Свобода

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Свобода (значення).

Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Юридично, (з точки зору Потестарної концепції права) свобода — це можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей. З точки зору Лібертарної концепції права, свобод - це можливість робити все, що не порушує право іншої людини. Абсолютна свобода — свобода робити все, що бажається, справжня правова свобода — свобода робити все, що подобається, але без шкоди свободі і правам інших людей. Завдання права полягає в тому, щоб свободу усіх ввести в розумні справедливі рамки. Libertas est potestas faciendi id, quod jure licet (Свобода — це можливість робити дозволене правом).

Свобода, що веде народ — одна з найвідоміших персоніфікацій свободи, пов'язана з подіями Французької Революції у Європі у кінці XVIII ст.

Свобода поезії (Базиліка Санта-Кроче), Флоренція, Італія

Статуя Свободи, Нью-Йорк, США

Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».

Визначення

Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.

У суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:

1. негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,
2. позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно ухвалювати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.

Види свободи

Види свободи можна розділити на три категорії:

• свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо
• суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами.
• духовна свобода особистості — християнське розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям (тобто від своїх же пристрастей та злих навичок, напр. від гніву, нетерпеливості, осуду, сладострастя, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті тощо)

Етика

В етиці «свобода» пов'язана з наявною свободою волі людини. Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу її слова та вчинки. Вчинок вважається моральним лише в тому випадку, коли здійснюється свободною волею, є свободним волевиявленням суб'єкта. В цьому сенсі етика направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.

Право

Право виступає мірилом свободи. Його суть у тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і засобом обмеження неузгоджених із суспільними потребами й уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження мають бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими.

У праві свобода пов'язана не просто з відповідальністю суб'єкта за свої дії, яка має на увазі його свободу волі, але й з «мірою» відповідальності — «рівня» відповідальності вчинків. Встановлення цієї міри відповідальності за діяння викликано вимогою справедливості, справедливого присуду — «міри» покарання.

У праві — закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т. д.). Категорія «свобода» близька до поняття «право» в суб'єктивному розумінні, однак останнє має на увазі наявність більш чи менш чіткого механізму для реалізації і за звичай відповідного обов'язку держави чи іншого суб'єкта здійснити яку-небудь дію (наприклад, надати роботу у випадку права на працю). У такому випаду, свобода (як і право в суб'єктивному розумінні) — це міра можливої поведінки суб'єкта суспільних відносин. Вона (свобода) є протилежною обов'язку, який є мірою належної поведінки суб'єкта суспільних відносин.

З іншого боку юридична свобода не має чіткого механізму реалізації, вона кореспондується із відповідальністю стримуватися від здійснення яких-небудь дій, які порушують дану свободу дій.

Богослов'я

В православному богослів'ї свобода це і є церква. Не церква дає свободу, бо вона є нею. Але Церква — є свобода саме тому, що вона є і всецілий послух Богу. Цей послух, однак, не плід капітуляції свободи перед «остаточним» і максимально «об'єктивним» авторитетом, визнаним як безперечний і непорушний і, отже, як кінець свободи. Послух, як не парадоксально, є повнотою свободи. Бо вищий дар Духа Святого не замкнутий в собі «стан», не просто «радість» або «мир», а знову-таки Особистість — Ісус Христос. Це і моє володіння Христом, і я у володінні Христа; це моя любов до Христа і Його любов до мене; це моя віра в Христа і Його віра в мене; це «Христос в мені» і «я у Христі». Христос же є послух: «бувши слухняний аж до смерти, смерти ж хресної». Його послух виражв не «субординацію», не підпорядкування волі авторитету, але всецілу єдність Його з Отцем, саме його Божество. Бо Його послух не просто вільний (адже і будь-яка свобода може підкоритися добровільно), але послух — саме вираження, сама суть його волі. І, якщо Христос — дар Духа Святого, якщо Христос — Життя Церкви, тоді сутність цього життя — послух: не Христу, але послуху Христовому. І це воістину Божественний послух, бо він вище дихотомії свободи і авторитету, яка бере початок, не від недосконалості, але від повноти життя, що відкрилася у Христі.

Все сказане означає, що свобода проявляється в Церкві як послух всіх всім у Христі, бо Христос — єдиний, хто Духом Святим живе у всецілому спілкуванні з Богом. Немає ні «вищих», ні «нижчих». У того, хто вчить, немає ніякого «авторитета», але є дар Духа Святого. І той, хто сприймає вчення, сприймає його лише остільки, оскільки має дар Духа Святого, Який відкриває йому це вчення не як «авторитет», але як Істина. І молитви Церкви — не про «санкції» і «гарантії», але про Духа Святого, бо Він може прийти і вселитися в нас, щоб перетворити в ту живу єдність, де послух всіх всім незмінно відкривається як єдина справжня свобода. На цьому наголошує протоієрей Олександр Шмеман.

Філософія

Алегорія свободи, 1890

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалися вивести із сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Але обов'язок ніколи не може випливати із самої свободи, а лише з етичних міркувань. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода якраз повинна мати на увазі етику, щоби зробити людей повністю відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим (див.: Атеїзм, Детермінізм, Первородний гріх, Доречність, Індетермінізм, Лібералізм). Доказом реальності свободи як такої проводиться онтологією у вченні про шари, в психології — аналізом образливої для нормальної людини характеристики її як «безвідповідальної», тобто як такої людини, яка не може відповідати за наслідки своїх дій, оскільки вона невільна (у значенні свободи).

