою (див. розділ Після об'єднання). В консерваторії ГМТ/ПМТ навчалось багато видатних діячів польської й української музичної культури, зокрема Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга, Зофія Лісса, Станіслав Невядомський, Денис Січинський, Юзеф Кофлер та інші.

Львівська музична консерваторія ім. Кароля Шимановського Редагувати

Кафедра музикології Львівського університету (1912—1941) Редагувати

Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка Редагувати

Ще з 1891 р. у Львові діяло хорове товариство Боян, яке заснували за ініціативою Анатоля Вахнянина. Метою цього хорового товариства було «плекання головно руського національного співу, так хорального, як і сольового, а також інструментальної музики». Згодом «Бояни» утворились і в інших містах Східної Галичини, зокрема у Перемишлі (1891), Бережанах (1892), Стриї (1894), Коломиї (1895), Станіславові (1895, теперішня назва міста — Івано-Франківськ), Чорткові (1898), Чернівцях (1899). Щоби об'єднати ці товариства в єдину структуру та утворити школу музики з українською мовою викладання в 1903 р. утворили «Союз співацьких і музичних товариств», статут якого затвердили 1 лютого 1903.

Чоловічий хор «Бандурист» після ювілейного концерту з нагоди 25-ліття заснування колективу, який відбувся у Львові 1 червня 1930 р. в залі музичного товариства ім. М. Лисенка. 1-й ряд знизу зліва направо: Б. Кудрик, З. Попель. 2-й ряд знизу зліва направо: Й. Кліш, Б. Вахнянин, Т. Шухевич, І. Смолинський, М. Голинський, С. Людкевич, І. Гриневецький, останній — Я. Сім'янович. 3-й ряд : 1-й зліва І. Охримович, 4-й зліва Д. Вахнянин. 4-й ряд: 3-й зліва В. Безкоровайний, останній — Р. Шипайло.

Роботу музичний навчальний заклад «Союзу співацьких і музичних товариств» розпочав того ж таки 1903 року, 10 жовтня, і мав назву Вищого музичного інституту. 21 квітня 1907 р. «Союз…» перейменували на «Музичне товариство ім. Миколи Лисенка». Натомість документа, який би засвідчував присвоєння Інститутові імені корифея української музики поки не вдалось знайти, проте перша згадка в пресі такої назви закладу датована вже 5 грудня 1912 р. (в газеті «Діло»). Керівником ВМІ до 1908 р. був Анатоль Вахнянин. Після його смерті керівні обов'язки виконували Олена Ясеницька-Волошин i Володимир Шухевич, доки керівником у 1910 р. не став Станіслав Людкевич (який разом із Вахнянином був одним із ініціаторів створення Інституту). Людкевич, окрім того, викладав тут теорію, гармонію та історію музики. Із 1915 р. керівником Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка був Василь Барвінський, який також викладав в Інституті теоретичні предмети, зокрема гармонію, а також гру на фортепіано.

У 1909 р. в Інституті організували перший «салоновий» оркестр під керівництвом о. Івана Туркевича. В 1910—11 рр. також реформували навчання в Інституті, згідно з яким було три курси по три роки навчання (раніше тривалість навчання становила 8 років).

Із 1911 р. відкрили класи гри на альті, фортепіанного ансамблю, ансамблевої гри («вправи в збірній музиці для всіх учеників»); із 1913 ввели класи хорового співу й ритмової гімнастики, гри на духових інструментах (кларнет, флейта). У грудні 1913 вирішили сформувати симфонічний оркестр. Із 1913 року велась робота з відкриття філій Вищого музичного інституту в різних містах Східної Галичини (першою стала філія в Стрию в 1913 р.), хоча війна відсунула реалізацію цих планів аж до 1920-х рр.

В 1920-х і 1930-х рр. Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка мав уже сформовану структуру й запозичував її модель у західних консерваторій. Навчання ділилось на три рівні, по 4, 4 та 2 класи відповідно, та передбачало науку дітей від 10 років (з певними попередніми музичними знаннями) та дорослих. Дисципліни, які викладались, включали класи фортепіано, сольного співу, скрипки (ці три класи були з самого початку), альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, фагота; викладались також теоретичні дисципліни: сольфеджіо, теорія музики, гармонія, контрапункт та ін. Окрім того були оркестрові та хорові класи, клас диригування та клас музичної ритміки за системою Еміля Жака-Далькроза.

