Кравченко Юрій Федорович Ця стаття містить правописні лексичні граматичні стилістичні або інші мовні помилки які треба в

Протягом декількох років був найближчим соратником президента Кучми і вважався одним із ймовірних його наступників. Під його керівництвом було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму.

Під час касетного скандалу був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і, відтак, усунутий з першого ешелону української політики. Помер внаслідок двох пострілів в голову. Офіційне слідство зробило висновок, що це було самогубство.

Життєпис Редагувати

Храм святих Федора і Анастасії (УПЦ МП) біля входу до головного кладовища міста Олександрія, освячений в 2004 році. Названий на честь батьків Юрія Кравченка.

Народився 5 березня 1951 у місті Олександрія Кіровоградської області у робітничій сім'ї.

Освіта вища, у 1978 р. закінчив Горьківську вищу школу МВС СРСР, правознавець.

Вересень 1966 р. — серпень 1970 р. — учень Олександрійського індустріального технікуму.
Жовтень 1970 р. — листопад 1970 р. — електрослюсар Олександрійської шахти 3-біс Кіровоградської області
Листопад 1970 р. — листопад 1972 р. — служба в армії.
Листопад 1972 р. — серпень 1974 р. — електрик Кіровоградського заводу друкарських машин.
Вересень 1974 р. — серпень 1978 р. — слухач Горьківської вищої школи МВС СРСР.
Серпень 1978 р. — липень 1980 р. — інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Липень 1980 р. — вересень 1981 р. — старший інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Вересень 1981 р. — жовтень 1982 р. — начальник відділення карного розшуку Олександрійського міського відділу внутрішніх справ Кіровоградської області
Жовтень 1982 р. — липень 1984 р. — заступник начальника Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Липень 1984 р. — квітень 1986 р. — начальник Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Квітень 1986 р. — квітень 1988 р. — начальник відділу боротьби з наркоманією Управління карного розшуку МВС УРСР.
Квітень 1988 р. — серпень 1989 р. — заступник начальника 7-го Управління МВС УРСР.
Вересень 1989 р. — грудень 1992 р. — начальник УВС Кіровоградської області
Грудень 1992 р. — до грудень 1994 р. — заступник міністра — начальник кримінальної міліції МВС України.
Грудень 1994 р. — липень 1995 р. — голова Державного митного комітету України.
3 липня 1995 р. — 26 березня 2001 р. — міністр внутрішніх справ України.
1997 — конфлікт з Михайлом Бродським (на той час потужним бізнесменом і власником газети «Киевские ведомости»).

Юрій Кравченко і Володимир Путін 17 січня 2000 року

Газета опублікувала матеріал про незаконне набуття міністром автомобілю «Мерседес» S 600L. Кравченко звернувся до суду з позовом до видання на 9 млн. грн., внаслідок чого «Киевские ведомости» змінили власників. Сам Михайло Бродський невдовзі потрапив за ґрати, й лише перемога на парламентських виборах 1998 року врятувала його від ув'язнення.

У серпні 2000 року Кравченко передав через прем'єр-міністра В. Ющенка до Верховної Ради свої пропозиції до Закону «Про міліцію», якими, зокрема, передбачалося перейменування міліції на поліцію. У цей же час почався перехід міліції на нову, відмінну від радянської, форму одягу.

У липні-жовті 2000 року в українському політикумі та пресі наполегливо поширювалися чутки про Кравченка як наступного прем'єр-міністра.

Посади Редагувати

Був членом:

Ради національної безпеки і оборони України (30 серпня 1996 р — 2001 р.)
Ради з питань збереження національної культурної спадщини (червень 1997 р. — січень 1998 р.)
Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (жовтень 1997 р. — липень 2000 р.)
Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (липень 1998 р. — листопад 2001 р.)
Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю
Комісії з опрацювання питань щодо скасування смертної кари в Україні
Координаційної ради з питань внутрішньої політики
президії Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Касетний скандал Редагувати

28 листопада 2000 року О. Мороз оприлюднив аудіокасети з записами розмов у кабінеті Л. Кучми, згідно з якими, Ю. Кравченко мав бути причетний до викрадення Георгія Ґонґадзе. У зв'язку з цим 14 грудня міністр виступив на спеціальному засіданні Верховної Ради і категорично заперечував свою причетність. Але парламент прийняв постанову, якою рекомендував президенту звільнити Ю. Кравченка з посади міністра. У відповідь Л. Кучма заявив, що чекає подання прем'єра про звільнення Ю. Кравченка, але цього не було зроблено.

26 березня 2001 року Президент України своїм указом звільнив Ю. Кравченка з посади міністра внутрішніх справ «у зв'язку з переходом на іншу роботу».

