Кушанське царство

Кушанська імперія близько 45 р. до н. е. – 232/233 рік Кушанська імперія: історичні кордони на карті Території Кушанської держави за часів Канішки Столиця Баграм Пурушапура Таксила Матхура Мови Бактрійська (офіційна), грецька, палі, санскрит, пракрит, різні середньоіранські діалекти. Релігії племінні культи, зороастризм, буддизм, давньогрецька релігія, індуїзм Форма правління Монархія з певними елементами теократії Історичний період Стародавні часи  - Куджула Кадфіз об'єднує племена юечжі у єдину державу під владою кушан. близько 45 р. до н. е.  - Підкорена Імперією Гуптів, Сасанідським Іраном. 232/233 рік Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кушанське царство

Куша́нська імпе́рія — стародавня держава, що існувала в 1-3 століттях та виникла в Бактрії, на обох берегах річки Вахш у її середній течії, на теренах сучасних Афганістану, Таджикистану і Узбекистану. Кушанська імперія контролювала середню ділянку легендарного Шовкового шляху та мала можливість отримувати значні доходи від торгівлі.

Історія Афганістану
До нашої ери
Гандхара — XVII століття до н. е.
Ахеменіди — VI століття до н. е.
Селевкіди — IV століття до н. е.
Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
Кушанська імперія — I—V ст.
Ефталіти — V століття
Сасаніди — VI століття
Газневіди — XI століття
Саффариди — 861—1590 рр.
Гуріди — 1148—1206 рр.
Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
Гільзейське — 1709—1737 рр.
Гератське
Кабульське
Кандагарське
Пешаварське
Хаттаське
Абдалійське
Афганські держави
Дурранійська держава — 1747—1823 рр.
Емірат Афганістан — 1823—1929 рр.
Королівство Афганістан — 1929—1973 рр.
Республіка Афганістан — 1973—1978 рр.
Демократична Республіка Афганістан — 1978—1992 рр.
Північний Альянс — 1992—2001 рр.
Ісламський Емірат Афганістан — 1996—2001 рр.
Перехідна/транзитна адміністрація — 2001—2004 рр.
Ісламська Республіка Афганістан — 2004—2021 рр.
Ісламський Емірат Афганістан — з 2021 р.
Портал «Афганістан» переглянути обговорити редагувати

Імперія мала дипломатичні відносини з Римом, Парфією і Китаєм-Хань, та протягом кількох століть перебувала в центрі торгового та культурного обміну між Сходом і Заходом.^{[джерело?]}

Політична історія кушан

Кушани в об'єднанні тохарів-юечжі

Кушани — одне з племен етно-політичного об'єднання тохарів-юечжі, іранської кочової етногрупи, яка на кінець III ст. до н. е. кочувала у районі Ганьсу (докладніше див. юечжі). Власне про кушан стало відомо з китайських джерел стосовно подій кінця II ст. до н. е.

За часів дипломатичної місії Чжана Цяня у 129 р. до н. е. кушани разом з іншими племенами тохарів-юечжі вже кочували на пн. від р. Сирдар'ї. Ябгу (князь) кушан був одним із п'яти князів тохарів, які забезпечували провізією посланців Хань, за однією з інтерпретацій, мав власну ставку на торговельному шляху у районі сучасного Хавасту та підкорявся правителю великого Юечжі. Питання щодо кількості ябгу/сіхоу й, відповідно, племен у об'єднанні тохарів-юечжі залишається відкритим. Близько 100/99 р. до н. е. тохари заволоділи Пн. Бактрією, й території, підвладні п'яти сіхоу, ймовірно збільшилися разом з ростом держави тохарів-юечжі. Вірогідно, саме з цього часу влада кушан поширилася на території, де згодом буде побудовано найвідоміші кушанські святині — Сурх-Котал, Тахті-Сангін, Рабатак (приблизно територія сучасного Баглану).

В останнє юечжів як єдине царство згадано у китайських документах, знайдених під час вивчення залишків давньої поштової станції біля Дуньхуана. Серед бамбукових паличок (давньокитайський аналог сучасної первинної документації) знайдено документ, який фіксує прибуття делегації від Да-Юечжі (Великого Юечжі) у 61 р. до н. е. Але вже в документах, датованих 43 та 37 роками до н. е., зафіксовані посольства від ще донедавна залежних від Да-Юечжі сіхоу (умовно князів) Шуанмі та Сюмі відповідно. Тобто станом на 43 р. до н. е. тохари як єдине політичне об'єднання вже не існували.

