Криміна́льно-викона́вчий ко́декс Украї́ни — це нормативний акт, який регулює порядок відбування кримінального покарання. Набрав чинності з 1 січня 2004 року, з цим втратив чинність Виправно-трудовий кодекс УРСР.
| Кримінально-виконавчий кодекс України | |
|---|---|
| Закон України | |
| Загальна інформація | |
| Абревіатура: | КВКУ |
| Номер: | 1129-IV |
| Дати | |
| Поданий на розгляд: | 1 липня 2002 |
| Прийнятий: | 11 липня 2003 |
| Діє/діяв з: | 1 січня 2004 |
| Остання редакція: | 31 березня 2023 |
| Інші закони | |
| Пов'язані закони: | Кримінальний кодекс України |
| Статус: Чинний |
Структура Редагувати
Кримінально-виконавчий кодекс України складається із загальної частини, особливої частини та прикінцевих положень.
Загальна частина містить один розділ — «Загальні положення», де регулюються правовий статус засуджених, органи й установи відбування покарання та нагляд за виконанням.
Особлива частина містить 4 розділи щодо виконання покарань:
- Не пов'язаних із позбавленням волі (штраф, позбавлення рангу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, службові обмеження, арешт, обмеження волі, конфіскація майна та тримання в дисциплінарному батальйоні).
- У вигляді позбавлення волі.
- У вигляді довічного позбавлення волі.
- Звільнення від відбування покарання.
У прикінцевих положеннях зазначається, коли цей кодекс набрав чинності, які кодекси втратили чинність, які закони регулюють кримінально-процесуальне право тощо.
Мета КВК України Редагувати
Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок та умови виконання кримінальних покарань із метою захисту особи, суспільства, держави від засуджених, їх виправлення та ресоціалізації, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання незаконному поводженню із засудженими.
Завданням кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, інтересів та обов'язку, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення; визначення системи органів та установ виконання покарань, їх функцій, нагляду і контролю за виконанням покарань, порядку та умов виконання та відбування; визначення звільнення від відбування покарання.
Деякі загальні положення Редагувати
- Кримінально-виконавче законодавство України складається з Кримінально-виконавчого кодексу України, інших актів законодавства та міжнародних договорів (ст. 2) в тих частинах, які не суперечать цьому Кодексу (прик. пол., п. 3).
- Порядок та умови виконання покарань визначаються та забезпечується відповідно до чинного на час виконання покарання законодавства (ст. 3).
- Підставами для виконання та відбування покарання є вирок суду, що набрав законної сили, інші рішення суду, закон України про амністію та акт помилування (ст. 4)
- Визначення термінів:
- Виправлення засудженого — процес позитивних змін, що відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
- Ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства. Необхідною умовою для ресоціалізації є виправлення засуджених. (ст. 6, ч. 1, 2)
- Основними засобами виправлення та ресоціалізації є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), праця, соціально-виховна робота, навчання та громадський вплив. Ці засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру та ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, а також поведінки засудженого під час відбування покарання. (ст. 6, ч. 3, 4)
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Кримінально-виконавчий кодекс України [Архівовано 29 грудня 2012 у Archive.is]
- Коментар до КВК України (на завантаження) [ 4 листопада 2010 у Wayback Machine.]