Зінаїда Євге́нівна Серебряко́ва (до шлюбу Лансере, фр. Zinaida Serebrâkova; 30 листопада (12 грудня) 1884, Нескучне, Білгородський повіт Курської губернії (нині Харківська область, Україна) — 19 вересня 1967, Париж) — українська та французька художниця. Писала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Була членкинею товариства «Світ мистецтва».
| Серебрякова Зінаїда Євгенівна | |
|---|---|
| рос. Зинаида Серебрякова | |
| Ім'я при народженні | рос. Зинаида Евгеньевна Лансере |
| Народилася | 28 листопада (10 грудня) 1884 Нескучне, Харківський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Померла | 19 вересня 1967[…] (82 роки) Париж, Франція |
| Поховання | Сент-Женев'єв-де-Буа |
| Країна | Російська імперія Франція |
| Діяльність | художниця, мисткиня |
| Галузь | живопис |
| Alma mater | Академія Ґранд-Шом'єр |
| Вчителі | Браз Йосип Еммануїлович і Рєпін Ілля Юхимович |
| Знання мов | російська |
| Напрямок | імпресіонізм |
| Жанр | портрет |
| Рід | Бенуа[d] |
| Батько | Лансере Євген Олександрович |
| Мати | Катерина Бенуаd |
| У шлюбі з | Борис Серебряковd |
| Діти | Серебряков Олександр Борисович і Серебрякова Катерина Борисівна |
|
Життєпис ред.
Народилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько скульптор-анімаліст Євген Олександрович Лансере. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р.) — займалася графікою й живописом. Дід Микола Бенуа — архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген (графік, живописець) та Микола (архітектор, художник). По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у шлюбі Серебрякова.
Ранні роки й навчання ред.
23 березня 1886, коли Зінаїді було 2 роки, помер від туберкульозу батько. Восени того ж року мати з шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв'язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна.
У 1902—1903 мандрувала з матір'ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини.
У 1903—1905 вивчала художню майстерність у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі.
У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.
9 вересня 1905 одружилася з інженером Борисом Серебряковим, сином її тітки — Зінаїди Лансере.
У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф'єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін.
Лансере-Серебрякова досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі.
Дореволюційні роки ред.
Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906, Російський музей) і «Квітучий сад» (1908, приватна колекція) передають любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини.
Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909, Державна Третьяковська галерея), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом мисткиня написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911, Російський музей), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911, приватна колекція) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912, Російський музей).
У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон».
У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.
1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915, Російський музей), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення її чотирьох дітей. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок.
Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915, Одеський художній музей) і «Вибілювання полотна» (1917, Державна Третьяковська галерея). Фігури селянок, зображені на тлі неба і поля, набувають монументальності, підкресленої низькою лінією горизонту.
У 1916 Олександр Бенуа отримав замовлення на розпис Казанського вокзалу в Москві й запросив Євгена Лансере, Бориса Кустодієва, Мстислава Добужинського й Зінаїду Серебрякову долучитися до роботи. Вона взяла тему Сходу, де Індія, Японія, Туреччина та Сіам алегорично були представлені у вигляді красунь. У цей період вона працює над картиною на тему слов'янської міфології. Картина була незавершена.
1917—1924 ред.
Зустріла Жовтневу революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Змієва.
У 1918 чоловік був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.
До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір'ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит олійних фарб змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок».
Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів.
У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності.
У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім'я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова.
Навесні 1921 разом із матір'ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа» (вулиця Глінки). У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з'явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя.
У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923).
Еміграція ред.
Попри постійну зайнятість, заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, Серебрякова 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати свої роботи і отримати замовлення на портрети.
Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все, що могла, відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті.
У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років.
У 1947 отримала французьке громадянство.
У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх публіки, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами.
Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.
Творчість ред.
Ранні твори ред.
У роки навчання в Осипа Браза створює свої перші картини — «Селянська дівчинка» (1903), «Портрет моєї няні» (1908), «Фруктовий сад цвіте» (1908), «Автопортрет» (1905).
Згодом вона малює портрет «Б. А. Серебряков» (1915) й автопортрет (1922).
Серед захоплень Зінаїди Серебряковї — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що серед творів вагоме місце займають картини «Сніжинки в балеті „Лускунчик“», «Балерини в костюмерній», портрети балерин Марії Добролюбової, К. Гейденрейх тощо.
У січні 1910 брала участь у виставці, де одразу отримала схвальні відгуки. Того ж року Олександр Бенуа присвятив Серебряковій один зі своїх «Художніх листів». Комісія із Третьяковської галереї одразу скупила її картини.
Марокко, портрети, стінописи ред.
Французькі художники «хворіли» Марокко й Алжиром. Вона із захопленням малювала арабські країни. Двічі, в 1928 і 1932 відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів.
У 1934—1936 працювала над стінописом приватного будинку в Бельгії, недалеко від Брюсселя.
Не полишала малювання портретів — серед них як російські емігранти Сергій Прокоф'єв (1926), Костянтин Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936).
Версаль Серебрякової ред.
Зінаїда Серебрякова була і в Версалі, який багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Людовика XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін.
«Версальський парк» (1926) Серебрякової нагадує подібні твори Бенуа: тут теж паркова скульптура праворуч, партер, що веде вглиб аркуша, геометрично вистрижені рослини. Але все це соковито, інакше, ніяк не тонко і не графічно, як це у Бенуа. І ніяких підстаркуватих королів, трохи слюнявих, що так забавляли Бенуа.
А її «Версаль. Дахи містечка» 1924 року зовсім не схожий ні на чиї роботи — вона могла бути несхожою ні на кого.
Особисте життя ред.
Чоловік — Борис Анатолійович Серебряков. У шлюбі з ним народила 4 дітей:
- Серебряков Євген Борисович (26 травня 1906, Нескучне, Російська імперія — 1990, Ленінград, СРСР) — архітектор і реставратор, автор акварельних пейзажів; студіював на архітектурному відділенні ленінградського ВХУТЕІН-у, після 1945 року брав участь у відновленні архітектурних пам'яток Петергофа.
- Серебряков Олександр Борисович (7 вересня 1907, Нескучне, Російська імперія — 1995, Париж, Франція) — художник, декоратор, майстер акварельних і темперних пейзажів Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії; автор декоративних панно, монументальних розписів, ілюстратор книг і журналів.
- Серебрякова Тетяна Борисівна (22 січня 1912, Санкт-Петербург, Російська імперія — 15 лютого 1989, Москва, СРСР) — художниця-декораторка МХАТ-у й Большого Театру
- Серебрякова Катерина Борисівна (28 червня 1913—26 серпня 2014) — художниця, членкиня-засновниця і почесна президентка Фонду Зінаїди Серебрякової (Франція).
Пам'ять ред.
- 9 грудня 2010 року в селі Нескучному з нагоди 126-річчя від дня народження Зінаїди Серебрякової відкрито меморіальну дошку.
- 12 квітня 2017 року відбулось урочисте відкриття Історико-культурного центру пам'яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякових у селі Нескучне.
- Поштові марки
Вибрані твори ред.
Самопортрети
- Автопортрет, 1903
- Автопортрет, 1906
- Автопортрет у синьому, 1906
- Автопортрет. Біля туалетного столика, 1909
- Автопортрет, 1910-і
- Автопортрет у шарфі, 1911
- Етюд дівчини. Автопортрет, 1911
- Автопортрет у костюмі П'єро, 1911
- Автопортрет із доньками, 1921
- Автопортрет із бантом, 1922
- Автопортрет із пензлем, 1924
- Автопортрет із палітрою, 1946
- Автопортрет, 1956
Портрети
- Портрет Лоли Браз, 1910
- Портрет Н. Чулкової, 1911
- Портрет матері, 1912
- Портрет О. О. Нікольської, 1920
- Портрет Г. І. Тесленко, 1920
- Портрет балерини Гейденрейх, 1923
- Портрет Іванова С. П., 1941
- Портрет Сержа Лифаря, 1961
Інші картини
- У лазні (1913).
