Дибинці

Ди́бинці — село в Обухівському районі Київської області, у 17-20 століттях — осередок українського народного гончарства. Розташовано над річкою Рось, за 10 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Карапиші.

село Дибинці
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Обухівський район
Рада	Дибинецька сільська рада
Основні дані
Засноване	1239
Населення	1154
Площа	3,05 км²
Густота населення	378,36 осіб/км²
Поштовий індекс	09714
Телефонний код	+380 4561
Географічні дані
Географічні координати	49°31′29″ пн. ш. 30°46′42″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 30.77833° сх. д. / 49.52472; 30.77833Координати: 49°31′29″ пн. ш. 30°46′42″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 30.77833° сх. д. / 49.52472; 30.77833
Середня висота над рівнем моря	160 м
Місцева влада
Адреса ради	09714, Київська обл., Обухівський р-н, с.Дибинці
Карта
Дибинці
Дибинці
Мапа
Дибинці у Вікісховищі

Засновано 1239 року

Населення — близько 1 150 жителів.

Історія

Біля Дибинців виявлено 10 курганів і поселення доби бронзи.

В околицях Дибинців здавна існувало гончарство, про що свідчить виявлене поблизу села поселення доби бронзи із залишками кераміки. З місцевих глин тут починаючи з 17 століття виробляється мальований гончарний посуд. Наприкінці 17 століття тут існувало цехове братство гончарів (об'єднувало гончарів навколишніх сіл).

У 1807-1850-х роках в Дибинцях діяла фаянсова фабрика графів Браницьких, на якій працювали 105 місцевих майстрів-кріпаків та вільнонаймані фахівці-іноземці. Головним майстром виробництва був поляк дворянського походження Григорій Новицький, що попередньо працював на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці.

У 1812 році на фаянсовому виробництві було 7 печей та 106 робітників. Річний обсяг виробництва склав 203 328 шт.

У книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Л. Похілевича, виданій у році 1864 році, подаються такі відомості про село (переклад з російської):

Дибинці, село на правому боці Росі, навпроти села Чайки. Жителів обох статей 1380. У 1790 році налічувалося 1002 у 131 дворі. Дибинці відомі значним виробництвом глиняного посуду, що збувається на околишніх ярмарках і вивозиться у Херсонську губерню, а також вогнетривкої цегли, що заготовлюється тут для фабрик і заводів. На південний захід від села на підвищеній місцині, розташовується до 10 могил, з вершини яких видніються околиці верств на 60, і урочище Караїмівка. Церква дерев'яна в ім'я Успіння Присвятої Богородиці, 5-го класу; землі має 87 десятин; спершу побудована у 1742 році. Нинішня же у 1782. Про священика Дибинецього зроблено такий запис у візиті за 1790 рік: «при тій церкві пароха актуального немає, тільки священик презентований, але не інституйований. В. Х. Ян Бялошидський, від біскупа закордонного, а потім через апостасію і клятву през В. І. Х. Михайла Примовича, представника генерального Київського дня 14 жовтня 1776 року абсольований, і за винесенням нунціатури Апостольської постанови через суспенси і непридатність усунули і звільнили, у якому стані він і по цей день залишається. Дяк при тій церкві Максим Помазаненко…… простої кондиції……" Втім, за народними переказами, до побудови описаної церкви 1742 року, або ще до руїн, у Дибинцях було дві церкви, знищених татарами і поляками.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Дибинці Медвинської волості Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/dyby_001.xml [ 19 липня 2019 у Wayback Machine.]

У 1928 році у Дибинцях створено колгосп «Надія». У 1932—1933 роках населення села постраждало від голодомору. Встановлено імена 244 жітелів села, з них 16 дітей, які в той час померли від голоду.

На початку 1970-х років село було центром сільської Ради, якій було підпорядковане також село Бородані. Населення Дибинців в цей час становило 1670 чоловік. У селі містилася центральна садиба колгоспу ім. Жданова, за яким було закріплено 3328 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2885 га орної землі. Виробничий напрям господарства був зерново-буряковий, було також м'ясо-молочне тваринництво й овочівництво.

Населення

За переписом 2001 року в селі Дибинці проживало 1150 жителів,^{[джерело?]} з яких 98,18 % визнали рідною мовою українську, 1,65 % — російську, 0,17 % — інші мови, серед яких — білоруська, грецька.

Рік	1790	1864	1970	1989	2001
Населення, осіб	1002	1380	1670	1175

Дибинецьке гончарство

Дибинецька кераміка являє собою своєрідну художню керамічну школу. За радянського часу кращі вироби художньої кераміки належать народним майстрам — Герасиму Гарназі (див. Гарнаги), Каленику і Василю Масюкам, Аріону Старцевому та інші.

Асортимент виробів дибинецьких гончарів у період розквіту промислу був надзвичайно широким і різноманітним — столовий та кухонний посуд (горщики, макітри, глечики, тикви, миски, полумиски, барила, баклаги тощо), зооморфний фігурний посуд, іграшка, скульптура.

Люди

• Вовченко Олексій Анатолійович (1976—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

Джерело

• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Виноски

1. Дибинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Т. 9. — К., 1971. — С. 167.
2. Я. П. Запаско, О. О. Клименко. Дибинці // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.
3. Дибинці. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
4. Казаков М. Дибинецьке цехове братство (1742—1909 рр.) [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] / М. Казаков // Етнічна історія народів Європи. — 2014. — Вип. 43. — С. 85–91.
5. [1] [ 11 червня 2021 у Wayback Machine.], Руденко Олександра Олександрівна. Мистецтво дибинецької кераміки в художній культурі Київщини ХІХ–ХХ століть: дис. … канд. мист. / НАКККіМ; НМАУ імені П. І. Чайковського. Київ, 2020. с.140.
6. Soubise Bisier (1913). (пол). Warszawa. с. 12. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
7. Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣсностях Кіевской губерніи. — Кіевъ, въ тіпографіи Кіевопечерской лавры. — 1864. С. 562. (рос.)
8. Дибинці. // Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.: Буква, 2008. — С. 140—142. ISBN 978-966-7195-95-3
9. Дибинці. // Таблиця: 19A050501_02_032. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017. 
10. Дибинці. // Таблиця: 19A0501_061_032. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017.