Серед найвідоміших викладачів Інституту, окрім Вахнянина, Людкевича й Барвінського були також Микола Колесса, Філарет Колесса, Нестор Нижанківський, Борис Кудрик, Роман Савицький, Стефанія Туркевич-Лукіянович, Одарка Бандрівська, Зиновій Лисько (стрийська філія)…

Існувало ряд філій Вищого музичного інституту в таких містах (поруч — рік заснування):

Стрий: 1913
Станіславів: 1921
Дрогобич: 1923
Перемишль: 1924
Тернопіль: 1928
Коломия: 1929
Яворів: 1929
Золочів: 1931
Самбір: 1932
Сокаль: 1926 (проіснувала недовго)
у передмістях Львова (Клепарів, Жовківське, Замарстинів, Личаків, Знесіння): 1931
Городок, Чортків, Рава-Руська, Ходорів: середина 1930-х
Рогатин: 1938

Загалом у філіях Інституту в 1930 р. навчалось 440 учнів та працювало 55 викладачів, у 1932 — 552 учні й 66 викладачі, у 1937 — 600 учнів та 59 викладачів. 1927 р. розпочато, а в 1929 р. завершено переведення усіх філій Інституту на єдиний навчальний план.

Після об'єднання Редагувати

Назви Редагувати


Ювілейна монета НБУ присвячена Львівській музичній академії

1854 — консерваторія
1880 — консерваторія Галицького музичного товариства у Львові
1903 — Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка
1939 — Львівська державна консерваторія ім. М. В. Лисенка
1992 — Вищий державний музичний інститут ім. М. В. Лисенка
2000 — Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка
2007 — Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка

Будівля Редагувати

Музична академія використовує колишній будинок Технологічного інституту (професійної установи для промисловців і ремісників), збудований у 1907–1909 роках архітектором Тадеушем Обмінським (архітектурне бюро Івана Левинського). Будинок збудовано у модерному стилі. Він має складну, асиметричну конфігурацію плану, що обумовлюється специфічними форматами ділянки, на якому велося будівництво. Два фасади розміщені під кутом, повторюючи поворот вулиці, від них у глибину кварталу розвивається подовжений блок будинку.

Будинок виконаний із цегли, потинькований, триповерховий із цокольним поверхом. У композиції фасадів переважають вертикальні членування. Цокольний і перший поверх прикрашені масивним рустом. Над вікнами останнього поверху розташовані декоративні вставки, зроблені з керамічних плиток. На аттику встановлені дві скульптури з бетону, які зображують коваля й теслю.

Внутрішнє планування базується на коридорно-кабінетній системі. Актовий зал прикрашений пілястрами й поліхромією. На сходовій клітці зберігся автентичний модерністичний вітраж.

Структура академії Редагувати

Академія має такі факультети:

фортепіанний;
оркестровий — з відділеннями скрипки, струнних (альт, віолончель, контрабас, арфа), духових (дерев'яні, мідні) і ударних інструментів симфонічного оркестру; а також народних інструментів;
диригентський — з відділеннями хорового й оперно-симфонічного диригування;
вокальний;
теоретико-композиторський з відділеннями музикознавства й композиції.

В академії працює бібліотека, оперна студія, проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології.

Відомі люди Редагувати

Ректори Редагувати

Йоган Рукґабер 1853—1856
Трауготт Гордон 1856—1858
Кароль Мікулі 1858—1887
Рудольф Шварц 1887—1899
Мечислав Солтис 1899—1929
Адам Солтис 1929—1939

Анна Нєментовська 1902—1939

Марія Крушельницька 1991—1999

Ігор Пилатюк з грудня 1999

Викладачі Редагувати

Випускники Редагувати

Серед випускників консерваторії — Соломія Крушельницька, Зджіслав Яхімецький, Ірена Туркевич-Мартинець, Галина Голинська, Михайло Коссак, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Міхаель Стріхарж, Наталія Савицька, Богдан Крижанівський, Стефан Турчак, Іван Гамкало, Тадей Маєрський, Півнов Віталій Миколайович, Роман Филипчук, Світлана Мамчур; Володимир Івасюк, Володимир Цісик — батько Квітки Цісик, Лідія Атенчук, Оксана Білозір, Наталія та Ярослав Дуб — дует «Ярослав-На», учасники «Пікардійської терції», Руслана Лижичко, Василь Сліпак, Ігор Гаврилюк, Наталка Мандрика, Олександр Пономарьов (навчався певний час), Тарас Чубай, Табаков Павло, Олександр Божик, Богдан Косопуд, Велка Ольга Павлівна, Андрій Юркевич, Ярослав Кіргач, Михайло Дутчак, гобоїст Мирон Закопець, гітарист Роман Недзельський, співаки Олег Лихач, Орест Сидір, Артур Микитка, Богдан Мочурад, Чжоу Шень^[ru], композитор та диригент Роман Никифорів і багато інших.