- Жнива (1915).
- Вибілювання полотна (1917).
- Версаль. Дахи містечка (1924).
- Версальський парк (1926).
- Марокканка в білому одязі (1928).
- Париж. Люксембургзький сад (1930).
- Колліур. Катя на терасі (1930).
- Колліур. Порт із човнами (1930).
- Флоренція. Понте Веккіо (1932).
- Альпи. Селище в Савойї (1933).
- Бретань, Франція. Скошене поле (1934).
- Париж. Тюїльрі (1942).
Галерея ред.
Писемна спадщина ред.
- Зінаїда Серебрякова. Листи. Сучасники про художницю. Автор-упорядник В. Князева. Москва, 1987. Стор. 301 (рос. Серебрякова З. Е. Письма; Современники о художнице / Авт.-сост., вступ. ст. В. Князева; авт. примеч. Ю. Н. Подкопаева. — М.:Изобразит. искусство, 1987. — 301 с.:ил.)
- Сергій Ростиславович Ернст. З. Є. Серебрякова. Петроград, 1922. (рос. Эрнст С. Р. З. Е. Серебрякова. Петроград: Аквилон, 1922. 31 с.) — твір-біографія написана за життя Зінаїди Серебрякової родинним біографом і мистецтвознавцем Сергієм Ернстом
Примітки ред.
- ↑ Серебрякова Зинаида Евгеньевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Zinaida Evgenevna Serebryakova
- Серебрякова, Зінаїда Євгеніївна (1884–1967) — ВУЕ. vue.gov.ua. Процитовано 30 грудня 2019.
- . www.rulex.ru. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
- . Афиша. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
- . Харківська обласна державна адміністрація. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
- . oblrada.kharkov.ua. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 25 грудня 2019.
- . museum.net.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
- Калмановська, Лідія (1997 р.). Живопис XVI- початку ХХ століть. Каталог. (російською). ІМК "Місто майстрів". с. 177.
Джерела та література ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Zinaida Serebriakova |
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 535.
- Милославський Д.К. Мистецька родина Бенуа-Лансере-Серебрякових: мистецькознавча та краєзнавча екскурсія, Харківський р-н, с. Веселе, с. Нескучне. Харків, 201-]. — 30 с. : іл. КСС. Культура і мистецтво. Число 30. — Харків: Курсор, 2016. — С. 155—162
- Сидоренко В. В. Харьковский адрес Зинаиды Серебряковой (к опыту атрибуции типовой застройки г. Харькова середины 19 в.) ППМВ 21 ст. Вип. 4.– Харків: Курсор, 2014. — С. 36-40
- Лапшин В. Зинаида Серебрякова // Искусство. — 1965. — № 11. — С. 61—67.
- Князева В. П. Зинаида Евгеньевна Серебрякова. — М., 1979.
- Ефремова Е. В. Зинаида Серебрякова. — М. : Издательство АРТ-РОДНИК, 2006. — 96 с. — (Малая серия искусств). — ISBN 5-9561-0176-8.
- Русакова А. А. Зинаида Серебрякова. — 2-е изд., испр. и доп. —Москва: Молодая гвардия, 2011. — 227[13] с.: ил. —(Жизнь замечательных людей: сер. биогр.; вып. 1310) — ISBN 978-5-235-03436-5
- З. Е. Серебрякова. Комплект открыток. Москва, Изобразительное искусство, 1985.
Посилання ред.
- Фонд Зинаиды Серебряковой [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Картину української художниці продали за рекордні $5,9 мільйонів [ 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]