| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (серпень 2020) |
Антуа́н Лора́н де Лавуазьє́ (фр. Antoine-Laurent de Lavoisier; 26 серпня 1743, Париж — 8 травня 1794, Париж) — французький науковець, один із засновників сучасної хімії.
| Антуан-Лоран де Лавуазьє | |
|---|---|
| фр. Antoine-Laurent de Lavoisier | |
| | |
| Народився | 26 серпня 1743 Париж, Королівство Франція |
| Помер | 8 травня 1794 (50 років) Париж, Французька республіка ·обезголовлення |
| Поховання | Errancis Cemeteryd |
| Країна | Королівство Франція,Перша Французька республіка |
| Національність | француз |
| Діяльність | хімік, економіст, біолог, фізик, науково-педагогічний працівник, адвокат, астроном, письменник, адміністратор |
| Alma mater | Правничий факультет Паризького університетуd (1764) |
| Галузь | хімія, фізика |
| Заклад | Ferme généraled |
| Посада | fermier générald |
| Вчителі | Жан-Етьєнн Геттарd Нікола Луї де Лакай і Жан-Антуан Нолле |
| Аспіранти, докторанти | Жан-Антуан Шаптальd Антуан Франсуа де Фуркруа Jean Noël Halléd Claude-Louis Mathieud Клод Бертолле |
| Членство | Лондонське королівське товариство Паризьке філоматичне товариствоd Французька академія наук Paris Bar Associationd Американське філософське товариство Національна академія наук Італіїd |
| Відомий завдяки: | Закон збереження маси речовини, хімічний елемент |
| Батько | Jean-Antoine de Lavoisierd |
| Мати | Emilie Punctisd |
| У шлюбі з | Марія-Анна П'єретта Польз |
| Нагороди | |
| Автограф | |
Антуан Лоран Лавуазьє у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Лавуазьє походив з заможної буржуазної сім'ї. Його батько був одним з 400 адвокатів, що працювали при Паризькому парламенті, і хотів, щоб син також став адвокатом. Однак його більше притягували природничі науки, тому він вивчав з юрисдикцією ще й астрономію, мінералогію, математику, ботаніку, геологію, і, власне, хімію. Навчався у найкращих Паризьких професорів.
1768 року, у віці 25-ти років був вибраний в академію ад'юнктом з хімії. Через 10 років став її повноцінним членом, а 1785-го – директором. Під час Конвенту він намагався врятувати академію, але йому це не вдалось, і 1793 року академія була ліквідована.
Гільйотинований у період Французької революції за звинуваченням в участі «у змові з ворогами Франції проти французького народу, що мав на меті викрасти у нації величезні суми, необхідні для війни з деспотами». 1796 року Лавуазьє був посмертно реабілітований.
Дослідницька робота Редагувати
Значну частину прибутків витрачав на досліди. Він не рахував гроші: наприклад, досліди зі складу води коштували йому 50000 ліврів. Він домагався високоточного постановлення експериментів, використовував досконалі прилади: він зробив у це дуже великий вклад. 1775 року міністр Тюрго, що відкрив виробництво пороху у Франції, назначив його одним з 4-х його керівників. Завдяки вченому до 1788 року виробництво пороху у Франції збільшилось вдвічі.
Експериментально довів, що повітря — не просте тіло, як вважалося на той час, а суміш різних за властивостями газів. Запропонував назву «оксиген» і пояснив його роль у процесах випалювання, горіння, дихання. Навів визначення хімічного елемента, встановив хімічний склад води, оксидів нітрогену, багатьох мінералів. Довів закон збереження маси речовини. Склав першу таблицю простих речовин. Один із засновників термохімії. 1789 року Лавуазьє опублікував підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневій теорії горіння і новій номенклатурі, який став першим підручником нової хімії.
Також Лавуазьє досліджував дії різних речовин за високих температур, для чого побудував величезний агрегат з двома лінзами (найбільша мала діаметр 130 см), що концентрували сонячне світло. Для того, щоб виготовити збиральну лінзу такого розміру, оптики зробили два круглих увігнутих скла, злютували їх, а в проміжок між ними заповнили спиртом. Товщина такої лінзи в центрі становила 16 см. Друга лінза, яка ще сильніше допомагала зібрати промені, була приблизно вдвічі меншою, і її виготовили звичайним способом — шліфуванням скляної виливки. Продумана система важелів, ґвинтів і коліс на платформі дозволяла наводити лінзи на Сонце. Учасники досліду були в закопчених окулярах.
В осередок такої системи Лавуазьє поміщав різні мінерали і метали: пісковик, кварц, цинк, олово, кам'яне вугілля, алмаз, платину і золото. Він відзначив, що в герметично залютованій скляній посудині з вакуумом алмаз при нагріванні обвуглюється, а на повітрі згорає повністю.
Див. також Редагувати
- 6826 Лавуазьє — астероїд, названий на честь науковця.
Примітки Редагувати
- https://www.britannica.com/biography/Antoine-Lavoisier
- https://catalogues.royalsociety.org/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=NA8248&pos=1
- https://www.academie-sciences.fr/fr/Liste-des-membres-depuis-la-creation-de-l-Academie-des-sciences/les-membres-du-passe-dont-le-nom-commence-par-l.html
- NNDB — 2002.
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- Brock W. H. The fontana history of chemistry — 1992. — ISBN 0-00-686173-3
- С. Созонов Лавуазье, Антуан-Лоран // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVII. — С. 218–223.
Джерела Редагувати
- Левченков С. И. . Краткий очерк истории химии [ 8 грудня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
| Це незавершена стаття про хіміка. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |