www.wikidata.uk-ua.nina.az

Карлісти ісп carlistas або апостоліки політична партія в Іспанії що у XIX столітті брала активну участь у трьох громадян

Карлісти

Карлісти (ісп. carlistas) або апостоліки — політична партія в Іспанії, що у XIX столітті брала активну участь у трьох громадянських війнах (мають назву карлістських). Карлізм був активним упродовж півтора століття, від 1830-х до 1970-х років. Карлісти існують і в сучасній Іспанії, хоч уже не відіграють серйозну роль у політиці.

Прапор Карлістів

Історія Редагувати

Партія була утворена після видання Фернандо VII так званої прагматичної санкції (10 червня 1830), за якою всупереч салічному закону, що панував від 1713 року, спадкоємицею престолу проголошувалась дочка короля Ізабелла, а його брат, дон Карлос Старший, усувався від спадкування престолу.

Після смерті Фернандо VII 1833 року вся Іспанія розділилась на дві ворожі партії, одна з яких (та, що підтримувала права дона Карлоса та його спадкоємців), отримала назву карлістів, а інша, що була на боці Ізабелли та її матері, регентки Марії-Христини, — христиносів. Між ними спалахнула громадянська війна, що спустошувала країну впродовж 6 років (1833—1839). На боці дона Карлоса стояли переважно нижчі класи населення під проводом фанатичного духовенства, й гірці північних провінцій, передусім баскських, які підозріло ставились до централізаторських прагнень мадридського уряду та за допомогою дона Карлоса відстояти свою місцеву незалежність і свої фуерос (хартії вольностей), натомість Марія-Христина та її дочка знаходили підтримку в ліберальній партії, населенні Мадрида, міському та військовому станах. Карлісти панували у північній і північно-західній частинах Іспанії, а христиноси — у південно-східній та в самій столиці. Боротьба тих двох партій привабила увагу всіх європейських урядів, причому Росія, Австрія, Пруссія й італійські двори схилялись на бік карлістів, а Велика Британія і Франція — христиносів.

Перша карлістська війна Редагувати

Повстання карлістів почалось у баскських провінціях у перших числах жовтня 1833 року: дон Карлос був проголошений королем Іспанії під іменем Карла V. Повстання швидко охопило всі баскські провінції, Наварру та проникло до Старої Кастилії, де головним агітатором був священик Меріно. Становище уряду стало особливо складним від того часу, коли на чолі інсургентів став народний герой Томас де Сумалакаррегі, який мав організаторські здібності та зумів створити з неорганізованих загонів дисципліновану армію, чисельність якої постійно збільшувалась. Христиноські генерали — Кордоба, Міна, Сарсфельд, Кесада й інші — здебільшого зазнавали поразки. Дон Карлос, вигнаний з Іспанії ще за життя брата за опір прагматичній санкції, знайшов притулок у Португалії, у свого родича дона Мігела, тоді з'явився на театр військових дій і став на чолі своєї партії. Він обіцяв окремим провінціям різні пільги й автономію, враховуючи особливі прагнення кожної з них; завдяки цьому рух карлістів швидко поширювався в Арагоні й Каталонії, де предводителем карлістів став талановитий Рамон Кабрера. Майже вся Іспанія до річки Ебро перебувала в руках карлістів. Успіхи карлістів тривали й після смерті Сумалакарреги. 1836 року карлістський генерал Гомес діставався навіть Кордови. Успіхам карлістів сприяли суперечки серед самих христиносів щодо видання нової конституції. Справи пішли по іншому 1837 року, коли на чолі христиносів стали енергійні вожді — Еспартеро і Нарваес. Дона Карлоса, який рушив до Мадрида, Еспартеро змусив відступити; потім він сам почав наступальні дії, завдав карлістам низки поразок, відтіснив їх до Піренеїв, приборкав більшу частину північних провінцій. Серед карлістів, тим часом, почались криваві суперечки, наслідком яких було укладення головнокомандувачем армії карлістів Марото договору (31 серпня 1839 у Вергарі) з Еспартеро та визнання ним королевою Ізабелли. Його прикладу наслідували й інші генерали карлістів, і з тих пір Першу карлістську війну можна було вважати програною. 27 вересня дон Карлос був змушений залишити Іспанію та перейти на французьку територію; Луї-Філіпп I призначив йому місцем перебування місто Бурж. Кабрера продовжував ще боротьбу проти христиносів, але наступного року й він мав піти з Іспанії.

Партія карлістів, однак, не зникла, як не зникли в суспільстві клерикально-абсолютистистські тенденції й ті джерела, з яких карлісти брали свої сили: глибокий вплив на народні маси фанатичного духовенства, традиційні прагнення окремих провінцій до автономії та підтримання старовинних вольностей. Карлісти то зміцнювались, то слабшали, залежно від того, наскільки значним був престиж чинної влади, й продовжували бачити дона Карлоса і його спадкоємців своїми вождями та істинними монархами. Претендентом на іспанський престол наприкінці 1850-х років був граф Монтемолін, син дона Карлоса Старшого, який узяв ім'я Карла VI; утім спроба його висадитись в Іспанії була відбита О'Доннеллом, а сам він потрапив у полон. Потім карлістським претендентом став молодший брат графа Монтемоліна, Хуан (Хуан III), який відмовився від претензій 1868 року (наприкінці життя він виявився претендентом уже на французьку корону).

Друга карлістська війна Редагувати

1833 року Рамон Кабрера був ватажком одного з карлістських загонів. Його ім'я швидко стало відомим у Валенсії й Арагоні. У грудні 1836 його загін було знищено силами христи носів, що мали значну перевагу, а сам Кабрера зазнав важкого поранення. Однак, вже за кілька місяців він знову зібрав загін у 10 тисяч осіб і навесні 1837 року завдав христиносам кількох відчутних поразок. Згодом він підтримував Дона Карлоса під час його походу на Мадрид. Дон-Карлос надав йому титул графа Морелла та призначив генерал-губернатором Арагону, Валенсії та Мурсії.

6 липня 1840 року Кабрера був змушений перейти на французьку територію. Тоді у нього почались суперечки з прибічниками Карлоса, тож останній у травні 1842 року формально усунув Кабреру від займаних посад. Коли Дон Карлос 1845 року відмовився від своїх претензій на іспанський престол на користь свого сина, графа Монтемоліно, Кабрера вирушив з останнім до Англії.

1848 року Кабрера знову підбурив повстання карлістів у Каталонії, але зазнав нищівної поразки 29 січня 1849 року. У тій же битві він зазнав важкого поранення. Після цього Кабрера був змушений шукати притулку за кордрном.

Третя карлістська війна Редагувати

У добу, що йшла за вересневою революцією 1868 року, карлісти почали боротьбу з республіканською армією й особливо зміцнились за часів правління короля Амадея (1870—1873) та короткочасного існування Іспанської республіки (1873—1874). Їхнім вождем став новий претендент, також дон Карлос (Карлос Молодший), який узяв ім'я Карла VII. 15 липня 1873 року він з'явився у північних провінціях Іспанії та у найкоротші терміни організував 12-тисячну армію зі своїх прибічників у Наваррі, Біскайї, Арагоні та Каталонії, доручивши керівництво нею генералам Антоніо Доррегараю, Хоакіну Еліо, Франсіско Сабальсу, священику Санта-Крусу. Від клерикалів і монархістів сусідніх країн, особливо Франції, він отримував допомогу у вигляді грошей, зброї та боєприпасів. У боротьбі з республіканською Іспанією карлісти виявили жорстокість, руйнуючи залізниці, здійснюючи напади на поїзди, винищуючи поселення та їхніх жителів вогнем і мечем. Спроби генералів республіканської армії, наприклад, Моріонеса, зупинити просування карлістів у цілому були невдалими. Так справи йшли до проголошення Альфонса XII королем Іспанії (29 грудня 1874), який значно зміцнив уряд. Улітку 1875 об'єднані армії генералів Мартінеса Кампоса і Ховельяра завдали низки поразок карлістам, відбили у них фортецю Кантав'єху, змусили їх очистити Каталонію та Валенсію; зрештою, генерали Кесадо й Моріонес взяттям Віторії (20 липня 1875), Сеу-д'Уржеля (26 серпня) й Естельї (19 лютого 1876) закінчили карлістську війну. 28 лютого 1876 року дон Карлос був змушений залишити Іспанію та виїхати до Франції. Наслідки третьої карлістської війни для Іспанії були нищівними та позначились на фінансах, призвели до занепаду кредитної системи, послаблення авторитету урядової влади та падіння народної моралі. Баскські провінції та Наварра, що були головним осередком карлістського повстання, були покарані позбавленням своїх виняткових прав і привілеїв.

Карлізм у XX столітті Редагувати

Претензії Дона Карлоса Молодшого (1848—1909) на іспанський престол успадкував його син Хайме (1870—1931), а після його смерті — брат Карлоса Молодшого Альфонсо-Карлос (1849—1936). Після смерті останнього карлістська гілка іспанських Бурбонів припинилась.

Відповідно до салічного порядку спадкування престолу, наступною за старшинством у династії Бурбонів гілкою були нащадки чоловіка королеви Ізабелли II короля-консорта Франсіско де Асіза (племінника дона Карлоса Старшого). Тому французькі роялісти-легітимісти почали вважати претендентами на віртуальний французький престол поваленого іспанського короля Альфонса XIII та його нащадків (сучасний глава династії Бурбонів — двоюрідний племінник короля Хуана Карлоса I — Луїс-Альфонсо).

Іспанські карлісти за незрозумілим причинам не визнали прав нащадків Ізабелли II та Франсіско на престол, поставивши під сумнів те, що Франсіско дійсно був батьком дітей Ізабелли. Новим претендентом став Хав'єр (1889—1977), один із синів пармського герцога Роберто, представника молодшої гілки династії Бурбонів.

Карлісти були однією з сил, що підтримала націоналістів під час громадянської війни 1936—1939 років. Їхні загони «рекете» бились на боці Франсіско Франко, а до назви правлячої партії було включено посилання на «традиціоналістів» (Іспанська фаланга традиціоналістів і комітетів націонал-синдикалістського наступу). Деякий час існували підстави припустити, що Франко передасть корону не принцу Хуану Карлосу, а Хав'єру.

Карлістські претенденти Редагувати

Карлістськими претендентами на іспанський (а від 1883 року — і на французький) престол були:

Карлісти після 1936 року Редагувати

Після смерті Альфонса-Карла I карлісти розділились у думці, кого слід вважати законним королем Іспанії. Частина з них (в основному у Франції) визнала таким поваленого на той час Альфонса XIII Іспанського, як старшого серед нащадків чоловічої статі Карла IV Іспанського. Втім для більшості іспанських карлістів новим легітимним монархом став представник Пармського Дому:

  • Хав'єр I (герцог Пармський, граф де Моліна): 1936—1975 (зрікся)
  • Карл VIII Уго (Карлос-Уго, герцог Пармський), син попереднього: 1975—2010

У 70-х роках, однак, у карлістському русі стався внутрішній конфлікт, в результаті якого більшість сучасних карлістів відкинули кандидатуру Карлоса-Уго. Частина з них вважала своїм лідером його молодшого брата Сикста Генріха (Сиксто-Енріке, герцог Аранхуеський). Той конфлікт вилився у кривавій сутичці на карлістському фестивалі 9 травня 1976 року.

Невелика частина карлістів 1936 року визнала перехід прав на іспанський престол за жіночою лінією — до онука дона Карлоса Молодшого ерцгерцога Карла-Пія (Карл VIII; з тосканської гілки Габсбургів). Після його смерті претензії успадкували його старші брати (Антон [Карл IX] і Франц-Йозеф [Франсіско]), а згодом — племінник Домінік (Домінго I; син Карла IX).

Примітки Редагувати

Література Редагувати

  • Reynaud H. Histoire de l'Espagne depuis la mort de Charles III jusqu'a nos jours. — P.: Librairie Germer Baillière, 1873
  • Cherbuliez V. L'Espagne politique. — P., 1874
  • de Bonilla C. La guerre civile en Espagne. — P., 1875
  • Leopold E. Spaniens Bürgerkrieg. — Ганновер, 1875
  • Lauser W. Geschichte Spaniens: von dem Sturze Isabella's bis zur Thronbesteigung Alfonso's. — Lpz., 1877
  • Hubbard N. G. Histoire contemporaine de l'Espagne. — P., 1869—1883

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Karlisti isp carlistas abo apostoliki politichna partiya v Ispaniyi sho u XIX stolitti brala aktivnu uchast u troh gromadyanskih vijnah mayut nazvu karlistskih Karlizm buv aktivnim uprodovzh pivtora stolittya vid 1830 h do 1970 h rokiv Karlisti isnuyut i v suchasnij Ispaniyi hoch uzhe ne vidigrayut serjoznu rol u politici Prapor Karlistiv Zmist 1 Istoriya 1 1 Persha karlistska vijna 1 2 Druga karlistska vijna 1 3 Tretya karlistska vijna 1 4 Karlizm u XX stolitti 2 Karlistski pretendenti 3 Karlisti pislya 1936 roku 4 Primitki 5 Literatura 6 PosilannyaIstoriya RedaguvatiPartiya bula utvorena pislya vidannya Fernando VII tak zvanoyi pragmatichnoyi sankciyi 10 chervnya 1830 za yakoyu vsuperech salichnomu zakonu sho panuvav vid 1713 roku spadkoyemiceyu prestolu progoloshuvalas dochka korolya Izabella a jogo brat don Karlos Starshij usuvavsya vid spadkuvannya prestolu Pislya smerti Fernando VII 1833 roku vsya Ispaniya rozdililas na dvi vorozhi partiyi odna z yakih ta sho pidtrimuvala prava dona Karlosa ta jogo spadkoyemciv otrimala nazvu karlistiv a insha sho bula na boci Izabelli ta yiyi materi regentki Mariyi Hristini hristinosiv Mizh nimi spalahnula gromadyanska vijna sho spustoshuvala krayinu vprodovzh 6 rokiv 1833 1839 Na boci dona Karlosa stoyali perevazhno nizhchi klasi naselennya pid provodom fanatichnogo duhovenstva j girci pivnichnih provincij peredusim baskskih yaki pidozrilo stavilis do centralizatorskih pragnen madridskogo uryadu ta za dopomogoyu dona Karlosa vidstoyati svoyu miscevu nezalezhnist i svoyi fueros hartiyi volnostej natomist Mariya Hristina ta yiyi dochka znahodili pidtrimku v liberalnij partiyi naselenni Madrida miskomu ta vijskovomu stanah Karlisti panuvali u pivnichnij i pivnichno zahidnij chastinah Ispaniyi a hristinosi u pivdenno shidnij ta v samij stolici Borotba tih dvoh partij privabila uvagu vsih yevropejskih uryadiv prichomu Rosiya Avstriya Prussiya j italijski dvori shilyalis na bik karlistiv a Velika Britaniya i Franciya hristinosiv Persha karlistska vijna Redaguvati Dokladnishe Persha karlistska vijnaPovstannya karlistiv pochalos u baskskih provinciyah u pershih chislah zhovtnya 1833 roku don Karlos buv progoloshenij korolem Ispaniyi pid imenem Karla V Povstannya shvidko ohopilo vsi baskski provinciyi Navarru ta proniklo do Staroyi Kastiliyi de golovnim agitatorom buv svyashenik Merino Stanovishe uryadu stalo osoblivo skladnim vid togo chasu koli na choli insurgentiv stav narodnij geroj Tomas de Sumalakarregi yakij mav organizatorski zdibnosti ta zumiv stvoriti z neorganizovanih zagoniv disciplinovanu armiyu chiselnist yakoyi postijno zbilshuvalas Hristinoski generali Kordoba Mina Sarsfeld Kesada j inshi zdebilshogo zaznavali porazki Don Karlos vignanij z Ispaniyi she za zhittya brata za opir pragmatichnij sankciyi znajshov pritulok u Portugaliyi u svogo rodicha dona Migela todi z yavivsya na teatr vijskovih dij i stav na choli svoyeyi partiyi Vin obicyav okremim provinciyam rizni pilgi j avtonomiyu vrahovuyuchi osoblivi pragnennya kozhnoyi z nih zavdyaki comu ruh karlistiv shvidko poshiryuvavsya v Aragoni j Kataloniyi de predvoditelem karlistiv stav talanovitij Ramon Kabrera Majzhe vsya Ispaniya do richki Ebro perebuvala v rukah karlistiv Uspihi karlistiv trivali j pislya smerti Sumalakarregi 1836 roku karlistskij general Gomes distavavsya navit Kordovi Uspiham karlistiv spriyali superechki sered samih hristinosiv shodo vidannya novoyi konstituciyi Spravi pishli po inshomu 1837 roku koli na choli hristinosiv stali energijni vozhdi Espartero i Narvaes Dona Karlosa yakij rushiv do Madrida Espartero zmusiv vidstupiti potim vin sam pochav nastupalni diyi zavdav karlistam nizki porazok vidtisniv yih do Pireneyiv priborkav bilshu chastinu pivnichnih provincij Sered karlistiv tim chasom pochalis krivavi superechki naslidkom yakih bulo ukladennya golovnokomanduvachem armiyi karlistiv Maroto dogovoru 31 serpnya 1839 u Vergari z Espartero ta viznannya nim korolevoyu Izabelli Jogo prikladu nasliduvali j inshi generali karlistiv i z tih pir Pershu karlistsku vijnu mozhna bulo vvazhati progranoyu 27 veresnya don Karlos buv zmushenij zalishiti Ispaniyu ta perejti na francuzku teritoriyu Luyi Filipp I priznachiv jomu miscem perebuvannya misto Burzh Kabrera prodovzhuvav she borotbu proti hristinosiv ale nastupnogo roku j vin mav piti z Ispaniyi Partiya karlistiv odnak ne znikla yak ne znikli v suspilstvi klerikalno absolyutististski tendenciyi j ti dzherela z yakih karlisti brali svoyi sili glibokij vpliv na narodni masi fanatichnogo duhovenstva tradicijni pragnennya okremih provincij do avtonomiyi ta pidtrimannya starovinnih volnostej Karlisti to zmicnyuvalis to slabshali zalezhno vid togo naskilki znachnim buv prestizh chinnoyi vladi j prodovzhuvali bachiti dona Karlosa i jogo spadkoyemciv svoyimi vozhdyami ta istinnimi monarhami Pretendentom na ispanskij prestol naprikinci 1850 h rokiv buv graf Montemolin sin dona Karlosa Starshogo yakij uzyav im ya Karla VI utim sproba jogo visaditis v Ispaniyi bula vidbita O Donnellom a sam vin potrapiv u polon Potim karlistskim pretendentom stav molodshij brat grafa Montemolina Huan Huan III yakij vidmovivsya vid pretenzij 1868 roku naprikinci zhittya vin viyavivsya pretendentom uzhe na francuzku koronu Druga karlistska vijna Redaguvati Dokladnishe Povstannya Kabreri1833 roku Ramon Kabrera buv vatazhkom odnogo z karlistskih zagoniv Jogo im ya shvidko stalo vidomim u Valensiyi j Aragoni U grudni 1836 jogo zagin bulo znisheno silami hristi nosiv sho mali znachnu perevagu a sam Kabrera zaznav vazhkogo poranennya Odnak vzhe za kilka misyaciv vin znovu zibrav zagin u 10 tisyach osib i navesni 1837 roku zavdav hristinosam kilkoh vidchutnih porazok Zgodom vin pidtrimuvav Dona Karlosa pid chas jogo pohodu na Madrid Don Karlos nadav jomu titul grafa Morella ta priznachiv general gubernatorom Aragonu Valensiyi ta Mursiyi 6 lipnya 1840 roku Kabrera buv zmushenij perejti na francuzku teritoriyu Todi u nogo pochalis superechki z pribichnikami Karlosa tozh ostannij u travni 