Кушанське князівство. Кушано-парфянські війни

Аналіз нумізматичних пам'яток дає підстави для припущення, що після розвалу єдиного тохарського об'єднання близько 45 р. до н. е. у залежність від парфянського царства потрапила принаймні частина тохарських племен. Мова йде про низку емісій династів західної Бактрії, яких інколи називають династією Сапалбіза (Сапалбіз (грец. ΣAΠAΛBIZHΣ), Арсейл (грец. AΡΣEIΛHΣ), Пулаг (грец. ПΥΛΑΓΗΣ) та Паб (грец. ΠABHΣ)) Цю залежність впевнено датовано останніми десятиріччями Фраата IV Аршака.

Перший з відомих династів кушан — (Герай чи джаову ?) Санаб Кушан (легенди на монетах бактр. ΤΥΡΑΝΝΟΥΟΤΟΣ ΗPAΟΥ ΣΑΝΑΒ ΚΟϷϷΑΝΟΥ), відомий виключно за повновісними срібними монетами (чи не єдиними такої якості на той час в усьому регіоні). Ці монети були поширені на сході та півдні Бактрії, та їхнє карбування збігається у часі з династичною кризою у Парфії часів Артабана Аршака, осередком їхнього поширення була долина річки Вахш, яка, можливо, була доменом Кушан ще за часів правління Великих Юечжі.

Вірогідним наступником Герая Санаба був ябгу Кудзула Кадфіз. Гіпотетично Кудзула очолив кушан близько/до 46 року. Його згадано на наслідуваннях монетам царя Гермея близько середини I ст. (реверс — Kujula Kasasa Kuṣana Yavugasa dhramathidasa). Саме в цей час Бактрія, вірогідно, потрапила у залежність від парфян. Серед нумізматичних пам'яток середини I ст. відома низка монет з легендами «maharajasa rajarajarasa mahatasa Arṣakasa tratarasa jayatasa [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.]» та «maharajasa rajarajasa mahatasa Arṣakasa tratarasa [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.]» — великий цар, цар царів Великий Аршак. Як відомо, Аршак — тронне ім'я усіх без виключення парфянських царів. Й ці емісії, найімовірніше, підтверджують оповідь Тацита щодо подій у Парфії у 42-43 р.р., а саме:

Але за Вологеза Аршака, з принаймні 53 р., Кудзула Кадфіз виступив проти парфян, та, урешті-решт, підкорив до 64/65 р. інші племена тохарської спільноти та низку сакських дрібних утворень-скалок царства Гондофара, що, можливо підтверджують повідомлення Тацита, а саме:

• стосовно подій 58-59 років (An., XIII, 37 (6) [ 6 січня 2017 у Wayback Machine.]; XIV, 25 (2) [ 6 січня 2017 у Wayback Machine.]):

• стосовно подій 63 р. (An., XV, 2 (5) [ 6 січня 2017 у Wayback Machine.]) Вологез:

Саме 64/65 р. датовано напис, у якому вперше засвідчено титул (безіменний) — Магараджа (великий цар) Кушан, (CKI 59: maharayasa Guṣaṇasa [ 19 березня 2017 у Wayback Machine.]), й відомі декілька емісій монет, битих близько цього часу, поєднані певними особливостями легенд, а саме:

• п'ятихалкова монета [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.] з легендою «Devaputrasa Kuyala Kara Kapasa maharayasa rayatirasa»;
• п'ятихалкова монета [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.] з легендою «Kuyula Kara Kapasa maharayasa rayatirayasa»;
• п'ятихалкова монета [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.] з легендою «devaputrasa maharayasa rayatirayasa Kuṣaṇasa Kuyula Kara Kapasa».

Отже, якщо етимологія етноніму тохари від праір. *taṷa- + *gār- знайде додаткові підтвердження, то саме в цих емісіях можна бачити перше свідоцтво об'єднання усіх тохарських племен під владою ябгу Кушан Кудзули Кадфіза, який по цьому прийняв титул великий цар, цар царів, Тохар та присвятив цій події низку емісій п'ятихалкових монет. Нова титулатура Кудзули Кадфіза не набула визнання, й, з часом, він повернувся до титулу, який мав поширення ще за його попередника Санаба — бактр. ΚΟϷϷΑΝΟΥ.

Розквіт та занепад

Монета Канишки I

Після 78 р., коли новий Кшатрап Узене визнав владу Кушан, від держави саків залишилися території на заході («малий» Сакастан).

