| Частина інформації в цій статті застаріла. (лютий 2023) |
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
В різних країнах існують різні класифікації танків, залежно від військової доктрини і використовуваних технологій. Танки розподілялися за масою, за озброєнням, за призначенням.
Типи танків
Танки Першої світової війни
Перші танки з'явилися в ході Першої світової війни. Танк Mark I, вперше використаний англійцями в бою проти німецької армії, випускався в двох модифікаціях: «самка» (англ. Female) — з кулеметним озброєнням, і «самець» (англ. Male) — з кулеметом і двома 57-мм гарматами. Згодом свої перші танки розробили Франція, Німеччина та інші держави. Танки того часу розподілялися перш за все за масою: легкі, середні і важкі.
Танки 1930—1945 років
Після закінчення Першої світової війни досвіду, необхідного для виготовлення,— стратегії використання бронетехніки,— військові не отримали. Конструкції танків поступово ускладнювалися, їх призначення і різноманітність збільшувалося. З'явилися нові класи танків, а також багато разів переглядалися і змінювалися межі бойової маси легких і середніх танків, які продовжували постійно зростати.
Радянська класифікація
Лінійні (загального призначення) танки за класифікацією, прийнятою в СРСР:
Танкетка
До танкеток відносилися легкі бойові гусеничні одномісні або двомісні, броньовані, озброєні кулеметом машини 1920—1930-х років, масою до трьох тонн, що призначалися для розвідки і зв'язку (наприклад, Т-27).
Малий танк
До малих танків відносилися танки, що мали масу до 5 т та озброєні одним або декількома кулеметами. Малий танк призначався для ведення розвідки в інтересах загальновійськових і танкових частин і з'єднань, а також використовувався як засіб зв'язку і транспортування. Більшість малих танків були виконані плаваючими, і тому могли застосовуватися при форсуванні водних перешкод. До малих танків належали Т-37А, Т-38 та інші.
Легкий танк
До легких танків відносилися танки, які озброєні малокаліберною гарматою і кулеметом, або кулеметами та мали бойову масу до 15 т (пізніше — до 20 т). Маса танків, що відносяться до легких в різні часові періоди коливалася в надзвичайно широких межах: від 3,5-4 тонн в рамках західної класифікації, яка не виділяла малі танки і 5 тонн в рамках радянської, до 15-18 тонн для деяких легких танків періоду Другої світової війни і 23 тонн для післявоєнного танку M41.
Легкі танки були основним засобом посилення піхоти або кінноти в усіх видах загальновійськового бою. До легких танків належали Т-18, всі моделі БТ, Т-26, Т-40, Т-50, Т-60, Т-70, Т-80, Mk IV, M24 Chaffee, Panzer I, Panzer II, Panzer 35(t), Panzer 38(t) та інші.
Перший легкий танк, FT-17, з'явився на завершальному періоді Першої світової війни, надалі легкі танки активно розвивалися в 1920-ті роки, досягнувши свого розквіту в 1930-ті роки і користуючись популярністю в багатьох країнах через свою порівняно малу вартість як у виробництві, так і в експлуатації, а також високій надійності. У більшості країн до Другої світової війни, легкі танки були основною або однією з основних сил танкових військ, проте під час війни і після неї, з ряду причин, легкі танки втратили своє колишнє значення і перейшли в розряд вузькоспеціалізованих машин. До кінця XX століття, легкі танки в основному зникли з сучасних армій, однак чимала їх кількість використовувалася і все ще використовується країнами, які не можуть з тих чи інших причин дозволити собі потужнішу техніку.