1842 roku formalno usunuv Kabreru vid zajmanih posad Koli Don Karlos 1845 roku vidmovivsya vid svoyih pretenzij na ispanskij prestol na korist svogo sina grafa Montemolino Kabrera virushiv z ostannim do Angliyi 1848 roku Kabrera znovu pidburiv povstannya karlistiv u Kataloniyi ale zaznav nishivnoyi porazki 29 sichnya 1849 roku U tij zhe bitvi vin zaznav vazhkogo poranennya Pislya cogo Kabrera buv zmushenij shukati pritulku za kordrnom Tretya karlistska vijna Redaguvati Dokladnishe Tretya karlistska vijnaU dobu sho jshla za veresnevoyu revolyuciyeyu 1868 roku karlisti pochali borotbu z respublikanskoyu armiyeyu j osoblivo zmicnilis za chasiv pravlinnya korolya Amadeya 1870 1873 ta korotkochasnogo isnuvannya Ispanskoyi respubliki 1873 1874 Yihnim vozhdem stav novij pretendent takozh don Karlos Karlos Molodshij yakij uzyav im ya Karla VII 15 lipnya 1873 roku vin z yavivsya u pivnichnih provinciyah Ispaniyi ta u najkorotshi termini organizuvav 12 tisyachnu armiyu zi svoyih pribichnikiv u Navarri Biskajyi Aragoni ta Kataloniyi doruchivshi kerivnictvo neyu generalam Antonio Dorregarayu Hoakinu Elio Fransisko Sabalsu svyasheniku Santa Krusu Vid klerikaliv i monarhistiv susidnih krayin osoblivo Franciyi vin otrimuvav dopomogu u viglyadi groshej zbroyi ta boyepripasiv U borotbi z respublikanskoyu Ispaniyeyu karlisti viyavili zhorstokist rujnuyuchi zaliznici zdijsnyuyuchi napadi na poyizdi vinishuyuchi poselennya ta yihnih zhiteliv vognem i mechem Sprobi generaliv respublikanskoyi armiyi napriklad Morionesa zupiniti prosuvannya karlistiv u cilomu buli nevdalimi Tak spravi jshli do progoloshennya Alfonsa XII korolem Ispaniyi 29 grudnya 1874 yakij znachno zmicniv uryad Ulitku 1875 ob yednani armiyi generaliv Martinesa Kamposa i Hovelyara zavdali nizki porazok karlistam vidbili u nih fortecyu Kantav yehu zmusili yih ochistiti Kataloniyu ta Valensiyu zreshtoyu generali Kesado j Moriones vzyattyam Vitoriyi 20 lipnya 1875 Seu d Urzhelya 26 serpnya j Estelyi 19 lyutogo 1876 zakinchili karlistsku vijnu 28 lyutogo 1876 roku don Karlos buv zmushenij zalishiti Ispaniyu ta viyihati do Franciyi Naslidki tretoyi karlistskoyi vijni dlya Ispaniyi buli nishivnimi ta poznachilis na finansah prizveli do zanepadu kreditnoyi sistemi poslablennya avtoritetu uryadovoyi vladi ta padinnya narodnoyi morali Baskski provinciyi ta Navarra sho buli golovnim oseredkom karlistskogo povstannya buli pokarani pozbavlennyam svoyih vinyatkovih prav i privileyiv Karlizm u XX stolitti Redaguvati Pretenziyi Dona Karlosa Molodshogo 1848 1909 na ispanskij prestol uspadkuvav jogo sin Hajme 1870 1931 a pislya jogo smerti brat Karlosa Molodshogo Alfonso Karlos 1849 1936 Pislya smerti ostannogo karlistska gilka ispanskih Burboniv pripinilas Vidpovidno do salichnogo poryadku spadkuvannya prestolu nastupnoyu za starshinstvom u dinastiyi Burboniv gilkoyu buli nashadki cholovika korolevi Izabelli II korolya konsorta Fransisko de Asiza pleminnika dona Karlosa Starshogo Tomu francuzki royalisti legitimisti pochali vvazhati pretendentami na virtualnij francuzkij prestol povalenogo ispanskogo korolya Alfonsa XIII ta jogo nashadkiv suchasnij glava dinastiyi Burboniv dvoyuridnij pleminnik korolya Huana Karlosa I Luyis Alfonso Ispanski karlisti za nezrozumilim prichinam ne viznali prav nashadkiv Izabelli