У 87 р. до Хань прибула дипломатична місія з Кушанського царства. Від неї у Піднебесній стало відомо про утворення нової держави та про те, що незадовго до відправлення цього посольства Кудзула Кадфіз помер у віці більш як 80 років, та державу очолив його син. Це знайшло відображення у пізніших ханських хроніках. Ось як про це повідомляє Бань Гу:

Бань Гу називає наступником Кудзули Кадфіза його сина Яньгаочженя. З Рабатакського напису (IKEo 318 [ 12 листопада 2017 у Wayback Machine.]) відомо, що сина та наступника Кудзули звали Віма Такту.

В одному з відомих надписів на кхароштхі (CKI231 [ 1 травня 2021 у Wayback Machine.]) задекларовано таку титулатуру Віми Такту:

Тривалий час були невідомими монети з ім'ям Віми Такту, й з ним пов'язували та пов'язують численні емісії з легендою грец. ΒΑΣΙΛΕΥ ΒΑΣΙΛΕΥΩΝ ΣΩΤΗΡ ΜΕΓΑΣ — Цар Царів Великий Спаситель. Наразі відома принаймні одна емісія з легендою на кхар. Maharajaasa Rajadirajasa Devaputrasa Vima Takha — Великий цар, цар царів, син Бога Віма Таха. Легенда грец. ΣОТЕР МЕГАΣ може свідчити на корить того, що Віма Такту брав активну участь у боротьбі з парфянами. Окремо слід зазначити, що для політики перших (принаймні трьох) царів царів кушан характерним було демонстративне еллінофільство. Щодо цього висловлено достатню кількість різних думок, але жодна з них не отримала загального визнання, хоча напрацювання останніх років свідчать про значну еллінізацію кушанської (ймовірно, ширше — тохарської) верхівки.

Отже, у 86/87 р.  Віма Такту відправляє посольство до Хань, яке було на зворотньому шляху пограбовано та знищено ханським намісником у Кашгарі. 90 р.  за наказом Віми Такту підвладні саки провели каральну акцію у Кашгарі, яку китайські джерела називають безрезультатною. За Віми Такту, як й за його сина й наступника Віми Кадфіза тривала експансія кушан на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. До держави кушан ввійшла майже вся Північно-Західна та Центральна Індія. Висловлено думку, що саме Віма Такту облаштував північні кордони кушан, звівши мережу фортифікаційних споруд у горах та на гірських перевалах, й організувавши спеціальну військово-адміністративну одиницю, очолювану намісником—каралрангом (бактр. καραλραγγο).

Найбільшого розквіту Кушанська держава досягла за часів царя царів Канішки Великого. У Рабатакському напису описано перші роки правління Канішки:

З цього напису ми бачимо наступне:

• введення загальнодержавної арійської мови (бактр. αριαο; наразі відома як бактрійська мова) та одночасна відмова від грецької (іонійської);
• розбудова великого святилища зі службою багатьом кушанським богам та сутностям маздаїзму, до яких Канішка приєднав власних пращурів та приєднався сам.

У цьому ж напису ми можемо побачити пд.-сх. кордони держави кушан — перелічено деякі міста та області Центральної Індії, які «корилися волі царя», а саме: Кунінда (бактр. κοοαδηανο), Удджайн (бактр. ωζονο), Сакета (бактр. Ζαγηδο), Каушамбі (бактр. Κωζαμβο), Шрі-Чампа (бактр. Ζιριταμβο), Паталіпутра (бактр. Παλαβοτρο). Отже, вже за часїв Віми Такту та Віми Кадфіза владу кушан було поширено на центральну Індію та деякі (чи всі) кшатрапії саків (відомі як Західні Кшатрапи).

В іншому, так званому Великому Сурхкотальському написі (IKEo 317 [ 28 жовтня 2017 у Wayback Machine.]), повідомляється наступне.

Наявність таких теонімів, як Аурумуздо (Агура-Мазда), Милостивий (Будда), Міхро (Мітра) у єдиному переліку свідчить про абсолютну терпимість принаймні перших великих кушан до представників абсолютно різних релігій.

Окремої уваги заслуговує перший теонім — Нана. Висловлено низку різних припущень щодо походження цього теоніму — від близькосхідного до давньогрецького. Але, не виключаючи найрізноманітніших культурних (й, відповідно, міфологічних) запозичень кушанами й, ширше, усіма тохарами (в першу чергу елітами) за часів їхнього перебування на теренах Бактрії, згадка Нани не тільки правителями кушан, а й іншими династами-ябгу тохарів дають підстави для припущень, що Нана — головна богиня тохарського пантеону, їхній етнічний маркер на рівні міфу (на кшталт скіфської Табіті). Цьому не протирічить й іранська етимологія теоніму від праір. *nanā (укр. неня, мамо). На підставі аналізу певних сюжетів мистецтва (Нана(йя) верхи на леві) та епіграфічних пам'яток кушанського часу висловлено думку щодо існування щорічного свята Нани (Нанайї) у серпні, коли планета Венера на небосхилі входить до сузір'я Лева.