| Чисельність легких танків у світі на 2007 рік {Military Balance 2007} | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Танк | Виробник | Роки виробництва | Кількість виготовлених | Чисельність на 2007 | Оператори |
| M3 «Стюарт» | 1941—1944 | 23 685 | 5 | ||
| M24 «Чаффі» | 1944—1945 | 4 731 | 247 | ||
| M41 «Вокер Бульдог» | 1951—? | 1076 | |||
| ПТ-76 | 1951—1967 | близько 12 000 | більше 1 313 | ||
| AMX-13 | 1953—1985 | близько 890 | |||
| Тип 62 | 1960—1962 | близько 1 400 | більше 630 | ||
| Тип 63 | 1963—? | більше 1 500 | більше 1080 | ||
| «Скорпіон» | 1971—1996 | більше 1800 | 1327 | ||
| SK-105 «Кірасир» | 1971—? | більше 610 | 610 | ||
| Тип 82 | 1980-ті—? | ||||
| «Стінгрей» | 1987—1990 | 106 |
Середній танк
До середніх танків відносилися танки, які мали бойову масу до 30 т (пізніше до 40 т) та озброєні гарматою великого калібру і кулеметами. Середні танки призначалися для посилення піхоти при прориві сильно укріпленої оборонної смуги ворога. До середніх танків належали Т-28, Т-34, Т-44, Т-111, Т-54, Т-55, Т-62, M4 Sherman, Panzer IV та інші. Танк Panzer III, який радянська історіографія відносить до середнього, західна класифікація (США) відносить до легко-середнього або перехідного типу: ранні моделі Pz III мали масу меншу 20 тон і гармату явно невеликого калібру 37-мм, а пізні моделі перетнули межу 20 тон лише завдяки простому навішуванню додаткових бронелистів, сама ж машина залишилась практично без змін, що істотно впливало на швидкість, маневреність і інші показники, аналогічно, гармату калібру 50-мм не можна вважати гарматою великого калібру. Танк Panzer IV теж по масі перейшов межу 20 тон лише у серії «Е», а гармата хоча і була великого (75-мм) калібру проте була короткоствольною, призначеною не для боротьби з транспортними засобами (через недостатню бронепробивність), а для підтримки піхоти.
Це зайвий раз демонструє хибність радянської типологізації військової техніки і некомпетентність (відірваність від реальності, заполітизованість) радянських теоретиків військової справи.
Важкий танк
До важких танків відносилися танки, які мали бойову масу понад 30 т (пізніше понад 40 т) і озброєні гарматою великого калібру і кулеметами. Існували також важкі танки з декількома гарматами різних калібрів. Важкі танки призначалися для посилення загальновійськових з'єднань при прориві сильно укріпленої оборони супротивника, а також і атаки його укріпрайонів. До важких танків радянська військова теорія відносила всі модифікації танка КВ, ІС-2, PzKpfw V «Пантера» (за німецькою класифікації вважалася крейсерським/середнім танком — у німців танки класифікувалися за призначенням на полі бою і дуже рідко — за калібром гармат, і лише в порівнянні із радянськими машинами), Panzer VI «Тигр», PzKpfw VI Ausf. B «Королівський тигр» та інші.
Спеціальні танки
До спеціальних танками відносилися:
- Артилерійські танки, для підтримки лінійних танків, мали порівняно з ними потужніше озброєння.
- вогнеметні танки, озброєні вогнеметами чи оснащені приладами димопуску, призначалися для враження живої сили і «вогневих точок» противника, а також для постановки димових завіс.
- Інженерні танки використовувалися для подолання різних інженерних загороджень та природних перешкод.
- Радіотанки були оснащені апаратурою для організації радіозв'язку командування танкових частин і з'єднань з вищими штабами.
- Танки-транспортери призначалися для постачання лінійних танків боєприпасами і паливно-мастильними матеріалами в ході бою, транспортування піхоти до місця бойових дій та евакуації поранених.
Надважкі танки
До надважким танкам відносилися: танки масою більше 80 тонн з гарматою великого калібру.
Франко-британська класифікація
У Великій Британії та Франції стратегія ведення бою за допомогою бронетехніки припускала участь двох груп танків:
Піхотний танк
До піхотних танків відносяться танки безпосередньої підтримки піхоти при штурмі укріплених позицій. Невисокі вимоги до швидкості дозволили конструкторам оснастити їх бронею потужнішою, ніж у середнього танка. Його головна мета — придушення або руйнування укріплених вогневих точок, знищення ворожих солдатів, захист піхоти від контратаки, подолання захисних укріплень.
За радянською класифікацією піхотні танки можна було б віднести до середніх або важких танків. На початок німецько-радянської війни до піхотних танків в СРСР можна віднести легкий танк Т-26, який, проте, навіть на той момент не відповідав за своїми характеристиками захищеності справжніх піхотних танків; до кінця війни — важкий танк прориву ІС-2. У європейській традиції до піхотних танків відносяться англійські «Матильда II» (англ. Matilda II) і «Черчілль» (англ. Churchill).
Крейсерський танк
До крейсерських танків відносяться швидкі танки з легкої бронею і невеликими гарматами, створені для швидкого проникнення в тил супротивника і нанесення шкоди шляхом несподіваних атак. На практиці в ході Другої світової війни ці танки виявилися малоефективними — це було викликано в першу чергу тим, що командування не вміло правильно тактично і стратегічно використовувати наявну в їх розпорядженні техніку і використовувало мобільні та слабоброньовані крейсерські танки в ролі піхотних, що викликало величезні втрати в техніці. Єдиною країною, яка успішно застосовувала чисто крейсерські танки в ході Другої світової війни, була Німеччина. Ефективність була досягнута у зв'язку з високою виучкою особового складу і грамотною підготовкою командного складу, що дозволило німецькій армії здобути ряд значних успіхів на початку Другої світової війни.