В історії розвитку поняття свободи поняття творчої свободи поступово витісняє поняття свободи від перешкод (примусу, причинності, долі). В древній філософії (у Сократа і Платона) мова йде перш за все про свободу в долі (приреченні), потім про свободу від політичного деспотизму (в Арістотеля та Епікура) і про біди людського існування (в Епікура, стоїків, в неоплатонізмі). В Середньовіччі малася на увазі свобода від гріха та прокляття церкви, причому виникав розлад між морально необхідною свободою людини та і необхідною всемогутністю Бога. В епоху Відродження і наступний період під свободою розуміли безперешкодний всесторонній розвиток людської особистості.

За часів Просвітництва виникає поняття свободи запозичене з лібералізму і філософії природного права (Альтузій, Гоббс, Гроцій, Пуфендорф; в 1689 в Англії — Білль про права), стримуване поглибленим науковим поглядом, що визнає панування всемогутньої природної причинності та закономірності. В нім. теології і філософії, починаючи від Мейстера, Екхарта, включаючи Лейбніца, Канта, Ґете та Шіллера, а також нім. ідеалізм до Шопенгауера і Ніцше, ставить питання про свободу як питання про постулат морально-творчої відповідності сутності і її розвитку. Марксизм вважає свободу фікцією; людина міркує і чинить у залежності від спонукань і середовища (див. ситуація), причому основну роль в її середовищі грають економічні відносини і класова боротьба. Карл Маркс визначав свободу як усвідомлену необхідність.

Український вчений О. М. Костенко запропонував так звану соціально-натуралістичну концепцію свободи, виходячи з принципу соціального натуралізму. Відповідно до цього принципу «основне питання філософії» має такий вигляд: «Яка роль волі і свідомості Людини у світі, що існує за законами Природи?». Відповідь на це питання така: воля і свідомість дані Людині для того, щоб пізнавати закони Природи і жити у злагоді з цими законами. З цього випливає, що свобода — це можливість Людини жити у злагоді із законами Природи. Така концепція свободи є основою для так званого соціально-натуралістичного лібералізму.

Вислови відомих людей про свободу

Мелетій Смотрицький: «Солодкою, неймовірно солодкою є свобода, бо за неї, буває, легко віддають не тільки багатство, не тільки здоров'я, а навіть саме життя». Альбер Камю: «Свобода — це, у першу чергу, не привілеї, а обов'язки».

Див. також

• Свобода волі
• Воля
• Соціал-націоналізм
• День Свободи
• Свободи людини
• Свобода не безкоштовна

Примітки

1. Тертишник В. М. Верховенство права та забезпечення встановлення істини в кримінальному процесі України: Монографія / В. М. Тертишник. — Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2009. — 432 с. ISBN 978-966-383-233-3. 
2. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 13-те доповн. і перероб. / В. М. Тертишник. — К.: Правова єдність, 2017. — 824 с. 
3. (рос.) Большой юридический словарь Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. М., 2007, ISBN 978-5-16-002606-0
4. . azbyka.ru (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 25 грудня 2017. 

Посилання

• Свобода [ 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Свобода // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1700. — 1000 екз.
• І. Бичко. Свобода // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 570. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• В. Малахов. Свобода в етиці // ФЕС, с.571
• (рос.)
• (рос.) Юрий Семёнов «О соотношении частной собственности и свободы» [ 17 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• (італ.) «Liberta» (Свобода) — пісня-хіт Аль Бано і Роміни Пауер [ 19 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Погребняк С. П. Негативна і позитивна свобода в умовах демократичної правової держави // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. — 2008. — Т. 21, вип. 60. — С. с. 74-81.

Література

• Берлін І. Чотири есе про свободу / Перекл з англ. — К.: Основи, 1994. — 272 с.
• Т. Васильева. Дионис-Либер, бог свободных [ 4 грудня 2007 у Wayback Machine.] // Васильева Т. В. Комментарии к курсу истории античной философии. М., 2002, с. 311—315
• Р. Сафрански. Вольные вариации на тему свободы [ 4 грудня 2007 у Wayback Machine.] // Позиции современной философии. Вып. 3. Современная философия в Германии. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004, с. 57-66
• Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу. — Київ: Атіка, 2008. — 352 с.
• Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-е вид., доопр. / НАН України; Ін-т держави і права. — К.: Наук. думка, 2000. — 732 с.
• Зеленська М. І. Гарантії прав і свобод під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; монографія / М. І. Зеленська. — К. : Алерта, 2016. — 212 с.
• Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
• Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в Україні / Шемшученко Ю. С., Оніщенко Н. М., Пархоменко Н. М., Стоєцький С. В. та ін. — К.: Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2014. — 112 с.
• Орзих М. Ф. Личность и права. / М. Ф. Орзих. — Одесса: Юрид. литература, 2005. — 3012 с.
• Погорілко В. Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, М. І. Сірий. – К.: Ін Юре, 1997. — 52 с.
• Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. — К.: Прав. єдність, 2008. — 350 с.
• Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні / За заг. ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчука — К.: Юрид. думка, 2007. — 424 с.
• Тертышник В. М. Защита прав и свобод человека: учебное пособие / В. М. Тертышник, А. В. Марченко, А. И. Тертышник. — Харьков, 2000. — 288 с.
• Тертышник В. М. Неприкосновенность личной жизни: мой дом — моя крепость или мои права — мое богатство // В. М. Тертышник // Проблемы теории и практики уголовного процесса: история и современность. — Воронеж, 2006. — С. 409—415.
• Ченцов В. В. Реабілітаційне право та проблеми захисту жертв репресій, зловживань і помилок влади / В. М. Тертишник, В. В. Ченцов // Право і суспільство. — 2016. — № 3. — С. 198—204.
• О. Шевченко. Свобода // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с. 660 ISBN 978-966-611-818-2
• Шемшученко Ю. Конституція України і права людини / Ю. Шемшученко // Право України. — 2001. — № 8. — С. 13–15.