Серпень 2001 р. — грудень 2001 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
Грудень 2001 р. — травень 2002 р. — голова Херсонської ОДА .
Травень 2002 р. — грудень 2002 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
6 грудня 2002 — червень 2004 р. — голова Державної податкової адміністрації України.

7 вересня 2010 року офіційне слідство у справі убиства Георгія Гонгадзе визнало винним Кравченка як замовника убиства.

Смерть Редагувати

Надгробок Юрія Кравченка на Байковому кладовищі в Києві

Помер 4 березня 2005 року від двох вогнепальних поранень в голову.

Того дня о 10 годині ранку Юрій Кравченко повинен був з'явитися до Генеральної прокуратури на допит у «справі Ґонґадзе». Незадовго до призначеного часу ЗМІ поширили інформацію про смерть головного свідка.

Як стало відомо згодом, смерть Кравченка настала між 7-ю та 8-ю годинами ранку 4 березня. Його дружина повідомила, що близько 7-ї її чоловік пішов до технічного приміщення (гаражу) свого котеджу. Через декілька хвилин вона почула два постріли поспіль.

Якщо дотримуватись версії про самогубство, то Кравченко двічі стріляв собі в голову. Перший постріл був в підборіддя, але куля пройшла навиліт через рот. Другий (смертельний) постріл був у праву скроню. Подібні обставини, наявність контрольного пострілу, присутні і в загибелі Георгія Кірпи. Слідчі знайшли передсмертну записку, зміст якої повідомив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте».

Більшість українських політиків^[хто?] схильні вважати, що смерть Кравченка найвигідніша генеральному прокурору Святославу Піскуну. Кравченко був чи не єдиним, хто мав змогу свідчити проти Леоніда Кучми. Після його смерті Кучма став практично недосяжним для правосуддя. Багато спостерігачів уважають, що такий перебіг подій був заздалегідь домовлений між Ющенком та Кучмою^[хто?] .

Смерть Кравченка викликає багато питань, головне з них таке: чому СБУ не змогла захистити головного свідка? Адже ще з 13 грудня 2004 року вона вела законне стеження за Юрієм Кравченком.

Друге питання: навіщо генеральний прокурор Станіслав Піскун за кілька днів до планованого допиту Кравченка привселюдно повідомив про це, назвавши навіть дату і годину допиту?

Наукове звання Редагувати

Доктор юридичних наук (кандидатська дисертація «Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)», Університет внутрішніх справ, 1998; докторська дисертація «Свобода як принцип демократичної правової держави», Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2003).

Творчий доробок, спортивні досягнення Редагувати

Автор книги «Міліція України»
Майстер спорту з плавання

Нагороди та почесні звання Редагувати

Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 1999) — за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України
Заслужений юрист України (6 березня 1998) — за вагомі особисті заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм
Орден Святого Дмитрія Солунського III ступеню (церковний)
Орден Святого князя Володимира Великого I ступеню (церковний)
Почесний громадянин Олександрії
Почесний Президент Асоціації професійних видів єдиноборств

Про Кравченка Редагувати

Напередодні п'ятої річниці загибелі Юрія Кравченка вийшло в світ відразу кілька книг, присвячених життю цієї непересічної людини і таємниці його смерті. Серед них — твір Тетяни Петрівни Кравченко «Честь і гордість», книга соратника Юрія Кравченка — колишнього в.о. міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка «Втрачений шанс», монографія Олександра Бандурки з аналізом реформ і законотворчої діяльності генерала Кравченка та інші.

Примітки Редагувати

. Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 14 вересня 2010.
. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.
Юрий Кравченко: правда, которой мы не узнаем. [ 17 січня 2013 у Wayback Machine.] (2010)

Посилання Редагувати

Кравченко Юрій Федорович [ 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кравченко Юрій Федорович

Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»

Попередник:	Голова Державної митної служби України 14 жовтня 1994 — 11 липня 1995	Наступник:
Колос Анатолій Вікторович		Деркач Леонід Васильович

Попередник:	3-й Міністр внутрішніх справ України 3 липня 1995—26 березня 2001	Наступник:
Радченко Володимир Іванович		Смирнов Юрій Олександрович

Попередник:	Голови Херсонської обласної державної адміністрації грудень 2001 — травень 2002	Наступник:
		'

Попередник:	Голови Державної податкової адміністрації України 6 грудня 2002 — червень 2004	Наступник:
		Ярошенко Федір Олексійович

[1] . Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 14 вересня 2010.

[2] . Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.

[3] . Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.

[4] . Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.

[5] Юрий Кравченко: правда, которой мы не узнаем. [ 17 січня 2013 у Wayback Machine.] (2010)