За радянською класифікацією крейсерські танки можна було б віднести до легких і середніх танків, наприклад танки БТ (БТ-2, БТ-5, БТ-7 та інші). У німецькій традиції до таких танків можна віднести танки Panzer III. В англо-американській традиції прикладом крейсерського танка може послужити англійський «Крусейдер» (англ. Crusader).
На початку 1930-х років в СРСР починається виробництво швидкохідних танків. Ряд дослідників відносять ці танки до танків розвитку прориву. В рамках цієї концепції відзначилося КБ заводу ім. Комінтерну під керівництвом А. А. Морозова, яка послідовно розробляючи цей напрямок в танкобудуванні і створило наступну лінійку зразків бронетехніки: БТ-2 (1931), БТ-5 (1933), БТ-7 (1934). Надалі, розвиваючи концепцію швидкохідного танка, КБ заводу ім. Комінтерну в 1939 році запустило у виробництво танк Т-34 зразка 1939 року, який був багато в чому конструктивним спадкоємцем лінійки танків БТ. Трофейні танки цього типу використовувалися вермахтом.
Танки другої половини XX століття
Друга світова війна дала сильний поштовх розвитку танкобудування. Був накопичений багатий досвід ведення війни за участю бронетехніки. Розроблено нові великокаліберні снаряди, нові види броні, з'явився захист від радіації та зброї масового знищення, з'явився стабілізатор наведення і автомат заряджання, а також багато іншого (див. Танк). Поряд із змінами будови і призначення танків і бронетехніки змінилася і система їх класифікації:
- Легкі танки з появою ракетного озброєння і великокаліберних танкових гармат розділилися на дві групи. Перша група — засоби підтримки піхоти (БМП, БТР), та друга — протиповітряні і протитанкові ракетні комплекси.
- Поліпшення характеристик і зміна тактичних якостей середніх танків призвело до перетворення середнього танка на «основний бойовий танк».
- Завдяки розвитку ракетного озброєння важкі танки практично зникли. Їх замінили самохідні артилерійські установки (САУ). При тому що вага сучасних західних ОБТ відповідає вазі важких танків часів Другої Світової, а вага вітчизняних після навішування додаткового захисту до цієї ваги впритул наближається.
Основний бойовий танк (ОБТ)
В даний час є основою сучасної танкової армії будь-якої країни. Основне призначення: посилення піхоти і техніки при всіх видах загальновійськового бою, прорив укріплених позицій, знищення вогневих точок, техніки і живої сили супротивника, швидка організація оборонних рубежів.
Сучасні ОБТ мають потужні кулемети і гармати, мають ракетне озброєння, добре захищені динамічною і активною бронею. Однак навіть важко броньовані сучасні танки дуже уразливі перед сучасними протитанковими засобами (ракетна зброя, міни, ручні гранатомети), що неодноразово показували локальні конфлікти.
Одними з перших ОБТ стали такі танки як Panzer VI, Centurion та Т-34.
Плаваючий танк
До плаваючих танків відноситься серія радянських танків ПТ, наприклад,— ПТ-76, Спрут-СД. Взагалі існують три можливості «навчити» танк плавати:
- за рахунок водотоннажності його корпусу (по суті, танк-корабель);
- за допомогою зовнішніх навісних понтонів;
- використовуючи розсувні (схожі на гармошку) екрани.
Першу плаваючу броньову машину побудували англійці. Це середній танк Д, прототип якого був створений в 1919 році під керівництвом Ф. Джонсона, рухався на воді за допомогою перемотування гусениць. Аналогічні розробки велися і в Сполучених Штатах Уолтером Крісті в 1922–1927 роках. У серію жоден з них не був запущений.
Нарешті в 1929 році в Англії був побудований розроблений фірмою «Віккерс-Армстронг» по-справжньому надійний плаваючий танк. Цю модель і можна вважати родоначальницею всіх наступних машин такого класу. Назвали її танк-амфібія Віккерс-Карден-Лойд типів А4Е11 і А4Е12. Плавав «Віккерс» за рахунок максимального полегшення ваги, додаткових баків (встановлених під дном корпусу) та поплавців-надкрилков, прикріплених над гусеницями. Гвинт приводився в рух валом від коробки передач. Повороти на плаву забезпечувалися кермом. У Росії, в 1932 році був побудований легкий розвідувальний танк Т-37А, а чотири роки по тому з'явилася така модель — Т-38. Стійкість танка на воді забезпечувалася тільки за рахунок форми корпусу — поплавці були відсутні. Машина стала ширше і нижче, що підвищило її остійність на плаву, а поліпшена система підвіски дозволила збільшити швидкість і плавність ходу, він був найвдалішим серед плаваючих танків 30-х років і випускався нашою промисловістю до 1939 року.
У ході війни, в 1942–1944 роках, готуючись до десантних операцій на островах Тихого океану і в Європі, американські фахівці створили серію плаваючих бойових машин. Вся, створена в цей період американцями, серія LVT не мала гребних гвинтів і керма повороту. А рух здійснювався перемоткою гусениць. Машини серії LVT відрізнялися гарними морехідними якостями, але на суші були малорухливі і (через слабке бронювання і великі розміри) дуже вразливі від вогню противника. Випущено їх було багато — близько 18500 штук. Ці танки брали участь у всіх десантних операціях союзників у другій світовій війні. Також понад 1000 танків, а це переважно «Валентайни» і «Шермани»,— в роки війни були переобладнані в плаваючі за допомогою системи Duplex Drive (DD), що використовувала розсувний екран. Ще одним плаваючим танком, розробленим в роки війни, був японський Ка-Мі. Цей танк тримався на воді за допомогою понтонів, встановлених спереду і позаду корпусу,— вони скидалися після виходу на сушу. За своїми характеристиками на суші він значно перевершував американську машину, хоча і втрачав плавучість після скидання понтонів. Але, через загальну відсталість японського танкобудування,— масштаби його виробництва були дуже невеликі — всього 180 зразків.
Після війни в СРСР на озброєння взяли ПТ-76, розроблений в 1949–1951 роках під керівництвом Ж. Котіна. Надійний, маневровий ПТ-76 послужив базою для бронетранспортера БТР-50П, який з'явився в 1952 році, він вміщав 20 солдатів, пізніше, через 5 років, розробили — БТР-50ПК. Створювали подібну техніку і в інших країнах. Так, у 1970-х роках в КНР почали випускати Тип 63, прототипом якого був ПТ-76, але китайці застосували напівсферичну башту з 85-мм гарматою, а корпус виконали більш високим. Шведи, з огляду на природні особливості своєї країни, з 1971 року виробляли 15,5-тонний танк IKV-91, оснащений 90-мм гарматою з лазерним далекоміром та електронним балістичним обчислювачем і спареним з нею 7,62-мм кулеметом. 295-сильний дизель, що стоїть по діагоналі силового відділення, забезпечував швидкість 67 км/год на суші, а по воді він пересувався за рахунок обертання гумових гусениць, верхня частина яких була укладена в гідродинамічний кожух. У наші дні мабуть лише ПТ-76, американський M551 Sheridan, китайський Тип 63 і шведський IKV-91 здатні з ходу, без підготовки і додаткових пристосувань, долати водні перешкоди.
Покоління танків
Танки іноді класифікують як такі, що належать до певного покоління, хоча фактичне визначення та належність до цих поколінь чітко не визначено. Радянські та російські військові планувальники поділяють танки на покоління танків до 1945 року та чотири покоління основних бойових танків , тоді як канадські стратеги поділяють основні бойові танки на три покоління. Військові КНР також визнають три покоління власних танків.
Див. також
- Танк
- Самохідна артилерійська установка
- Бойова машина підтримки танків
- Швидкохідні танки
Примітки
- "The Soviets saw tank generations in this manner: 1920–1945, first generation; 1946–1960, second generation; 1961–1980, third generation; and 1981–present, fourth generation. Since the last really new tank design, the T-80, came out in 1976, they feel that they have not produced a true Fourth Generation Tank Design. In comparison, they count the M1 Abrams, Challenger, and Leopard 2 as Fourth Generation and the LeClerc as Fifth Generation". —Sewell 1988, note 1.
- "The Canadian Directorate of Land Strategic Concept defines three generations of Main Battle Tanks. The first generation of post World War II Main Battle Tanks includes the U.S. M48/M60, the German Leopard 1 and the British Centurion and Chieftain. The second generation includes most of the 120 mm (4,724 in) Main Battle Tanks such as the American M1A1, the German Leopard 2 and the British Challenger. As for the third generation Main Battle Tank, they include the latest 'digital' tank such as the French Leclerc and perhaps the American M1A2 and the German Leopard 2A5". —Lamontagne 2003, pp 7–8.