II ta Fransisko na prestol postavivshi pid sumniv te sho Fransisko dijsno buv batkom ditej Izabelli Novim pretendentom stav Hav yer 1889 1977 odin iz siniv parmskogo gercoga Roberto predstavnika molodshoyi gilki dinastiyi Burboniv Karlisti buli odniyeyu z sil sho pidtrimala nacionalistiv pid chas gromadyanskoyi vijni 1936 1939 rokiv Yihni zagoni rekete bilis na boci Fransisko Franko a do nazvi pravlyachoyi partiyi bulo vklyucheno posilannya na tradicionalistiv Ispanska falanga tradicionalistiv i komitetiv nacional sindikalistskogo nastupu Deyakij chas isnuvali pidstavi pripustiti sho Franko peredast koronu ne princu Huanu Karlosu a Hav yeru Karlistski pretendenti RedaguvatiKarlistskimi pretendentami na ispanskij a vid 1883 roku i na francuzkij prestol buli Karl V infant don Karlos Maria Isidro graf de Molina 1833 1845 Karl VI don Karlos Luyis Maria Fernando graf de Montemolin starshij sin poperednogo 1845 1861 Huan III Ispanskij 1868 zriksya i Francuzkij vid 1883 don Huan Karlos Maria Isidro graf de Montison brat poperednogo 1861 1887 Karl VII Ispanskij i XI Francuzkij don Karlos Alfonso Maria de los Dolores Huan Rafaelo gercog Madridskij sin poperednogo 1887 1909 Yakiv III Ispanskij i I Francuzkij don Hajme Huan Karlos Alfonso Felipe gercog Madridskij sin poperednogo 1909 1931 Alfons Karl I Ispanskij i XII francuzkij don Alfonso Karlos Ferdinando Hose Huan Pio gercog de San Hajme molodshij brat Karla VII 1931 1936Karlisti pislya 1936 roku RedaguvatiPislya smerti Alfonsa Karla I karlisti rozdililis u dumci kogo slid vvazhati zakonnim korolem Ispaniyi Chastina z nih v osnovnomu u Franciyi viznala takim povalenogo na toj chas Alfonsa XIII Ispanskogo yak starshogo sered nashadkiv cholovichoyi stati Karla IV Ispanskogo Vtim dlya bilshosti ispanskih karlistiv novim legitimnim monarhom stav predstavnik Parmskogo Domu Hav yer I gercog Parmskij graf de Molina 1936 1975 zriksya Karl VIII Ugo Karlos Ugo gercog Parmskij sin poperednogo 1975 2010U 70 h rokah odnak u karlistskomu rusi stavsya vnutrishnij konflikt v rezultati yakogo bilshist suchasnih karlistiv vidkinuli kandidaturu Karlosa Ugo Chastina z nih vvazhala svoyim liderom jogo molodshogo brata Siksta Genriha Siksto Enrike gercog Aranhueskij Toj konflikt vilivsya u krivavij sutichci na karlistskomu festivali 9 travnya 1976 roku Nevelika chastina karlistiv 1936 roku viznala perehid prav na ispanskij prestol za zhinochoyu liniyeyu do onuka dona Karlosa Molodshogo ercgercoga Karla Piya Karl VIII z toskanskoyi gilki Gabsburgiv Pislya jogo smerti pretenziyi uspadkuvali jogo starshi brati Anton Karl IX i Franc Jozef Fransisko a zgodom pleminnik Dominik Domingo I sin Karla IX Primitki RedaguvatiLiteratura RedaguvatiReynaud H Histoire de l Espagne depuis la mort de Charles III jusqu a nos jours P Librairie Germer Bailliere 1873 Cherbuliez V L Espagne politique P 1874 de Bonilla C La guerre civile en Espagne P 1875 Leopold E Spaniens Burgerkrieg Gannover 1875 Lauser W Geschichte Spaniens von dem Sturze Isabella s bis zur Thronbesteigung Alfonso s Lpz 1877 Hubbard N G Histoire contemporaine de l Espagne P 1869 1883Posilannya RedaguvatiKarlisti Enciklopedicheskij slovar v 86 t 82 t i 4 dop SPb F A Brokgauz I A Efron 1890 1907 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Karlisti amp oldid 36929156