Титулатура царів кушан та існування храму царя Канішки біля міста Лрафа (у еліністичних джерелах — Драпсака), перепоховання пращурів Канішки у храмі «Води Богів» (тобто фактичне долучення Канішки та його пращурів до пантеону) дали підстави для припущень, що влада кушанських царів мала ознаки теократії.

Окрім посольств до Хань, відомо про послів кушан (в оригіналі лат. Bactrianorum — бактрійці) до імператора Адріана.

З етнічних тохарських територій Канішка переніс центр кушанської держави до Індії. Впливу в державі все більше набирав буддизм. У згаданому Великому Сурхкотальському написі до титулатури каралранга Нукунзука додано «…жалісливий, з щирими намірами до всіх живих істот…», що може свідчити про його прихильність чи навіть належність до буддистів. У офіційній титулатурі сина бога Канішки Кушана ми бачимо зовсім інше. Але протежувавши проведення Четвертого буддійського собору (точніше, одного з четвертих соборів), Канішка ввійшов в історію як один з великих царів-прихильників буддизму.

Наступником Канішки був Гувішка, якому, в свою чергу, наслідував Васудева. Наприкінці чи в перші роки опісля його правління «імперія» кушан швидко втрачає свою велич й території у Індії. Скалки донедавна могутньої держави захоплюються сусідами. Така доля спіткала й етнічні території кушан. У 232/33 р. у Кушанському царстві було започатковано нову еру, яка змінила Еру Канішки. Ймовірно, ця ера фіксує рік захоплення Кушанського царства Сасанідами, та перетворення її частини на одну з сатрапій — Кушаншахр. У напису шахіншаха Ірану Шапура I, який датовано 262 р., серед інших підвладних Шапуру царств згадано й «Кушаншахр, що влада його поширювалася на схід аж до Пашкабуру, а на захід та північ — до Кашу, Согду та кордонів Чача». Отжетам панували власні царі (шахи), але залежні відперського шахиншаха. Першим кушаншахом став Ардашир I. Отже, індійські території на цей час кушанами вже не контролювалися. Тут утворилася держава Падмаваті на чолі із династією Нагів. Після, близько, двох сторіч величі, держава кушан перетворилося на маленьке залежне царство, яке, час від часу, змінювало сюзеренів й остаточно зникло зі шпальтів історії у VI ст.

Кушанські правителі, відомі з епіграфічних та нумізматичних джерел

Ябгу кушан (бактр. HIAOY) (близько 45 р. до н. е. — бл./до 65 р.)

• …
• Санаб (бактр. ΣΑΝΑΒ) — (друга чверть I ст. н. е.), перший з відомих ябгу Кушан.
• Кудзула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο) — (бл. 46 р. — бл./до 85-86 р.); на 46 р. — ябгу (князь), на 65 р. — магараджа (великий цар) Кушан. Можливий наступник попереднього.

Царі царів кушан (бактр. ϸαονανο ϸαο κοϸανο) (до 64/65 — 235/236).

1. Кудзула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο) — (бл. 46 — до 85/86); на 78/79 р. — «цар царів».
2. Віма Такту (бактр. Οοημο Τακτοο) — син та наступник попереднього, (до 85/86 — до 101/102);
3. Віма Кадфіз (бактр. Οοημο Καδφισο) — син та наступник попереднього, (до 101/102 — 127/128);
4. Канішка I (бактр. Κανηϸκι) — син та наступник попереднього, (1 — 23 Е. К. / 127/128—150/151);
5. Гувішка (бактр. Οοηϸκι) (28 — 40 Е. К. / 150/151— 190/191);
6. Васудева (бактр. ΒΑΖΟΔΗΟ) — (64 (67) — 98 Е. К. / 190/191 (193/194)—225/226).

