Кобилецька Поляна (угор. Gyertyánliget, словац. Poľana Kobilská, рум. Poiana Cobilei) — селище міського типу Великобичківської селищної громади Рахівського району Закарпатської області, лежить при підніжжі гори Кобила (1177 м).
| Селище Кобилецька Поляна | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район | Рахівський район |
| Громада | Великобичківська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 1512 |
| Площа | км² |
| Населення | ▲ 3490 (01.01.2017) |
| Поштовий індекс | 90620 |
| Телефонний код | +380 3132 |
| Географічні координати | 48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д.Координати: 48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д. |
| Водойма | Шопурка |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Великий Бичків |
| До станції: | 12 км |
| До райцентру: | |
| - фізична: | 36 км |
| - автошляхами: | 47 км |
| До обл. центру: | |
| - автошляхами: | 186 км |
| Селищна влада | |
| Вебсторінка | www.kobpolyana.ucoz.ua |
| Карта | |
Кобилецька Поляна | |
Кобилецька Поляна | |
| Кобилецька Поляна у Вікісховищі |
Географія ред.
На північному заході від селища струмок Довгий впадає у річку Малу Шопурку, праву притоку Шопурки.
Історія ред.
Вперше згадується у 1672 році як Кабола Поляна. У 1910 році, будучи частиною Угорського королівства, мала 1 832 мешканців — русинів, угорців і німців. За спогадами старожилів у село Кобилецька Поляна переселилися німецькі спеціалісти, що мали навички плавлення металу із залізної руди. Тут вони працювали на створених залізорудних мануфактурах. Новоприбулі переселенці, в основному, були вихідцями з Австрії — з Імюкдену, Ебензеє та Ішлю. У 1814 році виникло поселення спішських німців з Гонгартену у Рахові, яких називали «ціпцерами», а їх поселення до сьогоднішнього дня зветься Ціпцерай.
В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.
Після Першої світової війни, у 1919 році, як і все Закарпаття, поселення відійшло до Чехословаччини. У 1939 р. в селі добровольці захищали Карпатську Україну від угорських окупантів. У 1945 році селище опинилось у складі УРСР.
Металообробний завод ред.
Закарпатський металообробний (арматурний) завод «Інтернаціонал» — підприємство, яке було засноване у 1770 році римсько-католицькою парафією Кобилецької Поляни. Цей завод створили як металообробне підприємство з виготовлення інструментів (сокири, пилки тощо) для розробки лісів, сільськогосподарських знарядь, а також ланцюгів, якорів. У 1776 уведено в дію першу плавильну піч продуктивністю 1540 кг сталі високої якості. У 1779 році випуск чавуну становив 135 тонн щороку. Під час революційних подій в Австрійській імперії 1848 року завод освоїв випуск зброї. На початку 1850-х років проведено реконструкцію заводу, зокрема удосконалено технологію плавлення металу та розширено процес виробництва, збудовано нові плавильні печі та встановлено нові верстати. Шоста частина виробів використовувалася на Солотвиньких соляних копальнях і в місцевій лісовій промисловості, решта вивозилася за межі Закарпаття. На початку 1870-х років на підприємствіві працювали 114 постійних і 30 сезонних робітників. Від 1903 ливарний завод перебував у приватній власності віденського підприємця Й. Братмана; у березні 1945 – націоналізований і отримав назву «Інтернаціонал».
Присілки ред.
Колишні селища були приєднані до Кобилецької Поляни 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області №155.
Боркут
Згадки в історичних джерелах за роками: 1864 — Borkut (Pesty), 1896 — Borkút (ComMarmUg. 25), 1910 — Borkút (uo.), 1944 — Borkút (Hnt.).
Сухий
Перша згадка у ХІХ столітті.
Освіта ред.
В селищі працюють україномовні і один угорськомовний дитячі садочки. Також в селищі працює загальноосвітня школа I-III ступенів.
Віросповідання ред.
У селищі присутні представники 7 віросповідань:
- Греко-католики (Церква Вознесіння Господнього). У 2010 р. греко-католицькою парафією було збудовано новий храм;
- Православні Української православної церкви;
- Православні Російської православної церкви (Святих жон мироносиць). Богослужіння якої спочатку проходили в церкві Вознесіння Господнього, яка до того належала громаді УГКЦ, але з приходом комуністичної влади, була передана громаді УПЦ МП. У 1995 році було збудовано новий храм;
- Римо-католики;
- Євангельські християни-баптисти;
- Адвентисти сьомого дня;
- Свідки Єгови;
Релігійні споруди ред.
Докладніше: Церква Вознесіння Господнього (Кобилецька Поляна)
Церква Вознесіння Господнього
Найбільшою цінністю села була стародавня дерев’яна церква, що була збудована аж ніяк не в XVIII ст., як повідомляла охоронна табличка, а ймовірніше, згідно з переказами, – в 1512 р. разом з дерев’яною дзвіницею біля неї. У 1801 р. в документах записали, що село має церкву дерев’яну, із твердого дерева, добру, забезпечену необхідними речами.
Нава була перекрита високим коробовим склепінням, склепіння вівтарної частини мало форму зрізаної піраміди, а бабинець мав плоске перекриття.
У XIX ст. стіни були полаковані і побілені.
Гребінь даху увінчувала граційна барокова вежа. Однак належно цінувати й охороняти своє багатство в селі не було кому. За 1 метр від вівтарного зрубу в 1992 р. збудовано нову муровану церкву, чергову невдаху з архітектурного погляду.
Згодом дерев’яна перлина була розібрана і скидана на купу. Греко-католицька громада вирішила встановити церкву на іншому місці. Дізнавшись про це, православна громада на чолі з священиком при потуранні голови сільради спалила розібрану церкву і дзвіницю. Цей неймовірний акт вандалізму стався влітку 1994 р. Разом з церквою щезло з архітектурної мапи України і село Кобилецька Поляна. До речі, церкву хотіли врятувати Львівський музей просто неба й аналогічний Ужгородський музей, але не встигли.
Церква Вознесіння Господнього (1992 рік)
На жаль, мурована з цегли церква постала ціною знищення старої церкви – перлини дерев’яної архітектури Закарпаття.
Туристичні місця ред.
- У селищі збудовано гірськолижний курорт;
- гора Кобила;
- гірські хребти Свидовецького мисиву;
- неподалік від південної околиці селища розташований водоспад Кобилецький Гук;
- джерела мінеральної води.
Персоналії ред.
- Бокшай Йосип Йосипович — український живописець, педагог;
- Павлюк Петро Васильович (1949 —1995) — радянський та український підприємець, директор Закарпатського арматурного заводу у 1986 —1995 роках. Загинув в автокатастрофі. На його честь названо одну з головних вулиць селища;
- Девід Вайс Хелінні (1927-2022) — американо-ізраїльський рабин, вчений з питань єврейських наук і професор Талмуду. Народився в Кобилецькій Поляні, дитинство провів у Сиготі, потім емігрував до США.
Див. також ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кобилецька Поляна |
Примітки ред.
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- М. Андрусяк З БОЇВ ЗА КАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ. [ 2 Березня 2019 у Wayback Machine.] — «Галичина», 22.02.2019.
- Либавка Б. Закарпатський арматурний завод [ 30 Березня 2018 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
Посилання ред.
- Кобилецька Поляна — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [ 18 Лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- https://archive.today/20140228082631/http://www.woodenchurches.com.ua/ukr/rakh/kobylets.htm
- Кобилецький Гук [ 19 Січня 2021 у Wayback Machine.] - відео
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |