Кете Колльвіц (нім. Käthe Kollwitz; 8 липня 1867, Кенігсберг — 22 квітня, 1945, Моріцбург біля Дрездена, Саксонія) — німецька художниця, графік і скульпторка зламу 19-20 століть. Пацифістка.
| Кете Колльвіц | |
|---|---|
| нім. Käthe Kollwitz | |
| Ім'я при народженні | нім. Käthe Schmidt |
| Народилася | 8 липня 1867[…] Кенігсберг, Східна Пруссія, Північнонімецький союз |
| Померла | 22 квітня 1945[…] (77 років) Моріцбург, Німеччина |
| Поховання | Центральний цвинтар Фрідріхсфельдеd :
|
| Країна | Веймарська республіка Німецька імперія |
| Діяльність | художниця-граверка, рисувальниця, літограф, художниця-плакатистка, ілюстраторка, скульпторка, автобіографістка, дизайнерка, графікеса, художниця, архітектурний кресляр, мисткиня |
| Галузь | гравюра, малюнок і скульптура |
| Alma mater | Академія Жуліана і Art Academy Königsbergd |
| Вчителі | Людвіг фон Гертеріхd |
| Відомі учні | Kate Steinitzd і Marianne Fiedlerd |
| Знання мов | німецька |
| Членство | Берлінська академія мистецтв і Берлінський сецесіон |
| Напрямок | експресіонізм |
| Жанр | портрет і фігуративізм |
| Magnum opus | Woman with Dead Childd і Mother with her dead sond |
| Партія | Соціал-демократична партія Німеччини |
| Конфесія | лютеранство |
| Родичі | Марія Матрай |
| Брати, сестри | Conrad Schmidtd і Lisbeth Sternd |
| У шлюбі з | Karl Kollwitzd |
| Діти | Hans Kollwitzd і Peter Kollwitzd |
| Нагороди | Villa Romana Prized (1906) |
| IMDb | ID 0464247 |
|
| Кете Кольвіц | |
| Käthe Kollwitz | |
| Ім'я при народженні | Кете Шмідт |
|---|---|
| Народилася | 8 липня 1867 Кенігсберг, Східна Пруссія |
| Померла | 22 квітня 1945 (77 років) Моріцбург біля Дрездена, Саксонія |
| Національність | Німеччина |
| Громадянство | Веймарська республіка Німецька імперія |
| Жанр | Графіка, скульптура |
| Навчання | Академія Жуліана і Art Academy Königsbergd |
| Вплив | німецька готика, експресіонізм |
| Працювала в містах | Берлін |
| Основні роботи | скульптури, графічні цикли |
Життєпис Редагувати
Народилась у Східній Пруссії, в місті Кенігсберг у Карла (1825—1889) та Катерини Шмідт (1837—1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні техніки у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.
Художнє навчання продовжила в Берліні, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до Мюнхена, де навчалася до 1889 р. (її вчитель — Людвіг фон Гертеріх). Серед художніх авторитетів молодої художниці — символіст-віртуоз, салонний художник Макс Клінгер.
1891 року вступила в шлюб з Карлом Кольвіцем, лікарем, що отримав посаду в робітничій касі, і пара оселилася в північному районі Берліна, де мешкали представники прусського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Там Кольвіци мешкали багато років, Кете народила двох синів. Тож Кете Кольвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.
Графічний цикл «Повстання ткачів» Редагувати
У лютому 1893 р. Кете Кольвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостросоціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліна заборонила театру її публічний показ і твір зняли з репертуару. Кольвіц, під враженням від вистави і її цензурної заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кольвіц почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художниця. Праця над серією розтяглася на п'ять років (1893—1898). Чотири роки вона витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку офорту. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні — в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:
- «Нужда»
- «Смерть жінки-матері»
- «Нарада»
- «Хода зі скаргою»
- «Штурм» (штурм вілли фабриканта або «Біля воріт магнатського парку»)
- «Поразка» або «Кінець».
Аркуш «Штурм» витримує порівняння з віртуозними гравюрами М. Клінгера. Але Клінгер веде розповідь про поблеми буржуа як представник буржуа в обмеженому просторі закритих для сторонніх особняків і приватних парків. Їм байдужі трагедії невдах, що поза мереживними ґратами приватних парків.
Нічого спільного з метушнею буржуа та персонажами Клінгера не мають знедолені Кете Кольвіц. Їх проблеми — голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.
Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються поза ґратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають у зачинену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції Кольвіц, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.
Вагання мисткині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величною жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті — можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. Алегорія, що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її. В остаточну серію вона її не подала.
Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці 1898 року в Берліні. Художник Адольф Менцель був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. З заваді став сам кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн, що побачив в аркушах справжню небезпеку і для престижу його держави, і для тогочасного буржуазного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал — «То не портрет, то — наказ про війну».
Лихі десятиліття Редагувати
Кете Кольвіц не належала до конкретних політичних партій, але її політичні позиції були близькі до соціал-демократії. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З 1910 років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора Ернста Барлаха. У роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II — Кете Кольвіц оберуть професором, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у 1933 р.
У роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Прусської академії мистецтв, а решта — заборонена для показу.
Останні роки Редагувати
Кете Кольвіц доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь Ернст Генріх Саксонський. Вона мешкала в містечку Моріцбург біля Дрездена, де і померла наприкінці 2-ї світової війни.
У Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц — у містах Кельні, Дрездені та Берліні.
Художня манера Редагувати
Кете Кольвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт Макса Клінгера. Ліві погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок прусського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків — не давала підстав для оптимізму.
Мистецтво Кете Кольвіц було досить далеким від позитиву та гедонізму, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних експериментах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Кольвіц серед тих, хто не емігрував з країни. Вона — майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як антипатріотизм на хвилі німецького націоналізму. Вона — особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи мізерабілізм. Кете Кольвіц належала до групи Вільний сецесіон, що виділилася в 1914 з Берлінського сецесіону та проіснував до 1924 року.
Джерела Редагувати
- Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос. Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
- С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
- Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
- Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189—204), М, «Искусство», 1975
- Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
- Andreas Benz (Psychoanalytiker): Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz. In: Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas. Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
- Martin Fritsch (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin. Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
- Martin Fritsch (Hrsg.): Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz. Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
- Lorenz Grimoni (Hrsg.): Käthe Kollwitz — Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen. Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
- Alexandra von dem Knesebeck: Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik, Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
- Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
- Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
- Fritz Schmalenbach: Käthe Kollwitz. Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
- Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890—1912. DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
- Ute Seiderer: Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity, in: Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic, hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
- Ursula Trüper: Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz. Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Käthe Kollwitz
- Käthe Kollwitz — 2008.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118564943 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Кольвиц Кете // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Artnet — 1998.
- Архів образотворчого мистецтва (Чехія)
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- https://sammlung.staedelmuseum.de/de/person/berliner-secession
- Blumberg N. Encyclopædia Britannica
- ↑ http://www.artnet.com/artists/k%C3%A4the-kollwitz/
- https://www.kollwitz.de/biografie
Посилання Редагувати
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кете Кольвіц
- http://www.kollwitz.de/ [ 23 Травня 2005 у Wayback Machine.]
Див. також Редагувати
- Літографія
- Ермітаж, друкована графіка
- 8827 Кольвіц — астероїд, названий на честь митця.
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (жовтень 2011) |