Примітки

1. . Архів оригіналу за 25 вересня 2004. Процитовано 20 серпня 2009. 
2. . Архів оригіналу за 18 квітня 2009. Процитовано 20 серпня 2009. 
3. . Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 20 серпня 2009. 
4. . Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 20 серпня 2009. 
5. (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
6. (рос.) Ртвеладзе Э. В. К истории становления Кушанского государства в Бактрии и Гандхаре. India and Central Asia (Индия и Средняя Азия). Tashkent, 2000.
7. (англ.) Zhang Defang. Discussion on Some Documents Concerning the Western Region (Xi Yü;) in the Inscribed Slips of Han Dynasty from Xuan Quan. History of Relationship between China and Foreign Countries: New Sources and New Problems . (Ed.) Rong Xinjiang, Li Xiaocong. Beijing, 2004 (德芳. 懸泉漢簡中若干西域資料考論 中外關係史：新史料與新問題;)
8. [. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 2 серпня 2018.  (англ.) The coins gallery: Sapalbizes]
9. [. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 2 серпня 2018.  (англ.) Coins of Arselis]
10. [[https://web.archive.org/web/20180819045946/http://coinindia.com/galleries-pabes.html Архівовано 19 серпня 2018 у Wayback Machine.] [ 19 серпня 2018 у Wayback Machine.] [ 19 серпня 2018 у Wayback Machine.] (англ.) The coins gallery: Pabes.] Щодо монет цього династа, то слід звернути увагу на відмінності його чеканів від попередніх.
11. висловлено думку, що HRAOY — не ім'я, а титул HIAOU — ябгу. (англ.) H. Falk. Names and Titles from kuṣāṇa Τimes to the Hūṇas The Indian Material. Coins, Art and Chronology II. The First Millennium C.E. in the Indo-Iranian Borderlands. 2010
12. [. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 9 січня 2018.  (англ.) The coins gallery: Kujula Kadphizes]
13. [ Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 1 травня 2021.  (англ.) Gāndhārī Coin Legends. Kujula Kadphises.]
14. (англ.) Cornelius Tacitus, The Annals [ 28 липня 2020 у Wayback Machine.]
15. (англ.) H. W. Bailey. Indo-Scythian Studies being Khotanese Texts. Volume VII. Cambridge University Press. 1985.
16. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу» [ 21 травня 2021 у Wayback Machine.]
17. Ери Яуна (іонійської — тобто грецької), за останніми дослідженнями — 93/94 чи 103/104 рік
18. (англ.) N. Sims–Williams. Bactrian Historical Inscriptions of the Kushan Period. The Silk Road, 10. 2012. pp.76-80.
19. [. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 26 серпня 2020.  (англ.) The Coin Galleries: Vima Takha «Soter Megas»]
20. (рос.) Ртвеладзе Э. В. Дар-и Аханин — Дарбанд. Труды Байсунской научной экспедииции. Выпуск I. Ташкент, 2003.
21. (англ.) N. Sims-Williams. Bactrian Rabatak inscription. New reading. Bulletin of the Asia Institute. New Series, Vol. 18 (2004), pp. 53-68.
22. (рос.) Основы иранского языкознания. Среднеиранские языки. Ответственный редактор В. С. Расторгуева. М., «Наука». 1981.
23. (англ.) H. Falk. Kushan rule granted by Nana: The background of a heavenly legitimation. Kushan histories. Hempen Verlag. Bremen. 2015.
24. (рос.) Д. И. Эдельман. Этимологический словарь иранских языков. Т. 5. 2015.
25. (лат.) Hist. Aug., Hadr., XXI,14, [[https://web.archive.org/web/20160730004723/http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1475000100 Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] [ 30 липня 2016 у Wayback Machine.] [ 30 липня 2016 у Wayback Machine.] (рос.) История Августов, Адриан, XXI,14.]
26. (рос.) Симс-Вильямс Н. Новые бактрийские документы. ВДИ. М., 1997, № 3.
27. виділено імена царів, відомих з Рабатакського напису IKEo 318 [ 12 листопада 2017 у Wayback Machine.]
28. посольство до Хань для першої дати та 171 рік Ери Айя-Аза, яка, за найбільш поширеною думкою, починалася у 58/57 р. до н. е.
29. остання дата відома з епіграфіки — 184(187) рік за Ерою Аза-Айя. Отже, наведені хронологічні репери дають підстави вважати найбільш ймовірним припущенням щодо початку Ери Канішки у 127 р., яке висловив Г. Фалк. (англ.) H. Falk. The Yuga of Sphujiddhvaja and the Era of the Kuṣâṇas. In Silk Road Art and Archaeology. Vol. 7, pp. 121—136. Institute of Silk Road Studies, Kamakura, 2001.
30. Е. К. — роки за Ерою Канішки.