Див. також Редагувати

Викладачі Львівської консерваторії
Випускники Львівської консерваторії

Примітки Редагувати

Мазепа 2003, т. 1., с. 7
Мазепа 2003, т. 1, с. 34
Мазепа 2003, т. 1, с. 38
Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkim Księstwem Krakowskim na rok 1874. — Lwów, 1874. — S.594
Відомий також під псевдонімом Вацлав з Олеська, він ще у 1833 р. видав збірку польських та українських народних пісень «Piesni polskie i ruskie ludu galicyjskiego».
Мазепа 2003, т. 1, с. 40
Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 16
Мазепа 2003, т. 1, с. 43
Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 17
Мазепа 2003, т. 2, с. 56
Мазепа 2003, т 1, с. 42
Мазепа 2003, т 1, с. 44
Мазепа 2003, т. 1, с. 44
Сторінки історії…, с. 21
Мазепа 2003, т. 1, с. 213
Мазепа 2003, т. 1, с. 213. Автор наголошує на даті 1 лютого, а не на 28 червня щодо ухвалення Статуту.
Лешек Мазепа звертає увагу на те, що в назві ім'я Лисенка писалось без «Віталійович» (Мазепа 2003, т. 1, с. 229).
Мазепа 2003, т. 1, с. 236
Сторінками історії…, с. 23
Сторінками історії…, с. 25
Мазепа 2003, т. 1, с. 253
Сторінками історії…, с. 29
Сторінками історії…, с. 28.

Джерела Редагувати

Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. — Львів: Сполом, 2009. — 352 с., іл. 32 с. — ISBN 978-966-665-575-5.
Лешек Мазепа, Тереза Мазепа. Шлях до Музичної академії у Львові. — Львів : Сполом, 2003. — Т. 1. — ISBN 966-665-142-4.
Шлях до Музичної Академії у Львові: у 2-х т. / Л. З. Мазепа, Т. Л. Мазепа. — Львів: Сполом, 2003. — Т. 2. — 200 с.

Посилання Редагувати

Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 210—211.
Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка; Галицьке музичне товариство // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 357-358; 435.
«PERPETUUM MOBILE» // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 527—528
Сайт Львівської національної музичної академії [ 13 квітня 2010 у Wayback Machine.]
До століття заснування Інституту музикології у Львівському університеті [ 27 травня 2013 у Wayback Machine.]
Діяльність кафедри музикології Львівського університету (1912—1939 рр.) у контексті європейської академічної освіти [ 10 листопада 2019 у Wayback Machine.]
Детальна історія Академії [ 23 листопада 2019 у Wayback Machine.]

[1] Мазепа 2003, т. 1., с. 7

[2] Мазепа 2003, т. 1, с. 34

[3] Мазепа 2003, т. 1, с. 38

[4] Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkim Księstwem Krakowskim na rok 1874. — Lwów, 1874. — S.594

[5] Відомий також під псевдонімом Вацлав з Олеська, він ще у 1833 р. видав збірку польських та українських народних пісень «Piesni polskie i ruskie ludu galicyjskiego».

[6] Мазепа 2003, т. 1, с. 40

[7] Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 16

[8] Мазепа 2003, т. 1, с. 43

[9] Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 17

[10] Мазепа 2003, т. 2, с. 56

[11] Мазепа 2003, т 1, с. 42

[12] Мазепа 2003, т 1, с. 44

[13] Мазепа 2003, т. 1, с. 44

[14] Сторінки історії…, с. 21

[15] Мазепа 2003, т. 1, с. 213

[16] Мазепа 2003, т. 1, с. 213. Автор наголошує на даті 1 лютого, а не на 28 червня щодо ухвалення Статуту.

[17] Лешек Мазепа звертає увагу на те, що в назві ім'я Лисенка писалось без «Віталійович» (Мазепа 2003, т. 1, с. 229).

[18] Мазепа 2003, т. 1, с. 236

[19] Сторінками історії…, с. 23

[20] Сторінками історії…, с. 25

[21] Мазепа 2003, т. 1, с. 253

[22] Сторінками історії…, с. 29

[23] Сторінками історії…, с. 28.